“Час відьом” або Нові пригоди Ніколаса Кейджа

Стрічку подивитись варто, хоча б тому, що там Ніколас Кейдж, котрий залишається одним з не багатьох акторів, які вміють “носити” свій вік, не намагаючись молодитись...

Для обсвистаного після «Учня чаклуна» Ніколаса Кейджа нова стрічка мала стати реабілітаційною або хоча б такою, що не опустила б авторитет актора на нижчий рівень. Так чи інакше, але «Час відьом», вихід котрого був запланований ще на березень минулого року, нарешті у кінопрокаті. А що з цього вийшло – судити глядачеві.

Загалом фільм варто дивитися хоча б тому, що його режисером став Домінік Сена, відомий кіноманам за стрічками «Викрасти за 60 секунд», «Біла імла», «Пароль риба-меч» і «Каліфорнія». Щоправда, у «Часі відьом» режисер здав позиції, створивши не горрор чи саспенс, як його позиціонували творці фільму, а скоріше мейнстримовий тріллер з елементами містики. Сценарій більш нагадує фан-фік американського тінейджера, враженого справді страшним фільмом.

Дія «Часу відьом» переносить глядача в ХIV століття, коли світом впевнено крокувала чума, лишаючи за собою спустошеними селища і міста, і, звісно, купи трупів. Водночас Схід спустошувала інша епідемія, страшніша за чуму – релігійна. Христові походи, які були покликані винищити “ворогів Божих”, без жалю і сумніву справлялися зі своїм завданням. Серед жорстоких боїв зустрічаємо головних героїв – Беймена та Фелсона у виконанні Ніколаса Кейджа та Рона Перлмана.

Уже звичний для Христових воїнів бій, чергове містечко – і власне початок конфлікту. Беймен уперше звертає увагу, кого цього разу вразив його меч і бачить жінку. І так само вперше озирається навколо себе, бачачи на площі містечка трупи жінок і дітей. Власне, навколо цього і зав’язана фабула – навколо переживань Беймена щодо вбивства слабких та беззахисних.

Беймен та Фелсон лишають поле бою, вирушаючи на пошуки більш благородних занять. І, звісно ж, натрапляють на місто, у котрому чума знищила три чверті населення. Рицарів викривають і навіть збираються судити за дезертирство. А згодом пропонують угоду – якщо воїни погодяться супроводжувати до далекого абатства відьму, то церква відпустить їм гріхи і звільнить від обов’язків.

І, можливо, все було б не так й погано, якби відьма не виявилась справжньою. Щоправда, так і не зрозуміло – чи дійсно вона на стороні зла? Чи дійсно наслала на міста й села чуму, як вона сама зізналась під катуваннями? Що ж, це і має з’ясувати головний герой, котрий не хоче брати на свою совість ще одну смерть жінки.

Єдине за що хочеться щиро подякувати режисерові та сценаристу – це те, що до стрічки не приплели тамплієрів або ще якесь таємне товариство, як це останнім часом модно у Голівуді. І варто відзначити роботу гримерів – хворі на чуму виглядають неабияк реалістично, змушуючи в окремі моменти навіть здригнутись від натуралістичності.

Для Кейджа “Час відьом” – це та стрічка, у якій актор його рівня грає на півсили. Переживання головного героя, звичайно, можуть бути зрозумілими аудиторії, але все ж таки для даного етапу історії вони не надто актуальні.

Першу половину стрічки Беймена мучить сумління через вбиту в поході жінку, другу половину – через те, що відьма теж має померти. Героя важко назвати складним. Більш цікавим є герой Рона Перлмана, кращий друг Беймена Фелсон – зухвалий старий вояка.

Але якщо відомих акторів просто приємно побачити, то молоді продемонстрували по-справжньому високу майстерність. Наприклад, Роберт Шиен, відомий глядачам головною роллю у серіалі «Покидьки» (“Misfits”). Також приємно дивує і Клер Фой, котра втілила у стрічці лиху відьму. Її гра чудова – саме такою за переконаннями глядачів і має бути відьма: підступною, хитрою, з лукавим вогником в очах.

Вражаючою є перша сцена фільму, у котрій на смерть відправляють трьох жінок, звинувачених у відьомстві. Вона і є найстрашнішою у “Часі відьом”. Інші моменти не справляють враження жахаючих, та й психологізму ніякого не несуть.

Вражає достовірність, з якою інтерпретоване XIV століття – костюми, локації і навіть характери героїв прописані з максимальною точністю. “Час відьом” спочатку захоплює, але вже ближче до фіналу розчаровує. Але, як відомо, на смак і колір усі фломастери різні. Не вистачає спецефектів, а гумор радше для галочки – який сучасний американський фільм зуміє обійтись без кількох, хай і натягнутих жартів?

Та стрічка однозначно якісна, просто підтягнута до глядацьких стандартів. Навряд чи “Час відьом” стане суперпопулярним і  вважатиметься найкращою роботою Сени чи Кейджа – немає масштабності, серйозного конфлікту, котрий міг би сколихнути свідомість і почуття аудиторії, а кінець фільму справляє враження, ніби зі стрічки вирізали гарний шмат і одразу відправили її до кінотеатрів.

Наприклад, не зрозуміло, чому тема релігії, спочатку лейтмотивна, зникає зовсім? Адже саме церква є основою конфлікту Беймена із совістю і почуттям боргу. Але герой лишень кидає фразу, що “вірить у Бога, але не хоче чинити вбивства Його ім’ям” і далі тема майже ігнорується. Щоправда, інколи знову виринає, аби демонізувати тогочасний церковний уклад (власне, як і більшість стрічок про ХIV столлітя).

“Час відьом” подивитись варто, хоча б тому, що там Ніколас Кейдж, котрий залишається одним з не багатьох акторів, які вміють “носити” свій вік, не намагаючись молодитись чи грати супергероїв. Та й Рона Перлмана, від якого лишилась хіба що його відома посмішка.

Катерина Зінов’єва

УНІАН в Google News