Як письменник Максим Кідрук з пригодами вибирався з оскаженілого Єгипту

Письменник приймав пологи в кози… Люди в Каїрі за вечір спалили всі поліційні дільниці… У Єгипті всіх білих вважають американцями… У Сирії Кідруку не хотіли давати візу без хабара…

Письменник приймав пологи в кози

10 лютого в книгарні „Є” відбулося щось середнє між авторською зустріччю з читачами письменника і мандрівника Максима Кідрука та прес-конференцією щодо повернення з подорожі країнами Близького Сходу. Кідрук за останні пару місяців устиг побувати в Лівані, Сирії, Йорданії та Єгипті. В останній країні йому пощастило потрапити на революцію.

Озеро Сіва (Єгипет)

– Я їздив відвідати старовинні міста та храми Близького Сходу, побачив їх безліч. Коли ти знаходишся там, на місці, стає очевидним, що наші уявлення та уявлення офіційної історії про давні цивілізації дуже приблизні й багато в чому неправильні.

Максим Кідрук також добряче поблукав пустелями, був у п’яти єгипетських оазах, бедуїнських і берберських. У пустелі йому доводилося займатися такими несподіваними справами, як, наприклад, приймати пологи в кози або виловлювати пізно ввечері каченят, які розбіглися з машини, що кудись їх везла.

Сіва - найбільш важкодоступна оаза Східної Сахари. Майже на кордоні з Лівією. На відміну від інших оаз, де живуть переважно бедуїни, в Сіві заправляють бербери. Вони дуже дбають про збереження своїх традицій

Він каже, що ставлення до білих там абсолютно відчужене, на них дивляться, як на неймовірну екзотику.

– Я бачив маленьку дівчинку, яка бігла, і сильно плакала через щось. Але коли вона помітила мене, то так здивувалася, що плач умить припинився.

Ось цей пальмовий гай вже майже повністю засипаний піском. Мохсен ( провідник Кідрука) сказав, що за десять років на цьому місці нічого не буде. При цьому поряд знаходиться водокачка, котра качає воду з глибини 200 метрів у... діряву діжку. Електродвигун з редуктором працюють цілодобово, спалюючи масу електроенергії лиш для того, щоб частина видобутої води просто виливалась назад на пісок

Узагалі, вважає письменник, що арабська гостинність і душевність закінчуються там, де ти сходиш із накатаних туристичних шляхів.

Люди в Каїрі оскаженіли, і за вечір спалили всі поліційні дільниці

Особливо відчутно це стало після повернення українського мандрівника до Каїра. Кідрук опинився в єгипетській столиці саме в „день ікс”, день початку маніфестацій. Не було ні мобільного зв’язку, ні Інтернету, але всі люди зібралися на п’ятничній молитві – і рушили починати революцію.

– Мене здивувало, як багато дітей і жінок беруть участь у подіях у Єгипті, – каже письменник.

Зі слів Кідрука, спочатку все відбувалося мирно, але потім поліція раптом почала застосовувати силу, стріляти гумовими кулями, застосовувати газ.

– Люди оскаженіли, і за вечір спалили всі поліційні дільниці, машини, намагалися лінчувати кожного поліцейського, якого бачили. Один поліцейський стояв коло нашого готелю, це звичайний регулювальник. Але і його побили, тож йому довелося всі ті дні переховуватись у готелі.

Потім до сутичок долучилися прихильники чинного єгипетського президента, Кідрук вважає їх перевдягненими поліцейськими. Вони закидали маніфестантів камінням, а дивні вершники на верблюдах заїздили в натовп, і били всіх навколо палицями. Звісно, їх скоро постягували з верблюдів, і подальша доля провокаторів невідома.

У Єгипті всіх білих вважають американцями

Через кілька днів стали поширюватися і різні провокативні чутки щодо іноземців, наприклад, що вони роздають на майдані наркотики. Європейцю стало небезпечно перебувати в місті. Максим Кідрук каже, що до нього регулярно підбігали, щось кричали й погрожували.

По дорозі між Каср-аль-Фарафра (в оазі Фарафра) та Бавіті (оаза Бахарійя) розташовані два унікальні місця: Біла та Чорна пустелі

– Найгірше, що всіх білих вони вважають американцями. А назва Україна пересічному єгиптянину ні про що не говорить.

Зрештою, письменнику вдалося виїхати в аеропорт. Дорогою таксі зупинили протестуючі й відпустили Кідрука лише тоді, коли він продемонстрував їм чеки, що свідчили про відвідини храмів, тільки після цього революціонери повірили, що він турист.

Чорна пустеля з вершини гори. 5 хвилин після заходу Сонця...

У Сирії Кідруку не хотіли давати візу без хабара

Дивом потрапивши в літак (там виявилось одне вільне місце), Максим Кідрук опинився в Сирії. Хоч у цій країні й немає революції, український письменник став мимовільною причиною дипломатичного скандалу. В аеропорту йому не хотіли давати візу без хабара, а платити він відмовився. Потім службовець банку не став повертати офіційну платню за візу, в якій було відмовлено, а просто заховав чек під стіл зі словами: „Які гроші?”

– Я став допитуватися ім’я офіцера, котрий усе це затіяв, але він мені натякнув, що я тепер, не маючи візи, змушений перебувати в транзитній зоні аеропорту, а там усе може трапитися. Я відчув, що погроза серйозна, і мені цілком можуть, наприклад, підкинути щось у сумку, тому став дзвонити додому і, завдяки друзям, зумів зв’язатися з українським консулом у Сирії, який здійняв рейвах. Незабаром мені вже пропонували хабара, щоб зам’яти скандал. Консул приїхав в аеропорт, але його водили не тими терміналами, а до мене тим часом прийшла ще одна співробітниця місцевих органів, красуня, з доброю англійською. Вона запевнила, що всі проблеми вирішено, що винних буде покарано, візу мені дадуть, а консул, мовляв, уже поїхав.

Кідрук пішов по візу, але його відвезли до поліції, де протримали дві години, і відпустили лише після підписання паперів про те, що він не буде про ці події нічого писати. Адже в його речах знайшли журналістське посвідчення, а журналісти без особливого дозволу в’їздити в Сирію не мають права.

Крім цікавих речей, письменник побачив чимало лайна

Зрештою, з цього приводу, як каже письменник, українське МЗС надіслало ноту протесту Сирії, і він буде стежити за розвитком подій.

Проте Максим Кідрук, що наразі не збирається писати книжку про свої арабські пригоди, бо йому ще „надто важко поставитися до всього, що побачив, об’єктивно”.

– У моїй подорожі було багато цікавих речей, але я також побачив і чимало лайна, про яке не хотілось би не лише писати, а й говорити.

Натомість він планує написати про побачені руїни давніх цивілізацій. До речі, за словами письменника, зі збереженням історичних пам’яток на Близькому Сході не все гаразд.

– Старовинні храми, фортеці та інші пам’ятки там поділяються на два типи. Перший – ті об’єкти, які розташовані на основних туристичних маршрутах. Там усе більш ніж доглянуто, вилизано, а часто вони перегинають палицю, відбудовують на свій розсуд старовинні стіни, щось там реставрують, переробляють. Другий – пам’ятки поза шляхами туристів. Вони цілковито занедбані та, на жаль, нікого не цікавлять. У жахливому стані, наприклад, перебуває той єгипетський храм, де знайшли знамениті розписи, що нагадують „лампи розжарювання”, за ним ніхто не дивиться!

А поки Максим Кідрук перетравлюватиме враження від Близького Сходу і писатиме про його руїни, ближчим часом у видавництві „Нора-друк” повинна вийти інша його книжка, „Любов і піранії”, про нещодавню подорож до Бразилії.

Олег Коцарев

Фото з ЖЖ Максима Кідрука

УНІАН в Google News