“Українські мистці Парижа” – про наших земляків, які творили світову культуру

“Українські мистці Парижа” – про наших земляків, які творили світову культуру

У монографії можна прочитати й подивитися, які українські художники підкоряли Європу в ХХ столітті. Книжку хочуть номінувати на Шевченківську премію…

У монографії можна прочитати й подивитися, які українські художники підкоряли Європу в ХХ столітті. Книжку хочуть номінувати на Шевченківську премію…

16 березня в Києві, у Національному художньому музеї відбулася презентація альбому-монографії львівського мистецтвознавця Віти Сусак “Українські мистці Парижа. 1900-1939”, що вийшла у двох мовних версіях – українській та англійській – у видавництвах “Родовід” й “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Понад 200 сторінок тексту, понад 100 сторінок ілюстрацій плюс довідковий розділ – усе це не надто широко знана сьогодні в Україні інформація про тих наших земляків, які в першій половині ХХ століття активно працювали в Парижі, створювали нові й цікаві явища в тодішньому образотворчому мистецтві.

Паризька школа постала міжнародним, світовим явищем у мистецтві. В ті роки творчі люди з усіх кінців світу прагнули потрапити до Парижа, де у вузькому, але вкрай розмаїтому просторі виплавлювалися культурні тенденції.

“Французи зрозуміли й визнали Паризьку школу частиною своєї культури, попри величезний відсоток у ній іноземців, – говорить Віта Сусак. – Окремі національні групи в ній часто називають “філіями” – наприклад, є італійська філія, іспанська, німецька, єврейська, російська, польська і, звичайно, українська. І нам в Україні треба більше про це говорити, більше приділяти уваги нашому внеску в Паризьку школу, адже це – надто помітне явище”.

Зі слів Віти Сутак, українці дали Паризькій школі дуже багато. Це і бойчукізм, і колористи, які посилили динаміку кольору (Олександра Екстер у “першій хвилі”, пізніші Олекса Грищенко, Василь Хмелюк, котрий був ще й дуже цікавим поетом-авангардистом, Михайло Андрієнко-Нечитайло тощо), і такі неокласики, як Іван Бабій. Особливий внесок у скульптуру зробив Олександр Архипенко (до речі, брат міністра земельних справ УНР) – його ідеї (отвір, колір, рух) багато в чому стали магістральними для скульптури всього ХХ століття.

Усі ці художники виразно ідентифікували себе з Україною, часом проводили виставки, заявлені як українські. Були й спроби утворити українські мистецькі об`єднання, але всі вони виявилися нетривалими. Що може свідчити не лише про “незгуртованість”, а й про те, що художники були плідно зосереджені суто на творчих питаннях.

Мистецтвознавець Дмитро Горбачов закликав читати нову книжку як белетристику, бо вона добре розповідає не лише про мистецтвознавчі теоретичні, а й про саму атмосферу життя художників, їхнього середовища. А художні рухи в ньому часто були пов`язані з питаннями суто “людськими”. “Наприклад, Михайло Бойчук був шаленим жонолюбом, і мав у жінок величезний успіх, притягував їх. І знаєте, не в останню чергу завдяки цьому таланту він збирав прихильників свого мистецького напрямку. Невипадково ж його розвивали й три художниці-польки, що мешкали з ним на одній вулиці”.

А завершився вечір пропозицією Леоніда Фінберга, головного редактора “Духа й літери”, висунути “Українських мистців Парижа” на здобуття Шевченківської премії. Що ж, побачимо, як воно буде з премією у світлі останніх перипетій, але в кожному разі нове видання мусить стати важливим етапом переосмислення “забутої” історії культури нашого ХХ століття. Символічно, що презентація відбувалася в залі, де експонувалися твори Анатоля Петрицького, Олександри Екстер, Григорія Нарбута й інших.

Олег Коцарев

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter