Уже не Таврійські, але ще й не Київські?

Уже не Таврійські, але ще й не Київські?

За лаштунками, у мене сталося дежавю – Сердючку зустріли так само, як і Білана, тобто з вигуками “Ану відійшли всі!” До речі, охорони в нашої “зірки” більше... Репортаж

"Ні, це вже не Таврійські Ігри…” Таку оцінку, яку висловлювали чи то з жалем, чи то зі здивуванням, мені доводилося чути протягом двох днів (29–30 червня) фестивалю “Таврійські ігри”. Тепер уже київського фестивалю – як відомо, цього року “Таври” змінили прописку з провінційно-каховської – на пафосно-столичну. Організатори привселюдно пояснювали це прагненням до змін, а заодно й тим, що, мовляв, Києву досі бракувало музичного “фестивалю європейського рівня”. За такими високими мотивами вгадувався чомусь і економічний підтекст “переїзду” – кажуть, провести фестиваль у Києві було вигідніше…

Як би там не було, але звістку про київське явлення традиційно каховського фестивалю сприйняли неоднозначно – мешканці Каховки засумували, а кияни, звиклі до всього, мабуть, навіть і не здивувалися. Похвалитися величезною кількістю глядачів шістнадцяті “Таври” так і не змогли: – попри невисоку ціну на квитки – усього 25 гривень на день, – трибуни стадіону були майже порожні. Напередодні організатори заявляли, що очікують по 25 тисяч глядачів щодня, але такої кількості людей не вдалося зібрати навіть за два дні разом. Зате вкрили футбольне поле НСК “Олімпійський” спеціально закупленим покриттям – щоб уберегти від надто активних гостей.

Відкрила фестиваль не хто інший, як Семіраміда. Хто така Семіраміда? Яка там різниця, хто така Семіраміда? Головне – нове ім’я, бо ж “Таври” давно відомі своєю любов’ю до відкриття нових імен. Цього року навіть сцена була одна-єдина для всіх – щоправда, величезна, завширшки у 52 метри. Слідом за новоявленою “зіркою” на сцені змінювали одне одного гурти “Гудімов”, “Бумбокс”, “С.К.А.Й.”, “Авіатор”, “Алібі”… Причому з такою швидкістю, що глядачі, здається, не встигали навіть до кінця розібратися, хто ж там на сцені співає. Про те, щоб справді розібрати, ЩО ж саме співають, годі було й говорити – акустика була препогана.

На звук скаржилися також артисти, які себе не чули. Хоча змушені були співати “наживо”. Я, наприклад, відкрила для себе Гайтану – темношкіра українська співачка насправді вразила напрочуд сильним голосом. А ось ні “Авіаторів”, ні “Алібі” якось і не розчула…

Зате Віталій Козловський та Наталя Могилевська від душі натанцювалися. Народна артистка України Могилевська, до речі, відзначилася – після виступу продефілювала у відвертому концертному вбранні через майже весь стадіон у супроводі десятків фотокамер… Тим часом за лаштунками Ірина Білик переконувала присутніх у тому, що могла виступити й краще. Так і хотілося заспокоїти: “Іро, ми тобі віримо!”

Закордонними гостями першого дня фестивалю стали російські зірки Валерій Меладзе й Діма Білан. Шкода, але виступу Меладзе я так і не побачила – через, довгі пошуки в районі стадіону, перепрошую, біотуалету… Маленький прорахунок організаторів – на таку кількість гостей убиралень потрібно все-таки більше.

Діма Білан вибіг на сцену зі своїм вічним “євробаченським” хітом “Never let you go”. Відразу ж склалося враження, що добряча частина присутніх прийшли на “Таврійські” виключно “на Білана”. Російський співак, якого ще й досі іменують “нічним хуліганом”, настрибався, наспівався і пішов собі зі сцени. Пішов прямісінько до великого банера за лаштунками, де, озброївшись камерами та диктофонами, на нього вже чатували журналісти. Оскільки переважну більшість “акул пера” становили представники регіональних видань, які, очевидно, Білана досі ніколи й не бачили, то не дивно, що цей уже згаданий банер з приходом “зірки” ледве не завалили. Після кількох мимовільних, але відчутних стусанів від охоронців та своїх же колег я швидко відскочила від Білана на кілька метрів…

Другий день “Таврійських” ознаменувався – на щастя! – дещо кращим звучанням та трохи більшою кількістю глядачів, які кілька перших годин відверто нудьгували й чомусь не реагували на таких зірок, як Марта, AnGel, Міка Ньютон, “НеАнгели”… Спробувала врятувати ситуацію Світлана Лобода – завдяки шкіряному вбранню, яке майже нічого в співачці не приховувало, – і можна вважати, що їй це майже вдалося. А потім Світлана ще й скаржилася, що, мовляв, саунд-чеку в неї не було, тож на сцені вона сама себе не чула. З такими зовнішніми даними ніби хтось її там слухав?..

Годині о сьомій на сцені почали з’являтися імениті українські “зірки” – Ані Лорак, Олександр Пономарьов, Тіна Кароль, “ТНМК”. Про новий формат фестивалю всі вони висловлювалися практично однаково – мовляв, у Каховці, звісно, було добре, але й у Києві теж нічого. Що ж, віримо на слово, головне, щоб вам добре співалося. Тут доречно згадати відомий вислів: “Якщо артист не виступив на “Таврійських іграх”, то рік у нього пройшов дарма!” Тому й не дивно, що на “Таврах” для вітчизняних виконавців усіх рівнів наче медом помазано.

Свято на шістнадцятих “Таврійських” відчулося лише з появою на сцені хуліганів з “Дискотеки Аварія”. Під знайомі веселі мотивчики глядачі нарешті розтанцювалися, чому немало сприяли коментарі та заклики самих “аварійців”. Найбільше оживився танцмайданчик, коли музиканти почали шукати в перших рядах собі “партнерок” – дівчат, які б у пісні “Малинки” змогли замінити Жанну Фріске. Журналісти тут же пригадали, як широко анонсувалася участь у цій “афері” нової української секс-бомби Насті Каменських… Замість Жанни й Насті “аварійці” витягли на сцену кількох прихильниць, яких добирали за звичним принципом – типу, “хто там у міні-спідниці?” або ж “чи є тут у когось четвертий розмір?” (цитати дослівні!).

Естафету від “Дискотеки Аварії” перехопила наша Вєрка Сердючка. “Найпровокативніша пісня сезону!” – оголосила артистка й змусила весь стадіон танцювати під свій “єврохіт”. Згодом на сцені з’явилася й незмінна Вєрчина мама. А вже потім, за лаштунками, у мене сталося дежавю – Сердючку зустріли так само, як і Білана, тобто з вигуками “Ану відійшли всі!” До речі, охорони в нашої “зірки” більше. Чим і пишаємось.

Закривав “Таврійські ігри” канадський K-Maro. Темношкірий красунчик, до речі, зізнався на прес-конференції, що вподобав собі українських дівчат. У Києві він та його команда оглядали цікаві місця та… пили горілку. Ось така канадська безпосередність. А виступати після Сердючки навіть K-Maro було важко – натанцьовані глядачі сприймали канадця не те щоб і погано, а якось мляво.

Загалом від “Таврійських ігор-2007” особисто я чекала більшого. Не вистачало знайомої “домашньої”

каховської атмосфери, натомість залишало відчуття, що перебуваю на святкуванні якогось державного свята, що їх так часто влаштовують у центрі Києва. Артисти ж у нас завжди одні й ті самі.

Але тим і цікаві були “Таври”, що не були схожі на інші фестивалі чи святкування. Тепер же, здається, усе добре, практично все на високому рівні, але…“це не Таврійські ігри”. Тому й шкода, що найяскравішим моментом музичного свята цього року став усього лише величезний феєрверк.

Тетяна Данилова

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter