Під прицілом дівчини-дракона

В український прокат вийшла нова картина відомого режисера Девіда Фінчера «Дівчина з тату дракона», в якої є усі шанси стати найуспішнішим блокбастером поточного року…

В український прокат вийшла нова картина відомого режисера Девіда Фінчера «Дівчина з тату дракона», в якої є усі шанси стати найуспішнішим блокбастером поточного року. У головних ролях – «останній Джеймс Бонд» Деніел Крейг, ще не «розтиражована» акторка Руні Мара і номінант на премію «Оскар» Крістофер Пламер.

«Дівчина з тату дракона» стартувала на екрани кінотеатрів майже в унісон з новим роком, який знаменує та сама міфічна тварина – Дракон.

Кадр із фільму

У релізах говориться про «культурний феномен», піднятий в стрічці. Що ж, «красне слівце» прозвучало, проте зовсім себе не виправдало. Адже стильний кримінальний трилер ніяк не тягне на відображення культурних феноменів сучасності. Навіть враховуючи постмодерні кінозамальовки: коли стирається межа між чоловічою і жіночою статтю, комп’ютерною графікою і живою реальністю, дитячими травмами і дорослими «розборами польотів».

Номінант на премію «Оскар» Девід Фінчер минулого року вкотре довів свій статус «топового режисера», випустивши успішну картину «Соціальна мережа». Цього разу він екранізував бестселер Стіга Ларсона «Дівчина з тату дракона», що увійшов до трилогії «Міленіум». Ця епічна серія розійшлася накладом більше 65 000 000 екземплярів по 46 країнам світу.

Колись Фінчер уже мав подібний досвід – створив кіно-версію культового роману Чака Паланіка «Бійцівський клуб». Тепер режисер пішов тим же простим шляхом – дотримувався тексту роману. Бачимо лиш незначні відхилення: приміром, у творі Ларсона описано журналістику різних країн (головний герой працює журналістом), а у фільмі цього немає.

Отже, маститому журналісту Мікаелю Блумквісту (Крейг) треба розкрити справу сорокарічної давнини – загадкове зникнення 16-літньої племінниці впливового шведського магната Вагнера (Пламер). І це було найбільш екстремальне журналістське розслідування в його житті.

Дві з лишком години екранного часу головні герої стрічки полюють на серійного (і, по сумісництву, ще й «сімейного») маніяка. Основна ж дія відбувається на лячному острові шведського узбережжя, де живуть лише члени однієї заможної та великої родини.

Але головну скрипку грає найекзотичніший персонаж картини – дівчина із духом дракона. Лізбет Саландер (Мара) схожа на «пристарілу» представницю модної молодіжної субкультури «емо» – пірсинг, чорне вбрання, «куленепробивний» вираз обличчя…Перші слова, що чує про неї глядач такі: «вона дуже дивна». Напевно, режисер прагнув, аби цей дивний образ виглядав харизматично, але цього не вийшло. Героїня показана якось незграбно і однобоко – замкнутість, банальна неввічливість, чоловічі повадки…Також Саландер – типова хакерша. За суттю, її талант «крутого» слідчого базується на здобування інформації через Інтернет. Пригадується діалог головних героїв: «Що ти робиш? Читаю твою сторінку. Вона ж запаролена! Ой, не сміши мене».

Прихований лейтмотив стрічки – дитячі травми і те, до чого вони призводять. Тому у фільмі бачимо не «культурний феномени», а серйозні соціальні проблеми. Не лише американські, а й загальносвітові. До речі, у книжці Вікторії Кеплер «Один з чотирьох» сказано, що 10% опитаних українців – жертви сексуального насилля в сім’ї.

Дитячі травми корінним чином впливають на все життя цих людей, а ще вони бувають неймовірно безстрашні. Наприклад, Лізбет Саландер з відстороненим виглядом кинулася фотографувати жорстоко вбитого маніяком кота, у той час як «Джеймс Бонд» відвернувся. Проте сама Лізбет не є вбивцею, вона вміє лише жорстоко і філігранно мститися, навіть робити з цього перфоманс (приміром, влаштувала тортури для свого мучителя, у фіналі витатуювавши на його череві фразу «я ґвалтівник і свиня»).

За словами Фінчера, сюжет картини «гострий, драматичний і соковитий». Але з драматизмом переборщили – часом у самі пафосні моменти стає смішно. Наприклад, коли «серійно-сімейний маніяк» готується розправитись з Блумквістом, який живописно обмотаний целофаном і всяким ганчір’ям і бадьоро бовтається на шнурку. Звісно, Лізбет з’явилася в останній момент і врятувала бідного журналіста. Що ж, у казках, де фігурує дракон що викрав принцесу, її завжди рятує файний парубок. Тут же вийшло навпаки – «принца» рятує дівчина. Яка, до речі, невідомо як пробралася у «лігво маніяка» – зловмисник же ретельно заблокував усі двері. Виходить, у сценаристів сталася «неполадочка».

Що ж, після виходу «Соціальної мережі» здалося, що Фінчер скочується на якісну і стильну «кінопопсу». Особливо порівнюючи з його визначною картиною «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». Тепер видно, що режисеру просто вдалося знайти свою нішу – історії про яскраву й шокуючи сучасність.

У когось із глядачів проблемні моменти фільму викликають внутрішній резонанс, поціновувачі такого стилю Фінчера насолоджуються «картинкою», а хтось просто спостерігає за розвитком сюжету і роздивляється «розпіарене» тату дракона на тілі оголеної Руні Мари.

Анастасія Безпальча

УНІАН в Google News