"Краса" в PinchukArtCentre покликана рятувати світ?

Один дуже відомий український художник відмовився коментувати нову виставку в ПінчукАртЦентрі: «Розумієте, жити хочеться. Тому не можу нічого цензурного про все це сказати»...

Київський центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre представив перші в Східній Європі персональні виставки канадського фотографа Джеффа Волла та британського митця Гарі Х’юма. Паралельно, у рамках проекту PAC-UA, стартувала експозиція українського художника Миколи Маценка.

У день відкриття вернісажу складалося враження, що для столичного «гламурного прошарку населення» ця мистецька подія була лише ваговим приводом «на людей подивитися і себе показати»…

На щастя, цього разу обійшлося без стилю «завуальований кіч», який частенько можна побачити в стінах ПінчукАртЦентру. Щоправда, деякі експонати балансували на межі беззмістовного модерну чи не менш беззмістовного реалізму.

Виставка Джеффа Волла «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна» складається з сімнадцяти робіт та семи лайт-боксів (фото з підсвіткою), що були відібрані для експозиції самим автором. Об’єднано останні експонати Волла та його більш ранні твори.

"Гурт і натовп" Джеффа Волла

Сучасні художники вже не можуть обійтися без максималізму – майже на всіх вернісажах можна побачити експонати ледь не на всю стіну. Волл не виключення. «Я роблю фото різного розміру, але здебільшого великі. Наприклад, мій «Юнак під дощем» зображений на повний зріст - щоб було видно навіть крапельки води на цій постаті» - каже художник.

У першу чергу кидається в очі професіоналізм автора; разом з тим деякі роботи настільки прості та добротні, що навіть викликають легке занепокоєння. «Може, я чогось не розумію?..» – міркує глядач. Адже, не відчуваючи особливої енергетики чи естетики, марно прагнеш розгледіти бодай якусь приховану ідею. Приміром «Маки в садку» виглядають як звичайнісінькі…маки в садку. Як буденний шматок реальності, від якого зразу байдуже відводиш погляд. Робота ж під умудреною назвою «Діагональна композиція 3» зображає…Відро та швабру. А на фотографіях «Зливання палива» та «Чоловіки пересовують блок двигуна» бачимо щось на кшталт модернізованого стилю «соцарт» – ожилі плакати в стилі Маяковського, виконані в техніці «чорно-срібний друк».

На думку самого Волла, головна фотокартина його експозиції – це «Гурт і натовп», де зображено виступ рок-гурту, який слухає маленька жменька прихильників.

«Мене дуже захоплюють кольори та їх поєднання, – також розповів Волл. – Якось настільки зачарував «мікс» зеленого паркану та сірого асфальту, що я довго очікував поодаль на перехожих – різних людей у різній одежі. Вони кардинально змінювали атмосферу загальної композиції».

Скульптура з циклу "Американська засмага"

Виставка Гарі Х’юма «Краса» включає в себе більше 60 картин і скульптур. Можна ознайомитися як зі знаковими роботами раннього періоду, так і з новими картинами та скульптурами (зокрема, серія «Бікіні» ще ніде не експонувалася). Скульптури Х’юм вирішив представити задля привернення уваги: «Зазвичай люди швидко проходять повз картини, попиваючи каву. А просторові зображення усе-таки примушують їх зупинитися».

Усі чули про відомий фільм «Краса по-американськи». Наразі глядач має нагоду побачити красу по-британськи. І якщо існує славнозвісний «тонкий англійський гумор», то з «тонкою англійською красою» наразі не зовсім склалось.

Хоч домінує приглушена, навіть ніжна кольорова гама, автор часом поєднував не поєднувані з точки зору живопису кольори (наприклад, жовтий з рожевим). І, не зважаючи на те, що є усі шаблонні атрибути краси – квіти, жіночі форми, м’які геометричні фігури, все це ніяк не нагадує ту красу, яка спасе світ... Проте, її оцінять любителі глянцю (як в прямому, так і в переносному сенсі), адже у своїй роботі автор використовував спеціальні глянцеві фарби. До речі, через техніку «лайт-бокс» навіть реалістичні фотографії Волла виглядали трохи «глянцевими».

Ще бачимо скульптури «мультяшних» абстрактних істот, незграбний шматок товстої жовтої смужки під назвою «Фрагмент веселки», картину «Сукупність», де зображено не «Чорний квадрат», а велетенське чорне коло…Такі об’єкти викликають щире зачудування – виявляється, все що завгодно можна перетворити на об’єкт мистецтва і заробляти на цьому.

Окремо виставлені абстрактні полотна з циклу «Неспокій і кінь». За словами Х’юма, «усім генералам потрібен кінь». Коня в картинах вгледіти не всім вдалося, проте на одній композиції можна побачити абриси політичного діяча Ангели Меркель.

Інша серія робіт має назву «Американська засмага». Х’юм так прокоментував цю серію: «деякий час я жив у Америці, і спостерігав за життям цієї країни. Там чудово поєднується приземлена масова культура і, напроти, висока творчість. Часто просто не розумієш, як це все може уживатися в одній країні…Може, це і є демократія?».

Також митець представив окрему кімнату-лабораторію: показані ескізи, нариси, чернетки, тощо. «Просто людям цікаво спостерігати за творчим процесом і тим, як він виглядає, ось і я надав глядачам таку можливість», – каже художник.

«Неофольк» – це п`ятий проект PAC-UA (простору призначеного для демонстрації нових робіт провідних українських художників у контексті «Колекційної платформи»).

У рамках «Неофольку» художник Микола Маценко за допомогою абстрактних образів представив українську традицію, фольклор та історію. Автор показав 46 робіт, створених спеціально для нинішньої виставки.

"Неофольк" Маценка

«Це рефлексія на килимки мого дитинства. Я працював над цим проектом ще з 2005 року, і створив декілька сот орнаментів», – ділиться Маценко.

А в одному з інтерв’ю митець сказав, що головна ідея його творів – це відродження національної ідентичності України: «Я етнічний українець. На сьогодні курди залишаються єдиною етнічною групою, яка не має своєї держави. До 1991 такими були й українці. Це велике задоволення бути космополітом. І якби я був турком, то міг би бути космополітом, але в цьому сенсі я курд».

Один дуже відомий український художник відмовився коментувати мені нову виставку в ПінчукАртЦентрі: «Розумієте, жити хочеться. Тому не можу нічого цензурного про все це сказати». А багатьом іншим гостям узагалі складно було поділитися бодай якимись враженнями: «Виставка? Так я ще там не був/не була…». Отже, скоріше за все більшість людей відразу пішли на фуршет, де можна спілкуватися і слухати запрошеного на захід діджея. А експозиція була просто як приємний додаток і висококультурний привід «погламуритися».

Музикант Діля сказав мені: «Мені дуже подобаються туалети в ПінчукАртЦентрі – вони надзвичайні! А те, що у гардеробі немає вільних місць, – говорить про великий інтерес до експозиції, яку ще не бачив. Узагалі мене заінтригувала сама концепція: краса, фольклор…Поєднання чогось прекрасного і духовного…Ці слова в релізах і заманили мене сюди. Якби це було якесь «екзгібіністично-модерністично-індустрійне-культурно-революційно-інноваційне порно» чи ще щось подібне, то я би в житті не прийшов».

Також свою точку зору на експозицію висловив галерист Павло Гудімов:

«Волла я оглядав, вже будучи підготовленим – читав спеціальні книжки, дивився інші його роботи…навіть ходив на лекцію Волла у ПінчукАртЦентрі. У принципі, цей фотохудожник мені цікавий. А від творів Х’юма я не отримав задоволення, хоч дуже люблю сучасне абстрактне мистецтво. Такий собі стиль «лайт» – легкий комерційний варіант, певна розвага для багатих. Але це не було показано на високому рівні. Інсталяція ж Маценка така потужна, така художня, така емоційна! Цікаво, що для українського мистецтва на вернісажі виділено лиш невеличкий закапелок на п’ятому поверсі, напроти туалету – там і були розписані орнаментами кахлі Маценка. Гадаю, автор іронізував (він взагалі людина іронічна), що створив особистий санвузол.

Микола Маценко не використовує пряму мову, скоріше тонкий підтекст…Усі його твори зроблені професійно, я навіть можу назвати його живим класиком».

Вернісаж триватиме до четвертого квітня.

Анастасія Безпальча