«Вічне» і «комерційне» в літературі

Такою була тема жовтневого «Молодого вівторка». Говорячи про «вічні» тексти сучасної української літератури, учасники «вівторка» найчастіше згадували прізвища В.Медведя, Є.Пашковського, О.Забужко...

Такою була тема жовтневого «Молодого вівторка», який проводився минулого тижня у приміщенні Національної спілки письменників України молодою письменницею Анною Багаряною. Дещо провокаційна, проте цілком дотична до реалій нашого часу.

Просто є письменники, які надають перевагу самітницько-аскетичному себе-переживанню через творчість, такі собі літературні диваки. Це, звісно ж, не означає, що вони все життя ходять в одних штанях і запивають хліб насущний звичайною водою з крана. Та й зрештою сковородинський стиль життя нині не може бути витлумачений інакше як звичайнісіньке бомжування. Отже, самітник - мається на увазі лише те, що автор надто прискіпливо порпається у власних пластах свідомого та підсвідомого, не тринькаючи свій дорогоцінний час на таку невдячну справу як самоствердження у середовищі колег і в літературному середовищі. Такі письменники не замислюються ані над популярністю власної персони, ані - тим паче - над можливістю матеріального зиску від своєї творчості, яка для них взагалі носить суто сакральний і дуже інтимний характер. Власний текст для них - то всього лише довгий, важкий, страдницько-екзистенціальний шлях до себе, який завершується, переважно, цілковитою поразкою. Або взагалі нічим і ніколи не завершується... І, напевно, саме в цьому і полягає ота літературна «вічність»...

Анна Багряна та Ірен Роздобудько розмлвляють про ”вічне”

Інший тип сучасних письменників – їх переважна більшість – це ті, які завжди творять з думкою: наскільки великим попитом користуватиметься їхнє творіння, а, отже, зважають, насамперед, на його адекватність реальному часові. Тут коментувати, власне, немає чого. Досить просто зазирнути до будь-якої книгарні…

Гостями «вівторка» були вже відомі і ще не дуже відомі українські автори: Ірен Роздобудько, Сергій Пантюк, Борис Гуменюк, В’ячеслав Гук, Наталя Чибісова, Богдан-Олег Горобчук та ін.

Міркування «з приводу» були різними і подекуди претендували навіть на неабияку оригінальність. Наприклад, Сергій Пантюк (перебуваючи одночасно в двох іпостасях: письменника та видавця) шкодує, що не має достатньо коштів, аби найняти собі «літературних негрів», які б працювали над художнім оформленням його задумів та ідей. Адже у самого, як сказав, катастрофічно бракує часу, аби фізично встигнути дати усім тим ідеям сяку-таку раду. Звісно, це напівжартома. Насправді ж легендарний в літтусівці Сліва не підтримує поділу літератури на комерційну та вічну, радше прихильний до того, аби ділити її на «талановиту» і «хрінову».

Учасники круглого столу «Вічне» і «комерційне» в літературі

Ірен Роздобудько, яка може видати і реалізувати за два роки аж десять романів, як не дивно, тримається за «самітницьку» концепцію письменницького існування. Звісно ж, без фанатизму. Але водночас гостя «вівторка» поділилася секретами власного успіху – як творчого, так і комерційного...

Борис Гуменюк висловив відверту симпатію до літературних самітників, у певній мірі зараховуючи до них і самого себе. Текст – як самопізнання, і не більше, без жодних претензій на ринок, попит, читабельність, скандальність. Писати не те, що сподобається твоїм сучасникам, а те, що творить самого тебе у тексті – це і є чисте мистецтво. Можливо, «вічне» мистецтво. Вічна література. Література, яка перемагає час, перебуває над часом.

На думку молодого поета Богдана Горобчука, видавництво, яке дбає про свій імідж, має видавати усяку літературу, тобто розподіляти кошти таким чином, аби «вічну» літературу видавати за рахунок «комерційної». Це дуже важливо, адже саме демонстрація високохудожнього рівня української прози (некомерційної) створює видавництву позитивний імідж, а це, у свою чергу підвищує рейтинг видавництва на книжковому ринку.

Молодий прозаїк В’ячеслав Гук, два романи якого мають вийти до кінця цього року d солідних вітчизняних видавництвах, вбачає для себе комерційність у тому, аби екранізовувати написане. Поки що це лишається його мрією.

Цікавим є те, що говорячи про «вічні» (тобто некомерційні, але високохудожні) тексти сучасної української літератури, учасники «вівторка» найчастіше згадували прізвища В’ячеслава Медведя, Євгена Пашковського, Оксани Забужко та Василя Портяка.

Були навіть спроби метафізичного полтумачення винесеної на обговорення теми. Наприклад, один з «вівторківців», російськомовний поет Микола Буріме намагався переконати присутніх у тому, що на вічність можуть претендувати лише такі сакральні тексти як Біблія чи, скажімо, Коран…

Підвести риску під дискусією було цілком доречно словами Сергія Пантюка – про те, що в Україні назріла нагальна потреба максимально розширювати мережу книгорозповсюдження, адже за вузькотусівочних літературних справ з мізерними накладами україномовних видань майже нереально мріяти ані про комерційний успіх, ані про вічність…

Анна Багряна

УНІАН в Google News