Життя через край. Нобелівська премія для Доріс Лессінг

Життя через край. Нобелівська премія для Доріс Лессінг

Доріс Лессінг сприйняла повідомлення про Нобелівську премію з належною іронією. Скориставшись терміном покеру, вона сказала, що зібрала "флеш-рояль" літературних нагород...

87-річна володарка найпрестижнішої книжкової премії у світі на момент свого тріумфу відлучилася за покупками, і перші привітання замість неї приймав літературний агент письменниці Джонатан Клоуз. З Доріс Лессінг завжди так і бувало: вона жила власним насиченим життям, а нагороди приходили до неї самі.

Дочка відставного британського офіцера та медсестри, Доріс Мей Тейлор народилася у Персії, а виросла у Південній Африці. Майбутня письменниця кинула школу підлітком, що не перешкодило їй опублікувати першу книгу в тридцять років, за якою послідували ще добрих чотири десятки романів і збірок розповідей. 22 жовтня 2007 року Лессінг виповнюється 88 років, останній її роман "The Cleft" (буквально - "Тріщина") вийшов у Великобританії усього кілька місяців тому. Ця гідна немолода персона, що свого часу демонстративно відмовилася від титулу кавалерської пані, не показує утоми від життя і продовжує працювати.

Школу життя Доріс Мей Тейлор пройшла в Родезії, де її батьки намагалися займатися сільським господарством без особливого успіху. Зовсім молодою жінкою Доріс влаштувалася працювати до місцевого парламенту, тоді ж вона сходилася з представниками різних лівих рухів. У 1939 році вона вийшла заміж уперше, і від цього шлюбу в неї народилося двоє дітей. Під час Другої Світової війни вона познайомилася зі своїм другим чоловіком, німецьким іммігрантом і марксистом на ім`я Готтфрід Лессінг (через багато років після розлучення з Доріс він, будучи на посаді посла Німеччини, загинув в Уганді). Із сином від Лессінга, своєю третьою дитиною, Доріс виїхала в 1949 році до Лондона, де і залишилася назавжди.

У Великобританії вона прилучилася до комуністів і пацифістів, захопилася феміністською літературою, потім науковою фантастикою, ще пізніше - суфізмом. Критики ледве встигали стежити за зміною інтересів Лессінг і приклеювали відповідні ярлики до її текстів із запізненням. Коли вона публічно заявила про своє розчарування у комунізмі й скепсисі щодо перспектив фемінізму, літературні круги остаточно зневірилися знайти спільний знаменник для її книг і залишили Лессінг у спокої.

Доріс Лессінг вважає відсутність у себе формальної освіти великим плюсом: так вона залишилася без щеплення європоцентризму, що позбавило її від надмірних зовнішніх впливів. У юності вона була натхненною слухачкою і виціджувала із співбесідників, що зацікавили її, усі розповіді до останньої краплі. Гостру огиду в неї викликає "розумна дурість" - готові уявлення про життя, кліше, не засновані на особистому досвіді.

Ранні речі Лессінг - "Трава співає", романи про Марту Квест - це безкомпромісна реалістична проза, досвід перенесення літератури виховання XIX століття у новітній час. До 1962 року, тобто до моменту виходу її найзнаменитішого роману "Золотий щоденник", вона відчувала себе літератором, який склався технічно грамотним, але таким, що вичерпав перший рівень натхнення. У "Щоденнику", написаному частково під впливом книг шотландського психіатра Рональда Ленга, Лессінг вивела своє альтер-его – Ганну Вольф, письменницю, що зіткнулася одночасно з кризою середнього віку й творчим ступором. Роман відомий не тільки як тонкий психологічний досвід, але і як відважний формальний експеримент: протагонистка веде відразу чотири щоденники. Усі вони тематичні: один присвячений спогадам про юність, проведену в Африці, другий, - її політичним поглядам, у третьому вона відстороняється від себе і пише про минуле наче зі сторони, четвертий - це її справжній щоденник. Побоюючись остаточно втратити власне "я", Анна намагається об`єднати всі розрізнені записи в єдиний текст.

Книга дуже швидко стала класикою англомовної жіночої літератури XX століття, а Лессінг виявилася затребуваним автором: її почали запрошувати читати лекції в університетах, її проза майже стала шаблоном для феміністок. Але стала письменниця до феміністок відноситься з іронією: "Вони хочуть, щоб я сказала, що знаходжуся на їх стороні в боротьбі за золоту зорю у світі, де не залишилося цих тварин - чоловіків. Вони дійсно хочуть, щоб люди робили спрощені заяви про чоловіків і жінок? Так, хочуть. З великим жалем я прийшла до такого висновку", - зазначила Лессінг у 1982 році в інтерв`ю газеті The New York Times.

З тією ж іронією, що часто межують із сарказмом, що розчарувалася у комунізмі й соціалізмі письменниця відноситься до всіх теорій, що пояснюють сьогодення людства й перспективи його світлого або, навпаки, безрадісного майбутнього. Її фантастична проза ("Канопус в Аргосі", "Мара і Данн" та інші книги, зокрема остання - "Тріщина") - це досвід вивчення людських відносин у парадоксальних умовах, але зовсім не спроба сконструювати альтернативний dсесвіт. За деякими відомостями, саме фантастичні книги відсунули на двадцять років Нобелівську премію для Лессінг: Шведська академія не ризикнула тоді приймати серйозно цей жанр. Але часи змінилися.

Доріс Лессінг сприйняла повідомлення про Нобелівську премію з належною іронією. Скориставшись терміном покеру, вона сказала, що зібрала "флеш-рояль" літературних нагород.

Юлія Штутіна, Lenta.ru

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter