Маквала Гонашвілі: Душа народу промовляє словами письменника

Сьогодні в Грузії – країні, де письменники завжди вважалися народними поводирями, посередниками між тлінним і вічним, їм немає місця... Інтерв’ю з головою спілки письменників Грузії

Зініційований Національною спілкою письменників України Міжнародний  письменницький Форум «Слово без кордонів», який відбувся 11-12 жовтня у Києві, продовжує свою роботу вже в якості створеної на ньому Міжнародної Асоціації письменників під цією ж назвою. Враженнями про цей унікальний і не тільки в історії української, а й світової літератури захід і надіями, пов’язаними з ним, ділиться голова Спілки письменників Грузії Маквала Гонашвілі.

– Пані Маквало, схоже, на Форумі ми, письменники, тільки ще більше відчули, як стужились за спілкуванням із собі подібними на вищому – світовому рівні. І це було видно по тому, як радісно зустрічалися старі друзі Іван Драч і відомий азербайджанський поет Анар, Володимир Яворівський і вірменин Фелікс Бахчинян, Анатолій Крим і Леонід Фінкель, Кнутс Скуєнієкс і його перекладач Юрій Завгородній…

Ця радість світилася й у Ваших прекрасних очах, шановна пані, не зважаючи на тривогу за долю грузинської літератури, яка звучала болем у Ваших виступах перед побратимами і посестрами по перу. Тому хотілося б нашу розмову  почати із Ваших вражень про Форум і надій, з ним суголосних.

– Мене щиро тішить нинішня зустріч побратимів по перу. Тим більше велика радість для нас, грузинських письменників, бути гостем України, з якою Грузію споконвіків єднають узи особливої дружби.

Маквала Гонашвілі, відповідальний секретар голови НСПУ Анатолій Крим, голова Спілки українських письменників Ізраїлю Леонід Фінкель, голова НСПУ Володимир Яворівський

Тут, на українській землі, творив і знайшов свій вічний спочинок класик грузинської поезії Давид Гурамішвілі, а імена Тараса Шевченка та Лесі Українки дорогі кожному грузину. Новим свідченням вікової дружби наших народів стало відкриття буквально кілька місяців тому пам’ятника Тарасові Шевченку в центрі Тбілісі.

Нам приємно, що в Україні гідно відзначили ювілей Давида Гурамішвілі, а також видали велику антологію грузинської поезії в перекладах нашого земляка, киянина Рауля Чілачави. Радує те, що саме в демократичній Україні народилася ідея створення нової письменницької міжнародної організації, яка обіцяє багато перспектив і творчих контактів. Адже це так важливо – відчувати плече і чути слово друга, надто сьогодні, коли наша Земля так звузилась у розмірах, що пожежа в одному її кінці обпалює очі жителям другого краю планети, але, як це не парадоксально, люди все більше і більше віддаляються один від одного. І для письменників настали не найкращі дні.

Для наших сучасників, полонених чарами телебачення, на жаль, книга перестала бути першою духовною необхідністю. А слово, дякуючи завойованій такою дорогою ціною свободі, втратило силу й гостроту. Ми можемо нині говорити про все, але нічого від цього не зміниться. Але ми, письменники, повинні самі змінити цю ситуацію. Змусити керівників наших держав, політиків дослухатися до нашої думки, до нашого болю. Доводити нашим верховникам, що найголовніші їхні радники і порадники – це письменники, адже, як писав геніальний  поет Тиціан Табідзе: «Душа народу говорить у рядках письменника, і ніхто інший не сміє більше говорити від імені народу. Письменникам це доручено Богом. І якщо хтось хоче вбити Батьківщину, той повинен спочатку вистрілити в письменника».

– З вашого виступу ми зрозуміли, що ці геніальні слова, сказані на початку ХХ століття актуальні для грузинських письменників і сьогодні, через сто років?..

– На жаль, сьогодні в Грузії – країні, де письменники завжди вважалися народними поводирями, посередниками між тлінним і вічним, їм немає місця...

До пам’ятника Т.Г. Шевченку квіти від світової письменницької спільноти покладають Маквала Гонашвілі та Оно Мотохіро (Японія). Жовтень, 2007 р. Київ

Спілку письменників Грузії, одну з найстарших на теренах колишнього Радянського Союзу, створену рівно 90 років тому, яка нині нараховує 450 поетів, прозаїків, критиків, серед яких такі відомі митці Слова як Чабуа Амиреджібі, Анна Каландадзе, Отар Чіладзе, чиновники намагаються всіляко дискредитувати, називаючи її не інакше як комуністичним пережитком. Але найбільше обурює те, що творчу організацію з багатющими традиціями, буквально викинули на вулицю з успадкованого нею приміщення. Разом з книгами, архівами. І це після того, як Спілці  письменників  вдалося виграти кілька процесів, зокрема і у Верховному суді.

– Учасники Форуму одностайно відгукнулися на ваші проблеми – написали звернення до Президента Грузії Михаїла Саакашвілі на захист Спілки письменників Грузії…

– Ми вдячні українським друзям і всім побратимам по світовому письменницькому цеху, які висловили обурення з цього безпрецедентного беззаконня, чітко вказавши на його недемократичність.

– Звичайно, ставлення грузинської влади до письменників, м’яко кажучи, дивує. Ще можна зрозуміти білоруських сябрів, які шукають підтримки в Україні, але щоб у державі, яка проголосила себе демократичною?.. Мабуть, ми, письменники, маємо усвідомити, що шлях наших держав до демократії не простий, що часто молоді демократії треба захищати від самих себе. Довгі роки, прожиті в умовах тоталітаризму, висять над нами гроном дамоклевих мечів.

– Грузинські письменники це розуміють, може, як ніхто. І все роблять для порозуміння з владою, пам’ятаючи, що ми будуємо одну державу, одну Вітчизну. І тим, що ми звернулися за підтримкою до світової письменницької спільноти, ми не дискредитуємо ані уряд, ані президента, і «не виносимо сміття з хати», як хтось може подумати. Ми прагнемо одного – зайняти в грузинській державі те достойне місце поводирів нації, посередників між тлінним і вічним, на яке нас поставив «Витязь у тигровій шкурі» – безсмертний Шота Руставелі.

– Як учасниця Форуму, я теж підтримую звернення до Міхаїла Саакашвілі, і сподіюсь на його розуміння і вирішення драматичної ситуації. Точніше, я впевнена в цьому. І хочу признатися, що ми всі зачаровані, Маквало, Вашою красою, мудрістю і мужністю. Ви – справжня грузинка. І, певно, ці риси оцінили і ваші колеги, обравши Вас, першу жінку в історії Грузії, – головою Спілки письменників… Як почуваєтесь при кермі?

– Те, що мене обрали вже вдруге головою Спілки письменників, на чолі якої стояли  такі визначні постаті грузинської літератури, як Табідзе, Думбадзе, та ще й з перевагою у 40 голосів було для мене несподіванкою. І потрясінням, бо така велика довіра зобов’язує до великої відповідальності  і самовіддачі.  Тим паче в такий складний для Грузії час…

– Думаю, що саме наша складна епоха і відповідальність за долю держави,  нації, врешті, духовності і висуває на перші місця жінок у країнах пострадянського простору. А як ставиться до вашої громадянської активності Ваша сім’я?

– Мій чоловік, хоча і не з творчих кіл, а, як кажуть, технар, мене розуміє і підтримує. Але дочці і синові потрібна мама, любляча, турботлива. І я, як кожна грузинська, та й, гадаю, українська, жінка, намагаюся скрізь встигати, і все робити, щоб мої діти не були через мою творчість чи роботу обділені увагою і любов’ю. Любов до рідних дає мені снагу.

– Це справді так, коли подивитися Ваш послужний список. За такі молоді роки Ви встигли так багато: по-перше написати вісім поетичних збірників, дитячих книжок і п’єс, багато з яких перекладені на іноземні мови. Попрацювати редактором грузинського телебачення, дитячої пізнавальної газети на англійській мові «Хелло, бебі!», президентом Асоціації молодих грузинських письменників, заступником директора Б3динку літераторів імені Г. Табідзе, і от – очолити Спілку письменників… Ви відома, успішна і  щаслива в особистому житті самодостатня сучасна жінка. Та все-таки – чого Вам трошки не вистачає до повноти щастя?

– Багато не вистачає. По-перше, щасливої, спокійної, багатої і справді демократичної Грузії. По-друге, спілкування з колегами по вселенському письменницькому цеху. Відчуття нашої єдності, взаєморозуміння, суголосності душ… Звичайно, хочеться, щоб і твоє слово почули у світі. Сьогодні письменникам всіх країн треба єднатися. У нас багато спільних проблем. Тому я приїхала на Форум «Слово без кордонів», на Україну, у Київ, який я дуже люблю. І щаслива, що мене почули, і я почула багато. І що побільшало в мене друзів і побратимів. Що попереду жде нас велика спільна творча праця.

Дякую. Успіхів і до нових зустрічей!

Галина Тарасюк