Сучасні винищувачі-невидимки, зокрема F-22 Raptor і F-35 Lightning II, здатні запускати ракети, майже не розкриваючи свого місцезнаходження для ворожих радарів. Ключову роль у цьому відіграють внутрішні відсіки для озброєння та низка інженерних рішень, розроблених для мінімізації радіолокаційної помітності, пише Wionews.
На відміну від звичайних бойових літаків, стелс-винищувачі не несуть ракети на зовнішніх пілонах. Уся зброя розміщується всередині фюзеляжу, що зберігає гладку форму літака та не відбиває радіохвилі. Водночас відкриття відсіку навіть на короткий час створює потенційний ризик викриття.
Щоб мінімізувати цю загрозу, двері відсіків відкриваються менш ніж на секунду. За даними військових оглядачів, уразливе "вікно" настільки коротке, що ворожі радари часто не встигають зафіксувати стабільний сигнал. Додатково двері мають зубчасті, пилкоподібні краї, які розсіюють радіолокаційні хвилі навіть у момент запуску ракети.
Важливу роль відіграє і внутрішнє покриття відсіків. Вони вкриті спеціальними матеріалами, що поглинають радіолокаційне випромінювання, аби хвилі, які потрапляють усередину, не відбивалися назад до джерела виявлення.
Самі ракети не "випадають" з літака - їх виштовхують пневматичні або гідравлічні пускові системи високого тиску. Це дозволяє миттєво закрити двері відсіку одразу після пуску й зберегти стелс-профіль літака.
Крім того, пілоти часто не вмикають власні радари під час атаки. Наведення здійснюється через пасивні сенсори або канали передачі даних від інших літаків і систем, що дозволяє уникнути електронного "випромінювання", за яким противник міг би визначити позицію винищувача.
Сучасні ракети також використовують технологію Lock-On After Launch - захоплення цілі після запуску. Це дає змогу випустити ракету без негайного наведення, а дані про ціль передати вже після того, як зброя залишила відсік і двері знову зачинені.
У результаті навіть у момент атаки винищувачі-невидимки залишаються складною мішенню для радарів, зберігаючи одну зі своїх головних переваг - прихованість на полі бою.
