Олег Савицький: Викиди CO2 не вбивають відразу, а спричиняють зміни клімату. Та є купа забруднювальних речовин, які вбивають нас вже сьогодні

Експерт Української кліматичної мережі Олег Савицький розповів УНІАН, як від екології залежить економіка, навіщо екологам якісна судова реформа, а депутатам - екосвідомість, чому потрібно підвищувати ціни на електроенергію для населення та навіщо Україні чимшвидше приєднуватись до технологічної революції, яка відбувається в Європі.

Уявіть, що ведемо з вами розмову не в перші післясвяткові дні, а десь наприкінці 2020 року. Що будете вважати успіхом у питаннях екологічної політики?

Насамперед, екологічна політика не може будуватися окремо від енергетичної, економічної, антикорупційної. Те, що стосується довкілля, стосується всього. Бо довкілля – це все.

Тож Верховна Рада має еволюціонувати в плані життєвих цінностей законотворців. Раніше на першому місці завжди були окремі інтереси окремих людей або політичних сил, тому, якщо партія, яка називає себе «Слугою народу», розраховує на подальше майбутнє, послідовна екологічна політика буде дуже важливим маркером.

Що конкретно може бути показником ефективності екологічної державної політики? На що орієнтуватися населенню?

Щоб впроваджувати екологічну політику, треба, насамперед, інституційно впорядкувати систему захисту довкілля в Україні. На сьогодні вона фактично знищена. Залишилися тільки якісь фрагментарні органи від попередніх владних структур та недореформ, повний хаос.

Тому треба вибудувати інституційну спроможність. І це питання до всього уряду, а не лише до Міністерства енергетики та захисту довкілля. Уряд має системно працювати над створенням інституційної структури захисту довкілля, яка буде узгоджено працювати. В сучасному світі питання впровадження екологічної політики мають бути інтегровані в діяльність практично всіх органів центральної виконавчої влади. Так її впроваджує Європейський Союз.

Щодо інституцій… Наразі лунають обіцянки гучних змін та перезавантаження Державної екологічної інспекції – органу, який має здійснювати нагляд за додержанням вимог екологічного законодавства. Від чого залежить успішність реформування?

Без тектонічних зрушень в судовій системі мало що зміниться, навіть якщо реформована Держекоінспекція буде якісно працювати та збирати доказову базу порушень. Все це немає сенсу, якщо порушників не будуть притягати до відповідальності. Ми це бачили в найбільш резонансних справах попередніх років. Наприклад, щодо Дарницької ТЕЦ у Києві: Держекоінспекція позивалася до забруднювача, a токсичні пилові бурі з золовідвалу як накривали лівий берег міста кілька років тому, так і накривають. Щоб Держекоінспекція змогла працювати, їй потрібна взаємодія з правоохоронними органами та діюча судова система.

Савицьки наголошує на важливості політичної волі задля вирішення екологічних проблем в Україні / фото УНІАН

За словами в.о. голови Держекоінспекції Єгора Фірсова, невдовзі має бути зареєстровано законопроект «Про екологічний контроль», який надасть органу реальні можливості контролю. Які положення мають бути в документі, щоб він мав сенс?

Не думаю, що питання в окремих документах. Важливіше питання політичної волі.

Адже можна писати гарні документи, після ухвалення яких далі нічого не відбувається. Окремі рекомендації досить системно пропонувалися купою експертів з екологічних організацій А («Екологія-Право-Людина» та інші), які присвятили цьому чимало часу та підготувати чудові дослідження. Але політичної волі раніше не було, і нічого не відбувалося.

Що було б ефективним інструментом притягнення до відповідальності підприємств-порушників?

Перш, ніж казати про відповідальність, треба мати незалежну систему моніторингу та контролю, яка в Україні відсутня. Інакше спроби когось притягнути будуть завжди сприйматися як політичні розбірки. Мовляв, хтось переслідує політичних опонентів або бізнес-конкурентів, використовуючи свою владу над екологічними органами. Тому конкретні прецеденти притягнення порушників до відповідальності мають бути дійсно показовими. Доказова база має гарантувати, що це не політичне переслідування.

Насправді на сьогодні є купа ініційованих громадськістю спроб притягнути до відповідальності порушників, судові справи проти них (наприклад, проти Трипільської ТЕС в Київській області). Але ці справи йдуть дуже важко, судові органи максимально затягують їх розгляд. Ба більше, є підстави вважати, що має місце вплив на суддів.Тому потрібна судова реформа.

Наприкінці минулого року було ухвалено закон про моніторинг викидів парникових газів.

Парникові гази – це тільки один з елементів, він більше пов'язаний з економічною та фіскальною політикою. Викиди CO2 не вбивають людей відразу – вони спричиняють зміни клімату, які можуть вбити наших дітей та внуків. Однак існує ціла купа забруднювальних речовин, які вбивають нас вже сьогодні. Ті самі підприємства, які викидають парникові гази, так само викидають в повітря велику кількість токсичних речовин. 

Щоб запобігти цьому, потрібно ухвалювати відповідні стандарти та регламенти щодо моніторингу викидів. Тобто, потрібна технічна політика. В усіх розвинутих країнах діють цифрові системи моніторингу, які нам теж треба побудувати. Це бази даних, які автоматизовано збирають інформацію з тисяч підприємств. На кожній трубі має стояти датчик, який в онлайн-режимі передавав би інформацію про викиди в центральний орган, відповідальний за моніторинг. Знову ж таки, нам потрібно створити цю інституційну спроможність. Адже зараз жоден центральний орган виконавчої влади неспроможний адмініструвати такі потужні електронні системи.

Це має бути єдиний орган на цілу країну?

Так, єдина база даних, яка централізовано адмініструється. Важливо, щоб це був політично незалежний орган. Коли ми матимемо такий орган, будемо отримувати об'єктивну інформацію, Міністерство енергетики та захисту довкілля зможе обґрунтовано здійснювати якусь екологічну політику. Наприклад, спеціально ухвалювати програми для окремих регіонів. Висувати більш жорсткі вимоги до місцевих підприємств через високий рівень забруднення повітря. Без інформації хоча б про стан повітря про якусь послідовну та обґрунтовану екологічну політику годі й казати.

Еколог розповідає, що головний показник якості повітря – це вміст мікрочастинок / фото УНІАН

Як так сталося, що ми раніше не створили державну систему моніторингу повітря? Хто винен?

Насправді, це сумна та складна історія. Міністерство екології та природних ресурсів та його попередні версії з іншими назвами пробували створити якісь сучасні системи. Якщо ми кажемо саме про моніторинг якості повітря, то були проекти міжнародної технічної допомоги, навіть купувалося якесь обладнання (часто за завищеними цінами). Однак, всі спроби закінчувалися повним фіаско. Був навіть випадок, коли закуплене моніторингове обладнання в Києві просто не передали на баланс і воно зникло.

Тільки після появи громадської системи моніторингу якості повітря влада почала якось опікуватися цим питанням та робити якісь заяви. Але ще два роки в Україні не було жодної моніторингової станції, яка подавала б в онлайн-режимі показники якості повітря.

Головний показник якості повітря – це вміст мікрочастинок. Його дуже просто вимірювати і він є дуже індикативним - показує найбільш шкідливе для людини забруднення.Так от, громадська система моніторингу якості повітря показала, що її можна створити за мінімальні кошти. Якщо дивитися на бюджети проектів, які освоювали раніше в Мінприроди, систему моніторингу якості повітря в країні можна було побудувати разів десять, а то й більше.

Хочеться вірити в декларовані сьогодні обіцянки її побудувати. Але завжди є ризики.

Тому потрібно продовжувати громадський тиск. Не треба розраховувати, що без постійного пресингу та контролю громадськості уряд буде щось робити. Має бути, як державний, так і громадський моніторинг. Щоб не було можливості маніпулювати, підміняти дані чи спотворювати їх. Якщо говорити про об'єктивність, то має бути можливість перевірити будь-які дані.

Що вважаєте ключовою причиною екологічних порушень серед українських підприємств – неробочі закони чи низьку екосвідомість? Що переважає?

Ані перше, ані друге. Насамперед, впливають фінансові інтереси та те, як будується економіка в країні. Ефективна модернізація виробництва, впровадження новітніх стандартів та екологічних норм – це багаторічна фундаментальна робота. Ніхто не вкладатиме кошти в підприємство без довгострокових стратегічних програм. Якщо бізнес немає безпеки в країні, він не може планувати на п’ять-десять років. Коли економіка будується на експлуатації природних ресурсів (причому, найбільш варварським способом), на використанні отриманих шляхом незаконної приватизації та рейдерства підприємств, то будувати сталий розвиток просто неможливо. Всі женуться за прибутком сьогодні і зараз.

Минулого року було зареєстровано/проголосовано в першому читанні низку екологічних законопроектів. Чи є якісь законодавчі ініціативи, які викликають у вас певні побоювання?

Найбільший ризик зараз – закон про ринок землі – напрочуд важливий для екологічної політики держави та нашого майбутнього загалом. Ми аграрна країна і не доводиться сподіватися, що у нас раптом розвинеться промисловість. Але перш ніж відкривати ринок землі, треба навести лад з державними геокадастрами. Ми маємо бачити, де землі природно-заповідного фонду, де розташована критична інфраструктура (газопроводи, лінії електропередач). Перед тим, як казати про зрушення в бік продажу землі, всі земельні питання мають бути зведені в одну прозору інтегровану систему. Бо без прозорості, підзвітності та доступу громадськості до інформації про те, що відбувається з землею, все може закінчитися трагічно. Ми просто втратимо останній ресурс, на якому ще може відбудуватися економіка України.

Щодо ще якихось фундаментальних речей, то у нас досі не врегульовано питання розвитку відновлювальної енергетики. Йдуть великі баталії щодо перегляду «зеленого» тарифу, його реструктуризації тощо. Майже весь минулий рік ця тема була гарячою. Вже під новий рік Мінекоенерго ухвалило підзаконні акти для проведення «зелених» аукціонів на будівництво нових об'єктів відновлювальної енергетики. Однак, за минулі два роки за дуже високим «зеленим» тарифом було побудовано стільки потужних об'єктів сонячної та вітрової енергетики, що це вже створює помітний тиск на ринок електроенергії. Насамперед, на промислових споживачів. Адже наше населення взагалі виключено з ринку електроенергії та платить за старими тарифами. Хоча, насправді, може платити за електроенергію більше, і в Мінекоенерго вже були намагання працювати в цьому напрямку…

Савицький впевнений, що ціни на електроенергію для населення потрібно підіймати / фото УНІАН

…після таких слів варто очікувати негативних коментарів.

Навіть у Радянському Союзі не було такого, щоб населення платило в чотири рази менше, ніж підприємства. Це повністю підриває економіку, адже для розвитку промисловості потрібна дешева та доступна електроенергія, а вищі ціни для населення стимулюють енергоефективні заходи та енергозбереження. У нас наразі населення субсидіюється, незалежно від статків. Власник будинку з двома басейнами платить за електроенергію за тією ж вартістю, що бабуся з пенсією в три тисячі гривень в квартирі з бойлером або електричним опаленням. З одного боку мають бути ринкові умови, з іншого - справедлива система соціального захисту.

Треба зрозуміти, що за нормального розвитку ключових секторів економіки, наприклад, електроенергетики, у нас не було б такої бідності в країні. Якщо підприємство має нормальний та безпечний доступ до енергоресурсів, воно розвивається. На ринок заходять нові інноваційні гравці, спроможні пропонувати нижчі ціни за електроенергію. Тоді розвивається економіка, а прибутки йдуть в бюджет. Якщо ж ми живемо тільки за рахунок видобутку та вивезення ресурсів за кордон –  розвиток економіки не відбувається. Прибутки виводяться в офшори, а держава отримує копійки.

Насправді сьогодні видобувні галузі працюють не на Україну, а на зовнішніх гравців. Тобто, ми залишаємося просто ресурсною колонією. При тому, що ми маємо серйозні проблеми з енергетичною безпекою, залежністю від Росії, купуємо мільйони тонн вугілля, але продовжуємо продавати електроенергію в Польщу, Угорщину, Словаччину. І продають електроенергію закордон саме вугільні електростанції, які належать відомому олігарху.

З 1-го січня вступила в дію нова Стратегія екологічної політики до 2030 року. В чому її сенс?

Найважливіше те, що вона прив’язана до наших зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію і Договору про Енергетичне співтовариство. Це декларація того, що ми дійсно впроваджуємо європейську екологічну політику і прагнемо стати європейською країною.

Зокрема, в Стратегії прописано, що до 2030 року має бути розроблено інтегрований Національний план з енергетики та клімату для України. Насправді цей документ не обмежується енергетикою, бо від нього залежить взагалі структура економіки країни. ЄС наразі переживає науково-технічну революцію, провідні країни Європи вже мають в енергетичному балансі тридцять-сорок відсотків відновлювальної енергетики. Технології відновлювальної енергетики (ВДЕ) на сьогодні стали дешевшими та більш економічно привабливими, ніж викопне паливо, залежність від якого створює геополітичні загрози та руйнує наше довкілля. Перехід на ВДЕ фундаментально змінює подальший розвиток європейської економіки.

В ЄС прийнято курс на «Електрифікацію 2.0» з повсюдною діджиталізацією. Мається на увазі впровадження розумних мереж, інтеграція електроенергетики з іншими секторами (з транспортом, з опаленням, промисловими процесами, в яких раніше використовували викопне паливо). Це фундаментальні технологічні та економічні зсуви. І нам час визначатися, яку роль ми будемо далі відігравати в Європі. Чи будемо «сірою зоною» на східному кордоні або ресурсним придатком, чи пройдемо весь шлях інтеграції та станемо повноцінною сучасною економікою, яка матиме рівні права та інтереси в складі ЄС.

Що може завадити успішному старту Стратегії в цьому році? Якісь невдалі закони?

Проблема не в законах. В Україні законодавство навіть в найгірші часи було на нормальному рівні, навіть прийняте попередніми законотворцями чи при Януковичі. Глобально все залежить від бачення розвитку країни та політичної волі з боку реальних тримачів влади. Ви знаєте, яке, зазвичай, ставлення до тематики довкілля. Мовляв, це щось другорядне, ідеалістичне та не має стосунку до фундаментальних інтересів…

… тобто до грошей…

… так, до фінансових потоків і економіки, в цілому. Але це не так.

Насправді весь світ зараз стикається з необхідністю повної перебудови економіки – через антропогенні зміни клімату. Щоб утримати глобальне потепління в припустимих межах, згідно з консервативними висновками вчених, за тридцять років ми маємо повністю відійти від використання викопного палива. В усіх країнах світу.В Європі ця технологічна революція вже відбувається, і ми можемо в ній теж відігравати свою роль. Але поки що, як країна, ми не беремо в цьому участь. В кращому випадку, залишаємося просто ринком для чужих технологій. Тому, щоб Стратегія екологічної політики мала шанс на реалізацію, вона має стати пріоритетом не тільки для одного міністерства, а для всього Уряду.

Коли минулого року у першому читанні ухвалили закон про обмеження обігу пластикових пакетів, екоактивісти багато говорили, що в ньому насправді не закладено системне розв’язання проблеми.Які закони нам ще потрібні, щоб покінчити із появою стихійних звалищ та запустити повноцінне сортування?

Потрібно приймати закони та інші нормативні акти, впроваджуючи фундаментальний принцип розширеної відповідальності виробника. Бо просто немає економічної можливості розв’язати проблему відходів, якщо відповідні відрахування на поводження з відходами не платитимуть виробники товарів, які переважно складають обсяг побутових відходів.

В практиці ЄС існує так звана ієрархія заходів з розв’язання проблеми відходів, і переробка відходів є лише одним з елементів. Перше в ній – це взагалі зменшення виробництва речей, які опиняються на звалищі. Адже, якщо продовжувати виробляти одноразовий пластик та інші речі, цикл життя яких складає кілька хвилин, проблема залишиться.

Савицький оцінив роботу новоствореного Мінекоенерго / фото УНІАН

Мінекоенерго у нинішньому вигляді було утворено лише минулого року (об’єдналися два міністерства – енергетики та екології). Як оцінюєте його пріоритети? Чи не пасе задніх тема довкілля?

До кінця минулого року пріоритетним питанням було питання газових контрактів та транзиту, воно практично перекривало все інше. Але, думаю, що наступні кілька місяців дійсно покажуть спроможність Міністерства вибудовувати екологічну політику.

Пригадуєте гучну ситуацію зі смогом в Києві та критичним забрудненням в багатьох містах через метеорологічні умови минулого року? Вона показує реальну ситуацію в країні з забрудненням повітря. Просто у звичайні дні ми цього не помічаємо, але коли повітря не рухається і забруднювальні речовини накопичуються, ми все це одразу бачимо. Задеклароване створення системи моніторингу якості повітря дійсно в пріоритеті. Це потрібно було робити ще десять-двадцять років тому. Бо про яку роботу можна говорити без об’єктивної інформації про ключовий показник стану довкілля. Ми всі дихаємо повітрям, і його забруднення впливає на нас найбільше.

На ваш погляд, з якої екологічної теми почнеться новий політичний сезон?

Тривають баталії навколо заборони хутрових ферм в Україні, думаю, скоро це знов буде гарячою темою в Раді. Нагадаю, що ще з минулого скликання був відповідний законопроект, на основі якого розроблено новий. Це проект закону №2360 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання хутрового виробництва в Україні», він зараз на розгляді в міністерстві. Думаю, що в січні будуть якісь публічні обговорення. Зважаючи на те, що мені відомо, навколо цього закону будуть серйозні баталії. Вже створено лобі з серйозними фінансовими вкладеннями від хутрового бізнесу, щоб протидіяти цим ініціативам.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News