Остап Семерак: "На окупованому Донбасі російські куратори стимулювали бойовиків відключати електропостачання шахт, щоб шахтні води їх затоплювали і підтоплювали території, забруднювали ґрунти"
Міністр екології і природних ресурсів України в інтерв’ю УНІАН розповів, як слід вирішувати бурштинове питання і питання видобутку надр взагалі, яку екологічну загрозу несе війна на сході України, а також чому сміття повинно стати товаром.
Зазвичай, екологічні проблеми майже не цікавлять українців. Але є декілька питань, щодо яких ведуться постійні дискусії. Наприклад, зараз, як ніколи актуальною стала сміттєва тема, поводження з відходами, їх зберігання та утилізація… На якому етапі розроблення знаходиться Стратегія поводження з відходами?
Угода про асоціацію говорить, що ми повинні до кінця року затвердити національну стратегію про поводження з відходами. А аварія у Львівській області штовхнула процес рухатися швидше. Станом на сьогодні, ми взяли певне лідерство (хоча це і за межами міністерства) у підготовці стратегії, ведемо роботу по інвентаризації полігонів, запустили інтерактивну мапу нелегальних звалищ… У тому, що цей ресурс працює, я переконався, скориставшись ним сам.
Не думаєте, що на вашу скаргу відреагували, бо про проблему повідомив сам міністр?
Не знаю, можливо і зреагували на прізвище, бо у системі треба зареєструватися, і я не вигадував якихось псевдонімів.
Але я не про це хотів сказати. Хотів сказати, що незаконне сміттєзвалище на Київщині, яке я особисто знайшов і позначив на мапі, було прибрано за три тижні. І мені про це повідомили не як міністрові, а як звичайному користувачеві: я отримав два електронних повідомлення і один письмовий лист від районної адміністрації, у якому, окрім відповіді на звернення, було фото, що все прибрали. І я, як користувач, повинен був верифікувати, що діло зроблено, на мапі.
Які ще питання врегулює стратегія?
Скажімо, така революційна ідея: багато хто говорить, що треба вдома сортувати сміття, а потім у різних пакетах вже віддавати на утилізацію. Але мені здається (і я буду це пропонувати), що потрібен інший підхід. Вважаю, що сортування сміття повинно відбуватися, але не вдома, а на спеціальних площадках сортування сміття.
Чим обґрунтуєте таку думку?
Сортування вдома – це стара європейська традиція, яка була продиктована тим, що, на момент її впровадження, ще не було ні напівавтоматизованої, ні автоматизованої, систем сортування сміття на точках видалення відходів. І коли, припустімо, ми в Києві запропонували би сортувати сміття, як в Мюнхені – у шість окремих пакетів, то це означало би, що кожен господар повинен зібрати все сміття у різні пакети, потім винести їх до різних контейнерів, на вулицю.
Ви не вірите, що українці на це спроможні?
Не у цьому справа. Справа у кількості машин, які будуть приїздити, щоб все це вивезти. Уявіть, до будинку приїде шість різних машин, вони шість разів гальмонуть, шість разів газонуть… у той час, як в українських містах один з найбільших забруднювачів повітря – транспорт. Тобто, змагаючись за сортування сміття, ми лише будемо стимулювати забруднення повітря вихлопними газами.
Добре. Далі відходи опиняються на полігоні і що з ними там відбувається? Переробка чи спалювання? Ви особисто за яке рішення?
Спалювання – це є видалення. Видалення повинно бути мінімальним. Якщо брати Швейцарію, там 100% твердих побутових відходів переробляється. А в Україні – 95% вивозиться на полігони. І це - офіційна статистика.
Але ж в Україні досі немає сортувальних ліній. І, хоча інвестори готові будувати такі підприємства – не один рік оббивають пороги місцевих органів влади – віз не зрушив з місця…
Це не є функція Мінекології – організовувати місце, де можна було б це зробити. Це комунальна послуга, і її надають комунальні підприємства, які працюють в містах. Тобто, чому досі немає сортувальних ліній - треба питати у міських голів.
Але і для мене це не пусте питання, бо вся процедура з сортування і переробки повинна бути екологічно-безпечною і призводити до сталого, раціонального використання ресурсів. Наприклад, куди станція техобслуговування (СТО) діває відпрацьоване машинне моторне мастило, яке злила? Відправляє у каналізацію? Чи спалює в якихось котельних? Чи повинна самостійно утилізувати/переробити? Адже зараз СТО не має права ані утилізувати (бо це не її функція), ані продати його (адже, згідно українського законодавства, це не товар). У той же час, такі відходи, як це мастило, можуть бути ресурсом для якихось виробництв.
На мій погляд, це – величезна проблема. Але є надія, що у законі, який до кінця року буде надано Верховній Раді, ця новела з’явиться.
Ви кажете, що зараз сміття в Україні – це не товар. Але ним все одно торгують – подивіться на будь-якій дошці об’яв онлайн…
Це все сірі схеми. Адже сміття - це теж бізнес і вельми прибутковий.
І, вважаю, що наше спільне завдання - займатися не пересвітлюванням цього питання з темно-сірого на світло-сірий. У цьому випадку, треба темно-сірий зробити зеленим.
І які ключові проблеми на цьому шляху ви бачите?
Розповім про декілька прикладів. Знаєте, скільки часу Держекоінспекція пробувала зайти з перевіркою на Львівське КП «Збиранка»? Три роки. Екоінспекція (я її не ідеалізую, бо там точно був договорняк) судилася з комунальним підприємством за право здійснити планову перевірку!
Або інший приклад – у сфері поводження з небезпечними відходами. Українське законодавство не дозволяє проводити передліцензійну перевірку підприємств, які займаються утилізацією таких відходів. Тобто, до нас приходить компанія, яка хоче взяти ліцензію на утилізацію, наприклад, гептилу (компонент ракетного палива, - УНІАН) або пестицидів, але ми не можемо їх перевірити до моменту, поки не дали їм ліцензію.
Більше того, на момент, коли я став міністром, не було затверджено ліцензійних умов щодо поводження з небезпечними відходами. Що це давало? Ніхто не міг перевірити ті компанії, які раніше мали ліцензії, бо не було затверджених критеріїв для перевірки. І це дозволяло 300 компаніям, які мали старі ліцензії, вільно працювати: в їх «клуб» ніхто не приходив, їх ніхто не перевіряв і в них не було конкурентів. Така собі тиха лагуна, де циркулюють сотні, а, можливо, і міліарди гривень.
Це було непросто змінити. Але влітку ми затвердили ліцензійні умови і зараз здійснюємо перевірки.
І багато порушників?
Ми почали проводити перевірки на відповідність роботи ліцензії з 16 вересня, і на сьогодні статистика говорить, що близько 80% підприємств не відповідають ліцензійним умовам. Тому ми їм ліцензії анульовуємо, але на цьому проблема не закінчується.
Чому?
Українське законодавство захищає права бізнесменів, тому ці підприємства можуть впродовж місяця оскаржити наше рішення про анулювання ліцензії до Державної регуляторної служби (ДРС). І весь цей місяць продовжувати працювати. Далі, поки ДРС розглядає їхню скаргу, продовжують працювати до закінчення розгляду. А, навіть якщо ДРС нас підтримає, вони йдуть до суду (таких справ зараз налічується три). І потім українські «чесні і справедливі» суди «чесно» судять ті компанії, які вбивають навколишнє середовище і несуть шкоду здоров’ю українців.
Я вже не кажу, які штрафи для порушників за неправильне поводження з відходами.
Які ж?
Найменший штраф за це – 34 гривні, найвищий – 1700 гривень. Тобто, КП, яке управляє якимось полігоном, порушуючи законодавство у природоохоронній сфері, може отримати штраф 1700 гривень. Так само підприємство, яке забруднює повітря. До речі, Україна – серед лідерів у сумному списку з забруднення повітря.
Раніше найбільшими забруднювачами повітря були промислові підприємства на сході України. Чи вдається міністерству відслідковувати екологічну ситуацію навколо найбільших промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях і в Криму зараз, під час російської агресії?
Дуже важливе і надзвичайно складне запитання. Почнемо з того, що про цю нашу проблему мало хто говорив у світі. Нарешті, під час засідання в ООН у травні цього року, українська делегація підняла це питання. І з нашої ініціативи була підтримана резолюція про запобігання шкоди довкіллю від військових дій. Ми говорили про ту інформацію (не всю, не повну, яку маємо), бо в нас не має доступу до окупованих і анексованих територій. Але це спонукало ООН почути наш крик душі і підтримати нас у цьому питанні.
Звичайно, ми намагаємося моніторити ситуацію. Методи, якими користуємося – сучасні методи зовнішнього зондування поверхні землі, намагаємося використовувати супутникові дані (на жаль, це дороге задоволення, на яке у бюджеті немає ресурсів). І, паралельно, виступаємо з ініціативою, щоб такий моніторинг став комплексним державним питанням. Щоб кожне міністерство, яке має потрібну нам інформацію, надавало б її нам. Але зараз користуємося з тієї інформації, яка є і яку вдалося зібрати.
Чи вже є розуміння масштабів проблеми?
На жаль, величина проблеми, яка вже є і яка очікує вирішення, ніким не усвідомлена. Але ми розуміємо ризики.
На території Донбасу розміщувалось 25% підприємств української промисловості. Із них 80% - екологічно небезпечної – шахти, хімічні, металургійні комбінати, тощо. На сьогодні є розуміння, що лінія розмежування між підконтрольною Україні територією і непідконтрольними територіями не є лінією розмежування водних і повітряних потоків, якими все забруднення несеться всюди. Ми стараємося оцінити ці загрози. Але стикнулися з проблемою, що, окрім доступу, немає і методології оцінки заподіяної шкоди.
Тому зараз відслідковуємо що є, і як можемо. Наприклад, у нас є зафіксовані факти, коли російські куратори стимулювали бойовиків відключати електропостачання шахт, щоб шахтні води їх затоплювали і далі несли загрозу: підтоплювали території, забруднювали шахтними водами поверхневі і підземні води, ґрунти.
Ми виходили з ініціативою, щоб ОБСЄ включила в перелік своєї уваги і екологічні питання. Пропонували своїх фахівців, які могли би стати частиною групи ОБСЄ. На жаль, питання щодо залучення наших фахівців у місію поки що не вирішено. Але ОБСЕ все ж почали звертати увагу на екологію. Чи це дієвий інструмент? Покаже час. А це хоч якийсь інструмент. Крім того, наші екологи беруть участь у відповідних підгрупах у Мінську, стають на захист навколишнього середовища України.
Всією інформацією, яку ми збираємо, ми ділимося з МЗС та Мінюстом, щоб ці питання також були включені до наших міжнародних позовів.
І у яку суму оцінюються збитки?
Щодо обрахунку шкоди, все, про що я розказав, якраз робиться для того, щоб ми були готові оголосити наші претензії. Підготовка можливих судових позовів ведеться.
Якщо ви вже згадали про позови, чи не думали ви виступити ініціатором створення якогось фонду, можливо, із залученням коштів, які колись отримаємо від РФ за цими позовами, із залученням коштів від іноземних донорів, за рахунок якого буде відбуватися, назвімо це рекультивація територій Донбасу і Криму з екологічної точки зору?
Давайте поглянемо на проблему трохи ширше. Вважаю, що якогось окремого фонду створювати не потрібно. Але потрібно, щоб природоохоронний фонд був взагалі. Тут є дві складові.
Перше – в Україні діє принцип, який діє й у ЄС – забруднювач платить. Тобто, підприємства – металургійні комбінати, теплостанції, тощо – платять екологічний податок. Ці кошти розподіляються так: 20% йде до загального фонду держбюджету, а 80% - отримують місцеві бюджети. Далі розподіл цих 80% такий: 25% - територіальним громадам, 55% - обласній раді. Але використання грошей на місцях вкрай неефективне. Наприклад, їх розміщують на депозитах, але ці кошти не працюють на покращення екологічної ситуації.
У той же час, ті 20% екологічного податку, які потрапляють до держбюджету, не доводяться у повному об’ємі до природоохоронних програм профільного міністерства. Так, у 2016 році ми отримали лише 30% від запланованого. Вирішення цього питання, на мій погляд, у розгляді досвіду ЄС – коли кошти природоохоронного фонду використовуються лише на екологічні проблеми. Тобто, потрібна банальна оптимізація.
А друга складова?
Під нею я маю на увазі новий фінансовий інструмент для ліквідації еко-аварій і катастроф. Зараз у нас немає інструментів для контролю, моніторингу і вирішенню проблеми, якщо така буде. Тому ми хочемо запропонувати підприємствам, які працюють зі шкідливими відходами, щоб вони, отримуючи на це ліцензію від держави, закладали якийсь фінансовий інструмент, який, у разі аварії, вирішував цю проблему. Щось таке, що не обтяжувало би ведення ними їхнього бізнесу – страхування, спеціальні депозити і т.д. Якщо би нам таке вдалося запровадити, ми стали б піонерами у ЄС у цьому питанні. Бо там наразі це питання тільки обговорюється.
Адже зараз що відбувається? Наприклад, у Шостці є територія, забруднена гептилом. Підприємство, якому належало паливо, відхрещується, говорить, що гептил десь пропав на складах, його звідти хтось вивіз, загубив по дорозі, а хто це зробив – ніхто не знає, і коштів на прибирання у них немає. Хто має вирішувати цю проблему? Орган місцевого самоврядування або держава за рахунок екоподатку. Але це неправильно. Нести відповідальність повинно підприємство. Бо, може, отруйні відходи свідомо наскладували, кошти на утилізацію десь вкрали, або збанкротували, і переклали відповідальність на державу.
Вважаю, що кожен повинен мати відповідальність і, якщо несе ризики від діяльності зі шкідливими відходами, повинен мати фінансовий інструмент рекультивувати ту екологічну проблему, яку вони могли створити. Тому такий інструмент потрібно запроваджувати.
Давайте поговоримо про ще одне проблемне для України питання – нелегальний видобуток бурштину. Що робить міністерство для його вирішення?
Бурштин, насправді, є дуже серйозною, комплексною проблемою, не лише у контексті екології. Дійсно, видобуток у тому вигляді, як він відбувається, є низькопродуктивним і дуже шкідливим для навколишнього середовища. Але я бачу у цій тематиці, як мінімум, три складових – екологічну, кримінальну і соціально-економічну. Не всі складові є сферою відповідальності Міністерства екології та природних ресурсів. Тому будь-який еко-інспектор почуває себе там у небезпеці.
Тобто, без втручання інших державних установ, питання не те, що не вирішити, навіть не зрушити з місця?
Ми долучені до розробки багатьох рішень, але не приймаємо їх одноосібно. Наприклад, гектари земель, які потрібно рекультивувати після нелегального видобутку бурштину, належать до лісового господарства. А Держлісагенство, яке ним опікується і піднімає питання рекультивації, підпорядковане Міністерству сільського господарства.
На сьогодні в надрах Кабміну народжується проект рішення щодо рекультивації цих земель. Питання у тому, хто і як будуть її проводити і хто це буде оплачувати. Ми долучені до розробки цього рішення. Але поки що його немає, зараз йде дискусія.
Мова йде про те, що відповідного законодавства і нормативно-правових актів, які би допомогли врегулювати проблему, все ще немає?
Якщо говорити, чи потрібне якесь інше законодавство, крім вже існуючого, для врегулювання видобутку бурштину, моя відповідь проста – не потрібне. А ось вдосконалювати законодавство треба.
Наприклад, відповідаючи на закиди про корупційну складову в роботі Мінекології (це є для мене особистим викликом), я виступив з політичною пропозицією з приводу реформування екологічної інспекції в нову природоохоронну службу. Логіка цього процесу в тому, що демотивовану, корумповану структуру перелаштувати і реформувати неможливо. Її треба ліквідувати і на її руїнах побудувати нову структуру. Адже в Україні вже є подібний позитивний досвід – це реформа поліції. Так, і в ній не все ідеально. Але це – позитивний досвід. Зараз йде публічне обговорення концепції реформи екоінспекції, і ми плануємо до кінця року схвалити її в Кабміні.
Допоки екоінспекція не реформована, чи може міністерство якимось чином відслідковувати і впливати на рішення щодо видобутку того ж бурштину на рівні екологічних комісій обласних рад?
На жаль. У процесі децентралізації Мінекології втратило свої обласні управління. На сьогодні архітектура міністерства є доволі простою і зрозумілою – центральний апарат і все. 200 людей займаються усіма питаннями, які визначені нам Урядом і положенням про міністерство.
Щодо рішень обласних рад, звичайно, видобування будь-якої корисної копалини потребує двох дозволів. Перший – це дозвіл на надракористування, який видається центральним органом виконавчої влади – Держгеології та надр (до якої у мене є критичні зауваження). Другий – обласних рад на користування землею. Хочу зауважити, що у так званих бурштинових регіонах ситуація з цими дозволами різна. Наприклад, за останню каденцію Житомирська облрада не видала жодного дозволу для добування бурштину, а Волинська облрада працює над питанням виділення однієї ділянки в… 50 тисяч га. Тобто, кожна область – то є окреме князівство. І рішення приймають депутати обласних рад, які представляють різні політичні сили чи фінансові угруповання…
Але така уособленість призводить до спотвореного розуміння, кому належать поклади бурштину і доходи від його видобутку. Місцеві громади вже починають наполягати, що бурштин – то виключно надра жителів Полісся, а не всіх українців…
Таке не тільки на Поліссі, де жителі дійсно вважають, що бурштин – це тільки їхнє. Полтавчани впевнені, що газ – це тільки їхнє, а жителі Карпат можуть сказати, що ліс – це тільки їхнє…
Ми сьогодні обговорюємо можливість розв’язання цієї проблеми, адже територіальна громада не повинна блокувати національний інтерес. З цього приводу моя пропозиція була би наступною: треба розділити різні корисні копалини. Скажімо, стосовно тих, які впливають на національну безпеку, наприклад, уран, рішення про видобуток потрібно приймати на рівні національному, не зводячи на рівень місцевого самоврядування. А, наприклад, коли мова йде про будівельні матеріали - пісок, гравій – це рішення, очевидно, не є рішенням центральних органів виконавчої влади і повинно стати локальним (поки що воно таким не є), місцевим.
Я ні в якому разі не хочу сказати, що територіальні громади повинні бути усунені від прийняття рішень. І, звичайно, національний інтерес у тому чи іншому питанні, який призводить до незручностей територіальній громаді, треба компенсувати. Тобто, думка територіальних громад повинна враховуватись, але повинен існувати баланс між національним інтересом і інтересом територіальних громад. Адже зараз найбільшим ворогом довкілля в Україні є самі українці.
Ви вже згадали, що до Держслужби геології та надр у вас є критичні зауваження. А як ви оцінюєте нові призначення у службі? Наприклад, призначення на посаду першого заступника претендентів Володимира Бучка і Михайла Хвощія?
Насправді ці люди не є призначеними. Станом на сьогодні вони пройшли відбір конкурсної комісії…
Згідно з новою редакцією закону «Про державну службу», держслужбовців категорії А призначає спеціальна конкурсна комісія, причому жоден міністр (в тому числі і я) не є членами цієї комісії. Більше того, ми навіть не залучені до роботи цієї комісії. І у цьому є як свій позитив, так і негатив.
Негатив полягає в тому, що ця реформа запропонує в команду міністру людей, яких він може не знати (хоча, коли я прийшов в міністерство, то познайомився з багатьма новими людьми), а також в тому, що 12 (зараз 11) членів комісії не можуть бути фахівцями у всьому. Для мене є дивним, як вони можуть фахово відібрати держслужбовців, які будуть формувати політику і в сфері охорони здоров'я, і в космічній галузі, і в енергетиці…
На сьогодні в структурі Мінекології вже пройшов конкурс на керівника і першого заступника Державного агентства водних ресурсів, першого заступника і заступника Держгеонадр, але поки ще не було конкурсу на посаду голови цієї служби (вже більше 1,5 року т. в. о. керівника служби є Микола Бояркін, - УНІАН). Також пройшов конкурс на першого заступника і заступника керівника Державної екологічної інспекції, яку, як я вже сказав, треба ліквідувати і на її базі створити нову службу. Крім того, ще не пройшов конкурс на посади заступників голови Державного агентства з питань зони відчуження.
До розгляду на засіданні Кабміну будь-якого призначення не хочу коментувати роботу конкурсної комісії... Це не на часі.
Але хочу повідомити, що найближчим часом варто очікувати кадрових змін в моєму міністерстві.
Коли може пройти конкурс на заміщення посади голови Держгеонадр?
Як тільки прийняли новий закон про держслужбу (вступив в силу з 1 травня 2016 року, - УНІАН), я звернувся до Кабміну з проханням про проведення конкурсів на заміщення посад керівників держорганів, що належать до вертикалі Мінекології, оскільки два з чотирьох центральних органів влади, що перебувають в сфері Мінекології, не мають ні керівників, ні заступників, є лише тимчасово виконуючі обов’язки, а два інших мають тільки керівника і не мають жодних заступників. Я в цьому вбачаю ризики для роботи…
На сьогодні конкурсна комісія перевантажена багатьма конкурсами, наприклад, на призначення державних секретарів, в тому числі, і в Мінекології. До 1 січня конкурси держсекретарів повинні закінчитися.
Сподіваюся, що після нового року комісія зможе перейти до призначень керівників для інших центральних органів виконавчої влади... Я чекав цього вже сім місяців, ще місяць я можу почекати.
Якою, на вашу думку, повинна бути реформа Держгеонадр?
На сьогодні служба здійснює геологічну розвідку, готує документи і видає спеціальні дозволи на видобуток корисних копалин, і вона ж перевіряє дотримання компаніями умов, які передбачені цими спецдозволами. Тобто «сам п'ю, сам гуляю»…
Ви можете запитати у будь-якої компанії, хоч приватної, хоч державної, наприклад, «Укргазвидобування», перед якою поставлена національна мета по нарощуванню видобутку газу (до 20 млрд куб. м щорічного видобутку до 2020 року, – УНІАН): чого вони хочуть від роботи цієї служби? І вам дадуть відповідь, що вони потребують чесних і прозорих правил, які нинішній в. о. голови (Микола Бояркін, - УНІАН) не може і не хоче забезпечити.
Ви вважаєте, що потрібно розділити функції Держгеонадр?
Про те, як повинна бути реорганізована ця служба, йдуть дискусії. Але, як мінімум, контрольні функції повинні бути в іншій структурі. Я вважаю, що контроль всієї природоохоронної та природоресурсної діяльності повинні бути зосереджені в одному органі...
На сьогодні контроль над водними біоресурсами здійснюють Державна екологічна інспекція та Державне агентство рибного господарства, контроль над використанням лісових ресурсів здійснюють Лісова охорона, яка є в Державному агентстві лісових ресурсів та, знову ж таки, екоінспекція. Та ж сама ситуація по землі або повітрю. Таким чином, сьогодні у нас 7-8 органів, які дублюють один одного, що не дає, в результаті, ефективної роботи.
Ваша критика роботи Держгеонадр пов’язана, у тому числі, з питаннями щодо процедури отримання спецдозволів на видобуток корисних копалин?
Коли я почав розглядати це питання, я зібрав колег з Держгеонадр і міністерства, які відповідають за ці питання, і запитав їх: «Уявімо собі, що до вас прийшов менеджер компанії, яка хоче почати добувати газ. Скільки дозволів потрібно отримати?». Вони мені відповіли - 101 дозвіл. Після цього вони почали мені розповідати алгоритм отримання цих документів. І десь посередині самі заплуталися, тому що, наприклад, для отримання дозволу №35, потрібно спочатку отримати дозвіл №45 (зі 101!), а для того, щоб його отримати, потрібно спочатку мати вже згаданий №35. У підсумку - повний клінч.
Ця система була створена для тіньового заробітку. Мої спроби її поламати знаходять опір серед представників Держгеонадр. Тому, я вважаю, що наші реформи повинна буде втілювати чесна людина на посаді голови цієї служби.
Чи є у вас бачення того, яким чином скоротити кількість дозволів, розробити і втілити чіткий механізм їх отримання?
Перед собою і моєю командою я ставлю таке завдання - ми повинні встановити прозорі, конкурентні і прогнозовані правила, які дадуть для компаній гарантії їх роботи. Коли ми говоримо про газової свердловини, ми повинні розуміти, що цей процес не можна здійснити (отримати всі дозволи) за 1-2 місяці. У всьому світі ця процедура займає тривалий час і компанії готові на це піти. Але вони повинні бути впевнені, що, коли вони отримають дозвіл №35, їм не потрібно буде приносити №45, оскільки самих документів буде не 101, а менше. До того ж, не буде замкнутості, яка породжує корупцію.
Ми хочемо зламати цю систему хабарів, і, я думаю, що нам це вдасться. До нового року плануємо надати концепцію реформування системи видачі спецдозволів, після чого піде близько місяця на її обговорення. З початку 2017 року її потрібно буде узгодити в Кабміні, а після цього покласти її реалізацію на нове керівництво Держгеонадр. В імплементації цієї концепції нас підтримують учасники ринку, добувні компанії і нам готові допомогти іноземні колеги, наприклад, канадські і європейські геологічні служби. Але, зазначу, що мені не вистачає думки фахівців геологів для підготовки цього документу.
Днями ви відвідували ЧАЕС. Які проекти зараз реалізуються у зоні відчуження?
В цьому році ми завершили виймання відпрацьованого ядерного палива з першого і другого енергоблоків Чорнобильської АЕС. Тобто всі три енергоблоки ЧАЕС є чистими і вільними від ядерного палива. Це - непересічна подія, яка піднімає рівень безпеки.
Також 29 листопада ми плануємо завершити насування арки, яка буде розміщена над четвертим енергоблоком ЧАЕС. Ця арка – найбільша в світі рухома наземна споруда, яка важить 36,5 тис. тон. Уявляєте?! 109 метрів висоти, 250 ширини і 150 довжини. Товщина стінки становить 12 метрів. Зараз її почали пересувати, і її швидкість становитиме 1 сантиметр на годину.
А як проходять переговори з інвесторами про проекти з альтернативної енергетики в зоні відчуження?
Я дуже оптимістично налаштований щодо цих проектів. У нас ведуться переговори з двома або трьома десятками компаній, які хочуть інвестувати. Рівень інвестицій дуже різний, наприклад, китайські компанії анонсували будівництво генерації такого масштабу, який вимагатиме близько 1 млрд доларів інвестицій.
В цілому, компанії, з якими ми ведемо переговори, починають свої проекти з потужності 4 МВт, закінчуючи понад 1 ГВт… Також відзначу, що вся електроенергія, яка буде вироблена в цій зоні не може бути отримана тільки з енергії сонця, оскільки вдень вона є, а вночі її немає. До того ж, використання об'єктів відновлювальної енергетики вимагає великої кількості балансуючих потужностей (які будуть вирівнювати графік генерації електроенергії в загальній енергосистемі, - УНІАН).
Україна одна з перших країн, які ратифікували Паризьку кліматичну угоду. Яким чином це вплине (і чи впливатиме взагалі) на реформи у сфері екологічної політики?
Чому я виступав за швидку ратифікацію цієї угоди? Тому, що я вважаю, що цей інструмент може стати «машиною часу» для України. Ми можемо використовувати Паризьку угоду для стрибка від видобутку вугілля одразу до нової циклічної економіки, при якій ті ж самі відходи не будуть сміттям, а стануть товаром.
Ми не повинні забувати про політику сталого розвитку. Ми не можемо знекровлювати наші природні ресурси, через те, що ми побудували неефективну економіку. У той же час наша економіка повинна диктувати попит на ресурси в майбутньому, і, якщо через 5-10 років ми будемо мати таку структуру господарства, яке буде вимагати певну кількість нафти, газу або залізної руди, то ми вже сьогодні повинні до цього готуватися.
Також ми повинні зрозуміти, яку енергетику ми будуємо. Мінекології виступає за відновлювальну енергетику. Ми повинні показати, що ми можемо отримувати енергію із сонця, а не спалюванням вугілля… Вважаю, що Україна приречена на нові технології, які повинні стати базою розвитку економіки. Адже інвестувати в позавчорашні технології - це продовжити стагнацію економіки.
Тетяна Урбанська, Дмитро Сидоров