"Якщо росіяни знищать заповідний степ, його неможливо буде відновити", - співробітниця "Асканії-Нова" Наталя Корінець

Учений секретар біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна Наталя Корінець розповіла УНІАН, чому окупанти понад рік не брали заповідник під контроль, та яка загроза від бойових дій може бути найстрашнішою для нього.

"Асканія-Нова" – найбільший степовий заповідником Європи зі сторічною історією. У його екосистемах налічується понад три тисячі тварин, які живуть в умовах, дуже наближених до дикої природи. У 1984 році рада ЮНЕСКО внесла заповідник до списку еталонних територій планети. У складі "Асканія-Нова" – дендрологічний парк та зоопарк.

Заповідник пережив Першу та Другу світові війни. А сьогодні вчергове проходить важкі випробування – в умовах російської окупації.

Як це – працювати під українським прапором на окупованій території, знає співробітниця "Асканії-Нова" Наталя Корінець. Після захоплення росіянами Херсонщини вона майже рік продовжувала підтримувати життя у заповіднику, однак через надмірну увагу ворогів, обшуки та допити, евакуювалася на Хмельниччину, звідки продовжує працювати дистанційно.

Пані Наталю, розкажіть, як зустріли початок повномасштабного вторгнення у заповіднику?

24 лютого ми одразу опинилися на окупованій території. Прокинулися від вибухів. Ми чули й бачили спалахи в районі Перекопського перешийка, до якого від нас кілька десятків кілометрів. Саме на території заповідника наших військових частин не було, відповідно не було якихось боїв. Тобто від військових дій заповідник не постраждав. Селище Асканія-Нова розташоване віддалік від основних доріг, якими йшов наступ російських військ, тому ми не відчували безпосередньої загрози.

Пам’ятаєте день, коли росіяни вперше зайшли на територію заповідника?

Десь пів року у нас не було постійної дислокації російських військ, лише час від часу росіяни приїздили з Чаплинки та інших місць. Перший приїзд відбувся 5 березня, вони зі списками здійснювали обшуки, допитували мисливців, учасників АТО/ООС. Тоді вперше обшукали власне заповідник.

Шукали "озброєних бандерівців", військові формування та фортифікації, в тому числі і на території дендрологічного парку. Звісно, всього цього там не було, жодної військової техніки.

Потім час від часу вони приїжджали, але ситуація у нашому заповіднику була більш-менш прийнятна, таких жахів, як у Бучі, не було. І навіть прапор України біля селища росіяни наказали зняти аж наприкінці серпня 2022 року. У нас була доволі незвична ситуація...

За рахунок чого заповідник продовжував функціонувати?

Ми працювали як могли. Щодня треба було годувати тварин, доглядати за дендрологічним парком, охороняти від браконьєрства, щоб ніхто не заходив у заповідний степ. Ситуація ускладнювалася тим, що у нас закінчувалися корми, ми якраз збиралися проводити тендер. Довелося терміново шукати шляхи виходу з цієї ситуації.

Оскільки ми були на окупованій території, казначейство досить швидко припинило дозволяти щось оплачувати, крім захищених статей, тобто, заробітної плати. Ми залишилися мало того, що без запасів концентрованих кормів (зерна та овочів), та ще й без можливості за них сплачувати. Тому виходили з цієї ситуації за допомогою багатьох людей. Також природоохоронні організації Європи та США пересилали на приватний рахунок гроші, за які ми купували корми у місцевих фермерів. Це було настільки добре відпрацьовано, що впродовж 13 місяців після початку повномасштабного вторгнення у нас було накопичено кормів на рік вперед. "Асканія-Нова" протрималася на цих запасах до лютого 2024 року.

Також на гроші благодійників ми купували паливно-мастильні матеріали, тому що корми потрібно перевозити, і, щоб подивитися на тварин, треба виїхати, заправити машини. Були закуплені деякі засоби для заповідника, зокрема, генератори, на випадок відсутності електроенергії.

Заповідник і селище існують на артезіанській воді, тобто для того, щоб напоїти тварин, полити дендрологічний парк, потрібно качати електроенергією воду з глибини приблизно 60 метрів з артезіанських свердловин. Якщо цього не робити, копитні тварини загинуть, птахи, ті, що мають змогу, відлетять, бо ставки пересохнуть, і парк через певний час буде засихати. Ми до цього підготувалися.

Навіть зробили теплицю, щоб вирощувати корми для тварин зоопарку. Все це було заплановано і певною мірою йшло за інерцією. Ми охороняли тварин, на початку окупації були введені додаткові чергування… Оскільки туристів не було, ми, скориставшись нагодою, повністю висушили і почистили ставок у дендрологічному парку… Продовжували працювати в тих умовах, які склалися.

Скільки часу після 24 лютого 2022 року "Асканія-Нова" існувала під українською юрисдикцією?

Так тривало приблизно 13 місяців і ситуація ставала все гіршою. Багато людей були вимушені виїхати. На початку жовтня 2022 року росіяни розмістили свої війська в селищі. Це завдавало додаткових проблем, тому що вони почали все частіше приходити "погуляти" до дендропарку і зоопарку. Озброєні люди, які бродять десь по території...

До того ж, росіяни у своїх ЗМІ час від часу писали, що вони знаходять якісь схрони зі зброєю у селищах нашої громади. Двічі писали про те, що виявляли щось у нашому заповіднику. Це брехня, не було жодних доказів...

Також великою потенційною проблемою для нас могло стати те, що з весни 2022 року російські військові і пропагандисти звинувачували заповідник у тому, що там була біологічна лабораторія… Власне, наші вчені-орнітологи виїхали досить швидко. Вже пізніше, у 2023 році, в їхніх квартирах були проведені обшуки, і потім почався новий виток розкручування цієї теми… Це могло мати серйозні наслідки для тих, хто був хоч якось дотичний до наукової тематики. Якби було бажання, їх могли примусити розповідати про те, що там була нібито якась біологічна лабораторія. Хоча, звісно, нічого такого там не було.

Як гадаєте, чому росіяни не одразу прийшли на територію заповідника?

А що б вони робили далі? Це дуже складна в утриманні установа. Понад три тисячі тварин, з них майже 1700 копитних. Щодня треба погодувати, прибрати, за тими, хто живе у степу, теж певною мірою треба доглядати... Ось, прийшли росіяни і захопили, що далі? Забезпечення – це великий головний біль, потрібні корми, паливно-мастильні матеріали, безперебійна електроенергія, охорона території, і для цього потрібні спеціалісти. А якщо їх немає?

По-перше, на той момент, видно, росіянам було не до всього цього, по-друге, вони, можливо, не уявляли масштаб проблеми і не хотіли розголосу. Наш директор у своїх інтервʼю говорить, що у росіян не доходили руки, не було кому цим займатися.

На мою думку, тут ще спрацював той фактор, що "Асканія-Нова" насправді дуже відомий заповідник в Україні та Росії, про нього знають спеціалісти за кордоном. І якби тут була вчинена якась дуже серйозна шкода, то це б набуло великого розголосу і спрацювало негативно для росіян. Думаю, весь цей комплекс факторів призвів до того, що вони нас довго не брали під контроль.

До речі, ще до 2014 року в одній з київських книгарень придбала книгу, просто для приколу, щоб показати нашим. Називалася вона, здається, "Заповідники Росії". В ній на першому місці була саме наша "Асканія-Нова". На той момент, мені це здалося смішним, таке нахабство… Але вони справді дуже цього хотіли, і після захоплення продовжують хизуватися. Наприклад, на виставці ВДНГ у Москві торік у листопаді окуповану Херсонщину, зокрема, представляв і заповідник "Асканія-Нова"…

Понад 100 років "Асканія" працювала на свою репутацію, а потім ця репутація працювала на збереження і заповідника, і прилеглих селищ, тому що у нас набагато легше проходила окупація, ніж в селах Чаплинського району. У нас слідкували за тим, щоб не було зґвалтувань, спочатку принаймні. Карали тих, хто мародерив, могли посприяти тому, щоб віддали машину, якщо її забрали. Це приклад того, як популярна природоохоронна установа може рятувати життя місцевого населення в окупації.

Розкажіть, якою групою тварин ви займалися?

У заповіднику є дві основні групи: птахи і копитні тварини (ми до них відносимо і мозоленогих, хоча вони не є копитними, просто їх не так багато). Я була куратором групи парнокопитних і мозоленогих.

Чому ухвалили рішення працювати на окупованій території?

Я збиралася виїжджати ще влітку 2022 року, попередила директора, але воно все якось відкладалося. Та й виїхати було не так легко: потрібно було довго чекати у спеку на пропускному пункті у Запорізькій області, в районі Василівки.

Крім того, я хотіла передати хоча б частину своїх знань новим науковцям, які прийшли на моє місце куратора групи, щоб вони розуміли, як потрібно вести моніторинг, облік тварин, знали, як діяти в конкретних ситуаціях. Все затрималося, а потім все складніше ставало виїжджати. Після 1 жовтня 2022 року фактично залишився шлях тільки через Росію, а я дуже не хотіла так їхати, згодом довелося, звісно. Потім, думаю, перезимую, бо на підконтрольній Україні території була складна ситуація [з електропостачанням]. Повторюсь, якби у нас ситуація була подібна до Бучі, якби були обстріли, зрозуміло, це б прискорило виїзд...

А що стало передумовою для виїзду?

3 лютого 2023 року на роботу приїхали два військових автомобілі. До нас спочатку прийшов так званий міністр екології Херсонської області, у мене з ним була досить неприємна розмова, оскільки на той момент я була найстаршою за посадою. Він звинувачував нас у тому, що тварини гинуть від голоду. Я це заперечувала, казала, що можу показати запаси кормів. А після тієї розмови у тих, хто був у будівлі, одразу забрали телефони. Мене звинуватили у тому, що я проводжу українську пропаганду і спонсорую українську армію. Наказали сісти в БТР, привезли додому, провели обшук і забрали ноутбук з усіма матеріалами, інші гаджети, бінокль. Без усілякого опису. Тобто я одразу розуміла, що мене просто грабують. Потім наказали повертатися на роботу.

Пам’ятаю, що тоді, скориставшись можливістю, я швиденько повідомила рідним і друзям про мій можливий арешт, щоб розуміли, де мене шукати. Потім мене і решту науковців допитували. Питали, за кого я та чи працюватиму, коли заповідник стане російським. Я сказала, що не буду, і підписала протокол. Вони підібрали ще таке смішне формулювання: "Поддерживает украинскую символику. Если заповедник будет российским, работать не буду, потому что это мое личное дело". Це мені врізалося у пам’ять.

Після допиту російський поліцейський сказав мені подумати, бо ж "російським ученим добре платять". Я відповіла, що подумаю, а сама прийшла додому і почала збирати речі. Це зайняло певний час, я хотіла сходити на роботу, повідомити, що буду пробувати виїжджати, попрощалася з колегами та тваринами, пройшлася востаннє зоопарком. Вже за чотири дні я поїхала.

Як виїжджали?

Поїздка так само зайняла чотири дні. Їхали через Крим, Кримський міст, заїжджали десь на околиці Москви. Потім через пропускний пункт у бік Латвії. Таке щастя було, коли випустили. Далі до Варшави, і вже сюди, на підконтрольну Україні територію. Звісно, я переживала, чи випустять, і щоб взагалі не зникла десь дорогою. Тепер я працюю дистанційно. А заповідник захопили через півтора місяця. Тоді приїхали так званий т.в.о. губернатора Херсонської області Володимир Сальдо та заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко...

Як гадаєте, ті, хто залишилися працювати на росіян, стали заручниками ситуації та своїх професійних обов’язків, чи прийняли триколор?

Все дуже по-різному. Багато людей виїхали з "Асканії". Коли ми працювали як українська установа, приймали нових працівників, вони не завжди були професійними, їх навчали...

Колаборантами в принципі вважають лише науковців, які залишаються. Наскільки розумію, до робочих, якщо вони не підтримують відкрито росіян, не може бути претензій. У мене особисто теж немає, якщо вони принаймні хоча б мовчать, не висловлюють якоїсь підтримки російській агресії.

Далеко не всі, хто виїхав на підконтрольну Україні територію чи Європу, є патріотами України. А серед тих, хто залишився на окупованій території, можуть бути більші патріоти, просто вимушені приховувати свою позицію від росіян, щоб їх не арештували.

Багато співробітників продовжують працювати, зберігати наші колекції, за що ми можемо бути їм тільки вдячними, інакше це все просто пропаде. Серед науковців лише троє тих, хто залишився працювати, і, наскільки знаю, один співробітник вже звільняється. З них лише одна особа чистої води колаборантка, яка бреше на камеру про те, що ми знищували архіви. Думаю, вона вже наговорила достатньо для того, щоб потім її судити...

Пані Наталю, звідки ви черпаєте інформацію про те, як наразі живе "Асканія-Нова" під окупаційною владою?

У Телеграмі вони ведуть канал "Заповідник "Асканія-Нова"", де викладають сюжети, фотографії, відео. З них частково можна судити про те, що там відбувається...

До Міндовкілля надходила інформація, що ворог влаштовує полювання на території заповідного об’єкта. Про це повідомляв міністр Руслан Стрілець. Чи відомо вам щось про такі дії росіян?

Я не можу відповідати за слова міністра. Все залежить від того, про яких конкретно тварин та територію йде мова. Заповідник дуже великий, це 33 тисячі гектарів. Він складається, у тому числі, із заповідної та буферної зон, а також антропогенних ландшафтів. Однак ними адміністрація заповідника не займається.

Тобто, якщо десь полювали на якусь пташку на сільськогосподарських полях, то ми про це і не дізнаємося ніколи, бо служба державної охорони, зрозуміло, не може за всім встежити.

У найбільшій частині заповідної зони копитних немає, оскільки там відсутні відкриті джерела води. Вони водяться лише в зоопарку та на тій ділянці заповідного степу, що огороджена. Також там живе основна маса наших птахів. На цій території полювання точно не проводилося, у цьому можна бути впевненими. Щодо інших ділянок – можливо.

Доходила інформація, що росіяни вбивали фазанів, які жили в дендрологічному парку. З жовтня 2022 року вони розмістили там свою техніку. На більшу частину території парку окупанти заборонили доступ, тому, що там відбувається – ми не знаємо. Може, вони і справді там знищують птахів чи зайців. Але копитних на території дендрологічного парку немає, і та інформація, яка час від часу з’являлася у Телеграм-каналах про те, що вбивають копитних в "Асканія-Нова", не відповідає дійсності.

Я – спеціаліст саме з копитних. На фотографіях з мережі видно, що це сарни, а їх у заповіднику немає, напевно, з 80-х років. Є дуже багато фейків, які пов’язані із заповідником. Час від часу з’являється щось істеричне: "Ой, знову все знищили, все пропало". Це неправда.

Були повідомлення про депортацію тварин до Криму та Ростовської області РФ. Кого саме вивезли? Чи відомо, як склалася їх доля?

За цей час тричі вивезли саме копитних тварин. Птахів, наскільки я знаю, не вивозили. Спочатку була підготовча робота – новоявлений директор, що не має жодного стосунку до охорони природи, їздив у Росію та уклав декілька договорів з ростовським зоопарком,  Асоціацією "Жива природа степу" тощо. Це були так звані договори про співробітництво. Власник Ялтинського зоопарку "Казка" і парку левів "Тайган" публікував у себе в блозі інформацію про те, що підписав договір із заповідником "Асканія-Нова"…

Ми вже тоді розуміли, до чого це може призвести. Так званий директор до останнього заперечував, що тварин будуть вивозити. Але буквально через декілька днів перше вивезення і відбулося.

Десь на початку грудня 2023 року вивезли сім копитних тварин, серед них – дві особини рідкісних коней Пржевальського. Яка подальша їх доля – невідомо. Мені не вдається зайти на російські ресурси. Не думаю, що росіяни з них знущалися.

У березні цього року вивезли до окупованого Криму три особини сірої української худоби, а буквально два тижні тому – ще трьох зебр. Все це - абсолютно незаконно. Проте для збереження і різноманіття тварин в "Асканія-Нова", вивезення цих видів у такій кількості не становить небезпеки.

Пані Наталю, як Росія фінансує заповідник? Чи достатньо виділяється коштів?

Вони виплачують заробітну плату, там були певні труднощі з цим. Я думаю, виплати у них не настільки високі, як сподівалися деякі наші місцеві колаборанти, які дуже хотіли, щоб нарешті заповідник став російським. Щодо підтримки діяльності, на це виділяється дуже мало коштів. Про це свідчить, зокрема, інформація в їх Телеграм-каналі. Вони зверталися до російської влади, їм допомогли завезти корми…

Це вже третя війна, яку переживає заповідник. Як раніше вдавалося його відновити після значних втрат?

Впродовж 1917-1921 років заповідник дуже сильно постраждав, тоді влада змінювалася безконтрольно. Ми розташовані неподалік від Перекопу, шляхів на Крим. Крім того, тут був дуже багатий маєток родини Фрідріха Фальц-Фейна, з якого і почалася історія заповідника. Різні військові частини хотіли чимось поживитися... Багато тварин було вбито. Частина загинула після того, як вийшла за межі огородженої території, повернути їх не вдалося...

8 лютого 1921 року рада Народних Комісарів УСРР затвердила Декрет про створення заповідника "Асканія-Нова" і тут почали відновлювати втрачене. Створили досить потужний науковий центр, вкладалися гроші. Як приклад, на той момент частина парку засохла, оскільки не було поливу, і усюди збирали солому для запуску машин (по типу сучасних генераторів), щоб качати воду - вугілля не було. У період відродження завозили нових тварин, зокрема, з-за кордону.

У 30-х роках були свої труднощі, тоді вчених-біологів розстріляли або посадили в тюрми. В 40-х роках німці під час окупації спочатку не знищували "Асканію", бо сподівалися, що південь України буде їхнім. Відходячи, вони забрали частину тварин з собою, до прикладу, коней Пржевальського, іншу частину – знищили. Після війни у заповідник були вкладені великі гроші як на той час. "Асканія-Нова" отримувала великі кошти у 60-х, на які закуповували та завозили тварин, створювали нові вольєри, до 1968 року обгородили всі загони, якими ми і досі користуємося.

Тобто все можна відродити, головне, щоб росіяни не знищили сам степ.

Наскільки великим був туристичний потік до війни?

До 2014 року були значні коливання чисельності, це залежало від економічної ситуації в країні, від того, наскільки багато інформації було про заповідник. У 2014 році, оскільки ми розташовані поблизу Криму, туристичний потік дуже різко впав. Він становив, здається, 39 тисяч, це 40% від показників 2013 року. Це приклад того, якими негативними можуть бути опосередковані наслідки війни.

Через відсутність туристичного потоку заповідник втратив кошти. Після сплати податків, гроші, які ми одержували від екскурсійної діяльності та реалізації продукції, спрямовувалися на збереження, урізноманітнення видів та проведення наукової діяльності. Держава нам майже не давала коштів на купівлю тварин, кормів, паливно-мастильних матеріалів. Все, що ми заробляли, ми вкладали в заповідник. Без цього вижити було неможливо.

Потім туристичний потік поступово зростав. Попри ковід, частково навіть завдяки йому, оскільки за кордон було виїхати дуже складно, наш туристичний потік у 2021 році бив всі рекорди – 117 тисяч людей було. Від екскурсійної діяльності ми тоді заробили понад 11 мільйонів, а так загалом десь 13 мільйонів. У нас було все в порядку, ми планували великі зміни, покращення… Ці плани перервалися повномасштабною війною...

Вам відомо, чи їздять в "Асканію" зараз російські туристи?

Минулого тижня був "день відкритих дверей". Росіяни з самого початку після захоплення заповідника розповідали своїм ЗМІ про туристичний сезон… Торік вони від цього відкрутилися, сказали, що зоопарк на карантині, хоча у парк пускали.

А загалом, який може бути туристичний потік в даних умовах, коли неподалік йдуть бойові дії, літають ракети? Це чистої води окозамилювання. Вони можуть створити картинку, привезти частину дітей зі шкіл, але туристів багато не буде…

Як сьогодні реагують на окупацію міжнародні природоохоронні організації? Чи зверталися із заповідника кудись?

Зверталися. Вони ніяк не реагують, якщо коротко. Те саме, що і ми, їм повідомляє міністерство. Але, щоб вони виходили за межі глибокої стурбованості – мені про таке невідомо.

Чи документуються злочини росіян у заповіднику?

Так, все документується. Щодо кожного злочину відкривається справа, директор заповідника подає інформацію у відповідні органи. Однак документувати складно через відсутність доступу до цієї території (з об’єктивних причин). Як приклад, вивезли тварин і треба обрахувати розмір завданої шкоди. Згідно з законодавством, якщо тварина знищена чи вивезена, то шкода, завдана природоохоронній установі, визначається у трикратному розмірі від її ціни на ринку.

Також тварини ще гинуть з різних причин, зокрема, через некомпетентність, недбалість, бездіяльність. Такі випадки траплялись під час окупації. Крім того, над територією заповідника на надзвичайно низьких висотах літали російські гелікоптери та російські військові літаки, тварини лякалися. В результаті загинула одна з антилоп, зламала собі шию... Її також потрібно включати до тих видів, що постраждали від російської агресії.

Як думаєте, що чекає на заповідник, якщо найближчим часом він не повернеться під контроль України?

Все буде залежати від того, що відбуватиметься: наскільки довго триватиме окупація, чи будуть бойові дії безпосередньо на території заповідника або поряд з ним... Якщо, до прикладу, нашим військовим вдасться відвоювати Херсонську область, а Крим – ні, то росіяни зможуть нас дистанційно мінувати за допомогою різних засобів. Тобто ніхто не може передбачити, що відбуватиметься на цій території...

Та й тварин не обов’язково знищувати. Якщо зруйнуються огорожі, вони повибігають, і загинуть на мінних полях, внаслідок полювань або від спраги, тому що навколо не буде відкритих джерел води. Через канали, що оточують "Асканію-Нову", копитним тваринам вибратися буде дуже складно, вони будуть в обмеженому просторі.

Ще одним з факторів є пожежі. Від початку окупації на території заповідника сталося 46 пожеж, більша частина з них – на території буферної зони та антропогенних ландшафтів. Але безпосередньо в заповідній зоні теж були серйозні пожежі, згоріло понад 2000 гектарів. Зокрема, внаслідок падіння уламка ракети чи КАБа загорівся степ, де пасуться наші копитні. Пожежу погасили, на щастя, так що вогонь не встиг перекинутися на дендрологічний парк. Через кілька днів заповідний степ загорівся на іншій ділянці, і для того, щоб зупинити вогонь, його навіть орали. Це абсолютно неприпустимо! Саме про це я говорила, коли згадувала, щоб росіяни не знищили наш заповідний степ. Тому що і зоопарк, і дендрологічний парк можна відновити, у крайньому разі, висадити новий, а степ – це така цінність, яку раз втратиш, і потім вже не відновиш.

УНІАН в Google News