В.о. міністра аграрної політики Ольга Трофімцева: Потрібно відвикати від думки, що нас десь чекають

Виконуюча обов’язки міністра аграрної політики та продовольства Ольга Трофімцева в інтерв’ю УНІАН розповіла про динаміку та перспективи експорту українських продуктів харчування, поглиблення євроінтеграційних процесів у АПК, державну підтримку аграріїв та перспективи запуску ринку землі.

У лютому 2019 року Міністерство аграрної політики та продовольства України вперше за історію його існування очолила жінка – уряд призначив виконуючою обов’язки голови відомства Ольгу Трофімцеву. До цього вона з вересня 2016 року займала посаду заступника міністра з питань євроінтеграції. За час її роботи на попередній посаді Україна суттєво розширила географію збуту вітчизняної аграрної продукції та зробила важливі кроки на шляху наближення вітчизняного законодавства у сфері  АПК до європейського.

В інтерв’ю УНІАН чиновниця розповіла про свої пріоритетні завдання на новій посаді, плани щодо подальшого нарощування експорту української продукції АПК та відкриття нових ринків, плани з вдосконалення державної підтримки сільгоспвиробників та перспективи відкриття ринку землі в Україні.

Нещодавно вас призначили тимчасово виконуючою обов’язки міністра аграрної політики та продовольства. Які завдання та пріоритети ви ставите перед собою на новій посаді?

Планів та напрямів роботи багато. Одним із ключових завдань однозначно залишається євроінтеграція. Відповідно, маємо взаємопов’язаний пріоритет – розширення присутності української аграрної продукції на зовнішніх ринках, оскільки ми експортоорієнтована країна у цій сфері. Держпідтримка - теж важлива тема. Фокус на малих виробниках, на фермерах, на сімейних господарствах залишається і у цьому році. Інші пріоритети - середньострокові. Я вважаю, що ми повинні більше надавати ваги питанню ефективного управління водними ресурсами, включаючи зрошення. Важливо опікуватись розвитком органічного господарства, розвитком так званих нішевих культур - фактично, диверсифікацією сільськогосподарського виробництва. Також серед пріоритетів і завдань на цей рік залишається робота над реформою ринку землі сільськогосподарського призначення.

Які країни є основними споживачами української аграрної продукції?

Минулого року на аграрному експорті ми заробили 18,8 млрд доларів. У нас він уже достатньо диверсифікований, якщо порівнювати з 2014 роком, коли відбулася переорієнтація з російського ринку на інші. Вже декілька років поспіль серед основних напрямів експорту – країни Азії, на другому місці - Європейський Союз, на третьому – країни Африки. Але у січні цього року ми вперше побачили перестановку у цій структурі: ринок Євросоюзу став ринком номер один для вітчизняної продукції АПК. Тому я акцентую увагу на тому, що процеси євроінтеграції і відкриття нових експортних ринків взаємопов’язані. Чим більше ми наближуємо наше законодавство у сфері ветеринарії та фітосанітарії до європейського, тим більше експортоорієнтованою і конкурентоспроможною стає наша продукція, оскільки і на рівні державного управління, і на рівні бізнесу ми стаємо більш зрозумілими не лише для європейських партнерів, але й для бізнес-партнерів в усьому світі.

Що робитиме Мінагропрод для подальшої диверсифікації ринків збуту? Які країни відомство має намір відкрити у першу чергу та у якій перспективі?

Є загальнонаціональна експортна стратегія, розроблена Міністерством економічного розвитку і торгівлі, а також є наша секторальна експортна стратегія для харчової та переробної галузі. У її рамках визначено п’ятдесят країн, які будуть у фокусі нашої роботи на наступні п’ять років. У цей список входять країни від Південноафриканської Республіки до Південної Кореї. Важко прогнозувати, коли ми отримаємо конкретні результати - це процес довготривалий, часто не одного року. Але, наприклад, у цьому році очікуємо відкриття китайського ринку для української черешні.

Ольга Трофімцева розповіла про подальші плани Мінагро / Фото УНІАН

Крім того, Європейський Союз залишається на першому місці серед наших пріоритетів. На сьогодні існує ряд продуктів, які Україна не може поставляти до ЄС, тому працюватимемо й далі над розширенням номенклатури експорту. Ми однозначно могли б експортувати в Європу картоплю, у тому числі ту, що використовується для переробки. Наприклад, для виготовлення чіпсів. Зараз працюємо над узгодженням відповідних фітосанітарних вимог. Крім того, працюємо над відкриттям цього ринку для української яловичини, баранини.

Які види української аграрної продукції користуються у Європі найбільшим попитом?

У 2018 році Україна експортувала до Євросоюзу аграрної продукції на 6,3 мільярда доларів. При цьому левова частка припала на продукцію рослинництва - 5,8 мільярдів доларів. Найбільше ми експортували зернових, на другому місці - олійні, потім - відходи харчової промисловості, шроти і жоми. Крім того, в минулому році ми продали в Євросоюз чимало горіхів, а також овочів.

Продукції тваринництва ми експортували трохи більше, ніж на 536,8 мільйонів доларів США. Найбільше користувалися попитом м'ясо птиці, шкури великої рогатої худоби, мед, казеїни і альбуміни, хутро овець. Це - топ-п'ять з точки зору вартості експорту.

Взагалі, на сьогодні право експортувати продукцію тваринництва в Європу мають 305 компаній, але, знову ж таки, мова йде не про всі види товарів. Наприклад, більше десяти компаній мають право поставляти «молочку», але ми говоримо переважно про вершкове масло, або про сухе молоко. Менше поставляється таких продуктів, як йогурти і сири.

Приводом для оптимізму є те, що у 2018 році зросли обсяги експорту переробленої продукції: «кондитерки», продуктів з какао і шоколаду, заморожених ягід, соків.

Яким чином Україна могла б наростити експорт готової переробленої продукції, тобто товарів з доданою вартістю, які можна знайти на полицях супермаркетів?

Якщо ми говоримо про експорт зернових і олійних, як базових сировинних продуктів, тут діє одна стратегія. В цьому випадку Україна, в першу чергу, повинна бути конкурентоспроможною в ціні, забезпечити достатні обсяги та нормальну якість з точки зору фітосанітарних вимог. Щодо готової продукції, ми маємо зовсім іншу стратегію експорту. Це відноситься не лише до роботи Держпродспоживслужби. Це робота на рівні приватних стандартів, маркетингових стандартів, відповідності вимогам рітейлерів та імпортерів.

На цю продукцію однозначно є попит. До нас приїжджають зацікавлені імпортери з інших країн, які готові її у нас купувати, але для цього необхідно, щоб вона була не тільки хорошої якості, але й мала відповідний товарний вигляд, який вимагає кінцевий споживач в тій чи іншій країні. Зараз необхідно якомога більше працювати з нашими виробниками, в тому числі з малими і середніми. І це повинна бути спільна робота виробників і держави.

Мінагропрод веде досить активну роботу над розширенням географії експорту сільськогосподарської продукції. Але які основні завдання стоять безпосередньо перед українськими виробниками, що прагнуть вийти зі своєю продукцією на експорт? З якими викликами їм доводиться стикатись?

Незважаючи на те, що багато ринків Європейського Союзу відкриті для української продукції, поставки здійснюються туди не так активно, як хотілося б через недостатню готовність українських виробників. Це не тому, що наша продукція не підходить за якістю, з цим вже все добре. Але якщо ми говоримо про її товарний вид, упаковку, регулярність поставок, конкуренцію - тут ще є, над чим працювати.

Я завжди кажу, що потрібно відвикати від думки, що нас десь чекають. За великим рахунком, нас з нашою продукцією не чекають ніде. Конкуренція на глобальному ринку агро- і харчової промисловості дуже велика, і свою продукцію потрібно просувати. Потрібно їздити на виставки, потрібно розробляти маркетингову кампанію, потрібно просувати бренд Made in Ukrainе. Вважаю, що за останні роки була зроблена дуже велика робота з українським брендом Ukraine Now, з адаптованими до спільного стилю та бренду стендами. Нас вже починають впізнавати, що дуже приємно.

Яким чином держава має підтримувати українських виробників і стимулювати зростання їх експортного потенціалу?

В першу чергу, фінансово. Коли будь-яка роздрібна мережа закуповує продукти, нормальною практикою як в Україні, так і у світі є відстрочка платежу, що може досягати і дев'яноста, і ста двадцяти днів. Якщо велика компанія може фінансово перекрити такий проміжок часу, то для невеликих компаній це проблема, адже вони не можуть так довго чекати виручки від реалізації своєї продукції. Тому потрібні такі інструменти, як Експортно-кредитна агенція, над якою працювали досить довго і яка вже створена.

Друге, чим може допомагати держава, - це інформаційна підтримка, на яку серед малих і середніх сільгоспвиробників також є великий запит.

Запуск Експортно-кредитної агенції обіцяли ще минулого року. Чи варто очікувати на нього у 2019 році?

На сьогодні залишилось вирішити організаційні питання, зокрема, формування команди, яка буде там працювати. За моєю інформацією, вже відібраний керівник. Думаю, що у 2019 році Експортно-кредитне агентство все-таки запрацює, і досить швидко увійде в повноцінну роботу.

Ми говорили про підтримку українських експортерів, але іншою важливою темою є загалом питання державної підтримки аграрної галузі. Минулого року довкола дотацій розгорівся справжній скандал, оскільки, за даними учасників ринку, найбільшу частку коштів знову отримали агрохолдинги…

Це не зовсім відповідає дійсності. У інформаційному просторі часто виникає упереджена інформація, яка розігріває, я би не сказала, що скандали, але не дуже фахові дискусії. Механізм державної підтримки був абсолютно прозорим і справедливим. Зачіпки виникли лише в тому, що процедури отримання коштів по деяким програмам були прописані не достатньо зрозуміло, або містили забагато кроків, через що деякі аграрії не зрозуміли, як користуватись державною підтримкою і не захотіли навіть подавати заяву на участь у програмах. Тут я приймаю критику на адресу міністерства, і ми в цьому році намагатимемось це виправити.

Але звинувачення, що хтось отримав більше, а хтось менше, не є об’єктивними з економічної точки зору. Якщо ми говоримо про велику компанію, яка обробляє сотні тисяч гектарів землі, зрозуміло, що її інвестиційний проект буде дорожчим. І, відповідно, розмір компенсації від держави має бути пропорційний цим витратам.

Трофімцева: Існує кілька основних концепцій запуску ринку землі в Україні / фото УНІАН

Шквал критики ми отримали по програмі компенсації вартості будівництва і реконструкції тваринницьких комплексів. По цій програмі найбільше коштів отримала компанія МХП Юрія Косюка, тому що у неї був найбільший інвестиційний проект. Але чомусь мало хто згадував про те, що загалом ці дотації отримали майже 30 виробників на будівництво та реконструкцію 51 об’єкту у розмірі 1,3 млрд грн. У тому числі, і малі фермери, і іноземні фермери, які зареєстровані як суб'єкти господарювання і працюють в Україні. І вони всі задоволені.

Те ж саме, до речі, стосується і програми компенсації вартості сільськогосподарської техніки, виробленої в Україні. Ми побачили, що ця програма користується популярністю. Надзвичайно успішною виявилась програма по підтримці галузі садівництва. Всі виробники на півдні кажуть, що вона дала великий поштовх закладанню садів.

У цьому ж році ми плануємо звернути увагу на переробку. Тому ми включили у програми держпідтримки холодильне обладнання. Побачимо, як це спрацює.

Іншою проблемою в частині держпідтримки стало те, що левова частка коштів була виділена ближче до кінця року. Чому виникла затримка та чи буде виправлена ця помилка у 2019 році?

Така ситуація виникла не по усім програмам. Затримка виникла по компенсації вартості сільськогосподарської техніки і «фермерському мільярду». По іншим програмам все було більш-менш нормально. У цьому році ця проблема не повториться.

Ми розраховуємо, що вже зараз розпочнуться перші виплати дотації на утримання корів, молодняка. Але, насправді, деякі програми у нас прописані таким чином, що кошти отримуються з певною періодичністю, тому піки отримання дотацій припадають на третій та четвертий квартали. І це нормально.

Державна підтримка – не єдине питання, що турбує вітчизняних сільгоспвиробників. Ви сказали, що одним із пріоритетних напрямів роботи міністерства залишається земельна реформа. Яка ваша позиція в цьому питанні?

Існує кілька основних концепцій запуску ринку землі в Україні. Концепція, якої дотримується уряд, залишається незмінною. Пропонуємо відкрити ринок з обмеженнями – не більше 200 гектарів в одні руки та для громадян України. Також розглядаємо можливість запровадження високого податку на перепродаж землі, щоб усунути ризик можливих спекуляцій. Дискусійним залишається питання, чи зможуть купувати землю юридичні особи.

Серед інших варіантів - поетапне введення ринку землі на основі пілотних проектів. Його також необхідно розглядати, зважаючи на чутливість питання. Можливо, дійсно є сенс починати продаж з земель державної власності, або впроваджувати пілотні проекти в окремих регіонах, щоб подивитись, яким чином ринок буде працювати, щоб відпрацювати механізми для його повноцінного запуску. Я прихильник ринку землі, але стриманий та прагматичний.

На вашу думку, коли мораторій на продаж сільськогосподарських земель буде скасовано і відбудеться запуск ринку? Чи готова до цього держава?

З технічної точки зору вже майже все готово. І міністерство, і Держгеокадастр, і уряд вже багато для цього зробили. Але для скасування мораторію потрібні і політичні кроки, і політичні рішення. Вважаю, що політичний процес запуску ринку землі ми почнемо після обрання нової Верховної Ради, тобто з 2020 року.

Коли можна очікувати на появу законопроекту про обіг сільськогосподарських земель?

Щодо цього, то були сформовані робочі групи. Коли я подивилася на стан роботи над законопроектом і на те, як все це виглядає, виявилось, що деякі речі були трохи «запущені». Спочатку потрібно оновити робочі групи, експертний склад. Зараз до них входять люди, які вже давно не мають ніякого відношення ні до питання землі, ні до роботи міністерства.

А що стосується законопроекту, то, на мою думку, це - більше політичне питання. Можна зареєструвати його в парламенті, поставити галочку в історії, мовляв, Трофімцева внесла цей законопроект в Раду. Але з точки зору результативності, це буде нуль для нас, а плюс - для популістів, тому що на сьогодні відсутня політична воля для його проходження в парламенті. Це моя персональна позиція. Навіщо давати популістам приводи для якихось гучних заяв. Цей багато в чому невчасний крок навпаки може відкинути назад усю проведену роботу над відкриттям ринку землі. А ми вже багато зробили саме на технічному рівні.

Ринок землі розглядають як джерело притоку інвестицій в економіку держави. Іншим таким можливим джерелом є приватизація. Переведення у приватну власність яких підприємств у сфері АПК, на вашу думку, є пріоритетним?

У сфері управління Мінагропроду досить багато державних підприємств - понад чотири сотні в усіх регіонах України. Моя особиста позиція - велика частина цих підприємств повинна бути приватизована. Це не типова функція міністерства і взагалі держави бути менеджером або керівником в якихось господарських суб'єктах. При цьому, я б хотіла підкреслити, що серед цих чотирьохсот підприємств дійсно є стратегічно важливі для забезпечення продовольчої безпеки країни. Зрозуміло, що про приватизацію таких підприємств я б не говорила, бо є національні економічні інтереси на рівні держави. Інші компанії, які займаються господарською діяльністю, однозначно необхідно приватизувати, тому що ми не в змозі ними ефективно управляти. Але цей процес повинен проходити з використанням прозорих інструментів.

Єлизавета Доронцева

Надія Бурбела

УНІАН в Google News