“В 2010 році ситуація в АПК різко не зміниться”...

Як пережив АПК 2008-2009 рр. та чого чекати від 2010... Інтерв”ю агентству УНІАН керівника групи експертів асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Володимира Лапи

Сільське господарство в кризовий 2009р. чи не єдина галузь економіки України, яка показала хоч невеликий, але ріст. А початок нинішнього року був ознаменований оголошенням про чи не найбільшу консолідацію на олійному ринку країни... То ж, наш  АПК довів свою витривалість та здатність до виживання у непростих умовах. Чого ще чекати в 2010 році? Про це та багато іншогорозповів в інтерв”ю УНІАН керівник групи експертів асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Володимир Лапа.

- Пане Володимире, як Ви оцінюєте перспективи українського АПК на 2010-ий, взагалі на  найближчі роки, які фактори впливали і впливатимуть на галузь?

Основними негативними факторами в 2008-2009 роках були зниження тарифного захисту внутрішнього ринку при вступі до СОТ, а також вплив кризи, що проявлявся через падіння цін, урізання державної підтримки, зменшення платоспроможності споживачів. В плюс в даному випадку спрацювала девальвація гривні, яка дещо скорегувала економіку виробництва як експортно-орієнтованих, так й імпортно-орієнтованих товарів. Безумовно, аграріям доводилось мобілізовувати внутрішні резерви, оптимізуючи витрати, технології і бізнес в цілому.

Не бачу на 2010 рік перспективи різкої зміни ситуації. Навіть якщо в світі економіка й піде на поправку, ніхто не очікує швидкого зростання, а в Україні цей процес буде стримуватись "спадком" 2009 року, в першу чергу, складною ситуацією в бюджетній сфері. При таких умовах навіть втримання порівняно високої бази 2008-2009 років, чи невеличкий приріст валової продукції був би непоганим результатом.

Фактор невизначеності – перспектива створення зони вільної торгівлі з ЄС. Теоретично цей крок може дати великий позитив через приєднання до платоспроможного європейського ринку. Але ті умови, які пропонуються нам європейською стороною щодо  АПК, м’яко кажучи, не витримують жодної критики. Сподіваюсь, що політична складова процесу не візьме верх і наші переговорники будуть послідовно відстоювати інтереси української економіки.

- На Вашу думку, які галузі можуть продемонструвати впевнений ріст?

Гадаю, що пріоритети аграріїв не зміняться. В рослинництві серед найбільш поширених культур максимальні прибутки даватимуть кукурудза, соняшник і ріпак, а в тваринництві – птахівництво і свинарство. Конкуренцію ріпаку і соняшнику в останні роки складає кукурудза, дещо гірше положення з пшеницею, хоча її виробники теж в плюсі.

- Чи стане, враховуючи стрімке підвищення цін, привабливим молочне тваринництво?

Тут ситуація значно складніша. Так, поточна прибутковість бізнесу відновилась і це  сприятиме, щонайменше, призупиненню тенденції скорочення поголів’я. Але в даному виробництві тривалі терміни окупності – 6-10 років, і це означає, що поточна прибутковість менше впливає на мотивацію до інвестицій, чим впевненість у довгостроковій стабільності.

На жаль, всі дії влади в цьому напрямку малоефективні. Наприклад, держава встановлює мінімальну допустиму ціну на молоко, делікатно забуваючи про одну із її функцій – бюджетні дотації виробникам у випадку, коли ціна на ринку опускається нижче мінімальної. А це дійсно дало б гарантії якщо неприбутковості, то щонайменше беззбитковості виробництва.

В кінці 2009 року законодавці готові були відмовитись від вже звичних пільг щодо ПДВ на користь дотаціям на голову поголів’я. Але найкращою гарантією збереження і примноження поголів’я є інвестиції в технології та обладнання – саме це треба стимулювати, адже за таких умов підвищується продуктивність і прибутковість виробництва.

Я вже не кажу про те, що відсутня політика щодо особистих селянських господарств, адже ті ж дотації на поголів’я могли б вважатись верхом економічної думки років 10 назад, а зараз це просто шанс імітувати вирішення проблеми. Про японські молоковози в даному контексті детально і говорити не потрібно... 

Очевидно, що враховуючи проблематику галузі нам потрібна державна програма розвитку молочного скотарства, яка б передбачала сучасні інструменти впливу держави на процеси в галузі, що відповідали б вимогам СОТ. І не в статусі наказу МінАП, а  у вигляді   постанови Кабінету Міністрів. Інакше кожен рік буде приносити тільки проблеми – почергово, то для виробників, то для споживачів. 

- Чи можливий найближчим часом розвиток промислового виробництва м’яса кроликів, гусей, качок?

Інші галузі тваринництва, такі як, наприклад, індиківництво, кролівництво, або розведення качок будуть поступово розвиватись. Але в таких проектах набагато важче розкрутити бренд виду продукції, ніж бренд її виробника.

- Яка Ваша думка щодо інвестиційної привабливості АПК України, чи можна очікувати вихід компаній на IPO та прихід стратегічних інвесторів?

Процес залучення інвестицій продовжиться. Безумовно, аграрні активи не коштуватимуть так дорого, як два-три роки тому, але і кошти, необхідні для розвитку виробництва, зараз не такі великі. До того ж позиція інвесторів суттєво змінилась. Якщо на фоні постійних дискусій щодо продовольчої кризи вони охоче вкладали в аграрні активи країни, яка має "один з найбільших в світі потенціалів зростання виробництва", то тепер вони хочуть, щоб компанія, зацікавлена в інвестиціях, довела, чому саме вона заслуговує на увагу серед понад десятка інших публічних компаній України або світу. Кожен елемент бізнес-стратегії і кожна цифра має бути вивірена. Зрештою, в цьому є і позитивний момент - такі підходи гарантують більшу стійкість агрокомпаній в перспективі.

Що стосується галузевих пріоритетів, то найбільшу капіталізацію мають компанії, в яких дуже розвинута вертикальна інтеграція. Це дозволяє, з одного боку, зменшити ризики, а з іншого – отримувати більшу частку доходів продуктового ланцюжка.

- Чи можна очікувати консолідації операторів та яких ринків це може торкнутися?

Консолідація відбувається на всіх ринках і в усіх сферах. Горизонтальна інтеграція йде як шляхом корпоративного поглинання, так і простого розширення діяльності, наприклад, за рахунок додаткової оренди земель.

На додаток іде вертикальна інтеграція, що взагалі розмиває межі між ринками і інтересами. Наприклад, одна й та ж компанія може переробляти насіння соняшнику і експортувати його, хоча раніше боротьба між цими двома групами операторів була досить жорсткою.

В Україні є близько 40 компаній, що обробляють 50 і більше тисяч гектарів землі кожна. Досить висока концентрація в птахівництві, виробництві олії, на експортному ринку. Інші галузі та напрямки діяльності будуть з часом підтягуватись. Що би не говорили чиновники, економічні умови в державі цьому лише сприяють - велика вертикально-інтегрована компанія зможе пережити демпінговий імпорт м`яса через держрезерв, а дрібний виробник майже гарантовано вирізатиме поголів’я. 

- Оцініть перспективи експорту української продукції, чи з’являться нові товари у переліку дозволених на поставки до ЕС?

Спочатку треба зрозуміти, на якому місці Україна у світовому рейтингу експортерів. За даними ФАО, в 2006 році (більш пізні порівняльні дані поки що відсутні), Україна була на 21 місці в світі за фінансовими обсягами експорту сільськогосподарської продукції, поступаючись таким країнам, як Ірландія або Польща. Зараз ситуація, безумовно покращилась – Україна вийшла на трете місце в світі за обсягами експорту зерна, посіла перше місце по експорту ячменю та соняшникової олії. Але, як і в інших галузях економіки, експорт носить переважно сировинний характер. 

Досить проблемними є питання якості та безпечності продукції. Без суттєвого прогресу в цій сфері, чіткого розмежування повноважень контролюючих органів, актуалізації застарілих документів, що регулюють безпечність продукції, ми не зможемо завойовувати ринки з високою доданою вартістю. Не кажучи про те, що ми продовжуємо розробляти вертикальні стандарти, в той час як сучасною тенденцією вважається розробка горизонтальних регламентів.

В плані експорту дається в знаки беззубість наших торгівельних місій за кордоном, що контрастує з активною діяльністю посольств інших держав в Україні, які чітко відстоюють інтереси їхнього бізнесу.

Тим не менше, локальні успіхи з`являються. Наприклад, в 2010 році можна розраховувати на надання дозволу на експорт до ЄС м`яса птиці і, можливо, яловичини. Адже на ряді  виробництв є потужності, що відповідають сучасним європейським вимогам, проблема часто в тому, щоб переконати європейців -  ми можемо забезпечити належний контроль.

- Враховуючи вступ до СОТ, Україна зможе повністю інтегруватися у світовий ринок? Які перші результати роботи в умовах цієї організації, що ми виграли, що втратили?

Зниження тарифів призвело до зростання імпорту, а обмеження держпідтримки в перспективі не дозволятиме державі штучно підтримувати конкурентоспроможність проблемних секторів. Хоча в 2009 році ми мали той самий результат, але з причини обмежених бюджетних можливостей.

Проблема в тому, що мінуси проявляються миттєво, тому що наші торгівельні партнери досить швидко використовують поступки України. А плюси не виникають самі собою – їх треба відвойовувати, починаючи від переговорного процесу з країнами, які на черзі вступу до СОТ, і закінчуючи використанням цивілізованих інструментів торгівельного захисту.  По факту назвати хоч одну відчутну перевагу для АПК зараз складно.

- Охарактеризуйте переговори щодо створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Чи вигідно це Україні та на яких умовах?

З одного боку, ми вже настільки відкрили свій ринок при вступі до СОТ, що обнуління імпортних мит при торгівлі з ЄС не матиме по більшості позицій катастрофічних наслідків. З іншого боку, питання в тому, що ми отримуємо натомість – якщо лише тарифну квоту в обсязі декілька тисяч тонн, то така "вільна торгівля" Україні, на мою думку, не потрібна. Є ще багато інших моментів, наші європейські колеги чомусь вважають, що використання експортних мит Україною суперечить принципу вільної торгівлі, а використання експортних субсидій ЄС – ні.  

Нещодавно я був на одному із форумів, присвячених створенню ЗВТ, де багато йшлося про те, що створення такої зони – не лише тарифний захист, а й шанс для удосконалення митних, регуляторних процедур, державної підтримки, прозорості державних закупівель тощо. Я зловив себе на думці, що це я вже чув, але 3-5 років тому і йшлося не про ЄС, а про СОТ.

На жаль, конкуренція з боку імпорту в таких випадках стає реальністю, а удосконалення так і залишаються віртуальними. Намагання використовувати міжнародну інтеграцію для стимулювання внутрішніх реформ спрацьовує не більше, ніж на 10-20%. Насправді рецепт має бути іншим - треба добиватись максимальної паритетності відносин по всіх позиціях, і краще почекати, чим підписувати погану для України угоду.  Український ринок з часом відновиться, буде зростати досить високими темпами і зацікавленість в ньому залишиться.

- Яка Ваша думка відносно ефективності роботи уряду щодо АПК. У чому прорахунки?

Найбільш вдалим кроком для подолання наслідків кризи стало продовження податкової підтримки підприємств АПК та одноосібників через фіксований сільськогосподарський податок і податок на додану вартість. Це саме той випадок, коли краще дати виробникам шанс вижити, ніж збирати податки і потім намагатись їм допомагати. В цьому контексті мене турбує намагання скасувати податкову підтримку особистих селянських господарств шляхом переспрямування коштів на підтримку через бюджет. Переваги від таких гіпотетичних змін далеко не такі очевидні, як ризики.

Звичайно, хотілося б мати стабільну бюджетну підтримку і в обсягах, пропорційних підтримці російських виробників або білоруських, і це питання не лише до аграрного блоку Кабміну, а більшою мірою до економічного і фінансового.

До очевидних мінусів я відніс би необов’язковість держави. Починаючи від дотацій на посіви цукрових буряків і закінчуючи відшкодуванням ПДВ експортерам і тваринникам (в 2009р. обіцяли дотації, але так їх і не запровадили, селяни не мали ресурсів – авт.). Це посилює недовіру державі, як наслідок, її здатність впливати на економічні процеси. Мабуть, час розуміти, що коли держава не дотримується законів, вона показує не найкращий приклад виробникам...

- Оцініть роботу уряду із запровадження інноваційних технологій в АПК (нещодавно була прийнята концепція відповідної програми), збереження родючості ґрунтів тощо.

Для того, щоб впливати, потрібно мати або "батіг" або "пряник". "Пряника" зараз немає, бо бюджет не може впоратись навіть із захищеними статтями. А найкращим батогом в плані інтенсивності буде економіка виробництва – застарілі технології просто не витримують  конкуренції.

З родючістю земель приблизно та ж ситуація, хоча тут державний контроль теоретично має бути жорсткішим. Інше питання, що в Україні жорсткість законів ніколи не була транспарентною – найбільші порушники можуть відкупитись, або просто є важковаговиками для контролерів, а для "вибивання" з бізнесу середнячків та дрібних виробників будь який додатковий контроль і штрафні санкції – найкращий рецепт.

- А ідея уряду щодо створення сільгоспкооперації, чи дійсно вона матиме результат?

Я думаю, що основне питання в даному випадку знаходиться навіть не в економічній, а в психологічній площині. Починаючи з того, як створювались колективні господарства в 30-х роках минулого сторіччя і закінчуючи тим, що в селах довіри між людьми часто немає на побутовому рівні, не кажучи про якісь елементи спільного бізнесу (неважливо – виробничого чи просто постачальницько-збутового). Зрештою, держава має створити умови, включаючи неприбутковий статус сільськогосподарських кооперативів, а питання користуватись цими умовами чи ні – це вже рішення виробників.

- Дякую за розмову.

Розмовляла Лілія Коваль (УНІАН)

УНІАН в Google News