Доктор Саймон Шейн: «Яєчний бізнес потребує новітніх технологій»

Чи може Україна претендувати на достойне місце в світовій ієрархії постачальників продовольства? Інтерв’ю професора департаменту епідеміології та громадського здоров’я Університету Луїзіани США доктора Саймона Шейна

У Сполучених Штатах Америки професора департаменту епідеміології та громадського здоров’я Університету Луїзіани доктора Саймона Шейна називають «ветераном яєчної галузі». Понад 35 років він консультує виробників курятини та яйця у спектрі від здоров’я окремої тварини до стратегічного розвитку великої компанії в Європі, США, Латинській Америці, у Південній Африці та Близькому Сході. Від початку створення галузі в Україні, він активно спостерігає за роботою наших підприємств, бо вважає нашу країну гарним плацдармом для забезпечення продуктами харчування, у тому числі, протеїновою групою, Європу, Близький Схід та азійський регіон. Своїми враженнями про темпи розвитку вітчизняного яєчного бізнесу і зокрема  компанії «Авангард» доктор Шейн нещодавно поділився на сторінках авторитетного міжнародного видання World Poultry. Ми вирішили з’ясувати, наскільки перспективним є агробізнес сьогодні в світі і чи може Україна претендувати на достойне місце в світовій ієрархії постачальників продовольства.

Як Ви оцінюєте світові потреби в протеїновій групі продовольчих товарів на найближчі 3 – 5 років?

Потреба у білку тваринного походження (яйця, м’ясо бройлерів, свинина) протягом наступних п’яти років буде залежати від попиту, пов’язаного зі збільшенням доходів мешканців Азії. Не тільки через те, що в цьому регіоні найбільша концентрація населення. Але й через те, що тут найактивніше на планеті формується середній клас – люди, які хочуть споживати більш якісну їжу, готові більше платити за це. Переважно завдяки цьому попитові до 2020 року споживання м’яса в світі, за прогнозами Світової продовольчої організації (FAO), зросте до 300 млн. тон, споживання молока – до 700 млн. тон, а потреба у яйці збільшиться до понад 71 млн. тон на рік. Це приблизно на 15-20% більше, ніж зараз.

Як змінюватиметься ціна на цю групу у зв’язку з подальшим зростанням попиту?

Ціни на продукцію тваринного походження будуть залежати від попиту та пропозиції. Багато країн мають обмежений виробничий потенціал. Наприклад, у них немає можливості вирощувати зерно. Оскільки корми займають від 70% у собівартості яйця, то кінцева ціна продукту дуже чутлива до зернової логістики. Ті країни, які мають можливість вертикально інтегрувати весь ланцюжок від зернини до готового яйця чи яєчного порошку – диктуватимуть ціни тим, у кого таких можливостей менше. Задовольнити внутрішній попит зможуть лише країни, що мають доступ до зернової та рослинного групи.  Надлишки експортуватимуться. Україна також має значний потенціал експортера яєчних продуктів та яєць на доступні ринки Східної Азії, Близького сходу.

Яка регіональна розстановка сил постачальників яйця зараз? Які особливості країн, які ввійшли в ТОП-10 лідерів?

Насправді обсяг міжнародної торгівлі яйцем є обмеженим і становить невелику частину виробництва. Топ-10 країн – Китай, США, Індія, Мексика, Японія, Росія, Бразилія, Індонезія, Україна, Франція – разом виробляють близько 70% всього яйця в світі. Їхні основні переваги – це доступ до великих площ землі для засіву їх зерновими. Втім, Україна недостатньо використовує цей потенціал. Якщо за обсягами виробництва Україна посідає 9 місце (913 тис. тон у 2010 році), то за обсягами експорту – лише 18-те (близько 20 тис. тон). Вам слід активніше користуватися своїми перевагами: низькою вартістю кормів та високими технологіями. Адже на ринку яйця диференціація продукції є мінімальною. А ціна є головним маркетинговим фактором. Отже,  що нижча собівартість – то більша конкурентноздатність. Для подальшої експансії України, не існує ніяких унікальних чи специфічних обмежень, крім транспортної інфраструктури. Фактори, які підвищать конкурентоспроможність галузі виробництва яйця – це наявність зернових і рослинних білків для підтримання конкурентоспроможних цін, співробітництво з урядом щодо  раціональних і науково-обґрунтованих програм боротьби з захворюваннями, державна підтримка для просування експорту, єдині стандарти якості та безпеки продукції для підтримки сприятливого іміджу яєчної галузі та її продукції на експортних ринках. Такі фактори як захворювання, екстремальні погодні явища, державне регулювання є загальними для всіх країн-виробників.

Який обсяг інвестицій в цю галузь Україна могла б залучити? Хто міг би бути потенційним інвестором?

Сучасне виробництво яйця в ефективних промислових масштабах дійсно вимагає значних інвестицій у земельні ділянки, будівлі, споруди та обладнання для виробництва кормів, виробництво яєць, упаковки, переробки і розподілу. При цьому, це можуть бути як ресурси самої компанії, так і орендовані, наприклад, у держави. Якщо ми говоримо про подвоєння обсягу виробництва, то щонайменше треба вкласти в це близько 1 млрд. дол. Найбільш вмотивованим інвестором вочевидь могли б бути великі споживачі протеїнових продуктів. Я би радив звернути увагу на найбільших імпортерів яйця – Німеччину, Нідерланди, Францію, Гонконг, Ірак, Сінгапур, Сполучене Королівство, Об’єднані Арабські Емірати. І якщо європейські країни навряд чи допустять найближчим часом на свої ринки іноземних виробників, навіть якщо це будуть європейські кошти, проінвестовані в Україну, то в Східній Азії цілком можливо знайти тих, хто готовий вкладати гроші в українське село. Великі виробники, такі як «Авангард», повинні мати можливості для залучення іноземних інвестицій. Бо подальший технологічний розвиток і підвищення ефективності аграрного виробництва без таких інвестицій не можливі. 

Які інвестиції у цю галузь більш ефективні – внутрішні чи зовнішні? Чому?

Частка фінансування із зовнішніх джерел зумовлена сприйняттям ризику і потенційним прибутком інвесторів. Наприклад, той же «Авангард» встиг залучити кошти і на ІРО, і через єврооблігації якраз в той момент, коли ризики інвестування в Україну були нижчі. Зараз із такими формами залучення коштів працювати дуже складно. Хоча ІРО з його постійними звітами і заявами – це мабуть один із небагатьох дуже прозорих способів залучити фінансування. 

Якою має бути компанія, щоб претендувати на частину ринку або експорту?

По-перше, це має бути компанія, що може собі дозволити виробляти яйце за ціною дуже близькою до собівартості. Такий підхід є лише в вертикально інтегрованих компаніях, які вирощують зерно, самі переробляють його на корми, самі вирощують курку, і самі переробляють яйце на порошок. Вся додана вартість лишається в межах однієї компанії. По-друге, це мають бути високі технології. Це викликано підвищеними вимогами не лише до якості продукції, але й до швидкості доставки, собівартості, асортименту. За великим рахунком, найвигідніше сьогодні будувати птахоферми з нуля, а не перебудовувати старі комплекси, не розраховані ані за розміром, ані за оснащенням для нових систем життєзабезпечення курки. А для того, щоб забезпечити собі таке оновлення, компанія повинна мати добрі обороти і диверсифіковані ризики.

Хто зможе забезпечити ці вимоги серед українських виробників?

Перелік досить невеликий і лідирує в ньому «Авангард». В «Авангарду», до речі, на весь спектр технологічних переваг компанії накладається ще й менеджерський талант керівника. Думаю, що Олег Бахматюк дійсно переймається сільськогосподарським бізнесом. Інакше би компанія не досягла сьогоднішніх результатів, посівши друге в світі місце із виробництва.  Якщо це була його ідея – розбудовувати крупний агрохолдинг, що матиме підприємства чи не в кожному регіоні Вашої країни – то це один із найвдаліших бізнес-ходів. Бо це органічна експансія і консолідація в одних руках активів, необхідних для вертикальної інтеграції бізнесу.

Чого українським підприємствам не вистачає для нормальної роботи всередині країни і повноцінного виходу на зовнішні ринки?

Перше, чого вам не вистачає – це прогнозоване і сприятливе регуляторне середовище. Якщо Ви хочете будувати країну, що прогодує весь світ – то навіщо одразу запроваджувати мита, які не дозволять цього зробити? Державна підтримка теж потрібна. Бо постачання яйця чи інших білкових продуктів до таких країн як Ірак чи Сирія – дуже сильно залежить від точки зору перших осіб, від їхніх домовленостей чи навіть рукостискань. Якщо компанія сама проб’ється до такої країни, де особисте знайомство і особисті гарантії є єдиною запорукою успіху бізнесу – це буде подвійна перемога.

Ліна Кострик (для УНІАН)

УНІАН в Google News