Насіння розбрату. "Зерновий трилер" далекий від завершення

Європейські сусіди продовжують блокувати імпорт українського зерна, пояснюючи це захистом власних фермерів. Це стає причиною міжнародних конфліктів – зокрема, із донедавна братньою Польщею. Чому це відбувається, та як Україні виходити зі складного становища, - пояснюємо.

Зерновий конфлікт із нашими найближчими європейськими сусідами почав набирати обертів ще з весни, і от тепер, схоже, досяг свого піку. 18 вересня Україна подала проти Польщі, Угорщини та Словаччини позови до Світової організації торгівлі за те, що вони в односторонньому порядку закрили свої ринки для українського зерна, попри рішення Єврокомісії, згідно з яким ембарго мало завершитися ще минулого тижня.

"Для нас принципово важливо довести, що окремі держави-члени не можуть забороняти імпорт українських товарів. Тому ми подаємо проти них позови в СОТ. Водночас, ми сподіваємося, що ці держави знімуть свої обмеження, і нам не доведеться довго зʼясовувати відносини у судах. Нам потрібна солідарність з ними і захист інтересів фермерів", – заявила перший віце-прем’єр-міністр України – міністр економіки України Юлія Свириденко, додавши, що вбачає в діях Польщі, Угорщини та Словаччини порушення їхніх міжнародних зобов’язань.

Проте результат подачі позову не виправдав наших очікувань: представники цих країн у відповідь заявили, що припиняють участь у роботі координаційної платформи Єврокомісії із зернових проблем, побоюючись, що Україна використає отриману на цих зустрічах інформацію у апеляційній скарзі. Шах і мат.

Зважаючи на масштаб проблеми, не оминув тему зернового протистояння і президент України Володимир Зеленський під час свого виступу на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку.

"Тривожно бачити, як деякі наші друзі у Європі розігрують солідарність у політичному театрі, роблячи із зерна трилер. Може здатися, що вони грають власну роль, але насправді вони допомагають підготувати сцену для московського актора", – сказав він.

І тут почалося. Ця заява Зеленського була рішуче засуджена тими, до кого адресувалася у першу чергу. Особливо гостро на неї відреагувала Польща – донедавна наш головний союзник у ЄС.

"Ми маємо справу з чимось на зразок потопаючого. Кожен, хто коли-небудь брав участь у порятунку потопаючого, знає, що потопаючий неймовірно небезпечний. Він володіє немислимою силою, обумовленою особистим страхом, впливом адреналіну, і може просто втопити рятувальника", - сказав президент Польщі Анджей Дуда, адресуючи своє красномовне послання саме Україні.

При цьому, особисто люб’язностями очільники української та польської держав вирішили не обмінюватися: запланована на 19 вересня зустріч між ними у Нью-Йорку була скасована. Дуда пояснив це "організаційними причинами". Мовляв, так сталось через затримки у графіках виступів лідерів на Генеральній асамблеї ООН.

Але й на цьому історія не завершилася. МЗС Польщі викликало "на килим" українського посла Василя Зварича, аби заявити йому про "рішучий протест польської сторони" проти слів, сказаних Зеленським у Нью-Йорку.

Апогею ж ситуація досягла, коли Україна заявила про намір дзеркально ввести ембарго на польські цибулю, помідори, капусту та яблука. У відповідь на що польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький погрожує розширити перелік українських продуктів, заборонених до імпорту у цю державу.

Не додає оптимізму ситуації й те, що, заборонивши імпорт української сільгосппродукції в односторонньому порядку, Польща, Словаччина та Угорщина, створили прецедент, який здається привабливим і для інших європейських держав. Зокрема, намір відмовитися від українського зерна висловила Хорватія.

Крім того, під тиском місцевих фермерів, які вийшли на масові протести, обмеження на ввіз українського збіжжя ввела Болгарія. Так, ця країна заборонила імпорт українського соняшника – допоки в країні не вичерпається запас власного врожаю.

Також заборону на імпорт українського зерна на місяць хоче подовжити Румунія.

Причини експортного конфлікту

Що ж передувало цьому "зерновому трилеру", як влучно описав перипетії довкола українського збіжжя президент Зеленський?

Внаслідок морської блокади, влаштованої росіянами, Україна опинилась в скрутному становищі, тому що не могла збувати свою агропродукцію в інші країни звичним шляхом. Тому ЄС пішов нашій державі на поступки та скасував усі тарифи та квоти на транзит українського збіжжя до десятків країн світу.

Проте, як виявилось, частина експортованого зерна по дорозі "губилась" та осідала на ринках наших європейських сусідів. І це не дивно, бо українська продукція, маючи гарну якість, продається за нижчими, ніж у місцевих європейських виробників, цінами.

Перенасичення ринків європейських країн нашим зерном спонукало тамтешніх фермерів виходити на протести і тиснути на державну владу, аби та заборонила імпорт українського збіжжя. Так і сталось. Навесні Єврокомісія ввела обмеження на ввезення кукурудзи, пшениці, насіння ріпаку та соняшнику з України до Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини та Словаччини до 15 вересня.

Коли термін дії цих заборон сплив, Єврокомісія вирішила їх не продовжувати. Але три держави: Польща, Словаччина та Угорщина – відмовилися виконувати рішення Брюселля та кордони так і не відкрили. Згодом до них підтягнулися й інші.

Українські експерти та посадовці вбачать у впертості політиків наших сусідніх держав, окрім підтримки інтересів місцевих аграріїв, ще й інші причини.

Так, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав позицію польської сторони "політичним популізмом". Адже вже 15 жовтня у цій державі мають відбутися парламентські вибори, на яких правляча партія має усі шанси програти, і тому зараз президент Дуда робить усе можливе для утримання влади, заграючи з ядром свого електорату – аграріями-рослинниками (при цьому, ігноруючи інтереси своїх же сільгоспвиробників-тваринників, сотні птахофабрик та тваринних ферм яких могли знижувати ціни на свою продукцію, водночас отримуючи надприбутки, завдяки дешевій українській рослинній сировинній базі. Та цей прошарок харчпромівців у Польщі є, вочевидь, менш політично активним).

"У Польщі відбувається зараз передвиборчий період. Я називаю це політичним популізмом, коли політики використовують електоральний період і маніпулюють даними, щоб здобути електоральні переваги або вигоди. Україна зараз точно не в тому стані, щоб дати можливість комусь популістично зростати на нашій біді", – зазначив український прем’єр.

Наслідки для українських аграріїв

Якими б не були реальні причини конфліктів на рівні держав, в результаті ситуації, що склалася, так чи інакше страждають українські виробники, для яких повномасштабна війна й без того підкинула багато викликів. Із закриттям ринків збуту можливість продавати українське збіжжя зменшується, через що падає його вартість. А отже, врешті решт, вітчизняному фермеру може стати невигідно вирощувати зернові культури.

За минулий рік (не без фактору зловживань зі сторони наших аграріїв, варто визнати) Польща та Угорщина потрапили до ТОП-10 найбільших покупців українського зерна із частками 7% та 4,4% відповідно у загальній структурі українського експорту. Примітним є те, що ще у 2021 році вони імпортували з України значно менше.

Заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Денис Марчук розповів УНІАН, що протягом дії зернового ембарго Україна щомісяця втрачала близько 170 мільйонів євро.

"До кінця року ми можемо втратити ще 600 мільйонів євро. В умовах війни для нас ці кошти були б надзвичайно важливими, – зазначив він. - Коли польський аграрій скаржиться, що отримує менше, це взагалі не можна порівняти з тим, що український товаровиробник не отримує нічого".

Марчук підкреслив, що ціни на агропродукцію в Польщі наразі є ринковими, бо вони, в цілому, не зменшувались з початку широкомасштабної війни на українських теренах. Чого не скажеш про вартість українського збіжжя.

Іншою проблемою є й те, що через зменшення кількості ринків збуту вітчизняні аграрії після жнив можуть стикнутись з нестачею резервуарів для зберігання зерна, адже його об’єми накопичуватимуться (бо не зможуть бути експортовані), а площ для зберігання більше не ставатиме. Це також негативно впливатиме на вартість української аграрної продукції.

"Залишки відображаються на цінах. Сьогодні аграрії  вимушені віддавати соняшник "з поля" по 8 тисяч за тонну, а це ціна пшениці до війни… Соняшник такої ціни не мав ніколи. Якщо внаслідок цих дій ще й соняшник стане збитковим, то у нас буде складно говорити за посівну кампанію", - каже генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.

Вихід із ситуації

Зважаючи на тяжкі наслідки експортних заборон для вітчизняного агросектору, українська сторона намагається вирішити цю проблему.

Так, Україна вже напрацювала і надала Єврокомісії план дій щодо контролю над агроекспортом.

"Згідно з нашим планом дій, Україна буде контролювати і регулювати експорт наступним чином. Ми погоджуємо з Єврокомісією і з країнам-імпортерами необхідний перелік і об’єм аграрної продукції з чотирьох культур. Вони, в свою чергу, визначають, чи готові приймати ці культури, коли і в яких об’ємах. Лише після цього ми видаємо дозволи нашим підприємствам на експорт тієї чи іншої продукції. Тобто Україна контролює свій експорт і погоджує його з приймаючими країнами", - пояснив міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський.

Він також повідомив, що український уряд схвалив нову процедуру вивозу певної продукції на ринки окремих європейських країн. Тепер кукурудза, ріпак, соняшник, пшениця, які йдуть на експорт до п’яти держав, мають отримати ліцензію Мінекономіки за погодженням з Мінагрополітики.

І хоча спершу Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія розкритикували українську ініціативу та навіть відмовились вести подальші дискусії для її доопрацювання, згодом ситуація дещо зрушила з мертвої точки. Так, за даними українського профільного міністерства, Словаччина схиляється до того, аби підтримати український план (хоч первинні пропозиції української сторони і будуть відкореговані), "заради збереження конструктивних відносин між країнами".

Однак, поки невідомо, чи пом’якшаться позиції інших держав і, зокрема, принципової Польщі, дружні стосунки України із якою останнім часом тріщать по швам.

На думку екс-посла з особливих доручень МЗС України Ольги Трофімцевої, позиція української держави, спрямована не на згладжування конфлікту, а на його ескалацію, не відповідає викликам сьогодення. Європейські країни зможуть пережити псування відносин із Україною, а от ми – навряд чи. Адже в умовах війни Україна опинилася у значно більш вразливому становищі, і сварки за принципом "хто кого" аж ніяк не підуть нам на користь.

"Ринок Польщі саме для нашого зерна не був важливий аж настільки… Я не виправдовую їхні дії. Я просто з осені минулого року говорю одне й те ж: ми не робили нічого, щоб цю кризу упередити. Коли вже було все зрозуміло. А тепер ескалація з усіх боків. Польща може собі цю ескалацію дозволити. А ми? Ми можемо?", - написала Трофімцева у своєму Telegram-каналі.

Що ж стосовно процедури арбітражу, яку ініціювала Україна, подавши позов до Світової організації торгівлі, цей процес не буде швидким – триватиме він, за словами Трофімцевої, не менше року. А тому, якщо не трапиться якогось дива, на легке розмотування клубка зернових протиріч розраховувати не доводиться. Зернова проблема досі дуже далека від завершення…

Конфліктна ситуація, що склалась, вкотре доводить, що наші європейські сусіди вбачають в Україні сильного аграрного конкурента. І насправді проблеми, які ми спостерігаємо сьогодні – це лише верхівка айсбергу. Чим ближчими ми ставатимемо до заповітної мети – вступу до Європейського Союзу, - тим більше палок опинятиметься у наших колесах. Адже жодна країна не погодиться давати нам "зелене світло" на шкоду власним економічним інтересам.

Водночас, це також має стати гарним уроком і для українських фермерів: на європейських ринках необхідно дотримуватися чесних правил гри, аби не бути дискваліфікованими.

Альона Кириченко

УНІАН в Google News