Закляті друзі. Чому на шляху до ЄС українську аграрку чекають "пекельні борошна"

Європейські сусіди, найбільші "євроадвокати" України, забороняють імпорт нашого зерна, оскільки воно заважає їх фермерам збувати власний врожай. Коли Україна стане членом ЄС, обмежень для українських аграріїв стане значно більше – усе через конкуренцію.

Минулого року, попри повномасштабну війну з Росією (або навіть завдяки їй, що не приховують наші європейські сусіди), Україна нарешті отримала квиток у світле майбутнє – стала кандидатом на членство в Євросоюзі. Однак, передусім, щоб отримати довгоочікувані переваги, які дасть нам євроінтеграція, нашій країні і, зокрема, аграріям, доведеться пройти через вкрай важкі перемовини, складність яких не варто недооцінювати.

Окрім переходу на суворі європейські стандарти, що може саме по собі вилитися українським фермерам "у круглу копієчку", великим викликом для нашої агропромисловості стане конкуренція з європейськими сусідами. І ті країни, які зараз для нас є найбільшими союзниками у боротьбі з агресором та нашими основними "європейськими адвокатами", в майбутньому – і це буде, як-то кажуть, не особисте, а лише бізнес - стануть основними гальмівниками нашого остаточного приєднання до європейської родини.

Вже зараз Польща, Болгарія, Румунія, Словаччина та Угорщина (яку хоч і складно назвати нашим союзником, але, тим не менш, це - один з наших найближчих європейських сусідів) забороняють імпорт з України пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику і хочуть продовжувати це робити щонайменше до кінця поточного року. І це не тому, що вони проти нас. Справа в тому, що навесні ці країни стикнулися з надлишком дешевого українського зерна на своїх внутрішніх ринках, через що продукція місцевих фермерів програла у конкуренції, змусивши тамтешніх аграріїв вийти на протести.

"Ми трохи занервували, коли значна кількість українського зерна виринула на польському ринку, завдавши клопоту нашим фермерам. Тож ми маємо захищати свій ринок", - пояснив кореспонденту УНІАН польський євродепутат Вітольд Ян Ващиковський.

І це лише перші дзвіночки – масштаби майбутніх перепон, з якими доведеться зіткнутися нашим аграріям, можуть бути значно більшими.

Чим ближчими ми ставатимемо до Євросоюзу, тим суворішими ставатимуть ці обмеження. Адже український аграрний сектор славиться своїми масштабами і потужністю (і що не менш важливо – нижчою собівартістю виробництва), а тому чесна конкуренція дедалі більше завдаватиме клопоту нашим європейським сусідам, змушуючи їх тиснути на українських фермерів і, особливо, - агрохолдинги, закриваючи їхній продукції шлях на європейські ринки. Ніби, парадокс – але це сумна реальність, і нам треба бути до неї готовими.

Оскільки національні економіки країн учасниць формують єдиний внутрішній ринок Євросоюзу, об’єднання піклується про дотримання балансу інтересів усіх своїх членів. І усім доводиться у тій чи іншій мірі йти на поступки. Хтось виробляє менше м’яса, ніж міг би, хтось - обмежує вирощування овочів та яблук, щоб на цій продукції міг заробити сусід. Саме такі болючі компроміси, зазвичай – предмет важких торгів на переговорах про приєднання до ЄС нових членів.

І зараз ви зрозумієте, чому нашим делегаціям на тих перемовинах буде непереливки.

Боротьба за споживачів

Масштаби майбутньої конкуренції, з якими доведеться стикнутися українським аграріям, можуть бути вражаючими, адже розвинене сільське господарство мають майже всі учасниці ЄС.

В Українському клубі аграрного бізнесу вважають, що в частині вирощування зернових ми конкуруватимемо, перш за все, з Румунією, Польщею, Францією, Німеччиною.

"Водночас, країни південно-західної Європи, які страждають через доволі спекотні літа, нам точно будуть партнерами в частині зернових. Також по цій категорії товарів партнерами будуть всі країни, які мають розвинені тваринницькі сектори, де потрібні корми", – додали в асоціації.

Що ж до м'ясної галузі, то тут цікаво, що наразі Україна більше імпортує м’ясної продукції, ніж її експортує. До повномасштабного вторгнення виключення складало лише птахівництво, яке було майже знищене російськими агресорами. Причина у тому, що у буремні 90-ті новоявлені бізнесмени, приватизувавши тваринницькі ферми, почали бездумно вирізати худобу, надовго поставивши хрест на українській м’ясній галузі.

Тож, на перший погляд, здається, що тваринництво – це якраз та галузь, де нас не розглядають як конкурентів, а навпаки - ми могли б стати привабливим об’єктом для європейських інвестицій. Та, за даними УКАБ, і тут конкуренцію Україні складуть Німеччина, Данія, Франція, Іспанія та Польща. Бо, хоча, з одного боку, ставши частиною спільного ринку ЄС, український тваринницький сектор, зважаючи на низьку собівартість виробництва, може зацікавити інвесторів, - конкуренція із зазначеними країнами може втрутитися у ці оптимістичні плани. Наші майбутні партнери по Євроспільноті просто не захочуть допускати на свій ринок дешевого конкурента, і матимуть на це повне право. Тому вони, вочевидь, наполягатимуть на забороні інвестування європейських банків в нашу тваринницьку галузь – і це, на жаль, прагматична реальність.

У вирощуванні овочів ми загрожуватимемо, в першу чергу, Іспанії, Нідерландам та Італії.

А українська кондитерка завдасть клопоту бельгійцям, адже наш шоколад коштує в десятки (без перебільшень) разів менше, а за якістю нічим не поступається найкращим зразкам з брюсельських полиць (і це теж підтвердять ті, хто куштував солодощі в Європі).

Здається, ситуація не дуже оптимістична, еге ж?

Та найбільших перепон варто очікувати від наших найближчих сусідів – країн Східної Європи, які стануть нашими основними конкурентами за обсягами і якістю майже усього продовольства, адже структура наших аграрних секторів дуже схожа. Такі тенденції прослідковуються вже сьогодні по зерновим і плодово-ягідним культурам, молочній продукції, птахівництву.

"У пошуках компромісів можна прийти до угод щодо відсоткового розподілу продукції, яку ми можемо поставляти закордон, а іншу частину - реалізовувати у себе", – розмірковують у "Насіннєвій асоціації України".

Логічне питання: чому у нас немає таких проблем зараз, і ми маємо до них готуватись? Відповідь проста: поки що ринок Європи для нас майже закритий, тому більшість товарів ми намагаємось вивозити до Африки, Китаю, Близького Сходу. Якщо ж ми станемо частиною єдиного ринку Європи, нашим аграріям вигідніше буде продавати свою продукцію "за дверима" - одразу на кордоні з Євросоюзом. Якраз чудово розуміючи це, європейські партнери намагатимуться обмежити чи навіть "вбити" деякі наші продуктові галузі – аби не мати клопоту в майбутньому.

Перекроювання українського АПК

Тобто, українським аграріям доведеться поборотись – буквально – за право виготовляти певні види продовольства у нинішніх обсягах! І це нам навряд чи сподобається.

"Можливо, буде розглядатись якесь обмеження виробництва, яке буде працювати за площею", – зазначила екс-посол з особливих доручень МЗС України Ольга Трофімцева.

Випадок України в цьому питанні – не унікальний. Простий приклад: сусідня з нами Польша хотіла б (і могла б) виробляти значно більше молочної продукції, але їй заборонили – аби не завдавати клопоту іншим сусідам.

"Будучи частиною ЄС, ми обмежені певними рамками. Наприклад, ми не можемо виробляти стільки молока та молочної продукції, скільки нам би хотілось, оскільки це вплине на інші ринки, - розповів кореспонденту УНІАН у Брюсселі польський депутат Європейського парламенту Вітольд Ян Ващиковський. - Тому і у вас буде період звикання та переговорів щодо того, наскільки наші економіки підходять одна одній – я маю на увазі українську та економіку усього Європейського Союзу".

На думку Трофімцевої, питання щодо того, як має виглядати наш агросектор, і яким буде його структура, постане не лише при фінальному обговоренні нашого вступу до ЄС (адже цей процес може розтягнутися на роки), а й навіть після перемоги Україні у війні. І нашій державі необхідно брати активну участь у цих обговореннях, щоб максимально ефективно відстоювати власні інтереси.

"Ми повинні бути не пасивними спостерігачами, а активними учасниками формування аграрної політики в ЄС на найближчі роки. Якщо залишити європейську агрополітику

в тому форматі, який є зараз, то всі розуміють (і ЄС теж), що вони нас "не потягнуть"", – наголосила Трофімцева.

Європейська політика спрямована, в першу чергу, на підтримку та розвиток відносно невеликих землевласників, які ніяк не можна порівняти з українськими великими та середніми аграрними формуваннями із посівними площами у сотні, тисячі та навіть десятки тисяч гектарів. Вартість виробництва на величезних площах та родючих українських грунтах – копійки, у порівнянні з тяжким хлібом, наприклад, французьких фермерів, що вирощують жито на кам’янистих схилах гір. І щоб ті фермери не були прибрані новими членами ЄС – українцями – з ринку, умовна Франція їх буде захищати, обмежуючи чи забороняючи наш експорт ще на етапі приєднання України до Євросоюзу. Бо у Європі втручання в аграрну політику окремої країни через квоти та інші обмеження – не є чимось екстраординарним, і схожий процес у тій чи іншій мірі проходять й інші країни-учасниці ЄС.

Під удар в Україні можуть потрапити найбільш прибуткові галузі українського сільгоспвиробництва – зокрема, борошномельний комплекс, птахівництво, вирощування плодово-овочевої продукції. Тому питання щодо того, яким європейці бачать майбутнє української "аграрки", слід підіймати вже зараз, перебуваючи ще на початку свого шляху до ЄС, щоб потім не сталося неприємного сюрпризу.

Бюрократичні перепони

Окрім потенційних змін у структурі українського аграрного виробництва, перед нашою країною на шляху до Європейського Союзу стоїть низка інших випробувань – імплементація ряду важливих законів, нормативних актів, регламентів.

Так, за словами виконавчої директорки "Насіннєвої асоціації України" Сюзани Григоренко, власне аграрні законопроекти становлять близько 40% від загальної кількості євроінтеграційних нормативних актів, які Україна ще має імплементувати. І бюрократичної тяганини попереду ще дуже багато.

Нашій державі та аграрним підприємствам належить попрацювати над запровадженням європейських стандартів якості та безпечності як рослинних, так і тваринницьких харчових продуктів, санітарних і фітосанітарних норм, екологічних стандартів. А це і довго, і дорого.

"Наразі аграріям варто готуватися до чітких вимог по якості і до перевірок продукції. Причому, це не обов’язково буде перевірка державними органами, це може бути дуже ретельна перевірка партнером-покупцем. Також нашим виробникам треба буде дотримуватися послідовності у словах і діях. Тобто, якщо ми щось заявляємо, то ми це маємо виконувати на кожному етапі поставки і виробництва", – розповідає Григоренко.

Імплементація європейських норм займе певний час та вимагатиме збільшення інвестицій – у нове обладнання та технології. А тому підприємствам треба готуватись до того, що собівартість виробництва зросте, а нашим споживачам – до здорожчання усіх харчів, адже цей тягар невідворотно ляже і на плечі кожного українця.

"Країни-члени ЄС передусім мають використовувати матеріали, вироблені всередині Євросоюзу: наприклад, засоби захисту, добрива, посівний матеріал – все зазначене в ЄС є дорожчим за те, що використовується українськими аграріями", – пояснює керівниця Української асоціації агровиробників Вікторія Березкіна.

Іншим ударом для сільгоспвиробників стане неминуче підвищення заробітних плат своїм працівникам - адже після повноцінного приєднання України до ЄС треба очікувати не лише на вільний обіг товарів, а й кадрів. Умовно, професійний тракторист зможе вільно поїхати у Польщу, офіційно працевлаштуватись і за літо заробити більше, ніж за весь рік на Батьківщині. Як переконати його працювати вдома?

Втім, експерти вважають, що у довгостроковій перспективі усі виклики, через які належить пройти нашим аграріям, гратимуть на користь українському АПК та усій національній економіці загалом.

"Десь, можливо, нас очікує зниження прибутковості, але це будуть більш стабільні та захищені результати. Більше того, схвалені законодавчі рішення в перспективі будуть впливати й на виробництво продуктів з високою доданою вартістю, що позитивно вплине на зростання української економіки", – додала експертка.

Вступ до Євросоюзу – повернення до європейської родини – є високою і довгоочікуваною мрією українського суспільства, метою нашої боротьби. Та сам по собі він не є якоюсь маною з небес чи панацеєю. Коли ми сподіваємося, що у Європі на нас – у економічному сенсі – чекають із відкритими обіймами, ми видаємо бажане за дійсне. Навіть після повноцінного приєднання України до ЄС, якщо до нього справа таки дійде, нам доведеться ще позмагатись за гідне місце у спільному європейському бізнес-середовищі – і, зокрема, у агросекторі, який для нашої економіки є стрижнем. Боротись доведеться за споживача, репутацію та навіть дозвіл працювати.

І хоча усі ці загрози, що стоять перед нами на шляху до ЄС, – в частині "перекроювання" нашої економіки, збільшення собівартості деяких звичних речей – на перший погляд, здаються нездоланними, Україна крокує до стандартів Євросоюзу вже багато років, і встигла за цей час виконати чимало "домашніх завдань", які ще на початку нульових або десятих видавались нереалістичними. Тож, "борімося – поборемо".

Альона Кириченко, Надія Бурбела

УНІАН в Google News