"Газова міфотворчість" - пора відділити зерно від полови

Українські переговірники бояться не стільки «Газпрому», з яким вони чудово вміють створювати заплутані для стороннього ока схеми, скільки побоюються, що він їх переграє, позбавивши можливості заробляти на вітчизняних споживачах російського газу...

Переговори з Росією про перегляд газових контрактів тривають фактично з моменту інавгурації нинішнього президента, тобто, майже два роки. Єдиним відчутним результатом даного процесу стали Харківські угоди, завдяки яким Україна отримала знижку в 100 дол. на 1 тис. кубометрів. Крім цього «діалог» сторін ще породив набір стійких стереотипів, які навіть можна назвати загальнонаціональними «енергетичними ідеями». Серед них такі твердження: Україна в жодному разі не повинна віддавати Росії свою газотранспортну систему, Європа має нас підтримати в газовій суперечці з РФ, Україні необхідно реформувати «Нафтогаз» і нарощувати власний видобуток газу, включаючи сланцевий. Позиції, які декларують держчиновники, не викликають відторгнення навіть у тих, хто до нинішньої влади ставиться негативно. Така єдність влади і народу призвела до того, що різноманіття точок зору на вирішення українських енергетичних проблем часто залишається без належної уваги. Адже деякі з «нетрадиційних» підходів можуть спантеличити навіть того, хто уважно стежить за ситуацією, а головне - підірвати віру в непорушність вищеперерахованих умов досягнення енергонезалежності країни.

Сланцевий газ або атомна енергетика - фантазії чи реальність

Україна може стати однією з провідних газовидобувних країн Європи - одна з ідей, що виникла на хвилі переговорного процесу з «Газпромом». У грудні 2011 року Кабінет Міністрів України затвердив умови конкурсів на укладення угод про розподіл продукції (УРП) на Юзівській (Донецька і Харківська області) та Олеській (Львівська область) вуглеводневих площах із запасами сланцевого газу. Розробкою цих родовищ планує зайнятися гігант світового енергоринку - компанія Shell. Тобто, перспектива в досяжному майбутньому розгорнути в Україні видобуток сланцевого газу, начебто, вже ні в кого не викликає сумнівів. І це незважаючи на те, що його запаси оцінюються то в 3 трильйони кубометрів, то в цілих 30 трильйонів, а технологія видобутку настільки складна технічно і сумнівна в плані екології, що досі незрозуміло, а чи варто цим в принципі займатися. Але для української влади важливіше, що з`явився додатковий козир у переговорах з Москвою - мовляв, не зробите знижку, отримаєте потужного конкурента на газовому ринку. Той факт, що в «Газпромі» навряд чи знайдеться хоч одна розсудлива людина, яка сприйме ці загрози серйозно, нікого особливо не хвилює.

Роздуми про сланцевий газ дуже вдала тема для внутрішньо використання, особливо якщо при цьому йде посилання на Польщу, яка зайнялася питанням видобутку сланцевого газу набагато раніше за Україну. Цікаво, що з цього приводу думають самі поляки.

Перший секретар економічного відділу Посольства РП в УкраїнІ Аркадіуш Сарна зазначає, що Польща лише через 2 роки сподівається отримати точні дані щодо обсягів родовищ сланцевого газу на своїй території. «Ми приділяємо дуже серйозну увагу цьому джерелу, але сланцевий газ не є критичним енергоносієм для забезпечення енергетичної безпеки Польщі. Для енергетичного балансу країни природний газ, в принципі, не має такого значення, як для України, оскільки ми споживаємо всього 14 млрд. куб. м газу в рік. Для нас важливим енергоносієм залишається вугілля. Крім того, Польща не думає про закриття атомних електростанцій, як Німеччина. Навпаки, ми розвиваємо ядерну програму, плануємо будівництво нової АЕС, яка стане конкретнішим додатковим джерелом енергії в енергобалансі країни, ніж сланцевий газ», - пояснив А.Сарна.

При цьому він підкреслив, що розробка родовищ сланцевого газу вимагає ще дуже значних зусиль і часу. «Сланцевий газ сьогодні є тільки одним із нових перспективних варіантів розвитку польської енергетики. Майбутнє покаже, наскільки сланцевий газ стане важливим джерелом енергії в енергобалансі країни», - сказав А.Сарна.

Українські експерти також неодноразово заявляли про те, що сланцевий газ навіть у кращому випадку залишається дуже віддаленою перспективою і ніякого впливу на рішення «Газпрому» не може мати в принципі.

Те ж саме можна сказати і про плани будівництва в Україні терміналу з приймання зрідженого газу. Азербайджан так і не підписав з Україною угоду про створення СП в цій сфері. Але можете не сумніватися, що нам ще довго будуть розповідати про те, що Україна вже в найближчі роки почне щорічно імпортувати мало не 5 мільярдів скрапленого газу з Азербайджану. Тоді як про потенціал атомних електростанцій в якості альтернативи російським вуглеводням у нас будуть мовчати виключно на догоду громадській думці, негативно налаштованій до розвитку цього виду енергетики. Ніхто навіть не намагається донести думку про те, що видобуток сланцевого газу небезпечний не менш серйозними екологічними катаклізмами, ніж гіпотетична аварія на АЕС.

«Газпрому» боятися - знижок не бачити

Не менш стійким стереотипом, ніж зріджено-сланцеві прожекти стала ідея про недопущення «Газпрому» до управління українськими енергетичними активами, в першу чергу, газотранспортною системою. З одного боку, дуже важко не погодитися з тим, що передача російському монополісту стратегічно важливих об`єктів стане кінцем не тільки економічної, але й політичної незалежності країни, але з іншого боку виникає питання, а хто сьогодні контролює ці об`єкти? Адже українські фінансово-промислові групи, інтегровані в наше політичне керівництво, традиційно заробляли мільярди на транспортуванні та продажу російського газу всередині країни. І хто для українця гірший - рідний олігарх, який присмоктався до держбюджету, або «Газпром», який відкрито говорить, що хоче на нас заробити. Справа навіть не в цьому. З Кабміну нам постійно заявляють, що «Газпром» використовує політику подвійних стандартів, безбожно оббираючи Україну і в усьому догоджаючи європейцям. При цьому мається на увазі, що Європа фактично зрадила Україну, залишивши її на самоті боротися з російським монополістом.

Ось що думає з цього приводу експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. «Газпром» вже давно інтегрований у європейський бізнес і розвиває там свої проекти. У Німеччині, Фінляндії, Італії, Румунії, Болгарії, всюди є компанії, які я б міг порівняти з «РосУкрЕнерго», у всіх цих компаніях «Газпром» отримує прибуток. Тому йому вигідно домовлятися з європейськими країнами, йти їм на поступки, бо вони відкрили для нього свій ринок. І тут виникає питання, чим Україна відрізняється від цих країн? Коли нам кажуть, що Україна повинна дуже обережно підходити до створення газотранспортного консорціуму з «Газпромом», тому що це слизьке питання, то це схоже на нав`язування подвійних стандартів. Якщо ми рівняємося на Європейський Союз, то створення спільного підприємства з «Газпромом» виглядає цілком по-європейськи», - вважає експерт.

Він особливо підкреслив, що в ЄС «Газпром» володіє не тільки газовими сховищами і газопроводами, але й заходить у дуже перспективні галузі, такі як електрогенеруючі компанії. «При цьому потрібно розуміти, що європейська енергетика все більше переходить на природний газ як основний енергоносій. Та ж Німеччина після закриття своїх АЕС буде переводити електрогенеруючі потужності на газ», - підкреслив Ю.Ковальчук.

Висновок лежить на поверхні: українські переговірники бояться не стільки «Газпрому», з яким вони чудово вміють створювати тіньові бізнес-схеми на кшталт «РосУкрЕнерго», скільки побоюються, що в процесі створення СП з управління ГТС російський монополіст їх просто переграє, позбавивши можливості і надалі заробляти на вітчизняних споживачах російського газу. А всі розмови про те, що «Газпром» не хоче бачити серед партнерів з управління ГТС європейські компанії, або вимагає занадто багато, це від лукавого - домовлятися треба вміти.

Слово без діла

На закінчення розглянемо ще один месидж української влади, який повинен показати громадянам, що керівництво країни готове до рішучих дій з відстоювання національних інтересів. Намагаючись знайти хоч якісь важелі тиску на Москву, уряд заявив, що в 2012 році має намір закупити у «Газпрому» тільки 27 млрд. кубометрів газу (в 2011 році ми експортували близько 40 млрд. куб. м). Навіть незважаючи на те, що з моменту зниження температури на території України до -30 градусів відбір російського газу різко збільшився і в річному вираженні вийшов на рівень 60 млрд. кубометрів, міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко наполягає на цифрі 27 мільярдів кубів у поточному році.

У зв`язку з цим варто процитувати цілком лояльного до влади президента Українського союзу промисловців і підприємців України Анатолія Кінаха. «Основні наші ризики в питанні забезпечення енергетичної безпеки країни - внутрішні ризики. Я хочу навести один приклад. У вересні 2011 року президент України видав розпорядження про заходи щодо підвищення енергоефективності та енергозбереження з метою зниження негативного впливу на економіку країни високих цін на природний газ. Сьогодні у нас 2012 рік, а жодного пункту цього розпорядження не те, що не виконано, до їх виконання навіть не приступали. Це мене турбує навіть більше, ніж енергетична політика Російської Федерації», - сказав А.Кінах.

На додаток до слів екс-прем`єра можна навести цікавий фоторепортаж одного з користувачів Facebook. На фотографіях, зроблених на промерзлих київських вулицях інфрачервоною камерою, прекрасно видно, наскільки «висока» енергоефективність українського ЖКГ навіть у столиці. Люки і труби теплотрас, вікна та стіни будинків світяться червоним кольором на фоні синьо-блакитного тла природи, демонструючи фантастичну тепловіддачу і повну відсутність теплоізоляції. Про яку економію енергоносіїв може йти мова в цій ситуації - незрозуміло.

Антон Лосєв (УНІАН)

УНІАН в Google News