Епоха без російського транзиту: чи зможе Україна "піддати газу"

Газовий ринок України входить у новий етап. Транзит російського газу українською територією припиняється наприкінці 2024 року, але вже з’явилися схеми, як цей транзит залишити.

Поступово, але невпинно тема газу повертається в український інформаційний простір. Останній місяць видався особливо багатим на новини про "блакитне паливо". З одного боку, було заявлено, що газовий контракт країн Європи з "Газпромом" після 2024 року подовжено не буде. З іншого ж – європейці вже пропонують схеми, щоб і російський газ зберегти, і контракт з російським трубопровідним монополістом офіційно не продовжувати.

Виникає також питання забезпечення газом українських приватних та промислових споживачів. Раніше ми використовували, серед іншого, й так званий "віртуальний реверс", коли у європейців купляли російський газ, який фізично територію України й не залишав. А чи вистачить Європі ресурсу тепер, із зупиненим транзитом, щоб, за потреби, продавати "блакитне паливо" ще й нам, й "не за всі гроші світу"?

Адже, хоча ми цьогоріч вперше в історії пройшли опалювальний сезон на "блакитному паливі" виключно власного видобутку, експерти попереджають: завчасно радіти й стверджувати, що ми подолали імпортну залежність.

Транзит піде в "обхід"?

Дискусія щодо припинення транзиту російського газу українською газотранспортною системою триває вже давно. Останнім днем має стати 31 грудня 2024 року – саме тоді спливає термін дії п’ятирічної угоди на транзит. Ще минулого року Єврокомісія закликала країни ЄС до цього готуватись. Але Кремль та його лобісти у ЄС, які мають великі знижки на газ від РФ, продовжують наполягати на збереженні транзиту і пропонують різні лазівки, щоб "руський дух" й надалі потрапляв до ЄС українською трубою.

Так, 25 січня прем’єр Словаччини Фіцо на зустрічі з керівником українського уряду Шмигалем наполягав на продовженні транзиту. І словацький прем’єр потім навіть заявив, що сторони досягли порозуміння, й Україна погодилася продовжувати транспортування російського "блакитного палива".

"Досягнута домовленість про те, що транзит російського газу через Україну, ймовірно, продовжиться, і це чудова новина", – повідомив задоволений Фіцо у Facebook.

Український Кабмін згодом цю заяву спростував, а сам Шмигаль, певно, покрутив пальцем біля скроні. Тим не менш, дискусії з цього питання не просто тривають, а навіть набирають обертів. Кремль кинув на це великий ресурс.

Вже 20-22 лютого у німецькому Ессені пройшла міжнародна конференція E-world Energy & Water, де, за інформацією Bloomberg, європейські трейдери заявили про продовження транзиту Україною й після 2024 року.

Цю інформацію швидко підхопили німецькі та російські ЗМІ, які назвали цю схему "планом Б" і описали її як "аукціон на транзитні потужності". Тобто, український оператор ГТС оголошує торги на користування трубою, якась європейська компанія її бронює і, таким чином, транзит зберігається, але вже без контракту та без прямих контактів між Україною та РФ.

Втім, подібні наміри знов спростували у Єврокомісії, де наполягають на повному припиненні контракту.

Тож, чи лишається Європа залежною від російського газу, та що буде далі?

"Цей рік справді є останнім, коли діє контракт щодо транзиту російського газу до Європи і, як вже неодноразово заявляла українська влада, намірів домовлятися з РФ про продовження угоди у нас немає, що є цілком логічним. За два роки війни обсяги прокачки через ГТС України суттєво знизилися: у 2022-му - до 20,3 мільярдів кубометрів, торік – 14,65 мільярдів "кубів", - каже виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко.

За його підрахунками, в разі припинення транзиту Україною Європа втратить наступного року близько 15 млрд кубометрів газу на рік. Однак, завдяки крокам, які запровадили в ЄС, цей обсяг реально покрити.

"Це – диверсифікація поставок, будівництво LNG-терміналів, скорочення споживання газу, спільні закупівлі тощо, - деталізує експерт – У 2023-му структура імпорту газу в ЄС суттєво змінилася, якщо порівнювати з ситуацією до повномасштабної війни"

Володимир Омельченко, директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова, додає деталей щодо перемовин та можливих схем.

"Міністр енергетики вже заявив, що Україна не буде продовжувати контракт з "Газпромом". Але після перемовин прем’єр-міністрів України та Словаччини з’явилися заяви, що навіть після завершення контракту транзит теоретично можливий, якщо європейські або конкретно словацькі компанії укладуть контракт з "Газпромом" на постачання, а з українським оператором ГТС – на транзит, - каже дослідник. – Тоді точку прийому газу пересунуть з кордону Україна-ЄС до українсько-російського кордону. Це можливо, але це не означає, що саме так і буде. Бо це для нас питання національної безпеки, а не заробітку з транзиту".  

Але це питання, на жаль, залежить не лише від нас.

"Для цього потрібна політична воля наших європейських партнерів. Як на мене, то нам не потрібно підписувати ані контракту на транзит з "Газпромом", ані з європейськими трейдерами доки триває війна", - додає експерт.

За словами Володимира Омельченко, деякі країни все ще залежать від російського газу. Найбільше – Словаччина (отримує 90% газу з РФ) та Австрія (70% поставок з РФ).

"Також російський газ цією трубою йде частково до Італії та Чехії, але для них втрата російського газу не буде такою проблемою, адже вони можуть переорієнтуватися на інших постачальників", - зазначає директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова.

Саме ці країни (а точніше, тамтешні трейдери) й лобіюють продовження російського транзиту Україною, незважаючи на те, що вже можуть отримувати газ з інших джерел.

"Словаччина також вже може отримувати "блакитне паливо" з польських або норвезьких терміналів, але словацький уряд не дуже хоче цього робити, адже отримує від "Газпрому" преференції, через що цей газ значно дешевший, - продовжує пан Омельченко. – Ще є Угорщина, до якої в нас йде пряма труба. Але по ній зараз мінімальне завантаження".

За словами дослідника, Кремль зробив суттєві інвестиції, щоб "відокремити" Угорщину від українського транзиту. Бо так Україна не матиме важелю впливу на Орбана. 

"Перед широкомасштабним вторгненням в Україну "Газпром" підготувався і створив "Турецький потік", яким російський газ потрапляє до Угорщини в обхід України. Це було зроблено спеціально, щоб Угорщина не залежала від України і могла проводити деструктивну й маніпулятивну політику на користь РФ, - пояснює експерт. – Якби вона зараз залежала від українського транзиту так, як, наприклад, Словаччина, то ми б мали потужний важіль впливу на Будапешт".

Кремль втрачає Європу

Втім, попри сильний вплив на окремі європейські країни, Кремль втрачає вплив на ЄС в цілому. Навіть попри те, що російський скраплений газ зайняв друге місце після США по об’ємам постачання у Європу, адже це вже зовсім інша система, яка базується на конкуренції, а не довгострокових "кабальних" контрактах, та не дає змоги Кремлю використовувати газ як політичну зброю.  

"Російський газ перестав домінувати у ЄС і, відповідно, його вплив на ринок та ціни знизився. У загальному споживанні ЄС російський трубопровідний газ займає зараз лише близько 5 відсотків. Разом зі скрапленим газом – 15 відсотків. Якщо ЄС впорався зі скороченням 85 відсотків поставок російського газу у 2022 році, то втрату 5 відсотків після зупинки українського транзиту теж переживе", - впевнений Володимир Омельченко.  

Виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко приводить дещо інші показники, але, загалом, поділяє цю думку. За його даними, частка російського трубопровідного газу балансі ЄС зменшилася у 2023 році до 8% (у 2021 було 41%), надходження LNG (скрапленого природного газу) зросли до 42% (у 2021 становили 20%), а трубопровідного газу з інших країн - збільшилися до 50% (у 2021 - 39%).

"Міжнародне енергетичне агентство називає скраплений природний газ новим базовим джерелом для ринку ЄС. Європейські потужності для його отримання торік зросли на 40 мільярдів кубометрів. Загалом було імпортовано понад 120 мільярдів кубометрів LNG, майже половина цього обсягу надійшла зі США, - продовжує він. – За інформацією Інституту економіки енергетики та фінансового аналізу (IEEFA), зараз в Європі будується або знаходиться на стадії планування 17 нових LNG-проєктів, і ще 4 існуючі будуть розширені. Очікується, що у 2024 році в експлуатацію додатково буде введено ще 30 мільярдів кубометрів потужностей для прийому скрапленого природного газу".

Загалом, за даними пана Петренка, торік ЄС скоротив споживання газу на 13,5 відсотків, якщо порівнювати з 2022-м. На сьогодні їхні підземні сховища заповнені на понад 60%, а вартість газу на хабах впала до найнижчого рівня за останні 3 роки.

"У 2024-му і наступних роках ключову роль у Європі відіграватимуть накопичені запаси газу. Очікується тенденція "чим більше, тим краще". Якщо із заповненістю "підземки" справи будуть успішні, то причин для суттєвих стрибків цін не повинно бути, - впевнений фахівець. – Але у останні чотири роки на газовий ринок впливали зовсім неринкові фактори: геополітика, війна в Україні, збройні конфлікти в інших частинах, пандемія, світова економіка. Зараз ринок у Європі стабілізувався, але водночас він залишається чутливим, і будь-які зміни у світі можуть мати на нього безпосередній вплив".

Тобто, збільшення пропозиції LNG, майже заповнені навіть наприкінці опалювального сезону сховища та інші економічні чинники сприяють зниженню цін у ЄС, що зменшує російський вплив у регіоні. Але будь-який "чорний лебідь" може це змінити.

ЄС дійсно планомірно працював над диверсифікацією поставок. А як щодо України? Бо у минулі роки наша країна теж дуже залежала від російського "блакитного палива", а згодом закуповувала його у тій же Європі.

Видобуток перевищив споживання, але це не назавжди

Нещодавно в Кабміні повідомили, що опалювальний сезон 2023-2024 років Україна вперше в історії пройшла повністю за рахунок газу власного видобутку. Нарешті "перемога"? Так, але, на жаль, не повна. Адже це не свідчить про те, що ми нарешті остаточно досягли незалежності від імпорту.

"Цей меседж достатньо маніпулятивний, адже досягається це не збільшенням видобутку, а зменшенням споживання через втрати промислових потужностей і виїздом з країни понад 6 мільйонів приватних споживачів, - пояснює Володимир Омельченко. – У 90-ті ми, як країна, споживали 70 мільярдів "кубів", перед російським вторгненням - близько 27 мільярдів, а зараз – лише 18 мільярдів кубометрів. Це говорить про критичне зниження споживання, а не про зростання власного видобутку".

Втім, з відновленням промисловості та поверненням хоча б частини населення, внутрішній попит на газ збільшиться. І ми змушені будемо купувати його за кордоном. А без російського транзиту наші можливості будуть меншими, адже раніше ми закуповували "словацький" або "угорський" газ (насправді – російський) через "віртуальний реверс". Тобто, ми купували російський газ у Європи, але при цьому фізично європейський кордон він не перетинав – тому й "віртуальний".

"Зараз у нас використовується не "віртуальний", а просто реверс. Але у вкрай незначних обсягах, бо у нас практично немає імпорту. Реверс використовується західними трейдерами, які використовують для зберігання свого газу українські сховища, - каже Володимир Омельченко і додає, що "віртуальним" він є для західних компаній. – Завдяки такому "віртуальному реверсу" вони оптимізують свої податки, бо він не потребує розмитнення на кордоні. Завдяки такій схемі трейдери заробили близько 300 мільйонів євро лише цього осінньо-зимового періоду, а обсяг газу, який вони зберігали у наших сховищах був близько 3 мільярдів кубометрів".

Тобто, "віртуальний реверс" й досі існує, але вже як схема з оптимізацією витрат для європейських компаній – якщо "блакитним паливом" обмінюватись "віртуально" між різними сховищами (в нас – списав, а у іншому сховищі нарахував, або навпаки, без фізичних поставок через кордон), то не потрібно платити за розмитнення, транзит та ін. Це показує, що навіть після завершення російського транзиту вітчизняна ГТС залишиться заповненою, хоча й не у тих обсягах, що раніше.

"Відсутність транзиту російського газу через територію України призведе до того, що Оператору ГТС потрібно буде коригувати роботу системи, яка працюватиме у реверсному режимі, - пояснює Артем Петренко. – Така ситуація вже була раніше, коли росіяни зупиняли постачання газу до ЄС. Наразі оптимізація ГТС залишається в пріоритеті для України, що дозволить, у першу чергу, захистити внутрішніх споживачів та матиме позитивний вплив на компанії, які займаються видобутком газу".

Таким чином, на тлі зменшення споживання, Україна все більше покладається на власний видобуток.

Видобуток зростає

Зі споживанням, як ми вже з’ясували, у нас справи кепські через війну, але щодо видобутку є деякий оптимізм. Щоправда, не в усіх фахівців. Артем Петренко, наприклад, оптимістично оцінює перспективи галузі навіть попри військові ризики. За його даними, торік компанії збільшили газовидобуток до 18,7 мільярдів кубометрів. Це на 1 відсоток більше, ніж було у 2022-му.

"Приріст показали державні підприємства – "Укргазвидобування" та "Укрнафта". У фокусі уваги державних і приватних компаній було нарощення інвестицій у сектор, зокрема - у буріння, а також у капітальні ремонти, – вказує він на позитив, але є й негатив. – У приватного сектору видобуток знизився. Серед причин, чому так сталося – атаки російських терористів по об'єктах, зупинки деяких спецдозволів, а також низький попит на газ від промисловості, яка є основним споживачем незалежних підприємств".

Володимир Омельченко має трохи інші показники, хоча й погоджується, що лідером є державна "Укргазвидобування" - вона відзвітувала про 13 мільярдів кубометрів власного газу за минулий рік. Разом з "Укрнафтою" й іншими державними підприємствами вони видобувають близько 75 відсотків всього українського "блакитного палива". Втім, на відміну від Артема Петренка, він каже про втричі більшу динаміку зростання видобутку –не на 1%, а цілих 3%!

"Протягом 2023 року видобуток зріс десь на 3 відсотки. Окремо у державних компаній зріс на 7 відсотків, а у приватних – трохи знизився. Але це ще не тренд. Щоб зростання стало трендом воно повинно відбуватись як мінімум три роки", - впевнений пан Омельченко.

На думку Володимира Омельченко, структура видобутку та баланс між державними та приватними компаніями не змінилися протягом 2023 року.

Тренд чи аномалія?

Приватний бізнес свої позиції 2023 року трохи втратив, як бачимо. Але не все так однозначно. Винятком стала "Надра-Геоінвест", яку ЗМІ пов’язують з Олександром Кацубою – екс-заступником голови правління НАК "Нафтогаз України". У компанії повідомили про збільшення видобутку у 5 разів протягом року. Як так вийшло і чи зможуть всі рости так само? Володимир Омельченко оцінює їхні перспективи вкрай стримано.

"Сам факт нарощування видобутку, як на мене, позитивний, але мало на що впливає через малі обсяги. Якщо мізерний видобуток з пари свердловин збільшити у 5 разів, він все одно залишиться мізерним. І ніяк не вплине на ринок загалом", - зазначає він.

Щодо загальних перспектив видобутку в цілому дослідник теж досить категоричний.

"Потужного прориву у нарощуванні видобутку не варто очікувати, ані зараз, ані в осяжній перспективі. Я не є великим оптимістом щодо цього. Максимум, на який здатна збільшити видобуток Україна – це 10 відсотків у найближчі 3 роки. Але чи це буде достатнім для самозабезпечення газом у разі  відновлення економіки?", - задається питанням експерт.

Проте Артем Петренко, який, власне, й представляє приватні компанії від Асоціації газовидобувних компаній України, наполягає на позитивних змінах. І не лише у відновленні вже діючих свердловин, а й у питанні розробки нових локацій. На його думку, за результатами 2024 року "аномалій" на зразок "Надра-Геоінвест" в Україні може стати більше. Головна причина – бізнес почав активніше бурити нові газові свердловини.

"У 2023-му в Україні було закладено в понад два рази більше нових газових свердловин, ніж роком раніше. Це відбулося завдяки захисту ЗСУ, а також стабільності фіскальних правил в галузі", - каже пан Петренко і відзначає активність саме приватних компаній.

Цьогоріч асоціація зафіксувала, що крім інвестицій в буріння, видобувники задля реалізації нових проєктів залучають все більше сучасних технологій.

"Зокрема, компанії вкладають кошти в обладнання для сейсморозвідки та капітального ремонту свердловин, а також ведуть активні роботи на тих ділянках, які були придбані на останніх електронних аукціонах, - каже виконавчий директор АГКУ. – Загалом, якщо не буде критичних ситуацій у країні, ми прогнозуємо цьогоріч збільшення газовидобутку. Очікуємо, що державні компанії, як і торік, продовжуватимуть позитивний тренд, а приватні видобувники повернуться до нарощення виробництва". 

Як бачимо, у видобувників є бажання, і навіть знаходяться кошти на розвиток бізнесу. Але як ці обережні проблиски успіху масштабувати?

"Потрібні зміни на ринку постачання газу. Насамперед, слід вирішити найбільшу проблему – боргів споживачів, які сягнули далеко за 100 мільярдів гривень. Також ринку бракує прозорості, а тому й конкуренції. Вирішення проблеми монополізації ринку НАК "Нафтогаз України" теж є обов’язковою умовою його оздоровлення й розкриття потенціалу газовидобутку", - стверджує Володимир Омельченко.

Життя після завершення транзиту

У підсумку маємо наступне. Російський транзит українською ГТС - це не лише питання економіки, але й геополітики. З економічної точки зору, і країни ЄС, і Україна, і, на жаль, Росія, вже підготувалися до нових умов. Але політично деякі європейські уряди досі залежать від "Газпрому". Не стільки від газу (бо вже достатньо альтернативних джерел), скільки від знижок, які Кремль роздає в обмін на лояльність та за провокації проти ЄК й України.

Для України відмова від російського транзиту політично теж не дуже корисна, адже ми втрачаємо важіль впливу на східноєвропейські уряди. Якщо цього року ми змогли "зіграти" на газовій трубі, змусивши словацького прем’єра Фіцо, попри його симпатії до Кремля, підтримати всі проукраїнські ініціативи ЄС, то з 2025 року це робити буде значно складніше. Це наочно демонструє приклад Угорщини, яка вийшла з залежності від української ГТС, але залишила залежність від російських знижок через "Турецький потік".

Проте, продовження транзиту для України теж не вихід – про який транзит взагалі може йти мова під час війни? Якби не європейці, то транзиту вже не було б. Тим більше, що Кремль його майже не оплачує і з нашого боку це виглядає наче "благодійність" на користь бідних, які потім голосують за популістів у ЄС.

Як "бонус" відмова від транзиту змушує нас відновлювати власну галузь газовидобування. І хоча експерти по-різному оцінюють тренди видобутку, констатуємо – український газ існує. І повністю покриває наші сьогоденні потреби. А щоб українського "блакитного палива" вистачало і надалі, потрібно працювати над проблемами, які сповільнюють відновлення та зростання галузі. Тоді вже ми, у гіпотетичному майбутньому, можемо стати постачальником газу. І від нас будуть залежати так само, як зараз залежать від РФ. Гіпотетично…

Так чи інакше, ми підходимо до нового історичного етапу у газовій історії України – до епохи без російського газу та транзиту, але з надією на власні сили. Часу на підготовку все менше, адже зворотній відлік завершиться 31 грудня 2024 року. Будемо сподіватися, що опівночі під Новий рік наша ГТС не перетвориться на тикву, а регулятори, що відповідають за відновлення галузі – на пацюків, як у тій повчальній казці.

Андрій Попов

УНІАН в Google News