Диявольська різноманітність. За рахунок чого росіянам вдається пробивати захист української енергетики

Із кожним новим масованим російським ударом українці дедалі довше сидять у темряві та холоді, допоки енергетики не усунуть пошкодження. Чому російські удари стали такими ефективними, та як ми можемо їм протистояти, розбирався УНІАН.

На календарі – початок грудня, зима ще тільки заявила про свої права, а Україна вже стикнулася із усіма складнощами холодного сезону воєнного часу.

Через ворожі обстріли в Україні постійно вимикають світло, а у деяких регіонах – навіть воду і тепло. Сьогодні фахівці припускають, що жити з регулярними відключенням електроенергії нам доведеться щонайменше до весни.

Україні все ще не вдається надійно захистити енергосистему від російських ударів. Передусім, тому, що наші північні сусіди невпинно працюють над складністю комбінованих ударів, для відбиття яких щоразу вимагається все більше розмаїття захисних засобів.

Тисячі дронів, сотні ракет: хроніка російських ударів

За підрахунками BBC, лише з початку жовтня по середину листопада росіяни запустили понад 150 ракет та більш ніж 2 тисячі безпілотників по українській енергосистемі.

Одну з найбільш руйнівних атак росіяни здійснили у ніч на 8 листопада. Тоді ворог випустив по Україні понад 450 ударних БпЛА і 45 ракет різних типів. Як з’ясувалось, росіяни випустили 25 "Іскандерів-М" (або корейських KN-23) та сім "Кинджалів", які самі вони називають "гіперзвуковими". Ці ракети атакували по балістичній траєкторії, що ускладнило їхнє перехоплення.

Під ударами опинилися, зокрема, Трипільська, Зміївська та Придніпровська теплоелектростанції. В результаті удару державна компанія "Центренерго" втратила всю свою генерацію: обидві її станції зупинилися.

Окупанти завдавали ударів і по критичних підстанціях українських АЕС. Під приціл потрапляли об'єкти газового та нафтового секторів України.

Вже на початку листопада було зрозуміло, що росіяни не збираються зупинятися на досягнутому і атаки продовжуватимуться, що згодом підтвердилося наочно.

Так, у ніч із 24 на 25 листопада армія РФ атакувала об’єкти енергетики в столиці та одразу п'яти областях. В результаті без світла залишилися понад 100 тисяч українців.

Як зазначав очільник "Укренерго" Віталій Зайченко, Росія застосовує при ударах по енергетиці "тактику випаленої землі":

"Раніше у них була мета – дійти до Києва за три дні і захопити всю Україну. Потім вони почали використовувати тактику "випаленої землі" на фронті. А тепер – роблять це з енергетикою. На кожен з енергооб’єктів зараз здійснюються масовані атаки. Щодня велика маса дронів та ракет намагаються стерти їх з лиця землі", - зазначав він.

Вочевидь, такі удари продовжаться в грудні, січні та лютому, хоча певна надія на закінчення війни все ще зберігається (наскільки обґрунтованою вона є – інше питання).

Нова стратегія: ворог врахував старі помилки

Стратегія росіян постійно еволюціонувала, що повсякчас ускладнювало роботу української ППО по захисту енергетики. Якщо перша хвиля енерготерору взимку 2022–2023 років була дещо хаотичною, то потім агресори поступово перейшли до точкового знищення енергетичної інфраструктури.

"Стратегія росіян змінювалася від масованих ударів по великій кількості об’єктів енергетичної галузі до концентрованих ударів по об’єктах генерації, – говорить УНІАН енергетичний експерт Геннадій Рябцев. – Після цього удари наносилися по підстанціях. Після цього удари наносили по об’єктах генерації з використанням касетних бойових частин, а потім сконцентрувалися на підстанціях, які знімають потужність з атомних електростанцій".

Ще через деякий час росіяни почали обстрілювати об’єкти газовидобутку, а згодом - повернулися до електроенергетичної галузі і почали завдавати удари по периферійних об’єктах енергетичної системи.

Нова стратегія РФ полягає у тому, щоб порушити цілісність об'єднаної енергосистеми по Дніпру, а також відокремити від неї периферійні підсистеми.

"Чергова тактика полягає в ударах балістичними та аеробалістичними ракетами по об’єктах, що мають другий рівень захисту. Це в основному підстанції "Енергоатому" та "Укренерго". Крилаті ракети повітряного і морського базування застосовуються для ударів по енергоблоках теплових електростанцій", – каже Геннадій Рябцев.

За останні роки радикально змінилися можливості росіян щодо завдання ударів вглиб України. Якщо на початку війни росіяни покладалися переважно на дорогі ракети далекого радіусу, то за останні роки їхній арсенал розширився за рахунок далекобійних БпЛА, в першу чергу – "Шахедів".

"Сьогодні росіяни використовують дрони для концентрованих масованих ударів по особливо вразливому обладнанню. Це релейне обладнання, трансформаторне обладнання, обладнання систем розподілу", – додав експерт з енергетики.

Якщо у випадку з ракетами рахунок йшов на сотні, то в ситуації з дронами йдеться про тисячі або навіть десятки тисяч одиниць.

Раніше CNN повідомило, що Росія хоче довести виробництво "Шахедів" до понад 6 тисяч штук на місяць. Вже зараз в пресі можна зустріти повідомлення, що РФ вже виробляє до 5 тисяч дронів-камікадзе типу "Шахед" та безпілотників-імітаторів щомісяця.

Для порівняння, крилатих ракет X-101 росіяни можуть виготовляти лише 60-70 одиниць на місяць. У випадку із "Калібрами" ця кількість ледве досягає 25−30 одиниць.

Арсенал росіян: скільки коштує війна проти світла

Головним фактором тут є ціна.

Якщо у 2022 росіяни платили за один "Шахед" по 200-300 тисяч доларів, то тепер завдяки масштабуванню виробництва вартість вдалося знизити до приблизно у 50-70 тисяч доларів за одиницю.

Ще більш показовою є різниця в ціні між "Шахедами" та іншими зразками далекобійної зброї.

ЗМІ наводять такі показники вартості російських ракет:

• Крилата ракета Х-101 – до 1,2 млн доларів;
• Крилата ракета "Калібр" – орієнтовно до 1 млн доларів;
• Крилата ракета комплексу "Іскандер" Р-500 – до 1 млн доларів;
• Балістична ракета комплексу "Іскандер" 9М723 – до 2 млн доларів;
• Універсальна ракета "Онікс" – близько 3 млн доларів;
• Аеробалістична ракета Х-47М2 "Кинджал" – більше 4 млн доларів.

Самі росіяни вдаються до маніпуляції, називаючи Х-47М2 "гіперзвуковою", але насправді це не зовсім так. Справа в тому, що на підльоті до цілі швидкість ракети значно падає. Це робить ракету дещо більш вразливою до перехоплення.

Фактично "Кинджал" є версією ракети комплексу "Іскандер", адаптованої під винищувач-перехоплювач МіГ-31. Так що новим його можна називати лише умовно.

Велетенську різницю у ціні між "Кинджалом" і оригінальним виробом пояснюють застосуванням навігаційної системи та конструктивних елементів, оптимізованих для роботи на гіперзвукових швидкостях. Тож такий "гіперзвук" є, так би мовити, штучним, перебільшеним.

За підрахунками ЗСУ, від початку повномасштабної війни і по початок 2024-го росіяни випустили по Україні "лише" близько 63 "Кинджалів". На середину травня загальну кількість Х-47М2 у росіян оцінювали у понад 100 одиниць.

Схожа ситуація і у випадку з іншою "гіперзвуковою" новинкою РФ – протикорабельною ракетою 3М22 "Циркон". На думку фахівців, одна така ракета може коштувати близько 5 мільйонів доларів. Не дивно, що її практично не застосовують у російсько-українській війні.

Причина цього може полягати не лише у вартості. Раніше вітчизняні фахівці з’ясували, що бойова частина "Циркону" важить лише близько 150 кг. Для порівняння, у "Кинджала" вона важить близько 500 кг.

РЕБ, ЗРК і FPV: як захиститися від ударів росіян

Як протидіяти "Шахедам". Російсько-іранські "Шахеди" давно стали основним головним болем українців. Головним чином, через величезну кількість БПЛА, які росіяни запускають, зокрема, і по об’єктам енергетики.

Водночас, на щастя, "Шахеди" вразливі перед майже усіма засобами ППО, адже дрон є великою і тихохідною ціллю – його швидкість становить близько 185 км/год.

Україна здатна протидіяти цій загрозі, що підтверджують звіти Повітряних сил. Втім, попри великий відсоток збиття, багато дронів влучають у ціль, призводячи до критичних руйнувань енергооб’єктів.

Так, у ніч на 27 листопада РФ атакувала Україну цілим роєм із 142-х ударних БпЛА типу Shahed, "Гербера" і безпілотників інших типів. За даними ПС ЗСУ, українським військовим вдалося збити та подавити більше 90 БпЛА Росії.

Як саме знищують "Шахеди"?

Дальні ударні безпілотники наводяться на ціль переважно за допомогою системи супутникової навігації. Україна пригнічує супутникову навігацію на своїй території, через що багато дронів не влучає в ціль.

З часом російські БпЛА почали еволюціонувати. На них почали встановлювати спеціальні CRPA антени, які можуть відрізнити сигнал супутника від сигналу систем радіоелектронної боротьби і вирізати перешкоди від РЕБу.

Чим більше елементів має антена, тим більше джерел радіоелектронної боротьби вона може подолати.

Якщо на початку війни таких елементів на "Шахедах" було чотири, то потім ця кількість зросла до восьми. Ще через деякий час елементів стало 12, а потім взагалі 16.

Також дрони мають інерційні системи. Це означає, що коли сигнал від супутника втрачено, БпЛА продовжує політ, тримаючи останню прийняту з супутника висоту і останній напрямок польоту.

Таким чином, радіоелектронна боротьба може бути ефективною проти "Шахедів", однак її недостатньо для повноцінного захисту об’єктів енергетичної інфраструктури.

На перший погляд, "Шахед" є ідеальною мішенню для ЗРК, адже останні можуть знищувати широкий спектр цілей – починаючи від розвідувальних БпЛА і закінчуючи винищувачами.

Водночас зенітні ракети мають великий недолік. Йдеться про їхню вартість.

Вартість однієї ракети для зенітного комплексу Patriot оцінюють у близько 3-4 мільйонів доларів. Ракета класу "повітря-повітря" IRIS-T (її версія "поверхня-повітря" має не дуже суттєві відмінності) обійдеться приблизно у 900 тисяч євро.

Стріляти такою зброєю по "Шахедах" ціною у 50-70 тисяч доларів - це як забивати цвяхи навіть не мікроскопом, а вазою династії Мін.

Набагато краще з цим справляються переносні зенітно-ракетні комплекси типу Stinger, зенітна артилерія (наприклад, установки Gepard), мобільні вогневі групи з кулеметами, вертольоти та мала авіація (як от радянські навчальні літаки Як-52).

Останнім часом збивати "Шахеди" за допомогою літаків і вертольотів стало дещо ризиковано, адже росіяни почали встановлювати на них ракети класу "повітря-повітря" Р-60.

Більш безпечним засобом є зенітні дрони, які вже довели свою ефективність. За даними фонду "Повернись Живим", у рамках проєкту "Дронопад" у жовтні зенітні FPV-системи збили 296 безпілотників Shahed-136/"Герань-2".

Це становить приблизно 12% від загальної кількості збитих дронів-камікадзе.

Перевагою зенітних дронів є відносно мала ціна. Так, призначений для знищення "Шахедів" перехоплювач "Багнет" коштує близько 100-120 тисяч гривень, тобто, це в рази дешевше, ніж коштує "Шахед".

Нарешті, захистити енергосистему від БпЛА допомагають бетонні бар’єри. На щастя, бойова частина дрона не дуже велика і важить близько 50 кг. Звісно, стопроцентного захисту ці споруди не гарантують, однак вони виступають непоганим доповненням до вже існуючих засобів.

Таким чином, російські далекобійні дрони мають як умовні переваги, так і суттєві недоліки, які дають Україні змогу масово їх збивати.

Переваги далекобійних дронів:

• Низька ціна;
• Масовість.

Недоліки:

• Мала швидкість польоту;
• Відносно невелика бойова частина;
• Прекрасна видимість в усіх діапазонах.

Чим протидіяти:

• Засоби радіоелектронної боротьби;
• Зенітна артилерія;
• Мобільні вогневі групи і ПЗРК;
• Мала авіація і гелікоптери;
• Захисні споруди.

Як протидіяти крилатим ракетам "Калібр" і Х-101. Крилату ракету дещо важче збити з пантелику. Справа в тому, що вона має комбіновану систему наведення, що має кілька окремих складових.

Базовою вважають інерційну систему наведення, яка полягає у тому, що ракета "пам’ятає" свої точні координати під час пуску, а далі обраховує своє положення виходячи зі швидкості, часу, курсу та інших параметрів.

Ця система є відносно простою, проте має невелику точність через похибки, які набігають за час польоту.

Тому на додачу до інерційної системи наведення крилата ракета використовує супутникову навігацію, яка дозволяє отримувати більш точні координати під час польоту.

Засоби радіоелектронної боротьби можуть глушити сигнали супутникової навігації, тому вона не може гарантувати стопроцентної ефективності.

То ж на кінцевому етапі польоту деякі крилаті ракети використовують ще й оптичну або радіолокаційну головки самонаведення, що дозволяє їм більш ефективно вражати цілі (якщо розвідка попередньо забезпечила ракетників зображеннями чи радіолокаційними сигнатурами цілей – наприклад, якісними супутниковими фото конкретної електростанції, з якими оптична система наведення ракети порівнює місцевість, до якої наближається).

Також варто нагадати, що раніше у РФ з’явився варіант Х-101, який вміє пускати теплові пастки. Це дозволяє ракеті більш ефективно протидіяти зенітним ракетам з тепловою головкою самонаведення (але не зенітним установками типу Gepard).

Як би там не було, крилаті ракети являють собою доволі великі дозвукові об’єкти. Російські вироби не мають просунутої технології стелс, якою можуть похвалитися західні зразки, такі як AGM-158 JASSM або Storm Shadow.

Все це дозволяє відносно ефективно виявляти їх і нищити за допомогою майже всіх зенітних засобів, які має Україна.

"Крилаті ракети наздоганяє авіація, включно із радянськими літаками, – говорить УНІАН колишній співробітник Служби безпеки України, військовий експерт Іван Ступак. – Проти них ефективні переносні зенітні ракетні комплекси, такі як "Ігла" та Stinger. На жаль, дронами збивати крилаті ракети не вийде (швидкість крилатої ракети набагато більша за швидкість зенітного дрона, – УНІАН). Все інше, що у нас є, також буде ефективним – "Тори", "Буки", SAMP/T".

Переваги крилатих ракет:

• Доволі висока точність;
• Велика дальність польоту (щонайменше 2500 км у Х-101);
• Бойова частина, яка може важити більше 400 кг.

Недоліки:

• Дозвукова швидкість польоту;
• Відсутність технології стелс (у російських ракет);
• Висока ціна виробу.

Чим протидіяти:

• Винищувачі;
• Зенітні ракетні комплекси (як західні, так і радянські);
• Мобільні вогневі групи і ПЗРК;
• В деяких випадках – засоби РЕБ.

"Кинджали" та "Іскандер": як протидіяти балістиці. Балістичні та аеробалістичні ракети є найбільш складними цілями для української протиповітряної оборони. Не дивно, що саме від них особливо страждає енергетична система (і не тільки вона).

Основні проблеми давно відомі.

Системи ППО створювали, перш за все, для боротьби з аеродинамічними цілями, наприклад, крилатими ракетами та літаками. Тобто, апаратами, які летять горизонтально.

Збивати балістичні ракети складно через їх високу швидкість і траєкторію польоту. Вони летять по дузі – піднімаючись, а потім падаючи на ціль з величезною швидкістю, що скорочує час для реагування систем ППО.

Росія постійно модернізує свою балістику, через що ракети стають ще більш живучими та частіше попадають в ціль.

За словами заступника директора української компанії з виробництва засобів РЕБ Анатолія Храпчинського, на фінальній частині заходу на ціль (близько 40 км) російські ракети активно маневрують.

Вони можуть різко змінити траєкторію праворуч або ліворуч, а окрім того випускають спеціальні приманки для ракет перехоплення. Разом із використанням різних систем наведення, це робить малоефективним використання систем радіоелектронної боротьби.

Ефективно протидіяти балістиці можуть лише спеціалізовані комплекси протиповітряної оборони.

"З того, що в нас є, ефективно збивати балістичні ракети, які атакують об’єкти енергетики, може тільки Patriot. Франко-італійська система SAMP/T теоретично може з цим справлятися, але це найсучасніша варіація, у нас її не має", – говорить Іван Ступак.

Балістика має свої недоліки, які випливають з її переваг. Це дуже складна і дорога зброя – найдорожче з того, чим РФ може завдавати далекобійних ударів по Україні. При цьому номінальні характеристики балістичних ракет не унікальні.

Так, дальність ракети 9М723 комплексу "Іскандер-М" оцінюють у 500 км, тоді як вага бойової частини становить 480 кг (приблизно стільки ж, скільки у звичайної крилатої ракети).

Як спадок від СРСР росіянам дісталися аеробалістичні ракети Х-22, носіями яких виступають дальні бомбардувальники Ту-22М. Ця зброя має вражаючу бойову частину вагою у 1000 кг.

Водночас Х-22 має вкрай низьку точність, зумовлену примітивною інерційною навігаційною системою та старим радаром – ракета була призначена для атак по авіаносним групам флотів НАТО варіантом з термоядерною бойовою частиною. Застарілий радар наводить боєголовку Х-22 на найбільший об’єкт у полі зору – за задумом радянських інженерів, це мав би бути американський авіаносець. У наших реаліях замість авіаносців цілями стають, наприклад, найбільші (найвищі) будинки поруч з точкою призначення ракети.

Можна припустити, що проблеми з точністю частково були вирішені у новій російській модифікації – Х-32. Однак проблеми з ціною таких комплексів нікуди не зникають – вони є фундаментальними.

Переваги балістичних ракет:

• Велика швидкість польоту;
• Траєкторія, що ускладнює перехоплення.

Недоліки:

• Складності виробництва;
• Дуже велика ціна.

Чим протидіяти:

• Зенітний ракетний комплекс MIM-104 Patriot.

Українська енергетика залишається вразливою

Росіяни мають дуже широкий арсенал далекобійної зброї різних типів, який включає в себе як відносно дешеві засоби, так і "золоті" зразки. Проблема у тому, що для їх нейтралізації потрібні різні засоби ППО, тож при одночасному застосуванні усіх видів російських ударних засобів по кількох цілях одночасно робота Сил Оборони неймовірно ускладнюється. Через це і відбуваються, на жаль, успішні влучання.

Дехто з фахівців каже, що епоха дорогої зброї залишилася у минулому, однак Україна продовжує страждати від крилатих і балістичних ракет. А це означає, що потреба у додаткових комплексах ЗРК нікуди не зникає.

На жаль, наша країна поки що не в змозі самостійно виробляти ані винищувачі, ані сучасні ЗРК (не враховуючи різні гібриди на кшталт FrankenSAM).

Саме тому важливо, перш за все, будувати надійні відносини з міжнародними партнерами. І продовжувати "танці з бубнами" навколо примхливого Трампа.

А також конче необхідно продовжувати посилювати фізичний захист українських енергетичних об’єктів. Від влучань ракет він не врятує, проте може суттєво підвищити захищеність енергетики від ударних дронів.

Україна продовжує будувати споруди другого рівня захисту на окремих енергетичних об’єктах. Йдеться про конструкції з бетону, сталі заввишки у кілька поверхів, з антидроновими сітками чи канатами від шахедів. Як зазначав голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Сергій Сухомлин, з об’єктів, які були захищені такими спорудами, жоден не був пошкоджений.

На жаль, захистити усю енергетику неможливо.

"Захистити велику ТЕС – це приблизно п'ять років роботи й саркофаг, як на Чорнобильській атомній станції. Це, напевно, десятки мільярдів гривень на один об'єкт. Це абсолютно нереальна ситуація. Ми можемо захистити лише елементи цієї ТЕЦ, що дасть можливість частково працювати у разі ураження", - зазначав Сухомлин.

Тим не менш, там де можливо, ця робота має тривати. І, звісно, необхідно боротися із корупцією, аби чиновники не "економили" на захисних спорудах критичних об’єктів, а у всіляких трампів було менше приводів відверто підігравати Кремлю.

Якщо цього не робити, на Україну може чекати дійсно темна зима, і не лише зима.

Ілля Ведмеденко

УНІАН в Google News