Боргова політика влади: після нас хоч потоп...

Своїми принципами запозичень Кабмін закладає ризики фінансової стабільності на перспективу. Замість того щоб фінансувати проекти розвитку, майбутні покоління левову частку доходів бюджету пустять на оплату позик попередників...  

Останніми роками український уряд активно позичає гроші у всіх, хто ще дає у борг. Але якщо в умовах кризи така політика ще була виправдана, то зараз надмірна активність Кабміну на боргових ринках формує ризик повторення Україною грецького сценарію. Країна, яка звикає жити в борг, рано чи пізно приречена на дефолт.

В Україні складається доволі унікальна ситуація: динаміка зростання доходів бюджету другий рік поспіль перебуває нижче за рівень інфляції (це свідчить про те, що реальні витрати бюджету скорочуються). Темпи повторюють рекордні показники докризового періоду. Тим часом у поточному році уряд не тільки не скорочує, а навпаки – збільшує обсяги запозичень. У законі про держбюджет сказано, що цього року Кабмін планує додатково позичити близько 98,5 млрд. грн., що відповідає фактично третині регулярних доходів бюджету.

Запозичення і платежі за держборгом, млрд. грн.

Політика активних запозичень задля того, щоб профінансувати більше витрат, ніж це можливо в умовах поточного стану економіки, продукує комплекс негативних тенденцій. Крім того, низька якість управління борговими ресурсами неминуче призведе до наростання додаткових ризиків стабільності в Україні.

Так, боргова політика уряду орієнтована більшою мірою на те, щоб перекласти тягар поточних витрат на наступні покоління. Кабмін бере в борг для фінансування здебільшого своїх поточних потреб. Лише мала частка (10,1 млрд. грн.) запланованого обсягу запозичень піде на реалізацію інвестиційних проектів, здатних дати економічний ефект на перспективу. Серед них: підвищення якості автодоріг, розвиток місцевої інфраструктури, енергоефективність тощо. Велику частину коштів  (88,4 млрд. грн.) буде спрямовано у загальний фонд державного бюджету. За їх рахунок збалансують скарбницю, забезпечать соціальні гарантії та реалізацію інших напрямів, які не пов`язані з інвестдіяльністю держави і не принесуть економічних дивідендів. Розраховуватися ж із кредиторами будуть змушені майбутні покоління. Тобто порушено принцип справедливості – платить за позиками той, хто ними не користується.

Крім того, фінансовий ефект боргової політики наближається до нуля. У 2012 році загальні виплати за держзобов’язаннями будуть фактично рівні обсягу запозичень. Розмір  обслуговування держборгу (виплати відсотків) досягне 30 млрд. грн. (близько 2% очікуваного ВВП). Ключові статті витрат – обслуговування ОВДП 2009 року, а також «свіжі» позики 2010-2011 років. Крім того, треба буде погасити державний борг у розмірі 65,9 млрд. грн. (4,39% очікуваного ВВП). Найбільша сума припадає на кредит, одержаний у 2010 році від ВТБ Банку (16,2 млрд. грн.), і ОВДП 2010 року (10,7 млрд. грн.). Таким чином, зі всього обсягу 98,5 млрд. грн. запозичень 96,9 млрд. грн. врешті підуть на оплату кредитів, залучених раніше, і лише 2,6 млрд. грн. надійдуть до бюджету на фінансування інших завдань.

Якщо погашення основної суми кредиту відбувається, як правило, за рахунок фінансування, то виплата відсотків є статтею витрат бюджету, тому обслуговування боргів компенсується урізуванням інших статей витрат. А ці кошти можна було б використовувати для забезпечення декількох напрямів бюджетної політики, наприклад, у два рази збільшити капітальні витрати скарбниці, наприклад, на освіту і науку.

Є ще одна складова боргової політики влади – охолодження інвестиційної активності. В таких умовах уряд буде орієнтований на внутрішні джерела, перш за все на розміщення ОВДП. У такий спосіб Кабмін цього року має намір позичити 60,95 млрд. грн. (61,9% загальної суми запозичень), що спровокує скорочення фінансових ресурсів країни. Викачування ліквідності з внутрішнього ринку призведе до проблем кредитування підприємств і підвищення відсоткової ставки. Крім того, орієнтація на внутрішні фінринки збільшує вартість обслуговування держборгу, оскільки ставки на внутрішньому ринку боргових зобов`язань України в 1,5-2 рази вищі за ті, які пропонують міжнародні фінансові організації – МВФ, ЄБРР, СБ.

Безумовно, залучення позик для фінансування витрат бюджету є куди менш складним завданням, ніж добиватися зростання ВВП для збільшення доходів скарбниці. Але проводячи таку боргову політику сьогодні, Кабмін закладає ризики фінансової стабільності у майбутньому. Обсяги запозичень з кожним роком будуть рости, оскільки пікові виплати за зобов`язаннями припадуть на 2013-2014 роки. Як наслідок, можливості наступних поколінь істотно обмежаться. Замість того щоб фінансувати проекти соціально-економічного розвитку, вони левову частку доходів бюджету витрачатимуть на оплату боргів попередників.

Вероніка Здоренко (для УНІАН)

УНІАН в Google News