Іржава вода погодинно. Українські водоканали на межі катастрофи

В населених пунктах України зростає ризик того, що вода буде подаватися в домівки погодинно і не в усі дні тижня. Як вирішити існуючі проблеми та довести якість української води з кранів до європейського рівня – розбирався УНІАН.

Покращення системи водопостачання та якості води, що трубами надходить до українців, є важливим завданням, від якого, без перебільшення, залежить здоров‘я нації. В цьому напрямку ми сильно відстаємо від європейських сусідів. У країнах ЄС із кранів вже давно тече чиста питна вода, тоді як у нас – небезпечна для вживання без фільтрації або хоча б термічної обробки, часом навіть іржава. І справа навіть не у системній корупції в галузі: красти вже нічого.

Річ у тім, що вітчизняні постачальники води - водоканали - вже багато років перебувають у глибокій фінансовій кризі. Через це значна частина з них не може стало забезпечувати стабільно високий рівень водопостачання. Точніше, завдання комунальників зараз - підтримувати водокомунікації так, щоб вони вписувалися у поняття хоч мінімально притомного стану.

В Україні хронічно застарілі технології знезараження води: у нас її чистять за допомогою хлору (успадкували ми цей метод ще з радянських часів), тоді як передові країни Європи, на які ми рівняємося, використовують ультрафіолетове випромінювання. На відміну від хлорування воно запобігає утворенню небезпечних побічних продуктів.

Не меншою проблемою наших водних підприємств є справність труб (спойлер: більшість з них - у дуже занедбаному стані). Іржава вода, що час від часу подається у деяких регіонах країни, без зайвих слів описує сумний стан комунальних мереж.

Поки наші комунальники намагаються підтримувати чавунні труби принаймні у стані летаргії, західні країни замінюють старі водогони на сучасні поліетиленові або полівінілхлоридні (яким не страшна корозія). Відтак, питання пікантного присмаку іржавини вже давно не турбує прогресивних європейців, а ми й досі дивуємося, чому наш чай іноді має залізний аромат.

Міждомові комунікації, якими проходить вода, що подається водоканалами, взагалі майже ніколи не чистяться. Тому навіть якщо припустити, що у труби надходить мінімально придатна для вживання вода, як стверджують самі водоканали (правда, без прислівника "мінімально"), на виході – такою її назвати дуже складно.

Наша комунальна система водопостачання потребує негайної реанімації. До уваги важливо взяти стандарти європейських країн і намагатися ретранслювати їх на нашу водокомунальну мережу.

Європейські стандарти

Так, перша економіка Європи - Німеччина - взагалі не застосовує хлор для очищення води, користуючись новаторським методом, який насичує воду киснем і поглинає марганець та залізо, після чого достатньо лише пропустити її через піщані фільтри.

Франція (друга за списком по заможності) обробляє брудну воду озоном, пропускає її через піщані фільтри, а потім знову робить повторне озонування та очищення за допомогою вугільних фільтрів. Щоправда, в окремих водоканалах для знезараження води може використовуватися той самий хлор – але це характерно лише для південних регіонів країни з тропічним кліматом та заморських територій (також у тропіках).

Нордична Фінляндія (найщасливіша країна Європи) також може похизуватися криштально чистою водопровідною водою. Після надходження до очисних споруд видобута вода піддається обробці з використанням сульфату заліза для зв'язування органічних речовин, що в ній містяться. Далі застосовуються піщані фільтри для видалення утвореного осаду. Наступним етапом водоочищення є обробка озоном для дезінфекції та покращення смакових характеристик, а також двоокисом вуглецю - для підвищення лужності води й зниження ризику корозії труб. Потім вода проходить фільтрацію через шар активованого вугілля і піддається знезараженню ультрафіолетовим випромінюванням.

Україна ж досі сильно відстає від європейських стандартів. Хлор, який повсюдно використовується в українській системі водоочищення, є токсичною речовиною, яку зовсім не корисно вживати людині. Крім того, на відміну від ультрафіолетового випромінювання, під час хлорування у воді можуть утворюватися побічні продукти - потенційно шкідливі для здоров'я при довготривалому вживанні. І, нарешті, УФ-знезараження доволі ефективно інактивує віруси, тоді як хлорування може не впливати на всі типи вірусів.

І потім наша - лише умовно безпечна - вода тече по застарілих, вкритих корозією трубах. Насичується іншими шкідливими речовинами. І в результаті з крана іноді може текти мутна, жовтувата (а може й з непритаманним запахом чи дивним присмаком) рідина.

Щоб вирішити цю проблему перед нашою державою стоїть серйозне завдання – вдихнути життя у напівмертву галузь. І починати треба, в першу чергу, з розв’язання фінансової проблеми.

Жебрацькі українські водоканали

Компанії, які займаються водопостачанням та водовідведенням в Україні, перебувають здебільшого у комунальній формі власності та отримують гроші на свою діяльність лише з комунальних платежів. Проте наявний тариф давно перестав бути економічно обґрунтованим (про що водоканали говорять вже не один рік, а останні 12 місяці – буквально кричать).

Частково допомогти у вирішенні проблеми могло б збільшення тарифів водокомунальних послуг на 30 відсотків (приблизно, це плюс 60 гривень до платіжки на родину на місяць). І Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) навіть наважилась на початку липня прийняти рішення про таке підвищення. Але популістично налаштована влада, взявши на озброєння тезу про захист "збіднілих громадян", змусила регулятора відмовитись від ідеї, що мала б врятувати українське водопостачання.

"Верховний Головнокомандувач в період воєнного стану висловився проти рішення про перегляд тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, що є самодостатньою підставою для скасування прийнятого регулятором рішення", - заявив голова НКРЕКП Костянтин Ущаповський.

Проте, як би сильно вітчизняні політики та чиновники не переймалися "фінансовими проблемами" українців, чомусь і президент, і Кабмін не заперечували проти підняття тарифів на електрику, яке відбулося в червні – а саме ціна електроенергії є основною складовою тарифів водоканалів. Тож, з економічної точки зору відкладення рішення про підняття тарифів на воду буде лише поглиблювати проблеми галузі постачання води.

Спеціалісти зазначають: якщо зараз порахувати собівартості складових, які необхідні для роботи водоканалів (мінімальна заробітна плата, витрати на електроенергію, пальне, коагулянти для очищення води), то плата споживачів за послуги наразі покриває лише половину витрат цих підприємств.

"Таким чином, існує недофінансування відновлення водних мереж і показників якості води", - підкреслює директор Асоціації водоканалів Олександр Шкінь.

Через це загальні збитки водопровідної галузі країни на кінець цього року очікуються на рівні 12 мільярдів гривень. Цифри вражають. І це в умовах того, що 80 відсотків труб для постачання води потребують негайного капітального ремонту. На повну заміну систем по усій державі потрібні десятки мільярдів доларів.

"Ті ж водоканали кажуть про 40 мільярдів доларів, які необхідні всій Україні, щоб відновити мережі", - розповів агенції УНІАН голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко.

Окрім відновлення мереж перед водоканалами стоїть ще завдання впроваджувати інновації у водознераженні. І на це усе разом потрібні неосяжні кошти. Якщо не переробити систему фінансування галузі, то у майбутньому доведеться говорити вже не про підвищення стандартів нашої води до європейських, а виключно про збереження щоденного, стабільного водопостачання – хоч у якомусь вигляді.

Вода погодинно

Неспроможність водокомунальної галузі самостійно фінансувати свою діяльність призводить до накопичення боргів, в тому числі, за міжнародними кредитами, до затримок при виплаті зарплат робітникам сфери, через що складно своєчасно виконувати ремонтні роботи.

Компанії - постачальники води попереджають, що, якщо нічого не робити, далі ситуація буде лише погіршуватись.

"Якщо не буде грошей, є ризики, що водоканали почнуть подавати воду погодинно, скорочувати робочий час і дні, й тоді виникне нова страшна небезпека – для забезпечення водою пожежогасіння", - сказав президент асоціації "Укрводоканалекологія" Дмитро Новицький.

Середній рівень заробітних плат у водоканалах складає 12 тисяч гривень на місяць. І це без урахування податків (тобто на руки працівник отримує трохи більше 9500 гривень). Зрозуміло, що в таких умовах важко зберегти професіоналів. До того ж багато компаній ще й хронічно затримують виплати цих важко зароблених грошей.

"Уявіть, чи можна за таку заробітну плату змусити працювати цілодобово, працювати там, де існують ризики обстрілів, і чи мотивує вона працівників?" - обурюється директор Асоціації водоканалів Шкінь.

Британська модель

Наша країна має обрати європейську модель функціонування такої важливої для суспільства галузі. Тим більше, що вона довела свою ефективність.

Так, у Великій Британії вода з кранів є повністю безпечною для вживання. Система водопостачання цієї країни відома своєю високою якістю і стандартами безпеки. Але британці витратили близько 30 років на реформування системи водозабезпечення, щоб довести її до поточного стану.

Вони підійшли до зміни роботи водоканалів з усією відповідальністю. Спочатку у країні створили 10 регіональних водних компаній з власними територіями відповідальності, що займалися постачанням питної води та водовідведенням. А потім - приватизували їх, щоб вони мали комерційний інтерес підтримувати якість води та отримувати з надання послуг прибуток від задоволених споживачів.

Був також створений регулюючий орган, який перевіряє якість води й слідкує за дотриманням усіх встановлених нормативів. Результат - чиста, питна вода прямо з крана, конкуренція серед приватників і економічна стабільність підприємств водопостачання.

Подібним чином працюють системи водопостачання і в інших європейських країнах.

Як бачимо, отримання води громадянами в країнах Європи коштує значно більше, ніж в Україні. Там це повноцінний ефективний бізнес, а не пародія на соціальну допомогу.

Наш шлях до чистої води

Щоб розпочати реанімацію національної водопровідної галузі, Україні спершу треба позбутися велетенських збитків. Швидко зробити це можна двома шляхами: дотаціями з державного чи комунальних бюджетів або через підвищення тарифів.

"Ми пропонували кілька варіантів: передбачити в бюджеті компенсацію розрахованого тарифу і діючого, або встановити економічно обґрунтований тариф і передбачити підтримку тих споживачів, яким вона потрібна", - заявив президент асоціації "Укрводоканалекологія" Новицький.

Щойно буде знайдене рішення, що робити з боргами та хронічною збитковістю галузі, прийде час системно зайнятися її реорганізацією. Наприклад, за європейським досвідом об’єднати водоканали у великі установи, які зможуть зацікавити приватних інвесторів.

"Спочатку модернізація мереж, зменшення витрат, а далі - об’єднання водоканалів у великі підприємства", - запропонував голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко.

Задля забезпечення фінансової стабільності реформованих водопостачальних підприємств, експерти пропонують перетворити їх на акціонерні товариства, частку в яких будуть мати як держава або муніципалітет (щоб мати змогу у разі проблем дотувати їх), так і приватні інвестори (щоб мати економічний інтерес підтримувати якість надання послуг).

Який час займе процес переводу галузі на європейські рейки, залежить від правильних управлінських рішень влади та готовності самих водопостачальників до змін. Наразі потрібно розуміти, що перегляд тарифів на воду є дійсно обґрунтованим та давно назрілим рішенням. Вираз "не на часі" вже точно не повинен вводити в оману.

Мати чисту питну воду в кранах по всій нашій великій країні - можливо. Але для цього потрібно багато чого зробити. Передусім, змінити власний менталітет і усвідомити, що питна вода – цінний товар, який коштує пристойних грошей. А політики та чиновники повинні припинити перекладати відповідальність на плечі своїх наступників та почати рухатися у напрямку модернізації національного водозабезпечення. Тоді труби перестануть прориватися кожен місяць, а кожен українець зможе нарешті отримати воду європейської якості.

Артур Крижний

УНІАН в Google News