Судові рішення щодо ЗАлКу: чи не пора зупинити агонію?..
Судові рішення щодо ЗАлКу: чи не пора зупинити агонію?..

Судові рішення щодо ЗАлКу: чи не пора зупинити агонію?..

18:36, 09.09.2011
9 хв.

Чергове рішення суду - ЗАлК залишається у власності РУСАЛу. Чи не пора зупинити агонію?.. На ділі держава створює видимість боротьби за виживання комбінату, а власник підіграє, заявляючи, що не втратив інтерес до відновлення практично зупиненого виробництва...

Вищий господарський суд України залишив ЗАлК у власності російської компанії РУСАЛ, скасувавши судове рішення про повернення підприємства в держвласність. За сухими рядками офіційного повідомлення - доля єдиного в Україні виробника первинного алюмінію та його трудового колективу, що колись нараховував 5 тисяч осіб, а сьогодні не дотягує і до 1 тисячі. Якщо відкинути умовності, то з травня цього року ЗАлК в тому вигляді, в якому його купили російські інвестори 10 років тому, не існує. Власник, так і не домігшись від українського уряду надання пільгового тарифу на електроенергію, законсервував електролізне обладнання. А чим більше воно знаходиться в цьому стані, тим менші шанси запустити його знову. Сьогодні від алюмінієвого гіганта фактично залишився один цех, що виробляє прокат з російської сировини, і непрофільне кремнієве виробництво. Але держава продовжує створювати видимість боротьби за виживання комбінату, а власник підіграє, заявляючи, що не втратив інтерес до відновлення виробництва. Чи не пора зупинити цю агонію?

Останній шанс

8 вересня стало відомо, що Вищий господарський суд України своєю постановою від 30 серпня 2011 року скасував рішення Господарського суду Києва і постанову Київського апеляційного господарського суду про розірвання договору купівлі-продажу контрольного пакета акцій ВАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат" (ЗАлК) і повернення акцій у державну власність.

Відео дня

Вищий госпсуд також спрямував справу про повернення контрольного пакета акцій ЗАлКу в держвласність на повторний розгляд до Господарського суду Києва.

Як повідомив глава департаменту договірного менеджменту Фонду держмайна Юрій Нікітін, власник заявив про готовність почати переговорний процес щодо виконання взятих на себе інвестзобов`язань у разі надання ЗАлКу диференційованого тарифу на електроенергію. Між тим, за його словами, ФДМ має намір добиватися повернення підприємства в держвласність, якщо власник не захоче виконувати умови інвестдоговору.

Варто зазначити, що за результатами розгляду апеляційних скарг ФДМ і Генеральної прокуратури Київський апеляційний господарський суд 17 квітня 2011 виніс постанову, відповідно до якої, повністю задоволено позов ГПУ про розрив договору купівлі-продажу державного пакета акцій ВАТ "ЗАлК" і повернення його в держвласність.

Таким чином Вищий госпсуд дав РУСАЛу і Кабміну ще один шанс домовитися, але він виглядає дуже примарним.

Коса на камінь

Власник ЗАлКу продовжує наполягати на постачанні електроенергії комбінату, згідно з диференційованим тарифом, що діяв для підприємства з 2002-го по лютий 2005 року. Дифтариф передбачає прив`язку ціни 1 кВт електроенергії для енергоємного електролізного обладнання ЗАлКу до вартості первинного алюмінію на Лондонській фондовій біржі. Якщо ціна алюмінію падає, то й електроенергія для комбінату пропорційно дешевшає, відповідно, дорожчає алюміній - зростає і ціна електрики. Однак Кабмін категорично відмовляється йти на такий варіант, вважаючи достатнім переведення ЗАлКу в перший клас споживача енергії, що дає можливість комбінату отримувати електроенергію за найнижчим для промпідприємств тарифом. Але це не влаштовує РУСАЛ, який заявляє про збитковість алюмінієвого виробництва за діючих цін на електроенергію в Україні. Влада в черговий раз повторює, що дифтариф для ЗАлКу означає його датування за рахунок інших споживачів електроенергії. «Якщо ми зробимо їм знижку на електроенергію, то фактично держава повинна буде датувати близько мільярда гривень на рік за рахунок цієї знижки», - пояснював перший віце-прем`єр Андрій Клюєв.

Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації 8 серпня звернулася до Кабміну з пропозицією розробити програму розвитку алюмінієвої промисловості. У її зверненні особливо підкреслюється необхідність економічного стимулювання виробництва первинного алюмінію з метою недопущення негативних соціальних наслідків для трудового колективу ЗАлКу.

Дуже своєчасно зазначено, враховуючи скорочення 80% штату комбінату. При цьому частина висококласних фахівців ЗАлКу вже переїхала працювати на підприємства РУСАЛу до Росії.

Але й РУСАЛ не втомлюється заявляти, що, як і раніше, готовий вести переговори про надання ЗАлКу диференційованого тарифу і відновлення виробництва. Проте, дозволимо собі припустити, що нинішня ситуація на комбінаті змусить його власника зайняти ще більш непримиренну позицію, тому що всі попередні дії компанії свідчать про її остаточне рішення ліквідувати ЗАлК. Причина проста - втрати РУСАЛу від зупинки ЗАлКу, м`яко кажучи, невеликі. Всього компанія виробляє до 3,9 млн. тонн алюмінію на рік, а комбінат за останній передкризовий 2007 рік виплавив тільки 112 тис. тонн первинного алюмінію. Неважко підрахувати, що частка ЗАлКу складає в загальному виробництві РУСАЛу не більше 3%. При цьому в розпал кризи в світі було оголошено про зупинку потужностей з виробництва 7,06 млн. тонн первинного алюмінію. Серед «заморожених» підприємств були і набагато сучасніші ніж ЗАлК. Так що з точки зору глобальних процесів на ринку, все більш-менш логічно. Запорізький комбінат РУСАЛу не потрібен, але що йому дійсно потрібно, то це зуміти перекласти відповідальність за ліквідацію підприємства на українську владу.

Хто має більшу рацію?

Все ж таки можна було поборотися за рентабельність комбінату, своєчасно почавши інвестувати в його модернізацію. Але РУСАЛ за 6 років цього так і не зробив. Обсяг інвестицій в ЗАлК, заявлений росіянами, склав за цей період понад 150 млн. дол. Однак незалежні експерти сходяться на тому, що вкладено в підприємство було лише близько 50 млн. дол. Але й 150 мільйонів недостатньо для глибокої модернізації комбінату. Для порівняння, постачальник сировини для ЗАлКу та інших алюмінієвих підприємств - Миколаївський глиноземний завод - отримав від свого власника РУСАЛу близько 330 млн. доларів інвестицій. У питанні видавлювання останніх соків із радянських активів РУСАЛ, звичайно ж, не самотній. В Україні, в принципі, прийнято максимально заробити на застарілому обладнанні, а коли воно стає нерентабельним, просто закрити виробництво.

Що ж до українських чиновників, то вони чудово розуміють - комбінат у разі його повернення в держвласність стане для держави непідйомним вантажем. Кабмін, до речі, так і не зміг вирішити питання надання дифтарифу на електроенергію товаришеві ЗАлКу по нещастю - Запорізькому титаномагнієвому комбінату, який знаходиться в держвласності.

У випадку подальшої реприватизації ЗАлКу виникає проблема забезпечення сировиною. Основний його постачальник - Миколаївський глиноземний завод знаходиться у власності того ж РУСАЛу, і там ніяких претензій з боку держави немає. Виходить, привабливість ЗАлКу для нового покупця буде виглядати вкрай низькою, якщо тільки цей інвестор не вмовить РУСАЛ піти на мирову, а головне, буде мати у своєму розпорядженні дешеву електроенергію. Таке поєднання здається дуже малоймовірним.

Виносячи своє рішення щодо ЗАлКу, Вищий госпсуд, безумовно, керувався виключно нормами законодавства, але залишивши комбінат його нинішньому власникові, він мимоволі врахував і державний, а точніше урядовий інтерес. Адже зрозуміло, що зайвих проблем нікому не потрібно.

Не можна не згадати і про те, що інвестор в особі РУСАЛу, а тоді ще СУАЛу, прийшов на ЗАлК у 2004 році (до цього часу комбінатом володів «АвтоВАЗ-інвест»), тобто, тоді, коли для комбінату ще діяв диференційований тариф на електроенергію. Після його скасування в лютому 2005 року комбінату ще вдавалося якийсь час працювати рентабельно, але потім фактор застарілого енергоємного обладнання звів нанівець прибуток підприємства.

У результаті можна говорити про те, з боку української влади все ж таки було певне «кидалово». Висновок один - РУСАЛ не гірший і не кращий інших зарубіжних власників українських підприємств, просто обставини і економічна доцільність змусили його піти на закриття ЗАлКу. А ось український уряд, в якому не залишилося навіть профільного міністерства (Мінпромполітики ліквідовано, натомість нічого не створено) для роботи з такими підприємствами, очевидно несе велику відповідальність за ліквідацію алюмінієвої промисловості в країні. Нехай не всі претензії стосуються безпосередньо Кабміну Азарова (за прем`єра Тимошенко теж ніхто особливо проблемою ЗАлКу не турбувався), але саме нинішній уряд дозволив довести ситуацію до її логічного кінця. Не виключено, що так і варто вчинити - надходжень до держбюджету від економічної діяльності ЗАлКу не бачили вже кілька років, тоді як генерувати всілякі борги він продовжував. Але що найбільше дратує у ситуації, так це нездатність українських чиновників взяти на себе відповідальність і відкрито заявити: ЗАлК країні не потрібен і єдине, що її турбує, це дотримання власником всіх законних вимог під час його ліквідації. Так ні ж, Генпрокуратура подає позови, суди виносять рішення, Фонд держмайна засідає, а платники податків оплачують аж ніяк не маленькі зарплати всіх цих діячів, що займаються, по суті, переливанням з пустого в порожнє...

Антон Лосєв (УНІАН)

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся