Чому Міносвіти замовчує фінансування електронного вступу?

За електронний вступ до середи липня ніхто не ніс відповідальності… Наскільки життєво необхідним було нововведення для злиденної української освіти – велике питання...

У час, коли пристрасті вступної кампанії починають вже стихати, наша організація нарешті отримала відповідь від Міністерство освіти і науки, молоді та спорту щодо деяких питань функціонування системи “Електронний вступ”. “Центр дослідження суспільства” надіслав запит ще 4 липня. Отримана відповідь 8 серпня, фактично за місяць після надсилання запиту, безперечно порушує усі можливі терміни, встановлені законом України “Про доступ до публічної інформації”. Проте кількість порушень, висновки про які можна зробити з самого змісту відповіді вражає ще більше.

Отже, наша організація запитувала про таке:

1. Яка компанія є оператором системи “Електронний вступ”?

2. На якій підставі було обрано саме цю компанію? Чи було проведено тендер, у результаті якого було обрано саме цю компанію?

3. Якою є вартість а) розробки, б) функціонування системи системи “Електронний вступ”? (прохання надати бюджет проекту).

4. З яких коштів оплачується функціонування системи “Електронний вступ”?

5. На підставі яких документів приватна компанія передає дані в державну базу даних? Яким чином гарантується захист персональних даних? (прохання надати копію договору про співпрацю з даною приватною компанією.

З відповідями Міносвіти читачі можуть ознайомитись самостійно. Ми ж спробуємо зробити певні висновки.

Висновок перший: єдиної системи “Електронний вступ” не існує

Усі заяви міністра освіти Дмитра Табачника про успіхи експерименту “Електронний вступ” дивним чином контрастують з текстом отриманої відповіді МОНМС. У ній стверджується, що “говорити про наявність готової закінченої системи та про її оператора немає підстав, триває процес створення набору апаратно-програмних комплексів, що забезпечуватимуть роботу електронних сервісів, подібних “Електронному вступу”.

Яким чином долі тисяч дітей було довірено системі, котра тільки розробляється? Наскільки надійною є система, яка ще не завершена (не кажучи уже про попереднє її тестування та випробування)? Скільки в дійсності в Україні було випадків, коли абітурієнт подав документи до ВНЗ через інтернет, а потім не виявив себе у списках? Нам відомо про один такий випадок абітурієнттки Одеської юридичної академії, проте напевне знати кількість “зниклих” абітурієнтів не може ніхто.

Висновок другий: за “Електронний вступ” до середи липня ніхто не ніс відповідальності

У відповіді на питання 2 міністерство повідомляє, що “функції із забезпечення і ведення Єдиної державної електронної бази з питань освіти та забезпечення функціонування суміжних електронних сервісів (у тому числі проведення експерименту “Електронний вступ — 2011”) були покладені на Державне підприємство “Інфоресурс” постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 752 “Про створення Єдиної державної бази з питань освіти.”

Відповідно до публічних заяв представників МОНМС та постанови № 291 від 28.03.2011 “Про проведення експерименту “Електронний вступ — 2011” система “Електронний вступ” приймала електронні заяви від абітурієнтів від 1 липня 2011 року, а зв`язок з ВНЗ почали налагоджувати ще з травня 2011 року. ДП “Інфоресурс” отримало повноваження займатись цим питанням аж ... 13 липня, тобто, у розпал термінів прийому документів. Логічним є питання: до того ніхто не ніс відповідальності за розробку та функціонування системи? Чи змінився оператор системи? Якщо так, то хто був оператором до 13 липня? Хто ніс відповідальність за десятки тисяч заяв (зі слів міністра), котрі абітурієнти довірили системі?

З отриманої відповіді МОНМС очевидно, що ніхто ніякої відповідальності не ніс. І усі абітурієнти, котрі не знайшли себе у списках вступників не просто не можуть довести, що вони подавали документи онлайн, а й навіть не мають до кого позиватися!

Висновок третій: взаємини міністерства освіти і приватними підрядниками залишаються не зрозумілими

 Попри мовчання профільного міністерства щодо того, хто ж займався  “Електронним вступом” для безпосередніх користувачів сервісом, відповіді на ці питання є досить очевидними. Вступники та вищі навчальні заклади реєструвались у системі “Електронний вступ” через сайт “Єдиного освітнього інформаційного вікна України”. Водночас, міністерство відмовилось пояснювати, яким є характер їх взаємин з цією структурою.

 У своїй відповіді Міністерство стверджує, що жодна приватна структура до системи “Електронний вступ” не причетна. При цьому, абсолютно очевидно, що як мінімум доступ до системи здійснюється через приватний веб-сайт, котрий вже наробив чимало галасу , коли університету змусили за гроші в обов`язковому порядку до нього підключатись. Зараз через цей же сайт здійснювалась реєстрація абітурієнтів. Мало віриться, що веб-ресурс вирішив на безоплатних засадах на знак подяки за можливість заробити до цього , розмістити у себе “Електронний вступ”. Разом з тим у своїй відповіді на запит Міністерство заперечує наявність будь-яких приватних структур, причетних до новації вступної кампанії-2011. Якими тоді є причини та умови розміщення доступу до “Електронного вступу” на приватному сайті?

Висновок четвертий: міністерство замовчує фінансування “Електронного вступу”

У відповіді на питання щодо фінансування системи “Електронний вступ” міністерство повідомляє, що “така інформація належить до інформації про результати господарської діяльності госпрозрахункового підприємства і не є публічною інформацією.”

Не можливо не нагадати міністерству, що відповідно до ст. 15 Закону України “Про доступ до публічної інформації” розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати зокрема “інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання,  напрями діяльності та  фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо). Також стаття 6 цього ж закону чітко визначає, що “не може бути обмежено доступ до  інформації про розпорядження бюджетними коштами” і відповідно у своїй відповіді на питання 3 міністерство порушило законодавство України, вказавши, що інформація про діяльність госпрозрахункового підприємства не є публічною інформацією.

В умовах хронічного недофінансування освіти будь-які витрати у цій сфері повинні не просто бути відомими, а також ретельно перевірятись та обгрунтовуватись.

Наскільки життєво необхідним був “Електронний вступ” для злиденної української освіти – велике питання. Якби знати точну суму, що пішла на цю новацію – можна було б порахувати, на скільки можна було б підняти оплату праці викладачам чи скільки шкіл можна було б уберегти від закриття. Проте громадськості відмовляють у праві на отримання цих даних і точних розрахунків провести не можна. І це тільки посилює підозрілість як до “Електронного вступу”, так і до керівництва міністерства загалом.

Загалом складається дедалі стійкіше розуміння того, що будь-які подальші зміни, котрі обмежуватимуться тільки вступною кампанією, надалі натикатимуться на вже хронічні проблеми української освіти, як-то непрозорість фінансування, роздутий і при цьому неефективний бюрократичний апарат з управління галуззю, мізерні оплати праці (без підняття яких будь-які слова про боротьбу з корупцією виглядають просто смішними) та купою інших.

Інна Совсун, керівник проекту “Правова підтримка забезпечення рівного доступу осіб до якісної вищої освіти в Україні”, викладач Києво-Могилянської академії