Україна: по “зовнішній політиці” знову “двійка”

Останні події навколо розгляду питання щодо Голодомору на Генеральній Асамблеї ООН знову, вже вкотре продемонстрували неготовність української держави відстоювати навіть ті питання, які вважаються пріоритетними у зовнішній політиці.

Останні події навколо розгляду питання щодо Голодомору на Генеральній Асамблеї ООН знову, вже вкотре продемонстрували неготовність української держави відстоювати навіть ті питання, які вважаються пріоритетними у зовнішній політиці. Це стосується як безпосередньо дипломатії, так і інформаційної складової, яку Україна програла з самого початку.

Що відбулося в Нью-Йорку та Женеві?

Насправді, точної відповіді на це питання ми не знаємо, але з урахуванням документів Генасамблеї ООН, що містяться у відкритому доступі на її сайті та офіційних повідомлень, можемо зробити певні висновки. Ще 12 серпня представники Грузії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Чехії та України надіслали на ім’я Генерального секретаря Асамблеї листа з проханням включити до порядку денного питання про вшанування 75-ї річниці Голодомору. “Цього року завершуються заходи зі вшанування 75-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні. З урахуванням цього і, відповідно до правила 14 процедури Генеральної Асамблеї маємо честь просити про включення до порядку денного шістдесят третьої сесії Генеральної Асамблеї додаткового пункту під назвою “Вшанування сімдесят п’ятої річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні” з подальшим розглядом цього пункту безпосередньо на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї”, - написано у листі, доповненому пояснювальною запискою на півтори сторінки.

Цікаво, що рівно через місяць, тобто 12 вересня, і за тиждень до відкриття 63-ї сесії Генасамблеї, російський МЗС оприлюднив ряд документів про Голод 1932-1933 років в Радянському Союзі. З опублікованих документів виходить, що, починаючи з травня 1930 року Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії більшовиків (ВКП (б)) одержував з Головних політичних управлінь республік Радянського Союзу інформацію про продовольчі труднощі, дефіцит зерна і хліба. На основі одержаної інформації Політбюро ЦК ВКП (б) і Рада Праці та Оборони СРСР мало не щодня приймали постанови про продовольчу допомогу страждаючим регіонам, і, в першу чергу – Україні. Звичайно, російський МЗС одразу попередив, що ці документи є “лише частиною величезного документального масиву, що відобразив велике лихо народів СРСР, - голод, передумови для якого виникли в 1929-1930 рр. у зв`язку з колективізацією селянських господарств та індустріалізацією, що уразив потім значну частину регіонів СРСР”, але мета такого “зливу” очевидна – не допустити розгляду питання про Голодомор в Україні на засіданні Генасамблеї, що, в результаті, і вдалося зробити.

Але підемо далі за хронологією. 18 вересня цього року український МЗС повідомив про те, що питання про Голодомор в Україні внесено до порядку денного Генерального комітету 63-ї сесії Генасамблеї ООН під час засідання комітету днем раніше. Однак, офіційний вісник ООН свідчить про те, що ситуація розвивалася дещо іншим чином, цитуємо за оригіналом:

“Пункт 156 (Вшанування 75-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні)

Відповідно до правила 43 правил процедури (це правило передбачає запрошення на засідання Генерального комітету представників тих країн, що не є членом Комітету, але хочуть внести до порядку денного певне питання) із заявою виступив представник України.

Із заявами виступили представники Російської Федерації, США, Киргиз стану, Об’єднаного Королівства, М’янми, Китаю та Аргентини.

Із заявами щодо порядку ведення засідання виступили представники Сполучених Штатів та Російської Федерації.

Відповідно до правила 43 правил процедури із заявою виступив представник Польщі.

Генеральний комітет постановив запросити представників Білорусі та Казахстану (до речі, ці країни також фігурували в оприлюднених МЗС Росії документах щодо голоду в СРСР, про які ми писали вище) на їхнє прохання зайняти місця за столом Комітету.

Представники Білорусі та Казахстану зробили заяви.

Із заявами щодо порядку ведення засідання виступили представники Сполучених Штатів та Російської Федерації.

У засіданні було оголошено перерву.

Представник Сполучених Штатів зробив заяву.

Генеральний комітет постановив перенести розгляд питання про включення пункту 156 (Вшанування Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні) до порядку денного на більш пізній термін в цьому календарному році”.

Ось як розвивалися події за офіційним повідомленням Вісника ООН. На жаль, ми не можемо прочитати повні виступи сторін, але зрозуміло, що хоча пункт про Голодомор і внесений до порядку денного Генерального комітету, як на цьому наголошує МЗС, це ще не означає, що він буде схвалений для винесення у сесійну залу.

Наступний програш відбувся вже у Раді ООН з прав людини у Женеві. Там Україна планувала отримати голоси за резолюцію “Пам’ять про Голодомор 1932-1933 років” , зареєстровану 18 вересня, однак від цього наміру довелося відмовитися.

Першими на весь світ сповістили про це росіяни, оприлюднивши на сайті МЗС інформаційне повідомлення “Про провал затії України щодо “голодомору” в Раді ООН з прав людини”. В цьому повідомленні МЗС Росії зазначив, що Україна “не отримавши практично ніякої підтримки” була змушена офіційно відкликати свій проект резолюції. Російські дипломати навіть “похвалили” українських колег, зазначивши, що “українська сторона починає усвідомлювати конфронтаційність та безперспективність своєї ініціативи”.

Здавалося б, тут українському МЗС і відповісти. Але – розгубилися. Перша реакція прес-служби зовнішньополітичного відомства, яку вдалося отримати практично лише через добу (!), полягала у відсутності коментарів (!!!). І лише під вечір 25 вересня зрештою з’явилася заява із закликом до Росії припинити дискредитацію трагедії Голодомору. В цій заяві дипломати пояснили, що, насправді, не відкликали свій проект резолюції, а лише “в духу компромісу” не наполягали на її розгляді, оскільки питання Голодомору зараз розглядається і на інших світових форумах. Тим не менше, ця відповідь, очевидно, вже була запізньою – перемогу в інформаційній кампанії знову святкували у Москві.

Імідж – ніщо?

Події, що відбулися у Нью-Йорку та Женеві можуть свідчити лише про відсутність чітких стратегічних цілей у українського МЗС та планомірної роботи щодо їх досягнення. Як розповідають дипломати, на сьогодні робота МЗС, особливо в питаннях політики щодо Росії, скоріше, нагадує роботу поганої пожежної команди: там, де загорілося – терміново намагаємося тушити, але при цьому, не завжди вистачає води, а шланги час від часу рвуться. І це, скоріше, не вина МЗС, а його біда, біда, тому що у підсумку страждає імідж України в світі, як держави, здатної відстоювати свої пріоритети та інтереси.

До речі про імідж. Цього року після кількарічної перерви МЗС знову отримав гроші на створення позитивного іміджу України за кордоном – не багато і не мало, аж 15 млн. грн. В першу чергу, ці гроші було вирішено витратити на підтримку вступу України до НАТО, як одного з пріоритетів, відповідно ж і посольства в країнах, де більше прихильників не пускати Україну, отримали грошей більше. Однак, на жаль, використання цих грошей – не завжди ефективне. Так, нам вдалося побачити угоду, укладену посольством України в одній з європейських країн з місцевою PR-компанією. Найбільше вразив пункт, якій передбачає підготовку та розсилання по основних ЗМІ країни двох прес-релізів на місяць. За це компанія попросила 6 тис. євро щомісячно (близько 42 тис. грн.). Навіть створення додаткової дипломатичної посади в посольстві для виконання лише цієї роботи обійшлося б платникам податків дешевше. Ми, звичайно, не стверджуємо, що в даному конкретному випадку йдеться про корупцію. Просто сама система фінансування державних проектів побудована таким чином, що державні замовлення не перевіряються аудиторами на доцільність перед початком їхньої реалізації, а відтак, працівники посольств, отримуючи команду з Києва витратити гроші, але за умови належного оформлення документації, змушені укладати такого роду контракти. В результаті, перефразуючи відому рекламу можемо сказати: “Імідж – ніщо, потреба витратити гроші – все”.

Насправді, Києву є в чому позаздрити Москві. Хоча б тому, що там чітко знають свої цілі, і для їхнього виконання мобілізують всі наявні ресурси. Як, наприклад, з питанням про недопущення розгляду теми Голодомору в ООН. Тут і робота науковців, і ФСБ, і безпосередньо дипломатів, і, навіть, бізнесу. У нас, на жаль, вся зовнішня політика тримається на ентузіазмі окремих дипломатів, і хоча таких ентузіастів в МЗС і багато, але без комплексного державного підходу всі зусилля часто зводяться нанівець. Як наслідок – ми практично постійно змушені іти на численні поступки, незалежно від того, чи йдеться про Голодомор, чи про спрощення візового режиму, чи про створення зони вільної торгівлі. А у табелі учня “Україна” в графі “зовнішня політика” стоять майже одні “незадовільно”.

Сергій Воропаєв

УНІАН в Google News