ЄС - Росії: Поганий мир краще за війну, навіть, “холодну”

Серед основних “за” поновлення переговорів – питання економічні: великі обсяги торгівлі, залежність ЄС від російських енергоресурсів, а також і те, що Росія тримає значну частину своїх золотовалютних резервів у євро.

“Ну що ви від нього хочете, пані? Англія здалася!”

“Той самий Мюнхгаузен”

Відносини Європейського Союзу та Росію переживають найгірший стан за всю історію двостороннього співробітництва. Саме так останні півтора роки постійно характеризують ситуацію європейські ЗМІ. При цьому, кожного разу здається, що гірше бути не може, однак, все відбувається, як у відомій фразі: “Коли мені здавалося, що я опустився на саме дно, раптом знизу постукали”. Складається враження, що Росія, а точніше її владний тандем, поставив завдання перевірити європейських колег на міцність та витримку.

Суттєво погіршуватися двосторонні відносини почалися ще минулого року. Очевидно, що головною причиною цього стало рішення Чехії та Польщі розмістити на своїй території елементи американської системи ПРО для попередження можливих нападів з боку нестабільних країн Близького Сходу. Втім, цю причину росіяни ніколи офіційно не називали головною в погіршенні своїх відносин з ЄС. Однак, війну відкрили на всіх фронтах. При цьому війну – проти так званих “нових” країн-членів ЄС: переважно проти Польщі та країн Прибалтики. Водночас, Кремль продовжує загравати з лідерами “старичків”-“ваговиків”: Франції, Німеччини, Італії. Якщо пригадати розвиток подій року минулого, то спочатку постраждала Польща, імпорт м’яса з якої був заборонений ветеринарною службою Росії. Польща, у свою чергу, скористалася правом вето на початок переговорів з Росією про нову угоду. Справа в тому, що попередня угода про партнерство та співробітництво добігала кінця наприкінці 2007 року, і хоча чинна угода передбачає пролонгацію дії до підписання та ратифікації нового документу, втім, вона вже багато в чому не відповідає рівню відносин між Росією та ЄС, що значно посилилися за останні 10 років. Потім були скандали з “закриттям на ремонтні роботи” нафтопроводу “Дружба”, по якому отримував нафту литовський Мажейкяській нафтопереробний завод, згодом – перенесення пам’ятника радянським воїнам в Естонії...

Президент Росії Дмитро Медведєв зачарував європейських колег на першому своєму самміті з ЄС в Ханти-Мансійську.

Зрештою, в Росії відбулися вибори, в результаті яких Президентом став Дмитро Медведєв. На нього багато європейських експертів та політиків дивилися з надією, називали лібералом і сподівалися на здійснення певних демократичних реформ в Росії. Вірити в “технологічність” проекту під назвою “Медведєв” в Європі, особливо в “старій”, не хотіли. І перші місяці президентства давали певні позитивні сигнали для підтримки такої думки в політичних колах європейських столиць. На цьогорічному червневому самміті Росія-ЄС в Ханти-Мансійську Медведєв приємно вразив європейських лідерів своїми посмішками, манерою триматися... Тому схвалене ще напередодні самміту рішення про початок переговорів про нову базову угоду нібито отримало і додаткове виправдання: як можна не мати справ з такою милою людиною.

Повною мірою “технологічність” проекту під назвою “Медведєв” проявилася вже на початку серпня під час війни з Грузією. Якщо згадати кадри російських телеканалів того часу, то одразу згадується те, що Медведєв ані слова не сказав про війну, не враховуючи заяви про припинення вогню, не провів жодної не те що наради, навіть зустрічі з військовими – цим займався чинний російський прем’єр Володимир Путін: він оглядав зруйнований Цхінвалі, вирішував питання про надання гуманітарної допомоги. Російському ж Президенту залишили зустрічі з іноземними дипломатами та лідерами країн-членів. І тут все зрозуміло: з одного боку, війна – це нібито, в першу чергу, якраз справа уряду. З іншого – Медведєва вже звикли сприймати на Заході як ліберала. Хоча і в переговорах із західними партнерами остаточні рішення він приймав зовсім не самостійно.

Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін у польовому шпиталі в Південній Осетії, серпень 2008 року.

Так, схематично, виглядає сучасна історія відносин Росії з Європою. Російсько-грузинська війна, яка нагадала європейцям про часи “холодної війни” та розподіл Європи на сфери впливу, змінила ставлення і до самого Медведєва і до Росії в цілому. Однак, одночасно, змінилися за останні часи і підходи європейців до вирішення конфліктів. Якщо ще кілька років тому європейці, як і американці, готові були діяти жорстко і вдаватися до санкцій до всіх країн, де вбачали порушення прав людини, то останні геополітичні події значно похитнули відданість демократичним цінностям. Серед таких подій і невдала війна з незрозумілими цілями в Іраку, і загроза появи ядерної зброї в Ірані, і поширення тероризму. Крім того, і сама Європа зіткнулася з рядом проблем, коли, наприклад, позбавила свого часу делегацію Білорусі права голосу в Раді Європи – організації, що займається саме правами людини і об’єднує 47 європейських країн. Історія з Білоруссю показала, що не завжди спроби ізоляції країни можуть бути ефективними, адже в результаті втрачаються і так невеликі можливості для діалогу.

Не можна також забувати і про економічні фактори. І показовою в цьому контексті може бути відмова Далай Лами від спроб добитися більшої автономії для Тибету від Китаю. Наприкінці жовтня, коли надійшло це повідомлення, представник духовного лідера Тибету в Європі Церин Таші піддав критиці міжнародне співтовариство за те, що воно не чинило достатнього тиску на Китай у питанні Тибету. "Коли справа стосується Китаю, всі, включаючи ООН, вдають, що там права людини не порушуються, навіть у Тибеті; але ми знаємо, що навіть китайці не мають громадянських прав і демократичних свобод", - сказав він в інтерв’ю Бі-Бі-Сі. Ця критика стосувалася в тому числі і позиції самої Європи. Бо ще напередодні цьогорічних Олімпійських ігор в Китаї європейці активно дискутували питання, чи брати участь європейським лідерам в урочистій церемонії відкриття цих ігор. Президент Європарламенту Ханс-Герт Пьоттерінг відмовився поїхати до Пекіну, заявивши, що не може порушувати волю парламенту, якій закликав до “офіційного” бойкоту. Однак, Європарламент в питаннях зовнішньої політики має лише дорадчий голос. А от президент головуючої вже на той момент в ЄС Франції Ніколя Саркозі запрошення прийняв. І пояснив свої дії тим, що при зустрічах з китайськими лідерами він зможе, в тому числі, і підняти питання порушення прав людини в Тибеті.

Приблизно за таким сценарієм розвиваються зараз і відносини Євросоюзу з Росією, які, до того всього мають “газове забарвлення”, адже Росія на сьогодні один з найбільших постачальників “блакитного палива” до Європи. За оцінками експертів, 42% всього імпортованого газу до ЄС надходить саме з Росії. Звичайно, після російсько-грузинської війни та підписання мирного плану, запропонованого Саркозі, Європейська Рада (самміт голів держав та урядів країн-членів ЄС), яка терміново зібралася на засідання 1 вересня за закликом французького президента, вирішили призупинити тільки-но розпочаті переговори з Москвою про нову базову угоду до повного виконання умов плану мирного врегулювання. Однак, вже зараз Європа готова знову розпочати переговори, хоча навряд чи умови плану можна вважати повноцінно виконаними.

Чотири основних умови мирного плану передбачали припинення вогню, виведення військ на позиції, які вони займали до 7 серпня, тобто до початку воєнних дії, розміщення європейських спостерігачів в Грузії та початок дискусій щодо статусу Південної Осетії та Абхазії, незалежність яких Росія визнала ще в серпні, отримавши поки підтримку лише в Нікарагуа. Реально виконаним можна вважати лише пункт про припинення вогню, оскільки навряд чи можна назвати майже вісім тисяч російських військових в Осетії та Абхазії – відведенням військ на позиції, що вони займали до 7-го серпня. Втім, лідери ЄС після останнього неформального самміту, що відбувся 7-го листопада, продемонстрували готовність проміняти принципи захисту прав людини на казуїстику: мовляв, в цілому-то війська відведені, принаймні, росіян більше немає в Горі та Поті. І місія спостерігачів, в цілому розміщена, хоч поки так і не має доступу ні до Абхазії, ні до Південної Осетії. І консультації в Женеві щодо статусу двох регіонів розпочалися... правда, не на рівні міністрів, як це планувалося з самого початку, а лише на рівні експертів, і не дуже вдало, але ж... розпочалися. «Краще вести переговори, це дає можливість почути один одного», - заявив журналістам Саркозі, відповідаючи на запитання, що він говорив полякам та литовцям, які намагалися не допустити відновлення переговорів про нову угоду з Росією. «Краще мати спільну позицію Європи щодо Росії, можливо не на 100% таку, як хотіла би та чи інша країна-член, але одну, а не три чи чотири», - додав зі свого боку Президент Єврокомісії Жозе Баррозу, зазначивши, що у випадку відсутності загальноєвропейських переговорів з Росією, не можна бути впевненим в тому, що окремі країни-члени не почнуть вести двосторонні переговори з Росією, що, у свою чергу, може послабити позиції Європи в цілому. Більше того, згідно з казуїстикою, Єврокомісія може відновлювати переговори з Росією у будь-який час, оскільки 1 вересня лідери ЄС не скасували виданий раніше мандат, а лише “попросили Комісію відкласти” сам переговорний процес. І хоча, відповідальна за переговори комісар із зовнішніх відносин та Європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер і хотіла отримати політичну підтримку від лідерів ЄС, насправді, вона вже підготувала грунт для поновлення переговорного процесу, розповсюдивши 5 листопада оцінку Єврокомісії сучасного стану відносин з Росією. Серед основних “за” поновлення переговорів – питання економічні: великі обсяги торгівлі, залежність ЄС від російських енергоресурсів, а Росії – від ринків збуту нафти і газу, а також і те, що Росія тримає значну частину своїх золотовалютних резервів у євро, виступаючи найбільшим власником активів у євро в світі. Що може статися з єдиною європейською валютою, якщо Росія вирішить замінити її, скажімо на китайський юань залишається тільки здогадуватися. Хоча вірогідність таких дій Росії, скоріше за все наближається до нуля, однак виключати не можна нічого.

Цікаво, що на формальне рішення про відновлення переговорів не вплинула навіть чергова загроза Кремля розмістити ракетні комплекси “Іскандер” у Калінінградській області у відповідь на розміщення елементів американської системи ПРО у Польщі та Чехії. ЄС, звичайно, засудив цю ініціативу, оголошену російським Президентом у посланні до Федеральних зборів Росії, до речі, посланні, що було відкладено на місяць для того, щоб співпасти з виборами нового Президента США. Євросоюз лише засудив цю заяву, як таку, що “не сприяє створенню довіри в Європі”. І не більше.

Останні події дають можливість зробити кілька висновків. Перший і найочевидніший полягає у тому, що переговори з Росією будуть відновлені вже найближчим часом. Очевидно, офіційно про це буде оголошено на черговому самміті ЄС-Росія, якій відбудеться 14 листопада в Ніцці. Набагато складніше відповісти на запитання, скільки раундів буде проведено до чергової призупинки процесу, адже тут м’яч, як кажуть, повністю на боці Росії, і саме від заяв та дій Кремля залежатиме відповідь на це запитання. Ще один висновок полягає в тому, що Європа, особливо “стара” в будь-якій спосіб намагається уникнути великої війни, оскільки серйозно побоюється такого сценарію розвитку. Європа розділена. Розділена внутрішніми кризами, багатовекторністю поглядів, зрештою різною історією старих та нових країн-членів, особливо за останні 60 років після завершення Другої світової. І ця роз’єднаність, в тому числі, щодо зовнішньої політики, практично розв’язує Москві руки. Адже, з одного боку, Кремль демонструватиме намагання підтримувати мир у світі (меморандум Президентів Росії, Вірменії та Азербайджану про врегулювання ситуації в Нагорному Карабаху, вплив Росії на позиції іранського лідера Махмуда Ахмадінежада), а з іншого – не виключені спроби подальшого відновлення свого впливу на пострадянському просторі, в тому числі із застосуванням сили. І тут першою потенційною жертвою, звичайно, є Україна. Зрозуміло, що можливість збройного конфлікту вже на самих кордонах ЄС буде сприйнята дуже негативно лідерами Європи, однак, навіть напад Росії на Прибалтику чи Польщу, скоріше за все не змусив би інших партнерів по ЄС чи по НАТО надати військову допомогу. Сьогоднішня ж російська влада навряд чи здатна зупинитися перед спокусою не просто вести з Європою діалог, але диктувати свої умови.