Мод де Бур-Букікіо: “Навіть однієї жертви достатньо, щоб активно боротися з торгівлею людьми”

Абсолютно ясно, що в Україні є жертви торгівлі людьми. І це дуже серйозне порушення прав людини, ви можете тільки уявити, що це означає, бути жертвою торгівлі людьми... Ми не знаємо цифр, але давайте оцінювати ситуацію разом.

Права людини, без сумніву, одна зі сфер, в яких людству ще дуже далеко до досконалості. Проблеми расизму, ксенофобії, нетолерантності, торгівлі людьми, жорстокості – були і поки залишаються притаманними будь-якому суспільству. І хоча в Європі вже 60 років працює найбільша в світі офіційна правозахисна організація – Рада Європи, до якої Україна приєдналася майже 15 років тому, - виклики остаточно не зникли. Розповісти про боротьбу з цими явищами та ситуацію в Україні УНІАН погодилася заступник Генерального секретаря Ради Європи Мод де Бур-Букікіо.

УНІАН: Пані заступнику Генерального секретаря, розпочати нашу розмову хотілося б з питання протидії расизму та ксенофобії. На жаль, ми бачимо, це явище, здається, не те, що не зменшується, а навіть дещо зростає. Так, на останніх виборах до Європарламенту в Нідерландах ультраправа Партія за свободу здобула друге місце в перегонах, отримавши 4 місця в законодавчому органі ЄС. Як би ви пояснили цей феномен, і яка ситуація, на вашу думку, склалася в Україні?

М.Б.-Б.: Для початку зазначу, що ми поки не знаємо остаточних результатів виборів до Європейського парламенту, однак нам відомо, звичайно, як окремі партії проводили передвиборчі кампанії. Ми бачимо зростаючу у певних політичних партій тенденцію до підходу виключення з суспільства, а не підходу включення, в тому сенсі, в якому Рада Європа бачить функціонування суспільства. Треба сказати, що в суспільстві, яким воно мало б бути, не має місця для расизму та ксенофобії. Але в реальності все зовсім по-іншому. І саме тому Рада Європи так втягнута в боротьбу з цими явищами.

Як вам відомо, Рада Європи об’єднує 47 країн-членів. І для того, щоб бути ефективними у досягненні наших цілей ми працюємо із різними засобами. Першим з них є законодавчі інструменти. Дуже важливо, щоб була законодавча база, яка б давала можливість уникати дискримінації. В цьому плані, якщо ми будемо говорити про Україну, дуже добре, що ваша країна ратифікувала Протокол №12 до Європейської конвенції з прав людини ще в 2006 році.

Інший дуже позитивний крок, зроблений Україною, - ратифікація Конвенції про національності, оскільки ваша країна зустрічається з великою кількістю іноземців, і визнання національності є дуже важливим пунктом. Таким чином, законодавство, зокрема, щодо заборони ненависницьких заяв та злочинів на підставі расової дискримінації є дуже важливим сигналом від центральної влади щодо того, що дискримінація і, зокрема, расизм і ксенофобія є неприйнятними.

Звичайно, лише самого законодавства недостатньо. Потрібно збільшувати обізнаність серед громадянського суспільства щодо таких фактів порушення основних принципів прав людини. І в цьому питанні Рада Європи здійснює багато тренінгових програм, наприклад, тренінги для професійних викладачів, які мають, в першу чергу, навчитися самі, як жити в мультикультурному суспільстві і як передати месидж толерантності учням. Таким чином, програма тренінгів для викладачів має ефект мультиплікатора, і ми переконані, що це дуже важливо. Крім того, ми створили кілька дуже практичних засобів, таких, як спеціальні довідники, які ми передаємо Міністерствам освіти для подальшої передачі їх викладачам, щоб вони могли використовувати їх в своїй роботі. Не можна також обійти увагою в питанні підвищення обізнаності такої важливої цільової групи, як молодь, молодіжні організації, які цікавляться поширенням знань і хочуть розуміти, як зробити суспільство, в якому вони живуть, більш толерантним.

Таким чином, йдеться про поєднання законодавства та залучення громадянського суспільства разом з діями таких моніторингових органів, як, скажімо, омбудсмени. Я, наприклад, знаю, що офіс омбудсмена в Україні провів дослідження щодо стану меншин в Україні... Наявність таких органів є не менш важливою, оскільки вони можуть надихати уряд та громадянське суспільство на пошук шляхів вирішення проблеми.

Звичайно, в цьому плані не можна не сказати, що однією з найбільш вразливих національних меншин в багатьох країнах-членах є роми. І це також має турбувати всіх людей, яких я вже назвала, оскільки, по-перше, це – найбільша меншість в Європі, а по-друге, вона має досить багато проблем в доступі до нормального ведення домогосподарства, освіти, системи охорони здоров’я. І тут вкрай потрібно на національному рівні створювати програми для покращення ситуації ромів, оскільки, на моє переконання, абсолютно неприйнятним є те, що вони залишаються на узбіччі.

Не менш важливим є й розуміння представниками правоохоронних органів необхідності поважати інших людей, щоб вони також не вдавалися до дискримінації в своїй діяльності.

Хочу також зауважити, що нас дуже турбують групи скін-хедів в багатьох країнах-членах,   які вдаються до безглуздої жорстокості, що, у свою чергу, створює дуже небезпечну атмосферу. Ми переконані, що найбільшу відповідальність має нести влади, яка повинна стежити за цими процесами і переслідувати злочинців, оскільки жорстокість вже відноситься до сфери дії кримінального кодексу.

УНІАН: Іншою, не менш важливою темою, про яку сьогодні багато говорять не лише в Україні, а й в Європі, є торгівля людьми. В цьому плані, звичайно, хотілося б дізнатися, чи маєте ви певну статистику чи хоча б приблизні оцінки цього явища?

М.Б.-Б.: Так, торгівля людьми є дуже серйозною проблемою. І знаєте, журналісти завжди хочуть якихось цифр, і я можу зрозуміти їх. Але ми не маємо точних цифр з двох причин. По-перше, тому що торгівля людьми – це, скажімо так, підпільний феномен...

УНІАН: Торговці не платять податків...

М.Б.-Б.: Так, звичайно... І друга причина, ми розробили Конвенцію проти торгівлі людьми з моніторинговим механізмом, який почав працювати лише кілька місяців тому. І мета такого незалежного механізму – зібрати дані на базі інформації, яку можна отримати, як тільки країна ратифікує Конвенцію. На жаль, це поки не стосується України. Я вважаю, що Україна мала б приєднатися до тих 25 країн, які вже ратифікували Конвенцію, тому що це – можливість сидіти за одним столом з колегами і ділитися інформацією щодо того, як краще долати цей феномен. Це також дало б можливість набагато більше зрозуміти, як проходять ці процеси в Україні на базі дії моніторингового механізму, в рамках якого здійснюються візити до країн для збору всієї можливої інформації.

Отже, я не можу казати про цифри. Але феномен зростає. Так сталося, що Україна є країною транзиту, призначення та походження. І вже наявність цих трьох кваліфікацій одночасно є достатнім підґрунтям для прискорення ратифікації Конвенції. Причини для ратифікації полягають не лише в участі в моніторинговому механізмі, але й у тому, що це означає досить чіткі зобов’язання, які мають бути запроваджені в національне законодавство і практику. В Конвенції ми маємо три основних принципи: попередження, захист жертв, переслідування злочинців. І в усіх цих трьох сферах є спеціальні зобов’язання, які, в цілому, створюють орієнтований на жертв легальний інструмент. І всі законодавчі зобов’язання, такі як обов’язкове надання допомоги жертвам, обов’язковий 30-денний відновлювальний період тощо, мають бути запроваджені в національне законодавство і мати прямий ефект для жертв. Я сподіваюсь, що Україна скоро приєднається до групи країн-членів, які ратифікували Конвенцію.

УНІАН: Для мене особисто завжди досить цікавим видається той факт, що українська влада постійно заявляє, що будь-які оцінки чи заяви з боку європейців про обсяги торгівлі людьми в Україні є надто завищеними...

М.Б.-Б.: Можливо, можливо, я не знаю. Але давайте працювати разом. Це саме те, що потрібно – збирати інформацію для того, щоб боротися із злочином. Але збирати інформацію неможливо, коли країна не перебуває в моніторинговому процесі. Абсолютно ясно, що в Україні є жертви торгівлі людьми. І це дуже серйозне порушення прав людини, ви можете тільки уявити, що це означає, бути жертвою торгівлі людьми. Я би сказала, що навіть однієї жертви достатньо, щоб переходити до конкретних дій. Таким чином, я з одного боку повністю згодна, ми не знаємо цифр, але давайте оцінювати ситуацію разом.

УНІАН: Однією з проблем, яка постає перед Україною особливо у зв’язку з набуттям чинності з 2010 року угоди з Євросоюзом про реадмісію – утримання нелегальних мігрантів із забезпеченням належних умов та гарантуванням їхніх прав і свобод. Наскільки ви стежите за ситуацією в центрах тимчасового утримання?

М.Б.-Б.: По-перше, зазначу, що в Раді Європи ми маємо Конвенцію про попередження тортур, і цим питанням, в першу чергу, займається комісар Ради Європи з прав людини. Що ж стосується мене, то я особливо стурбована утриманням дітей, які прибувають без супроводу. Моя позиція полягає в тому, що діти не повинні утримуватися в таких центрах. Що б не сталося.

УНІАН: І як треба чинити в такій ситуації?

М.Б.-Б.: Першим кроком, який має бути зроблений у випадку прибуття такої дитини, перевести її з центру утримання мігрантів в нормальну родинну атмосферу, забезпечити доступ до освіти і розвивати програми подальшого її розвитку. При цьому не можна виключати і повернення до країни походження, але тільки, якщо буде точно перевірено умови, в яких дитина опиниться після повернення. Ми, до речі, зараз маємо одну справу в Європейському суді з прав людини, яка стосується ситуації 5-річної дівчинки, що прибула на територію Бельгії, а потім була повернута до Африки, з якої вона приїхала, без будь-яких спеціальних заходів, без будь-якої перевірки, чи прийме її влада країни, якими будуть умови проживання тощо. І я бачу тут багато підстав для того, щоб Європейський суд побачив порушення Європейської конвенції прав людини.

УНІАН: Якщо ми вже заговорили про дітей, то, мабуть, не можна обійти стороною і таку, досить нову для Ради Європи тему, як боротьба із домашньою жорстокістю.

М.Б.-Б.: Так, ця тема насправді є дуже важливою, і вона також стосується всіх країн-членів. Знаєте, практично немає абсолютно “чистого неба” для жінок (а в першу чергу від домашньої жорстокості страждають жінки, хоч і не лише вони) в Європі, місця, де б вони були переконані, що тут немає жорстокості. Це відбувається в будь-якій країні, на будь-якому рівні суспільства, в будь-якій сфері. При цьому, хоча домашня жорстокість може статися будь-де і в будь-який час, але її прояви набагато більш акцентовані, коли йдеться про зловживання наркотиками, алкоголем, про дуже низькі економічні умови... Хоч це й не єдині причини жорстокості...

Близько 2 років тому ми розпочали кампанію в країнах-членах для того, щоб з одного боку попереджати жорстокість, а тому кампанія направлена в першу чергу на чоловіків, і з іншого боку – дати впевненість жертвам, що ми зробимо все можливе для допомоги їм, якщо жорстокість все-таки станеться. До речі, якщо я не помиляюся, саме в Україні була ініціатива, яку я дуже вітаю, створити асоціацію чоловіків-лідерів проти жорстокості. І це дуже позитивний крок, але він має продовжуватися конкретними кроками. Ми вже говорили про торгівлю людьми, яка є однією з форм жорстокості проти жінок. І от щодо домашньої жорстокості, можу сказати, що 2 роки нашої кампанії показали потребу в розробці законодавчих інструментів в цій сфері, так як це є і в сфері торгівлі людьми. Саме тому Рада Європи вирішила зібрати представників країн-членів за стіл переговорів, щоб підготувати проект Конвенції щодо жорстокості проти жінок. І в цій конвенції має бути відображена і домашня жорстокість, і жорстокість проти людей похилого віку та дітей, а також включати такі дії, як пошкодження жіночих статевих органів, насильницьке одруження чи злочини, скоєні в ім’я захисту честі. Таким чином, Конвенція може стати першим міжнародним легальним інструментом в цій області. Ми хочемо бути успішними в такому підході, і сподіваємося, що протягом року проект Конвенції буде підготовлений.

УНІАН: Чи маєте ви певну інформацію, від чого залежить жорстокість: від віросповідань, традицій, соціально-економічних умов?

М.Б.-Б.: На жаль, поки немає. Є окрема інформація, яку ми збираємо в країнах-членах. Я вже казала про ушкодження жіночих статевих органів, наприклад, що може здійснюватися на підставі традицій чи релігії, як хочете. І для нас це абсолютно неприйнятно, і не може бути в нашому суспільстві. Як я сказала раніше, жорстокість скоюється всюди незалежно від умов життя чи чогось іншого. Це – глобальний феномен. Саме тому нам і потрібен легальний інструмент. Можливо, ми матимемо спеціальні заходи для специфічних ситуацій, але це поки що дуже складно прогнозувати. Сподіваюсь, під час підготовки Конвенції країни-члени на підставі свого досвіду дадуть нам краще розуміння ситуації. Вірю, що Україна також активно братиме участь в цьому процесі.

УНІАН: Пані заступнику Генерального секретаря, наприкінці хотілося би попросити вас прокоментувати, можливо на підставі особистого політичного досвіду нещодавнє рішення Служби безпеки України порушити справу за фактом геноциду під час Голодомору 1932-1933 років. Особисто мені це видається дещо дивним, оскільки всі винні у цій трагедії вже померли, але, можливо, такого роду розслідування інколи потрібні для країни, для покращення національної самосвідомості?

М.Б.-Б.: По-перше, звичайно, хочу сказати, що Голодомор був жахливою трагедією, жахливим злочином, злочином, якій ми оплакуємо. Однак, з іншого боку, цей злочин стався 80 років тому... Тому я особисто вважаю, що це, скоріше, робота істориків, а не правоохоронних структур – описати, що сталося. Метою має бути, збереження у пам’яті майбутніх поколінь того, що сталося і попередження можливості скоєння подібних страшних злочинів у майбутньому. Тож, я вважаю дуже важливим встановити те, що сталося, але давайте залишимо це історикам.

Розмовляв Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News