Порожній день, або чого Грищенка навчили у Москві

Склалося враження, що нинішній головний дипломат і урядовець сприймає пресу, як обслугу, забуваючи при цьому, що політик і журналіст – люди взаємозалежні. Якщо журналістові платять за висвітлення діяльності політиків, то будь-який політик без журналістів не може прожити і дня.

Свій перший візит до Брюсселю новий міністр закордонних справ Костянтин Грищенко здійснив, на відміну від Президента Віктора Януковича, після поїздки до Москви. Частково це пояснюється тим, що в Москві він мав формально завершити свої повноваження посла, а також – новими зовнішньополітичними пріоритетами, поставленими перед міністром керівником держави. І хоча в деклараціях все поки залишається незмінним, найяскравіше про те, якою насправді хочуть бачити країну її нові очільники, свідчить їхня поведінка.

Візит пана Грищенка до столиці Бельгії 27-28 березня не мав офіційного характеру. Як повідомив його головний спеціаліст по зв’язках з пресою Олег Волошин, головна мета поїздки – поновлення контактів. Під час перебування Грищенко відвідав Брюссельський форум, організований Німецьким фондом Маршалла (США), який щорічно збирає політиків, банкірів, представників міжнародних організацій з усього світу. Цього року, як і кілька років поспіль, в рамках форуму проводився тематичний ланч, присвячений Україні, на якому міністр виступив з промовою “Україна під новим керівництвом”, де представив бачення подальшого розвитку зовнішньополітичних відносин. За словами українського міністра, євроінтеграція залишається пріоритетом, хоча на сьогодні найбільш важливим завданням є відновлення партнерських і дружніх відносин з Росією. При цьому, що особливо цікаво, Грищенко перерахував сфери, в яких, за його словами, Україні без Росії не обійтися. Як не дивно, йшлося зовсім не про газ, а про ядерну енергетику, авіабудування, транспорт і... сільське господарство. Чому саме сільське господарство не зможе обійтися без допомоги північного сусіда міністр так і не пояснив.

Під час перебування Грищенко також провів ряд двосторонніх зустрічей – з комісаром ЄС з питань розширення т Європейської політики сусідства Стефаном Фюлє, Президентом Європарламенту Єжи Бузеком, міністром закордонних справ Швеції Карлом Більдтом, не кажучи вже про короткі зустрічі, що відбувалися переважно в барі фешенебельного готелю “Конрад” у центрі бельгійської столиці, де, власне, і проходив форум.

Втім, диявол криється в дрібницях. Цього разу такою “дрібницею” для новообраного українського міністра стало спілкування з акредитованими в Брюсселі українськими журналістами. Оскільки більшість заходів за участю пана Грищенка мали закритий характер, в програмі був спеціально передбачений час для такого спілкування. Звичайно, у журналістів накопичилося чимало запитань, тим більше, що сам чиновник поки не встиг розлого розповісти, яку зовнішню політику він збирається проводити на своїй посаді. Але усі сподівання виявилися марними. Вступне слово, з яким звернувся до представників медіа пан Грищенко тривало...5 хвилин 47 секунд. При цьому половину цього часу Грищенко витратив на перерахування своїх зустрічей, які вже і так були добре описані його прес-службою та знайшли своє місце в українському інформаційному просторі. Ще 20 секунд зайняла фраза: “Ви знаєте, в Росії я звик до того, що після цього той, хто виступає, встає, а всі його дякують”. Фактично на цьому спілкування з журналістами і завершилося, хоча до наступної зустрічі у барі, що так полюбився міністру, залишалося ще півгодини. Браво! І це – головний дипломат країни!

Після такого змістовного спілкування так і хочеться запитати в міністра, яку саме країну він збирається будувати? Росію? Тоді, можливо, не варто було і повертатися з Москви, де так просто спілкуватися з пресою, отримувати подяки і не мучитися пошуками відповідей на не завжди зручні запитання? Очевидно, що до Європи з таким підходом не доїдеш ніколи. Адже Грищенко, не замислюючись, порушив кілька основних принципів співвідносин влади та ЗМІ, що існують в демократичних країнах. По-перше, запрошення журналістів на спілкування в суботу – зазвичай неробочий день – повинно мати ґрунтовні підстави. По-друге, жоден брифінг, навіть надтерміновий, повинен передбачати хоча б два-три запитання. По-третє, нікого насправді не цікавить, до чого звик чиновник, перебуваючи з дипломатичною місією за кордоном. Якщо б Грищенко, попрацювавши в Уганді чи Конго, призвичаївся б до канібалізму, то навряд чи спроби людоїдства в Європі пройшли б для нього безкарно. Так і тут. Якщо у Москві, можливо, можна дозволити собі по-хамські ставитися до журналістів, навряд чи це вітатиметься в Європі чи в Україні.

В цілому, склалося враження, що нинішній головний дипломат і урядовець сприймає пресу, як обслугу, забуваючи при цьому, що політик і журналіст – люди взаємозалежні. Якщо журналістові платять за висвітлення діяльності політиків, то будь-який політик без журналістів не може прожити і дня. Адже варто пресі “забути” прізвище якогось міністра, як вже через кілька днів його забудуть і в країні. Варто зазначити, що після такого вчинку будь-який європейський політик змушений був би назавжди забути про чиновницькі крісла, гарну зарплату і “чорні” лімузини. Навіть у вигляді політичного експерта роботи би йому вже не знайшлося. Кому ж цікаво спілкуватися з людиною, що не поважає загальноприйнятих норм людського співіснування? В цьому контексті також стає незрозумілим, як пан Грищенко може вести переговори зі своїми іноземними колегами. Якщо так само, як і проводить спілкування з пресою, то чи не становить такий міністр загрози національній безпеці країни? Відповідь тут очевидна.

Про персональний склад уряду Миколи Азарова вже сказано чимало слів. Багато протестів викликало призначення міністром освіти та науки Дмитра Табачника, віце-прем’єр-міністром Володимира Семиноженка, міністром внутрішніх справ Анатолія Могильова. Призначення Костянтина Грищенка, при цьому розглядалося як чи не одне з найкращих – кар’єрний дипломат і колишній міністр у складі уряду Віктора Януковича зразка 2003-2005 років. Втім, останні півтора роки, проведені паном Грищенком у Москві в статусі Посла, очевидно суттєво вплинули на свідомість та світосприйняття. Наскільки підхоплена Грищенком у Москві хвороба є заразною – покаже час.

Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News