Нова зовнішня політика України: окозамилювання на тему євроінтеграції

Якось досить швидко з’ясувалося, що головний український дипломат є популістом не меншим за тих, кого він так охоче критикує в усіх своїх публічних виступах – попередній уряд... Здається, що вся робота на європейському напрямку є прикриттям для відводу очей...

Зовнішньополітична діяльність українського МЗС та і, зрештою, всієї нової української влади за перші два з половиною місяці роботи поставила більше запитань, ніж дала відповідей. Низка політичних декларацій щодо пріоритетності співпраці з Європейським Союзом так і не були підкріплені конкретними справами, а досить скромні успіхи нові українські керманичі намагаються подавати як “небувалі прориви”, очевидно, сподіваючись на те, що в Україні мало хто розуміється на зовнішній політиці, а також на слабку пам’ять співгромадян. Часом здається навіть, що вся робота зовнішньополітичного відомства на європейському напрямку є нічим іншим, як прикриттям для відводу очей від основного завдання...

Від самого початку призначення міністром закордонних справ України Костянтина Грищенка сприймалося як не найгірший вибір. Кар’єрний дипломат, що вже одного разу очолював міністерство в 2003-2005 роках, здавалося, мав би добре розуміти і вагу будь-яких прилюдно висловлених тверджень, і відповідальність. Разом з тим, вже перший самостійний візит нового міністра до Брюсселю залишив неприємний осад принаймні у українських журналістів, на спілкування з якими пан Грищенко витратив аж цілих 5 хвилин 47 секунд, протягом яких не сказав нічого суспільно важливого, крім хіба що маленької фрази щодо того, чого його навчили в Москві під час перебування на посаді Посла України в Російській Федерації (УНІАН вже писав детально про це спілкування).

Втім, чим далі, тим більше. Якось досить швидко з’ясувалося, що головний український дипломат є популістом не меншим за тих, кого він так охоче критикує в усіх своїх публічних виступах – попередній уряд. Практично жодна відповідь на серйозні питання розвитку України та її відносин з навколишнім світом не містила ніякої конкретики, а лише голослівні заяви про те, як “всім стане гарно”. Достатньо хоча б згадати численні коментарі міністра щодо харківських домовленостей про обмін продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років на “знижки” на газ терміном на 10 років. З усього прочитаного та побаченого можна зробити висновок, що головна ідея цих домовленостей полягала в тому, щоб зробити приємне Росії, емоційному сприйняттю росіянами Севастополя, як міста “слави російських моряків”, а також, щоб ліквідувати наслідки “чорного” (за висловленням самого міністра – авт.) для України дня 19 січня 2009 року, коли тодішній прем’єр Юлія Тимошенко підписала невигідні для України угоди щодо поставки російського газу. Не кажучи вже про те, що якось слабо віриться в готовність прагматичних Дмитра Медведєва та Володимира Путіна обміняти “емоційне сприйняття” на конкретні гроші, в жодному зі своїх виступів український міністр так і не пояснив, чому перебування флоту продовжено на 25 років, а знижки на газ – запроваджені лише на 10 років. До речі, на цей факт звертають увагу і європейські політики та експерти.

Щодо співпраці з Європейським Союзом, то тут справи ще більш кепські. Ні, перші декларації про намір України одного дня приєднатися до ЄС пролунали чудово. Однак, вся подальша діяльність міністра принаймні в останні тижні звелася передусім до того, щоб “відмити” харківські домовленості з Росією про флот і газ. З 28 квітня по 15 травня і сам пан Грищенко, і його прес-служба, щонайменше тричі заявляли про те, які європейські країни і як сильно підтримують покращення відносин між Києвом та Москвою, намагаючись таким чином забезпечити “карт-бланш” подальшим діям уряду, які можуть призвести до фактичної здачі Росії авіабудування, суднобудування, ядерної енергетики та в цілому посилення залежності України від “північного сусіда”. Чому здачі? Простий приклад. Не встигла Україна остаточно домовитися про створення СПміж концерном “Антонов” та російською “Об’єднаною авіабудівною корпорацією”, як віце-прем’єр Росії Сергій Іванов у Вашингтоні оприлюднив плани зі створення вже російсько-американського СП з виробництва модернізованого важкого транспортного літака Ан-124 і можливу передачу США технологій його виробництва. В результаті реалізації таких планів, заробляти на виробництві літака української розробки будуть зрештою у Москві, а не в Києві. Виходить, що російська влада дбає про своє майбутнє, а українська – шукає як би швидше обміняти останні державні активи на хоч якісь невеличкі гроші, розпихати їх по кишенях, а далі – трава не рости? І все це під прикриттям риторики про дружбу і співробітництво? Тоді зрозумілою стає і діяльність міністра закордонних справ, завданням якого може бути забезпечення “прикриття”, тобто створення в інформаційному просторі вигляду, що українська влада, ніби і справді намагається “по-європейські” вибудовувати відносини з усіма сусідами, проводити економічні та політичні реформи, розвивати демократію...

Костянтин Грищенко працює над операцією ”прикриття”?

Звичайно, для забезпечення “прикриття” одним “відмиванням” невигідних угод з Росією не обійтися. Потрібні і якісь більш зрозумілі “народу” “цукерки”. Однією з них ще з часів президентства Віктора Ющенка стало отримання безвізового режиму від Європейського Союзу. Піаритися на цьому питанні стало модним у міністрів закордонних справ, починаючи з Бориса Тарасюка та Володимира Огризка. Тепер прийшов “зірковий” час і для Костянтина Грищенка. Заради справедливості зазначимо, що в нього це виходить якось зовсім незграбно. Так, 27 травня, виступаючи на ХІ Міжвідомчій нараді з питань координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх відносин міністр відзначив покращення ситуації із загальним оформленням віз для громадян Україниі навіть заявив, що “певною мірою Україна вже започаткувала процес безвізових поїздок українських громадян до ЄС”(!!! – авт.). Як з’ясувалася, ця “певна міра” відноситься до угод про так званий малий прикордонний рух, в рамках якого жителі 30-кілометрової прикордонної зони дійсно можуть подорожувати до країн-сусідів, з якими укладено відповідні угоди, але також... на відстань не більше, ніж 30 км. від кордону. Втім, Президент України Віктор Янукович, який, згідно з Конституцією, повинен здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю, пішов в цьому питанні ще далі, заявивши, що безвізовий режим від ЄС можна буде отримати ще до кінця року (!!! – авт.). Насправді ж, у кращому випадку, Україна лише в жовтні зможе отримати План дій, який, за запевненнями Єврокомісії, стане тією самою “дорожньою картою” для переходу до безвізового режиму. Ну а реалізація його поки ще в жодній з країн Європи, які проходили схожий шлях, не тривала менше ніж півтора-два роки...

І ще одна маленька риска до портрету. 15 травня головний дипломат України на святкуванні Дня Європи у Києві заявив, що Україна дотримується чітко визначеної перспективи – інтеграції в європейський простір та дотримання європейських принципів – демократії, соціально-орієнтованої економіки, забезпечення прав людини. «З цього шляху ми не зійдемо. Уряд налаштований на здійснення конкретних кроків для забезпечення поступального руху нашої держави до ЄС, проведення реформ, що наблизять життя українців до стандартів ЄС», - сказав він. Разом з тим, навіть на засідання Кабінету міністрів Грищенко ходить з охоронцем, якого використовує, передусім, для відштовхування журналістів, які намагаються звернутися до міністра із запитаннями. Такого точно не зустрінеш в жодній демократичній європейській країні. То ж, наскільки щирими є всі заяви про демократизацію суспільства – судіть самі.

Сергій Воропаєв.