Українські депутати в Європі... А навіщо?

Українські депутати в Європі... А навіщо?

У Страсбурзі відбулося 19-те засідання Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС. Українським депутатам вдалося знову пересваритися на очах європейських колег... Які так і не розуміють, чому так складно дається консенсус політикам з Києва...

“Наш паровоз, вперед лети”

Комсомольці київських

залізничних майстерень

Слова пісні комсомольців київських залізничних майстерень опинилися в епіграфі цього тексту не випадково. По-перше, тому що мають безпосереднє відношення до України, хоч і радянських часів, а по-друге тому, що нинішні українські політики, здається, так і не злізли з того паровозу, що, в черговий раз засвідчило останнє, 19-те засідання Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС, яке відбулося 13-14 червня у Страсбурзі.

Втім, про все по порядку. Нинішнє засідання Комітету парламентського співробітництва, який об’єднує депутатів Європарламенту та депутатів Верховної Ради України стало останнім напередодні запланованих на 28 жовтня цього року парламентських виборів в Україні. Тож, і очікувати від нього будь-яких проривних рішень, очевидно, було не варто. По-перше, тому що нинішні українські депутати, передусім, опікуються своїм власним майбутнім. По-друге, тому що і у відносинах Україна-ЄС намітилася певна пауза, викликана, з одного боку, технічною необхідністю підготовки до підписання нової угоди про асоціацію, яку європейці називають найамбітнішою серед усіх угод, які ЄС будь-коли підписував з третіми країнами, а з іншого – внутрішніми політичними проблемами в Україні, серед яких – вибіркове правосуддя, утиски політичних опонентів, “м’яка” цензура в медіа та низка інших. Що ж до представників Європарламенту, то вони свою позицію сформували консенсусом в останній резолюції від 24 травня, і з того часу значних змін в Україні не побачили.

Саме тому виступ у перший день засідання Комітету представника другої людини в Європі – Кетрін Ештон – заступника Генерального секретаря Європейської служби зовнішніх дій Мачея Поповскі практично не викликало ніякого серйозного обговорення. Хіба що представник українського МЗС Всеволод Ченцов традиційно розповів про те, що не потрібно гальмувати двосторонній діалог через різницю в поглядах на деякі питання, в тому числі, на судові процеси проти колишніх урядовців, які в Європі вже у відкриту називають процесами з політично-вмотиваним підґрунтям. “Наші стосунки достатньо зрілі, щоб продовжувати співпрацю, зберігаючи різні оцінки з окремих питань”, - зазначив представник МЗС. Він також зазначив, що ніяких таких особливих зобов’язань перед Європою в сфері демократії Україна поки немає – оскільки нова угода лише парафована, але не підписана. І підкреслив, що не треба вимагати від офіційного Києва виконання політичних вимог. “На сьогодні ЄС в певному сенсі нам пропонує заскочити в поїзд, який вже набрав певну швидкість. Тому ми закликаємо ЄС застосовувати стратегічний принцип”, - сказав Ченцов.

Втім, депутатам Верховної Ради все ж вдалося відзначитися. Так, представник Партії регіонів Олег Надоша у своїй ремарці на виступ пана Поповскі поставив під сумнів демократію по-європейські. “Є місце в Європарламенті, де депутати можуть спокійно поїсти, попити, куди не пускають нікого, в тому числі журналістів”, - зазначив депутат. “А ми з журналістами і їмо, і п’ємо....”, - продовжив він сумну розповідь про реалії демократії “по-українські”. На це одразу ж відреагував співголова Комітету Борис Тарасюк, який зазначив, що не поділяє оцінок свого колеги з провладної партії. А інший опозиційний депутат – Ірина Геращенко – спробувала акуратно згладити ситуацію: “Не всі депутати в Україні зводять питання демократії до закритих чи відкритих буфетів. Насправді у нас також є закриті буфети. І якщо б це зводилося лише до питання буфетів, то Україна давно б уже була в ЄС”. І зазначила, що українському парламенту варто було обговорити той факт, що вже втретє за останній рік Європарламент схвалює резолюцію по Україні, а відтак, очевидно не все добре в “нашому королівстві”. Однак, ця спроба пошуку компромісів залишилася непочутою.

Як стало зрозуміло у четвер, 14 червня, перший день був лише “розминкою” перед головною битвою, запланованою на час схвалення спільної заяви за підсумками засідання Комітету. Не врятував ситуацію навіть комісар з питань розширення та Європейської політики сусідства Стефан Фюле, який у своєму виступі окрему увагу звернув темі відносин між владою та опозицією в українському парламенті. «Я маю сказати вам, що друзі України розчаровані, коли бачать бійки у Верховній Раді чи чують, як депутати відкрито називають один одного брехунами та злочинцями», - сказав комісар, зазначивши, що в таких умовах навряд чи можливо досягати консенсусу для здійснення справжніх конституційної, судової та багатьох інших, важливих для України реформ, які потребують консенсусу між різними політичними партіями.

Першим “готовність” до консенсусу продемонстрував Борис Тарасюк, який, відповідаючи на слова комісара одразу назвав створену у Верховній Раді України більшість неконституційною, а коли той сказав, що не дуже добре розуміє, що мається на увазі, ще й пояснив, чому так вважає. Трохи згодом до гри долучилися представники Партії регіонів.

Система голосування за спільну заяву Комітету парламентського співробітництва передбачає, що кожна поправка до попередньо підготовленого обома сторонами проекту заяви спочатку окремо голосується представниками української та європейської делегації, і якщо знаходить підтримку більшості членів обох сторін вважається схваленою. Якщо ж хоча б одна сторона відхилила поправку, тоді вона автоматично вважається відхиленою. Голосування ж за першу поправку, запропоновану “регіоналом” Леонідом Кожарою було відхилено українською частиною Комітету шістьма голосами проти п’яти.

Поправка пропонувала видалити з тексту заяви пункт 4, який сформульований наступним чином: “(Комітет – УНІАН) приділяє спеціальну увагу резолюції Європейського парламенту від 24 травня 2012 року, яка закликає українську владу вирішити в цивілізований спосіб проблему, яка виникла із засудженням лідерів української опозиції за політично-вмотивованими підставами, шляхом негайного та безумовного їх звільнення з-під варти та надання їм дозволу на участь в наступних парламентських виборах; підкреслює у зв’язку з цим свій заклик до Верховної Ради продемонструвати політичну волю та видалити з українського кримінального законодавства всі такі положення, за якими політик може нести кримінальну відповідальність за його/її політичні рішення, розуміючи, що такі юридичні залишки радянського минулого не відповідають європейським стандартам”.

Кожара пропонував замінити цей абзац наступними словами: “(Комітет – УНІАН) приділяє спеціальну увагу щодо важливості резолюції Європейського парламенту від 24 травня 2012 року та закликає українську владу реалізувати її”. Однак, після того, як справа “не вигоріла” усі 5 представників Партії регіонів (а крім Кожари, це також, Ірина Бережна, Максим Луцький, Анатолій Кінах та Олег Надоша) демонстративно залишили залу засідань. Що, втім, не зупинило їх від розповсюдження через партійну прес-службу заяву із звинуваченням на адресу Тарасюка, який, мовляв, перевищив свої повноваження, хоча саме голосування проводилося європейським співголовою Комітету, депутатом від Польщі Павлом Ковалем...

Ні, все-таки є щось спільне між київськими комсомольцями початку XX століття та більшістю нинішніх українських політиків. “Наш паровоз, мы пустим в ход, Такой, какой нам нужно, И пусть создастся только фронт – Пойдем врагов бить дружно», - співали комсомольці. І хоч нинішні українські політики співають по-іншому, однак сутність від того не набагато змінилася... От тільки до Європи, де сучасні швидкісні поїзди долають 300-кілометрову відстань від Брюсселя до Парижа менше, ніж за півтори години, на цьому паровозі не доїхати.

Сергій Воропаєв.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter