”Не футболом єдиним”. Погляд на євротурнір через призму туристичних можливостей Київщини

Футбол футболом, але вболівальникам потрібно житло, їжа і ще якось проводити час між матчами. І бажано не лише за келихом українського пива, а більш культурно. Отут і настає зоряний час туризму…

Не лише футболом житимуть учасники та гості фіналу Євро-2012, який вже без сумніву пройде в Україні та Польщі. Як стверджують причетні до цієї події люди, власне самого футболу в турнірі близько 10%, але це найважливіша його частина. А от серед решти 90% чільне місце посідає організація вільного часу вболівальників.

Саме найпалкіші шанувальники футболу, котрі приїдуть до українських міст насолодитися грою улюблених команд, і стануть першовідкривачами України для сотень тисяч своїх співвітчизників. За прогнозами Міністерства культури та туризму, матчі Євро-2012 до нас приїдуть подивитися понад 800 тис. вболівальників. Водночас, перегляд футбольного дійства займатиме лише 1-2 години. Опісля хтось відразу повернеться додому, але більшість залишаться в очікуванні наступного спортивного поєдинку. А це день чи два, протягом яких себе потрібно кудись діти, чимось зайняти. І таку нагоду потрібно використати, щоб познайомити іноземних гостей з культурою та історією нашої країни, походженням українського народу і його традиціями.

Найбільша відповідальність в цьому сенсі покладається на Київ, де пройде фінальний матч турніру і де найдовше залишатимуться футбольні фани. Тут вибір широкий, адже саме місто багате визначними і відомими далеко за межами країни історичними пам’ятками. Столиця вже зараз пропонує гостям низку туристичних маршрутів з відвіданням таких перлин, як Золоті Ворота, Софія Київська, Михайлівський Златоверхий монастир та Києво-Печерська Лавра. Туристів також незмінно вражають міфічні чудовиська Будинку з химерами архітектора Городецького та велич 500-сот тонної Батьківщини-матері, яка підноситься на дніпровських пагорбах на 102 метри.

Але не лише Києвом історія цієї землі й обмежується. Сам регіон Середнього Подніпров’я був заселений багато тисяч років тому і земля Київщини ще приховує дуже багато таємниць. Спробуймо хоча б трохи зазирнути під загадкову завісу цього краю.

Зображення місцевих човнів і ковчегів. VII-I тис.до н.е.

В першу чергу тут потрібно звернути увагу на Трипільську культуру, вірніше її залишки, виявлені поблизу с.Трипілля більше віку тому. Це комплекс речових залишків апофеозу Аратти, древньої землеробської цивілізації, на 2 тис. років старшої за Єгипетську і на 1 тис. - за Китайську.

Що відомо про неї пересічному українцю? Або нічого, або дуже мало, бо навіть колеги-журналісти зі столиці, дивувалися почутому про досягнення трипільців. Але ж саме Трипільська цивілізація може вважатися першоджерелом не лише української нації, а й всієї індоєвропейської спільноти білої раси.  

Зображення місцевих човнів і ковчегів. VII-I тис.до н.е.

Ніде в світі немає феномену, який хоч трохи наближався б до рівня ідейної, духовної і мистецької потуги, створеної предками українців на нашій землі.Судіть самі. Ця землеробська держава займала простір від Чорного моря та Дунаю до Польщі, охоплюючи територію нинішніх Молдови, Румунії та інших держав. Як свідчать археологічні знахідки, вона існувала безперервно 3,5 тис. років - від 2 200 років до Різдва Христового до 5 700 років до Р.Х і саме українці є її нащадками сьогодні. Саме ця цивілізація дала світові перше колесо (доказ пролежав у землі 6,5 тис. р.), першого одомашненого коня (запрягли 8 тис. р. тому) і 12 хліборобських злаків (3 пшениці, ячмінь, жито, горох тощо). У трипільців вже були зачатки піктографічної писемності, а жили вони, як і зараз в наших селах, в обмазаних хатах, побілених і розписаних. У них були найбільші у світі, на той час, міста-гіганти (знайдені міста на 430 га з населенням близько 20 тис. осіб та на 320 га з 15 тис. людей).

Глиняний посуд з орнаментом, датований VI - III тис. до н. е.

І найголовніше, що пережило тисячоляття, – неземної краси кераміка, рівної якій намє у світі, не було і не буде.

Саме трипільці першими поклонялися сакральному першоджерелу – Праматері усього Сущого, яку осягнули (зобразили) ще за часів мамонтів і яка прийшла до нас десятками тисяч статуеток їхньої цивілізації. Ми й сьогодні спостерігаємо сотні зображень Праматері на писанках, вишиваних сорочках та різьбленні на скринях вже наших бабусь.

Докази усього вище сказаного можна побачити у першому і поки єдиному у світі нещодавно відкритому приватному історико-археологічному музеї “Прадавня Аратта – Україна” в Трипіллі. Тут зібрано понад 2 тис. унікальних предметів, які зв’язують трипільську цивілізацію з сьогоденням.

Репродукція Трипільської печі

Коли потрапляєш в музей, де поруч з трипільськими речами можна побачити предмети українського вжитку ХІХ століття в надзвичайно органічному з ними поєднанні, ніби опиняєшся в іншому вимірі і переносишся на 7 тис. років назад – стоїш в трипільській світлиці, яка дивовижно нагадує українську, має таку ж піч, винахід трипільців, той самий дідух у куті, такі ж миски, горщики і такі схожі з трипільськими орнаменти на одязі та рушниках. Саме малюнки на знайденій кераміці свідчать про походження тисяч першоджерельних знаків та символів від знаків Сонця – Сварги (Свастики) та Хреста до знаку Інь-Янь, який незаслужено приписується далекосхідним народам (у Трипільській культурі він на 3 тис. р. старший).

Поряд з Трипіллям знаходяться свідчення іншої історичної пам’ятки - так звані Змієві вали. Сьогоднішні залишки невиразних земляних насипів, розташовані майже по всій лісостеповій Україні, колись були потужним та складним укріпленням – суцільні вали висотою 10-15 м, шириною основи до 20 м, на дерев’яному каркасі, у деяких місцях з ровом до 2-3 м (і нам ще дивуватися з Китайської стіни!). За легендою, їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борони, проораної Змієм, й утворила величезні насипи-вали, які люди назвали Змієвими.

Вважається, що високі насипи великої довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого населення від степових кочівників. Те, що загроза йшла зі степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній – вали віялом розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Коли ці споруди були побудовані – невідомо, потрібні додаткові дослідження. Історики довгий час вважали, що ці укріплення зведені за часів Київської Русі, але є багато підтверджень щодо їх старшого віку. Зокрема, за руських часів виникнення Змієвих валів вже мало вигляд легенди.

Сьогодні виділяють 11 груп цих пам’яток, але Змієві вали Київщини – найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, яка й посьогодні збереглася у доброму стані. Місцями вали досягають 15 м заввишки і десятків кілометрів у довжину.

Тепер про часи ближчі. Однією з унікальних пам’яток вітчизняної архітектури є Свято-Покровська церква у с.Пархомівка, освячена у 1907 р., відома своїми мозаїчними композиціями "Покрова" та "Спас Нерукотворний", виконаними за ескізами видатного художника Миколи Реріха. Церква у Пархомівці стала загадкою для дослідників, бо в її розписи вплітаються непоєднувані стилі - античні, язичницькі і візантійські мотиви. Архітектурні прийоми романської західної школи тут своєрідно переплелися з підходами зодчих стародавнього Новгорода - храм має базилічну структуру, середній неф виділяється своєю висотою і шириною, а вхід до будівлі відзначається високою дзвіницею. До південного боку церкви примикає невеликий приділ, мініатюрні форми якого підкреслюють велич основного об’єму.

Мозаїчне панно за ескізами Реріха на фасаді церкви

І ще один цікавий факт. В розпал перебудови нащадки великого Реріха звернулися до керівництва СРСР з проханням дозволити відвідати Пархомівку. Церква на той час була занедбана, використовувалася як зерносховище, але відмовити у Москві не могли. В храмі почався ударний ремонт, колишній вигляд було майже відновлено, але Реріхи передумали їхати сюди і реконструкція так само швидко згорнулася.

Сьогодні ж, як і 100 років тому, церква діє, хоча і має багато “побутового” клопоту (коштів на завершення ремонту не вистачає).

Без сумніву, увагу туристів приверне і створений понад 200 років тому Дендрологічний парк “Олександрія” в Білій Церкві – один з найкращих зразків пейзажного парку в стилі романтизму не лише в Україні, а й у Європі.

Амфітеатр (колонада "Луна") і статуя Меркурія

До сьогоднішнього дня тут збереглися колонада “Луна”, яка чітко відтворює шепіт людини, архітектурна композиція “Руїни”, “Китайський місток”, функціонують декоративні водойми та ставки, водоспади.

 

 

Поповичів став і Китайський місток

“Олександрія” – єдиний в державі дендропарк, що увійшов до програми підготовки Євро-2012 і має отримати бюджетні кошти на реставрацію. До турніру тут планують відновити кілька павільйонів та провести косметичний ремонт – прибрати зайві чагарники, встановити лавки, освітлення тощо.

 

Це лише кілька найцікавіших місць Київщини менше ніж за 100 км від столиці (як визначено УЄФА), котрі вдалося оглянути протягом одного дня і без спеціальної підготовки. Звісно ж, спеціальні туристичні маршрути суттєво розширять географію. Адже цього разу поза увагою залишилися Добраничівська стоянка первісних людей в Яготинському районі, Переяславський заповідник історії й архітектури, археологічні та природні пам’ятки Трахтемирова, української Швейцарії.

Культурні цінності можна по праву вважати головним здобутоком нації, а проведення Євро-2012 в Україні важливе ще й як своєрідний ключ, що відкриває гостям нашу культуру. Тому говорячи про підготовку до чемпіонату, важливо говорити про готовність не лише того чи іншого спортивного обєкту, або готелю, магістралі чи аеропорту, а й великою мірою про те, які культурні, мистецькі, туристичні об`єкти ми зможемо показати гостям. Тому усе, що відбувається навколо футболу, теж має велике значення.

І ще одне. Ми добре знаємо історію Єгипетської і Китайської цивілізацій, захоплюємося їхніми пірамідами, Великими стінами та іншими досягненнями. Сотні тисяч туристів щороку їдуть подивитися на ці дива. Але ж і Україна має величне і ще досі таємниче минуле, яке не поступається Єгипту і Китаю, а навіть переважає їх.

Докази цього є, але вони відомі лише вузькому колу фахівців та ентузіастів, які зараз переважно з власної ініціативи вивчають прадавнє минуле України. Якщо цим людям надати необхідну допомогу з боку держави, створити, наприклад, музейний комплекс, започаткувати бренд “Трипільська цивілізація” – Україна точно стане осередком туризму і без будь-яких оголошень “Року туризму” чи інших подібних гучних, але мало продуктивних проектів. Наразі ж дослідники говорять про відсутність державної підтримки і додають “добре, що хоч не заважають”.

Сьогодні більшість здобутків пращурів українського народу приховані від сторонніх очей – розкидані по різних приватних колекціях і містечках, доїхати до яких існуючими дорогами великий подвиг.

І на завершення хочу повернутися до теми трипільців словами з вірша Бориса Олійника:

"Ми тут жили ще до часів потопу.

Наш корінь у земну вростає вісь.

І перше, ніж учити нас, Європо,

На себе ліпше збоку подивись.

Ти нас назвала хутором пихато.

Облиш: твій усміх нам не допече,

Бо ми тоді вже побілили Хату,

Як ти іще не вийшла із печер."

Погодьтеся, дуже влучно.

PS. Журналістський прес-тур “Золотим кільцем Київщини” організовано та проведено Фондом відродження культурного середовища Києва, Міністерством культури та туризму і Держслужбою курортів та туризму за підтримки комісії Київради з питань культури та туризму.

Фото УНІАН.

Валерій Момот