Валерій Івасюк: Україна – найперспективніша країна для світового наркобізнесу

Валерій Івасюк: Україна – найперспективніша країна для світового наркобізнесу

Лобіюють наркоманію депутати... Мій пріоритет – охорона здоров`я українців. Вона має бути одна для всіх... Інтерв’ю з заст. міністра охорони здоров’я

Валерія Івасюка називають замаскованим політиком. Свого часу він був експертом слідчої комісії ВР у справі вбивства Гонгадзе. Через погрози СБУ у 2001 був змушений виїхати до Англії, де отримав статус політичного біженця. Своє повернення мотивував бажанням закінчити справу свого друга Георгія. Нині Івасюк займає посаду заступника міністра охорони здоров`я у зв`язках з ВР України та іншими органами державної влади. Він не схожий на пересічного представника українського чиновництва. Насамперед незалежністю суджень та відкритістю. Валерій Івасюк дав інтерв`ю кореспонденту УНІАН.

ЛОБІЮЮТЬ НАРКОМАНІЮ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ

На Вашу думку, Міністерство охорони здоров`я не може чи не хоче вплинути на ситуація щодо неконтрольованого обігу такого знеболювального засобу, як трамадол, що використовується як наркотик? Відомо, що загалом для хворих в Україні потрібно 4 мільйони ампул цього знеболювального. Однак, 14 вітчизняних фармацевтичних підприємств виробляють 90 мільйонів, а є ще 19 зарубіжних фірм-постачальників цих ліків. Усі розуміють, що зайві десятки мільйонів споживають як наркотик...

На жаль, маю констатувати, що в Україні Міністерство охорони здоров`я насправді нічим не керує.

В Україні є 14 розпорядників бюджетних коштів, що виділяться на медичну галузь. Це, зокрема, відомчі підрозділи медицини – СБУ, Верховної Ради, Міністерства оборони, ДУСі тощо, окремо функціонують Академія медичних наук, комунальна медицина і, нарешті, Міністерство охорони здоров`я. Усі ці відомчі медичні підрозділи функціонують автономно. Якщо МОЗ має у своєму підпорядкуванні, принаймні три лікувальні заклади, то це добре. Все інше не підпадає під контроль міністерства.

Тобто ні виробництво, ні продаж трамадолу – не є компетенцією МОЗу?

Усе це не є в прямому правовому та адміністративному підпорядкуванні МОЗу. Я вже не кажу про мережу аптек, це – або комунальна, або приватна власність.

Так, міністерство видає накази. МОЗ може вплинути на це опосередковано, звертаючись до правоохоронних органів. Це їхня компетенція. Але чи МВС, чи Генпрокуратура доклали зусиль до обмеження обігу трамадолу? Публічно – так. Фактично – ні. Треба позбавляти ліцензії господаря аптеки назавжди. Закривати всю мережу його аптек, якщо хоч в одній виявлено незаконну торгівлю цими препаратами.

Насправді все інакше. По телевізійних каналах показують, як журналіст з прихованою камерою іде й купує запросто трамадол, видно, що то за аптека, відомо, хто господар. Від правоохоронних органів – жодної реакції. Не закрито жодної аптеки.

Для розв`язання цієї проблеми важливо ввести жорстке правило – подібні речовини мають виробляться лише на державних фармакологічних заводах.

Трамадол безконтрольно і в необмежених кількостях виробляють здебільшого приватні фармацевтичні підприємства. Чи мають нести відповідальність їхні власники?

Якщо такий продукт нелегально мігрує по Україні і вбиває людей, то вся система від виробництва до споживання є хибною. Днями в Києві затримали чоловіка за зберігання трамадолу. От він нестиме кримінальну відповідальність.

Але ж міліції нескладно виявити виробника. Як так сталося, що виробник не відповідає за рух свого товару? Отже, законодавство з якихось причин, напевно лобістських, бо хтось кришує цей бізнес, – не визначає відповідальність виробника.

Як так може бути, що трамадол виробляється переважно недержавними підприємствами? Ці питання треба ставити перед тими, хто видавав дозвіл на таку діяльність. Насамперед, це Комітет контролю за наркотиками МОЗу та Головне управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС. Підозрюю, що в Україні є ціла адміністративна система, яка полегшує або створює умови для такого обігу та немедичного використання трамадолу.

Для мене ситуація з трамадолом – абсолютний симптом того, що в Україні відсутня система контролю за незаконним обігом наркотиків.

Це дешева речовина, а можемо собі уявити, що відбувається з класичними наркотиками!

Тож, маємо ситуацію, коли жодна державна структура не відповідає за те що діється?

Якщо визначати генерального відповідального – це Верховна Рада України. Вона прийняла три закони, які регулюють дії держави у сфері обігу наркотиків. Вони сприяють незаконному обігвоі наркотиків та психотропних речовин у нашій країні. Це закони, які регулюють діяльність приватного бізнесу, аптек, виробництва.

Хто приймав ці закони? Депутати парламенту. Серед них є зацікавлені люди.

УКРАЇНА – НАЙПЕРСПЕКТИВНІША КРАЇНА ДЛЯ СВІТОВОГО НАРКОБІЗНЕСУ

Щороку кількість наркоманів в Україні зростає, уже йдеться про епідемію наркоманії. За неофіційними даними, дві третини українських школярів пробували трамадол. Де та крайня точка, яка змусить когось, хоч щось робити? Тоді, коли вже не буде кого рятувати?

Це досить небезпечне запитання. Бо воно виводить на інше питання: а може, певні політичні кола зацікавлені в наркотизації українського населення?

Сьогодні близько одного мільйона осіб віком від 10 до 40 років вживають наркотики. У мене був виступ на одному з українських форумів на тему трудового потенціалу в Україні. Я навів такі цифри: якщо не враховувати старих і дітей, трудового потенціалу в Україні – 20–25 млн. Відніміть 7 млн. Мігрантів, виходить 17–18 млн. Ще мінус 8 мільйонів людей віком від 50 до 65 років. Залишиться близько 10 млн. молодих людей. Від них віднімаємо 1 мільйон наркоманів та їхні сім`ї, які співзалежні й перебувають у жахливому психологічному стані, мінус 1 млн. 200 тисяч туберкульозників, мінус 1 відсоток (від 46 мільйонів) людей, які мають ВІЛ-інфекцію, 300 тисяч ув’язнених і побачимо, який насправді в Україні лишається трудовий потенціал.

Хто тоді обирає політиків? Чи здатен такий електорат зробити адекватний свідомий вибір депутатів, Президента? Коли аналізувати ситуацію щодо наркоманії (говорив про це і Президенту, і прем`єр-міністру), то складається враження, що в країні чиниться навмисна дія з наркотизації українського суспільства.

Хто і для чого?

Після війни в Югославії, яка була найважливішим транзитером наркотиків зі Сходу на Захід, саме Україна перебрала на себе цю роль. Особливість транзиту наркотиків по Україні так: легко ввозити на сході й важко вивозити на заході. Це зумовлює необхідність збувати його всередині України, де товар затримується, – щоб виправдати певні затрати на його збереження.

Для прибутковості наркотрафіку потрібно, щоб люди споживали його на транзитній території.

Іншої такої зручної для транзиту наркотиків, а отже, надзвичайно привабливої для наркоманії країни, ніж Україна, у найближчі 20 років у Східній півкулі годі шукати. Не виключаю, що це вписується в план використання України як дуже сприятливої території для функціонування світового наркобізнесу.

СВОГО ЧАСУ Я ДОМОВИВСЯ З УКРАЇНСЬКИМИ НАРКОБАРОНАМИ

Проблема наркоманії безпосередньо пов`язана зі СНІДом. Ви у 90-ті роки займалися цими питаннями, керуючи Національним комітетом з профілактики наркоманії та СНІДу...

Якщо кваліфікувати наркоманію в Україні, то вона має кілька особливостей. Насамперед наші наркомани набагато бідніші, ніж на Заході. Споживання наркотиків у пострадянських країнах соціально детерміновано – часто наркоманами стають від невлаштованості життя, браку життєвих орієнтирів та цінностей.

Я почав займатися проблемою СНІДу ів Національному комітеті зі СНІДу та наркоманії при Президентові України з 1991 року. Саме тоді ВІЛ/СНІД найшвидше пішов шляхом ін’єкційної наркоманії і, як тоді були переконані, через спільне використання шприців та голок. Відповідно, треба було б забезпечити наркоманів одноразовими шприцами. Ми запровадили в деяких регіонах такі проекти, однак вони майже не знизили темпів епідемії. СНІД продовжував поширюватися. Потім виявили, що 40 відсотків (а зараз 47 відсотків) у середовищі ін’єкційних наркоманів заражаються через заздалегідь забруднену дозу. У наркоманському середовищі є такі люди – "раби". Вони у виробничому циклі наркотиків займають особливе місце. Перша їхня функція – власною кров’ю як абсорбентом очищають робочий розчин наркотика від хімічних забруднювачів, заражаючи його вірусами СНІДу... Тож наркоман може мати свій чистий шприц і голку, але отримає СНІД з робочого розчину, який готується для десятків клієнтів. Друга функція – перевіряє на собі розчин на хімічну чистоту й на достатність концентрації наркотику – як ОТК. Цей розчин фасується і розвозиться в шприцах по усій Україні.

Я спробував розірвати цей шлях розповсюдження інфекцій нестандартно. Під Одесою є відоме "село Палермо", де зосереджено нарковиробництво – таких місць чимало по Україні. Звідти наркопродукція йде по всій країні. Я поїхав до Одеси й запропонував керівникам обласних силових структур влаштувати мені конфіденційну зустріч з місцевими наркобаронами. Зустрічаючись з ними, я вимушено вивів моральний бік справи за дужки – сприймав їх як вимушене зло. Я апелював до них як до бізнесменів, яким потрібні споживачі. Відверто пояснив їм, що треба обов’язково перевіряти "рабів" на СНІД. А на той час в Одеській, Херсонській, Миколаївській областях наркомани вимирали сотнями. За командою наркобаронів у 1994–1995 роках було перевірено всіх "рабів", і вже в 1996–1997-му поширюваність СНІДу через ін’єкційних наркоманів статистично зменшилась. Це був майже піонерський досвід у світі, що зафіксувала 47-ма сесія ООН.

У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ Я МОЖУ ПЕРЕЛАМАТИ ХІД СЛІДСТВА

Валерію Петровичу, не можу Вас не запитати про справу Гонгадзе. Ви були експертом у розслідуванні. Чи вірите Ви, що колись цю справу буде розкрито?

Кілька днів тому я зустрічався з послом США в Україні. На його запитання, чи можна розкрити справу Гонгадзе, я відповів – так.

Упродовж усього часу існування комісії Верховної Ради у справі Гонгадзе я був її медичним експертом. Найбільш значима експертиза за моєю участю почалася під час зустрічі з мамою Георгія пані Лесею. Я випадково в неї на столі побачив медичну картку Георгія. У ній був опис його поранення в 1993 році, коли він їздив у журналістське відрядження до Абхазії. На краєчку цієї довідки я побачив руду пляму. Коли я спитав про неї в пані Лесі, вона відповіла: це єдине „живе”, що лишилося від її сина. Це була його кров.

Отже, для мене це було джерело ДНК з прижиттєвого зразка крові Георгія. Якщо брати ДНК родичів, близьких – там позитивний результат ніколи не буде безсумнівним. Я взяв кров від мами, рештки „таращанського тіла” та знайдену на медичній картці краплю крові Георгія. Усі об’єкти експертизи були оформлені в присутності депутатів – членів комісії і відправлені до Мюнхенської лабораторії генетичної експертизи для ДНК-ідентифікації. Результат прийшов за кілька місяців. У висновку німецьких генетиків було вказано, що "таращанське тіло" не є тілом Гонгадзе – на 100 відсотків.

Якщо взяти всю кількість ДНК-експертиз у цій кримінальній справі, то більшість з них не підтверджує належність тіла Георгію. І що мене дивує – я це казав колишнім ген прокурорам генпрокурору Потебеньку та Піскуну, головному судмедексперту, – чому вони офіційно не витребують електронний чи біологічний зразок ДНК з тієї краплі крові, що досліджувалася в Німеччині? Шукають відповідь на належність трупа Георгію у зразках волосся – хоча волосся не має ядерного ДНК, там матричне ДНК, і результати суттєво відрізняються. Є ж кров самого Георгія!

Уся аналітика мною виведена та подана у відповідний комітет ВР. Я можу стверджувати: усі пошуки в площині парадоказових баз – ніщо, порівняно з перспективою довести істину, якщо професійно і правдиво послуговуватись судово-медичною доказовою базою. Там є відповідь на запитання щодо тих, хто замовляв і запрограмував саме такі експертизи, такі об’єкти та результати експертиз, і відповідно трактував їх.

У Вас є конкретні пояснення цього?

Я можу багато пояснити тоді, коли мене залучать до справи як офіційного свідка. Я писав заяву Піскуну з цим проханням – відмова. У процесі, який триває й досі, я знову просив – залучіть мене свідком. І знову відмова. Я буду говорити тільки тоді, коли я буду залучений до справи як свідок офіційно. Тільки тоді.

У вас є сказати таке, що б допомогло змінити хід розслідування?

Так.

Ви не боїтеся?

Ні, не боюсь. Я звик... Якщо приймається рішення знищити – знищать. Але мене свого часу навчив Марчук. Він мені якось сказав: "Валерію, запам’ятайте назавжди. Ніколи не можна бути одноосібним господарем якоїсь важливої інформації більш як добу. Ніколи". Я дотримуюсь цього принципу. Я не є одноосібним носієм такої інформації, зокрема, й у справі Гонгадзе.

У Вас і сьогодні є статус політичного біженця. Ви можете його реалізувати за бажання?

Так, у мене лишилося в Британії соціальне житло, яке мені надали. Сам статус не скасовується. Це був прецедент, коли уряд Британії не застосував до до мене ООНівську конвенцію про біженців у частині щодо позбавлення статусу біженця особи, яка повертається на батьківщину.

Сьогодні у справі Георгія Гонгадзе все затихло. Коли ми знову почуємо якісь новини?

Одна з “функцій” цієї справи – бути реанімованою щоразу, коли на це є політична кон’юнктура. Це ще довго триватиме. Свого часу я сказав: справа Гонгадзе – це справа проти Президента України незалежно від того, яке в нього прізвище. Нинішнього Президента також використовують. Інакше як пояснити відсутність результату, попри те, що Ющенко божився перед матір’ю і Страсбургом?

ЄДИНЕ, ЩО В ЛЮДЕЙ ЗАЛИШИЛОСЯ ПІСЛЯ МАЙДАНУ, – ЦЕ ВІРА ОСОБИСТО ЮЩЕНКУ

Ви працювали і за "помаранчевого" уряду, і за “донецького”. Чи відчули якусь різницю?

За "помаранчевого" міністра охорони здоров’я Поляченка мені оголосили догану, якраз коли я висловився з критикою якості невідкладної медичної допомоги у зв`язку з загибеллю Кушнарьова. Він на свою біду попав у звичайний медичний заклад, у яких надається допомога мільйонам українцям...

Мені однаково, з ким працювати. Аби мені не перешкоджали запроваджувати принцип медицини – вчасно, якісно, доступно, однаково для всіх.

У вас немає політичних пріоритетів?

Мій пріоритет – охорона здоров`я українців. Вона має бути одна для всіх. І винятковою лише для Президента країни: занадто дорого коштуватимуть державі його недуги. Для мене будь-хто є партнером, якщо його дії відповідають принципу – „не зашкодь”.

Зараз річниця Помаранчевої революції. Ця дата для Вас щось означає?

Означає те, що запас довіри людей до влади і держави знизився до критичної межі, за якою анархія моралі, поведінки і вчинків, за якою перспектива цілісної правової країни є сумнівною...

Єдине, що в людей залишилося, це – віра особисто Ющенку. Однак, якщо зараз утвориться помаранчева коаліція, і вона знову зітліє, я переконаний, частина суспільства зіп`ється, частина виїде за кордон, частина відійде взагалі від політичної активності. І тоді з Україною можна робити все, що заманеться.

Журналісти люблять ходити на Ваші прес-конференції. Ви виділяєтеся із загального тла українських чиновників своїми гострими заявами. Буває дістається і колегам з міністерства. Як Вам у ньому працюється?

Мені нелегко, але й зі мною не солодко.

Розмовляла Наталя Максименко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter