Лікування новонароджених. Матеріальна база поліпшилась

Саме за останніх три-чотири роки найбільше поліпшилась матеріальна база пологових будинків, зокрема відділення новонароджених...

Проблеми неонатології (лікування новонароджених) у Вінниці такі ж, як і в усій державі: подекуди трапляється і халатність, і хабарництво, і непрофесійність лікарів, і необізнаність та недбалість самих батьків… Але на цей раз із лікарем вищої категорії, завідувачем відділення новонароджених Вінницького міського пологового будинку №2 і, водночас, міським неонатологом Леонідом Дудніком ми розмовляли про матеріальну базу, необхідну для виходжування маленьких пацієнтів, про надбання, проблеми і потреби неонатології, про те, чи достатньо держава робить для того, аби ця галузь педіатрії працювала ефективно, і, відповідно, аби якнайбільше дітей росло без патологій і якнайменше помирало, щойно з’явившись на світ.

 

Леоніде Олексійовичу, які зміни в матеріальному забезпеченні пологових будинків ви як неонатолог із 25-річним стажем

відзначаєте останнім часом?

 Саме за останніх три-чотири роки найбільше поліпшилась матеріальна база пологових будинків, зокрема відділення новонароджених. Найбільш суттєве досягнення – з 2008 року у Вінниці в районі Старого міста почав функціонувати Центр матері і дитини, там уже відкрито шість так званих робочих місць. (Одне «робоче місце» – це не ставка працівника, а набір обладнання, іноді загальною вартістю в межах мільйона гривень). Центр матері і дитини постав на дев’яносто відсотків завдяки міській владі і на десять відсотків – завдяки владі обласній. Спеціалізується він саме на виходжуванні передчасно народжених дітей. Також у міських пологових будинках №2 і №1 обладнано по одному робочому місцю, вони повністю ще не укомплектовані, сподіваємося, що до кінця року укомплектуємо – є така домовленість із міським відділом охорони здоров’я.

Неонатолог Леонід Дуднік «хвалиться» новим сучасним кювезом для виходжування недоношених дітей, придбаним торік за сприяння Вінницької міської влади за 180 тисяч гривень

 

 

Але насправді, на жаль, матеріальне питання вирішити взагалі неможливо. Тому що, наприклад, обладнання часто виходить з ладу, ремонтні роботи суттєво позначаються на бюджетах пологових будинків, а в них не передбачено жодної копійки на ремонт апаратури. А дихальний апарат, скажімо, коштує понад 200 тисяч гривень.

Вистачає сьогодні у Вінниці таких апаратів?

Не так щоб повністю вистачає, але, за потреби, якщо не справляються міські заклади, виручає нас дитяча обласна лікарня. У 2009 році на її базі відкрилось відділення на 12 ліжок, тобто на 12 робочих місць. Обласна лікарня бере на себе переважно вроджені вади, хірургічні патології, з якими ми в пологовому будинку не маємо можливостей впоратися…

Чи може виникнути така ситуація, коли якогось дня дітей, які потребують штучної вентиляції легенів, буде більше, ніж самих приладів?

Однозначно відповісти важко, бо ситуація буває хвилеподібна – передбачити неможливо, але, як правило, одне-два робочих місця завжди є в резерві. Звісно, хотілось би, та просто необхідно сьогодні мати більше такого обладнання. І не лише лікувальне сучасне обладнання необхідне, а й діагностичне. Суттєву допомогу надає діагностична фірма, яка працює на базі нашого пологового будинку, ми співпрацюємо, у них обладнання сучасне, але це приватна структура, тому діагностика не безкоштовна…

Нове і якісне обладнання часто є рідкістю серед застарілих «агрегатів». Доводилось чути, що подекуди в пологових будинках кювези ще радянського зразка, вони числяться на папері, але користі з них мало. Який відсоток сучасного і старого обладнання у вас?

На жаль, така проблема скрізь є. До того ж був такий час (років шість тому), коли на Україну хлинув потік гуманітарної допомоги, і ці кювези у нас досі є і функціонують, хоч і не нові. Торік ми купили найсучасніший, один із найкращих кювезів, увесь комплекс підтримання життя новонародженого є в ньому. Новий один, а ще є п’ять старих, які пройшли техогляд і за необхідності використовуються.

Яка ваша думка про ідею так званого укрупнення пологових будинків? Причин багато, але чи це допоможе в головному – виходжуванні дітей?

Укрупнення абсолютно не має жодного позитиву. От у літній період усі пологові будинки закриваються почергово (санепідобробка, ремонти, відпустки тощо). Зараз закритий Центр матері і дитини, мешканців чотирнадцяти районів області ми приймаємо, решту, майже стільки ж, перший пологовий, а ще ж по місту є породіллі. Тому сьогодні два пологових будинки Вінниці працюють не у звичайному, а в посиленому, перевантаженому режимі – в середньому по десять-п’ятнадцять пологів на добу. Такий ритм можна ефективно витримати місяць-два, потім починаються проблеми санепідрежиму, апаратури, бо неможливо нам сьогодні справлятися з таким потоком. Тому зменшувати кількість пологових закладів недоцільно, але слід їх належно забезпечувати…

 

Медсестри палати інтенсивної терапії новонароджених Вінницького пологового будинку №2 здійснюють процедуру фототерапії

 

 

Під укрупненням іноді розуміють ліквідацію районних пологових будинків, адже там, здається, ситуація набагато гірша, ніж в обласних центрах, – не вистачає не лише устаткування, а й кадрів…

Звісно, не хочу образити спеціалістів із районів, але фаховий рівень колег із обласних центрів переважно набагато вищий. Це можна пояснити кількістю пологів. Наприклад, за 2008 рік в нашому пологовому будинку народилося 1800 дітей, а в деяких районах – по 180-200 дітей. Отакий об’єм, а звідси і рівень, і досвід… Також місто Вінниця сьогодні набагато краще укомплектовано сучасним обладнанням, нема проблем із консультативною допомогою, ми працюємо з кафедрами медичного університету, швидко можна проконсультувати хірургічний профіль, що в районах дуже проблематично. Тому ми, звичайно, стараємося важку патологію з районів забирати до обласного центру і тут допомагати цій малечі. На сьогодні пологові будинки міста стовідсотково укомплектовані медперсоналом, на відміну від тих, що в райцентрах.

Стосовно виходжування передчасно народжених дітей (вагою від 500 до 999 грамів) – чи вистачає нині всього необхідного для їхнього виживання? Чи багато їх народжується у Вінниці і який відсоток вдається виходжувати?

Законодавчо уже два роки таких дітей перестали вважати викиднями, але база під цей наказ не була підведена, жодна область не була готова з матеріально-технічної точки зору. Щодо статистики, то за останні два-три роки дітей з екстремально низькою масою у нас народжується 17-18 (по місту, на тлі загальної народжуваності близько п’яти з половиною тисяч). Це відсоток не дуже великий, а з них відсотків п’ятдесят виживає. Проте серед цих дітей дуже велика кількість патологій. Як писали у французьких медичних часописах, на скільки вони зменшили ранню смертність у цій категорії дітей, на стільки збільшилась у ній інвалідність. Тобто це велика проблема, і вона полягає не лише в обладнанні.

Дуже дороге медикаментозне забезпечення для порятунку глибоконедоношених дітей. Наприклад, ампула «Курасурфа» (штучний сурфактант, який дає змогу працювати  недорозвиненим легеням) коштує в межах семи тисяч гривень за один флакон. Не кожна сім’я може собі дозволити такі витрати.

Кажуть, дешевий сурфактант не допомагає, а більш-менш дієвий «Альвеофакт» у дефіциті…

Уже три роки і для міста, і для області відсотків сорок цих препаратів закуповує держава – і «Курасурф», і «Неосукрим», а «Сукрим» уже не використовується, він «не виправдав довіри». Проте і цей «нео», чесно кажучи, не набагато кращий… Але, як то кажуть, чим багаті, тим і раді, – мусимо використовувати. Отже, частиною цих препаратів забезпечує держава, але решту доводиться купувати батькам.

А якщо малозабезпечена сім’я, мама-одиначка тощо…

Це не є проблема – забезпечується коштом держави…

«Неосукримом» посередньої ефективності?

Так. Або, якщо вона захоче, «Курасурфом», наприклад, адже завжди є право вибору. За державний кошт – вітчизняні препарати, а імпортні доведеться купувати самим…

Яку найменшу дитину вам вдалося виходити?

У цьому місяці 800-грамова дитина у нашому пологовому будинку вижила, переведена на другий етап виходжування в дитячу обласну лікарню. А в Центрі матері і дитини ще менші діти виживали. За перше півріччя цього року у Вінниці народилося вісім таких дітей, троє померло, а п’ятеро вижило. Але, на жаль, зустрічається чимало вроджених вад –  в останні роки така тенденція, і не лише серед глибоконедоношених. За 2008 рік ми трьох дітей із вродженими вадами серця з пологового будинку №2 відправили до Києва, де ці діти були прооперовані.

Необхідний якісний генетичний моніторинг, ультразвукова діагностика, адже виявлення на ранніх етапах важких патологій може попередити вагітність і народження нежиттєздатної дитини. На сьогодні, поруч із передчасно народженими, ще дві значних проблеми: вроджені вади і перинатальні інфекції…

От якщо помріяти: чого пологовим будинкам і неонатології  зараз найбільше не вистачає? Яких апаратів чи препаратів? І від кого їх чекати і вимагати?

Загалом із медикаментозним забезпеченням проблеми нема. В неонатології призначається досить вузьке коло препаратів, і нема сьогодні такої проблеми, щоб чогось не було. Інша справа – це обладнання. Якщо ти маєш хорошу апаратуру, то хочеш мати кращу і кращу. Наприклад, одне робоче місце складається, зокрема, з кювеза, моніторів, насоса, дихального апарата… Вухом (стетоскопом) ти все не почуєш, потрібен контроль моніторів. Скажімо, у новонародженого жовтяниця – одне з найпоширеніших захворювань. Одним із найефективніших методів її лікування є фототерапія (так зване засмагання), а сучасний середній апарат для фототерапії коштує в межах п’ятдесяти тисяч гривень. Наприклад, у нас їх є три, один з них уже старенький, а треба п’ять-шість. Така сама ситуація зі шприцем-насосом. Сьогодні інфузію одержують шестеро діток, а шприців таких чотири, тому старшеньким, міцнішим замість цього шприца звичайну крапельницю ставимо... Щороку хочеться щось нове, більш сучасне, яке допомагатиме і в діагностиці, і в лікуванні…

А як щодо проблеми кадрів?

На сьогодні ми, тобто пологові будинки міста, на сто відсотків забезпечені молодшим, середнім медперсоналом і лікарями. База кадрів у нас, по перше, Вінницький медичний університет, також медколедж. Так, з 2007 року на базі дитячої обласної лікарні, на кафедрі педіатрії, відкрилось окреме стажування, а тепер уже будуть інтернатуру проходити молоді лікарі за профілем неонатології. А от по області, в районах, відсотків п’ятдесят не вистачає неонатологів, там працюють лікарі-сумісники.

А про зарплати є сенс говорити?

Думаю, сенсу немає. Це такі «страшні» цифри, що їх називати навіть не хочеться. Одразу після медучилища медсестра отримує 800 гривень – про що тут можна говорити… І, як правило, значна частина цих випускників родом з районів, їм потрібне житло… У лікаря, який щойно з інтернатури прийшов на роботу, ставка без категорій – до тисячі гривень…

Юрій Сегеда