Кращий молодий фтизіатр Донецької області Марина КОЗИНЕЦЬ: Я входжу в життя хворого...

Мета конкурсу "Кращий молодий фтизіатр" - підняти мотивацію молодих фахівців і лікарів інтернів до роботи у фтизіатричній службі...

Благодійний фонд Ріната Ахметова "Розвиток України" сумісно з Головним управлінням охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації в рамках "Програми подолання епідемії туберкульозу в Донецькій області в 2007-2011 рр." ініціював проведення в Донецькій області щорічного конкурсу "Кращий молодий фтизіатр". Його мета - підняти мотивацію молодих фахівців і лікарів інтернів до роботи у службі, а також зробити престижною і актуальною професію лікаря-фтизіатра.

Цього року  перше місце в номінації "Кращий молодий лікар-фтизіатр" присуджено Марині КОЗИНЕЦЬ - лікареві туберкульозного кабінету центральної міської лікарні м. Дімітрово. Переможці одержали грошові премії від Фонду Ахметова - 5 тис. грн. за перше місце, 3 тис. грн. і 2000 грн. за друге і третє місця відповідно.

УНІАН  поспілкувався з переможницею обласного конкурсу "Кращий молодий фтизіатр" Мариною КОЗИНЕЦЬ.

- Марино, розкажіть, будь ласка, про себе – скільки Вам років, де, ким і скільки працюєте?

- Мені 31 рік, я працюю в тубкабінеті центральної міської лікарні міста Дімітрово. Працюю по цій спеціальності півтора роки – з 1 серпня 2008 року я прийшла в цю професію, до цього я була лікарем терапевтом.

Я закінчила українську медичну академію в місті Полтаві, інтернатуру пройшла на базі Донецького медуніверситету і потім на базі кафедри фтизіатрії і пульмонології цього вишу закінчила курси спеціалізації. Я перекваліфіковувалася, раніше працювала терапевтом.

- Що спонукало до зміни спеціалізації?

- Я завжди хотіла бути вузькопрофільним фахівцем. У мене, чесно кажучи, була інша можливість – стати дерматовенерологом, але при виході з декретної відпустки, коли я прийшла до головлікаря з такою пропозицією, він мене почав переконувати вибрати фтизіатрію.

Річ у тому, що нашій лікарні дуже потрібний був лікар-фтизіатр, тому що три роки лікарня була без фтизіатра. У мене головний лікар дуже мудрий і досвідчений керівник, йому вдалося мене переконати. Працюючи терапевтом, я все одно постійно стикаюся в своїй практиці з хворими туберкульозом, а будучи фтизіатром, одержуватиму надбавку за шкідливість.

Я зараз один фтизіатр на все місто, я входжу і в координаційну раду протидії туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, входжу в  медраду, на мені звіти і всі-всі хворі,  всі вони мої і ті, які не хочуть лягати в стаціонар, і ті, які там проходять лікування.

- Яка чисельність населення м. Дімітрово і скільки в місті хворих?

- За 2009 рік у нас були зареєстровані 43 вперше виявлених хворих, щорічно в місті в середньому реєструється до 50 нових виявлених випадків захворювання . Населення Дімітрова – близько 54 тис. осіб. Виходить,  що захворюваність у нас за 2009 рік була 81,4 на 100 тис. населення – це багато, тому що поріг епідемії вважається – 50 випадків на 100 тис. населення. У Дімітрово захворюваність вища середньообласного рівня на 7%.

Серед вперше виявлених випадків захворювання є і важкі стадії, в запущених формах з розпадом і бактеріовиділенням, і таких практично половина.

- Скажіть, у Вашого чоловіка, у ваших родичів не було тривоги за Вас, адже фтизіатр – небезпечна професія.

- Було побоювання. В той час, коли я думала про те – бути мені або не бути фтизіатром, мене відмовляли всі родичі, навіть всі колеги по роботі, абсолютно всі, ніхто не підтримував, окрім моїх керівників – головлікаря і завідувачки. Але я все одно вибрала цю спеціальність. І ви знаєте, мені подобається моя професія.

- Наскільки ви захищені у себе в поліклініці, у себе в кабінеті?

- Коли я вибирала спеціалізацію, до речі, зіграло роль і те, що був зроблений капітальний ремонт в тубкабінеті. Приїжджали з перевіркою лікарі обласної СЕС і були здивовані створеними умовами.

Колектив у нас у відділенні маленький – всього три медсестри і одна санітарка, але п`ять кабінетів. Є окремий кабінет для профогляду - тобто, пацієнти заходять окремо і не стикаються з постійними хворими. Також у нас окремий кабінет, де хворі приймають медпрепарати, тому, якщо у них немає ніяких скарг, вони можуть в мій кабінет і не заходити. Є у нас окремий кабінет, де медперсонал обідає, це кімната відпочинку, і там все абсолютно ізольовано. У нас є, де прийняти душ після огляду, якщо в цьому є необхідність. Це все в нашому відділенні. У нас є окрема комп`ютерна кімната.

Також ми часто провітрюємо кабінети, прибираємо приміщення спеціальними фізіологічними розчинами підвищеної концентрації.

Крім того, на вимоги нашого інфекційного контролю хворі носять марлеві маски, вони слухають розпорядження і дотримуються їх.

- Ви пам`ятаєте своїх перших хворих?

- Так, я пам`ятаю своїх перших хворих. Люди на початку приходять перелякані, коли дізнаються про свою хворобу. Вони не вірять, і в якійсь мірі з ними потрібно бути психологом і любити своїх хворих. По-іншому не можна, хворі це теж відчувають, тому що інакше не буде довіри, інакше вони не лікуватимуться. Я в цьому вже переконалася.

- Є у Вас особисто надія і переконання, що реально можна змінити ситуацію із захворюваністю туберкульозом?

- Так, звичайно, тільки на це і сподіваюся. Я відчуваю свою відповідальність. Так, звичайно, і смертельні випадки були на моєму досвіді роботи. Але, в основному, смертельні випадки -  у асоціальних груп населення, які самі не хочуть лікуватися.

Хоча хворіють з різних соціальних шарів, у тому числі і достатньо забезпечені люди. Проте я упевнена, що якщо людина хоче вилікуватися, вона вилікується.

Лікування триває мінімум  6 місяців, може 8 – 10 місяців. І вилікувалися вже на моїй практиці дуже багато, ставши абсолютно здоровими. Ось, наприклад, днями на дитячому майданчику я зустрілася зі своїм колишнім хворим, який приїхав гуляти з шестимісячною дочкою.

Взагалі, одна з особливостей фтизіатрії полягає в тому, що лікар входить в життя хворого, тому що таке тривале лікування сприяє встановленню тривалого контакту з ним, з його сім`єю. Просто вже зростаєшся з хворими, з їх долями, і навіть починаєш брати участь в їх житті. І іноді я відчуваю, що граю в їх житті головну роль, стаю буквально членом сім`ї.

- Скажіть, Ваші батьки, чоловік тепер заспокоїлися за вас після півтора років роботи?

Так, ви знаєте, вони заспокоїлися. Тим паче, що я їм завжди говорю, що мені працюється добре. Чоловік дивується, що мене багато хто впізнає в місті і вітається.

Я йому про свою роботу особливо нічого не розповідаю, не говорю про своїх хворих, тому що містечко у нас маленьке, люди один одного знають, і я дотримую лікарську етику. Взагалі-то в моїй сім`ї медиків окрім мене немає нікого, просто я захотіла бути лікарем ще з шкільних років. Тато гірник – начальник ділянки на шахті «Красноліманська», чоловік шахтар. А син, якому зараз 4,5 року, на мене дивлячись, говорить, що буде лікарем.

- А яка у Вас зарплата?

- З березня місяця додали за стаж, і тепер у мене 10% йде надбавка за 9-річний стаж роботи – зараз одержую 1,6 тис. грн., до цього було - 1,5 тис. грн.  У цій зарплаті, крім того, у мене ставка з чвертю, 25% - доплата за інтенсивну працю і 30% надбавки за шкідливість. Тобто, якщо брати «голу» ставку, то вона після виплати податків складає близько 800 грн.

- Для Вас ця премія в 5 тис. грн., звичайно, істотна? На що її витратите?

- Так, звичайно, істотна. Хочу витратити ці гроші на щось пам`ятне, треба щось купити, щоб нагадувало про цю подію.

Ну, наприклад, у мене немає комп`ютера.

Розмовляла Олена Колгушева