Чи міг Мельниченко захворіти природним шляхом?

Мельниченко розглядається більше як персонаж темної політичної п’єси, ніж, як людина, що потребує участі та співчуття...

28 липня майора Мельниченка було госпіталізовано з інсультом у столичну Жовтневу лікарню (приблизно за тиждень до інсульту йому зробили пластичну операцію на носі). Лікарі – ті, що його лікують, і, так би мовити, “статусні” (наприклад, екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук) відмовляються давати коментарі. Тож ми звернулися до експертів, адресуючи їм кілька запитань. Суто “медичне”: чи міг майор Мельниченко захворіти природним способом? І більш філософське: чому вчорашній герой нині не викликає ані щирого співчуття в політиків, ані інтересу в суспільстві?

Дмитро Видрін, голова Партії вільних демократів:

ЯКБИ НЕ БУЛО МИКОЛИ, КУЧМА ПРАВИВ БИ Й СЬОГОДНІ

У нашої партії великі сумніви, що в основу хвороби лягли природні причини. Ми зустрічалися з Миколою недавно, він був цілком здоровий, ні на що не скаржився, але казав, що за ним продовжують стежити і навколо нього відбуваються якісь дивні події. Тож з великою часткою достовірності я припускаю, що він захворів неприродно. Характер хвороби, кровотеча в мозку може бути спричинена цілим рядом синтетичних речовин. Тож ми вимагаємо повного розслідування, а саме – щоб Микола був узятий під охорону, щоб суворо контролювалося, які медикаменти використовуватимуться при його лікування.

Ми вели переговори, щоб він увійшов список нашої партії.

Ми намагалися потрапити до нього, проте нам не вдалося.

Суспільство стало більш жорстким, замість милосердя починає працювати ідеологічні кліше. Я не священик, щоб давати моральні оцінки Миколі. Але якби його не було Миколи, Кучма правив би й сьогодні. Це я кажу з упевненістю на сто відсотків. Я знаю, як готувався третій строк Кучми, а також вічне правління Кучми. Ви спитайте тих, хто сьогодні засуджує Миколу, де б були феросплавні заводи й усе решта, якби не він.

Олесь Доній, керівник Центру досліджень політичних цінностей:

ПІК ЙОГО ПОПУЛЯРНОСТІ МИНУВ

Я припускаю і природне походження, і злий умисел у хворобі Мельниченка. Микола Мельниченко – людина емоційна, живе в постійному стресі, і серцево-судинна хвороба в такій ситуації не дивина.

Якщо відсторонитися від самого Миколи Мельниченко, то в суспільстві зменшується толерантність. Це помітно. У Дніпропетровську знайшли хлопців, котрі скоїли дев’ятнадцять вбивств, а політики продовжують говорити про вибори, про повноваження та референдуми. У нас мало уваги до людського життя. Це має своє продовження і в ситуації із Мельниченком.

Загалом щодо нього в політиків та журналістів є певний скепсис. Його заяви часто суперечать одна одній і пов’язані з конкретним політичним моментом. Він видає заяви порціями. Пік його популярності минув – не лише через зміну ситуації, а й через його власне поводження. Та хай би що робила людина, це не виправдовує неуважності до її здоров’я.

Кость Бондаренко, директор Київського інституту управління імені Горшеніна:

КОЛИ ДО ХВОРОБИ ПІДХОДЯТЬ З ПОЛІТИЧНИМИ МІРКАМИ, ТО В ДІАГНОЗ НЕ ПОВІРЯТЬ

Жодна людина не застрахована від хвороб. А в Миколи Мельниченка був важкий період, йому доводилося часто здійснювати перельоти, нервувати. Микола усвідомив, що він є політичним банкрутом, що з ним ніхто не хоче мати справи. Він опинився у своєрідній ізоляції. Політичні сили вважають, що спілкування з ним не комільфо, що дружба з ним не робить їм честі. На фоні цього нервування, суцільних невдач та поразок цілком міг трапитися інсульт.

Чому сталося так, що Микола опинився в ізоляції? Одна справа, набратися сміливості й сказати: Президент – злочинець. Інша справа – довести ці слова. Він не зміг їх довести. Лікарі мовчать, бо надто великою є політизація цієї ситуації. Коли до хвороби підходять з політичними мірками, лікарі вважають: у діагноз не повірять, звинуватять у брехні. Завтра вийде СПУ і скаже, що його отруїли... Кожен перестраховується. Крім СПУ, Микола фактично більше нікому не потрібний.

Олег Тягнибок, лідер всеукраїнського об’єднання “Свобода”:

І ПОМАРАНЧЕВІ, І БЛАКИТНІ ПОБОЮЮТЬСЯ, ЩО РОЗКРИЄТЬСЯ ЇХНЄ СПІЛЬНЕ НЕСИМПАТИЧНЕ МИНУЛЕ

Навіть як колишньому лікареві мені важко встановити діагноз без того, щоб оглянути пацієнта. Уже треті вибори проходять за участю карти Мельниченка та касетного скандалу. І дивно, що ця тема ще не закрита. Два роки тому помаранчеві обіцяли розкрити вбивство Гонгадзе, а замість розкриття продовжують тему майора і його плівок. У Мельниченка було напружене життя, він дуже активізувався, тож не дивно, що його звалила хвороба.

Лікарі мовчать, бо він несе загрозу, у тому числі й фізичну, учасникам скандалу. Власне це є причина, що ніхто не хоче замащуватися цим скандалом. А політики розуміють, що якщо винести назовні всю правду, то вона зачепить усіх. Іде гальмування цього процесу, бо всі – і помаранчеві, і блакитні – побоюються, що розкриється їхнє спільне несимпатичне минуле.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

ДО МИКОЛИ СТАВЛЯТЬСЯ ЯК ДО ЛЮДИНИ, ЯКА МАЛА НЕОБЕРЕЖНІСТЬ ВЛЯПАТИСЯ В ТЕМНУ ПОЛІТИЧНУ ІСТОРІЮ

Як людина Мельниченко міг би захворіти природним шляхом. Утім, хвороба політика, особи, втягненої в темні сторінки вітчизняної політики, цілком може мати політичне походження. Політиці неважливо, що є насправді. Будь-яка природна хвороба політика є предметом експертних аналітичних та політологічних інтерпретацій. Навіть якщо хвороба має природне походження, вона є фактом української політики та має політичний контекст або підтекст.

Лікарі мовчать, бо їхній діагноз не може бути остаточним. Остаточний діагноз ставитимуть лікарі від політики, аналітики, експерти, коментатори, журналісти. Лікарі зараз хочуть бути акуратними, чітко з’ясувати діагноз, перш ніж сформулювати його. Будь-яка медична неточність обростатиме політичними інтерпретаціями, домислами аналітиків.

До Миколи ставляться зараз як до людини, яка мала необережність вляпатися в темну політичну історію і спробувала невдало ввійти у велику політику. А для українських політиків нехарактерне висловлювання чогось надто людського до інших політиків, навіть до тих, які цього дуже потребують. Мельниченко розглядається більше як персонаж темної політичної п’єси, ніж, як людина яка потребує участі та співчуття.

Чи міг Микола Мельниченко бути іншим? Є два рецепти ефективної участі в політиці. Це – щирість та розум. Деколи можна чинити по-щирому, але нерозумно, і це – програш. Розум без щирості – така політична раціональність також може призвести до поганого результату. Якщо уявити, що Мельниченко діяв щиро, як переконаний борець із “режимом Кучми”, то потім від поводився нерозумно. Він виявився інтелектуально слабким для досвідченої, лицемірної, темної, корупційної української політики. Звідси й випливають його істерики, неврози, метушня і спроби прихилитися до різних фігур, котрі розганяли круги касетного скандалу. Не знайшовши політичного притулку, він зробив усе, щоб повністю підірвати довіру до тих плівок, які він “героїчно здобував” кілька років. У результаті справа Гонгадзе дала великі політичні наслідки, але не привела до моральних уроків. Я вже не кажу про те, що таємниця загибелі Гонгадзе так і залишилася таємницею.

Щоб лізти в мутну воду української політики слід мати не лише “щирі” наміри, а й усвідомлювати, з ким і як слід себе пов’язувати. Якщо і входити в мутну політичну історію, то робити це з холодною головою і правильним розрахунком. У Мельниченка цього не вийшло, бо він не чекіст, а простий майор охорони.

Опитувала Маша Міщенко

УНІАН в Google News