Що таке підліткова булімія і що з цим робити

У підлітків дві реакції на стрес. В одних від переживань шматок в горло не лізе. Інші активно "заїдають" будь-який психологічний конфлікт...

Роз­ла­ди харчової поведінки на­бу­ва­ють у роз­ви­не­них країнах мас­шта­би цієї епідемії. За да­ни­ми ста­тис­ти­ки, жерт­ва­ми надмірного апе­ти­ту ста­ли тільки в США 4 000 000 мо­ло­дих лю­дей, які їдять на­ба­га­то більше нор­ми і володіють підвищеною ва­гою. Од­нак булімія - все ж не синонім ожиріння, хо­ча найчастіше во­на дійсно при­зво­дить до на­бо­ру не од­но­го де­сят­ка зай­вих кілограмів. Це психічний роз­лад, при яко­му у хво­ро­го періодично виникає не­при­род­ний, пря­мо та­ки «вов­чий» апе­тит, наслідком яко­го ста­ють повторювані харчові «на­па­ди».

На­па­ди ска­же­но­го апе­ти­ту мо­жуть відбуватися з підлітком епізодично про­тя­гом дня або наз­до­га­ня­ти свою жерт­ву тільки вночі. Але в де­я­ких ви­пад­ках лю­ди, які страж­да­ють булімією, їдять постійно, бук­валь­но не за­кри­ва­ю­чи ро­та.

Під час цих «припадків обжерливості» гастрономічними нар­ко­ма­на­ми за ко­рот­кий час поглинається ве­ли­чез­на кількість калорійної їжі.

У такі хви­ли­ни во­ни повністю втра­ча­ють кон­троль над со­бою і прос­то не віддають собі звіту в то­му, скільки з`їли, оскільки зу­пи­ни­ти­ся вже не мо­жуть.

Після закінчення на­па­ду нещасні по­чи­на­ють відчувати силь­ну відразу до се­бе і ве­ли­чез­не по­чут­тя про­ви­ни за свою поведінку, до яко­го приєднується і панічний страх по­глад­ша­ти.

То­му во­ни вик­ли­ка­ють у се­бе блю­во­ту, вжи­ва­ють діуретики або проносні, щоб ви­вес­ти зі сво­го організму од­но­час­но обо­жне­ну і не­на­вис­ну їжу. Поз­бав­лен­ня від з’їденої їжі ли­ше наближає відчуття го­ло­ду і надалі підвищує ймовірність чер­го­во­го «роз­гу­лу».

Зго­дом вда­ва­ти­ся до очи­щен­ня шлун­ку до­во­дить­ся все частіше і частіше. Са­ме то­му ба­га­то хво­рих булімією час­то не виг­ля­да­ють тов­сти­ми, а навіть на­впа­ки.

За ста­тис­ти­кою, в ос­нов­ну гру­пу ри­зи­ку по булімії вхо­дять дівчата, по­чи­на­ю­чи з 13 років. Най­ви­щий пік роз­вит­ку і клінічних проявів хво­ро­би припадає на 17-18 років або 20-22 років. Це психічне за­хво­рю­ван­ня виснажує не тільки нер­во­ву сис­те­му, але і весь організм в цілому.

Особ­ли­во силь­но страждає шлун­ко­во-киш­ко­вий тракт. При поглинанні надмірної кількості їжі стінки шлун­ка надмірно роз­тя­гу­ють­ся (аж до роз­ри­ву), а блю­во­та викликає обез­вод­нен­ня і роз­дра­ту­ван­ня стра­во­хо­ду. Крім то­го, кис­ло­та зі шлун­ку мо­же пош­ко­ди­ти емаль зубів.

Край­ня ступінь булімії мо­же вик­ли­ка­ти гост­ру сер­це­ву недостатність і смерть. То­му підтвердження - історія ко­ро­ля рок-н-рол­лу Елвіса Преслі.

Жи­ти, щоб їсти

По­ба­чив­ши, як щас­ли­во і спокійно посміхається уві сні щой­но по­го­до­ва­не ма­мою не­мов­ля, розумієш, що по­гли­нан­ня їжі - це не прос­то за­до­во­лен­ня природної по­тре­би, але ще і од­на з найбільших на­со­лод в житті.

Од­нак для більшості з нас - все ж не єдина. На жаль, іноді це за­до­во­лен­ня витісняє всі інші, і тоді їжа стає нав’яз­ли­вою ідеєю, за­со­бом від усіх бід, клю­чем до вирішення всіх про­блем.

У підлітків дві реакції на стрес. В од­них від пе­ре­жи­вань шма­ток в гор­ло не лізе, інші ак­тив­но «заїдають» будь-який психологічний дис­ком­форт чим-не­будь смач­нень­ким. Пред­став­ни­ки другої категорії як­раз і відносяться до гру­пи ри­зи­ку по булімії. Спо­чат­ку во­ни ба­га­то їдять ли­ше при стресі, але зго­дом вже будь-яка неприємність або прос­то ба­наль­на нудь­га викликає тя­гу до їжі. Дум­ки про їжу ста­ють го­лов­ним змістом жит­тя.

Пацієнт вже не здат­ний зо­се­ре­ди­ти­ся на роботі, навчанні, сім`ї, він не мо­же навіть ду­ма­ти про осо­бис­те жит­тя. Це мож­на вва­жа­ти за­хво­рю­ван­ням. Втім, крім нервової відома ще і вто­рин­на булімія. Во­на зустрічається при де­я­ких за­хво­рю­ван­нях нервової і ендокринної сис­тем, а та­кож при психічних роз­ла­дах. Але це вже те­ма для окремої роз­мо­ви.

Булімія по­ши­ре­на на­ба­га­то шир­ше, ніж анорексія. Але за­те її на­ба­га­то складніше розпізнати. Ви­зна­чи­ти ано­рек­си­ка лег­ко за надмірною худорлявістю, си­ня­вою під очи­ма. А ось у більшості дівчат, які страж­да­ють булімією, зберігається нор­маль­на ва­га і цілком здо­ро­вий виг­ляд. Хіба що во­ни іноді мо­жуть скар­жи­ти­ся на про­бле­ми зі шлун­ком. Ну, а в ко­го з су­час­них дітей та­ких про­блем немає?

Ерозія зубної емалі теж на сьогоднішній день не рідкість. Скач­ки ва­ги? Так і це цілком нор­маль­но в пу­бер­тат­но­му періоді! Депресії і нерозуміння у однолітків? Яка ди­ви­на в 16 років!

До речі, у ви­пад­ку з од­нок­лас­ни­цею донь­ки все так і бу­ло. Ніхто з навколишніх по­нят­тя не мав про те, що у дівчини про­бле­ми. Про хво­ро­би Лілі її влас­на ма­ти дізналася, тільки ко­ли про­чи­та­ла що­ден­ник донь­ки. Зви­чай­но, лізти в осо­бис­те жит­тя ди­ти­ни не­при­пус­ти­мо, але в да­но­му ви­пад­ку за­суд­жу­ва­ти цю жінку не повертається язик.

На­ос­та­нок

За­раз под­ру­га доч­ки почуває се­бе кра­ще, і про пе­ре­жи­те її ро­ди­на, сподіваюся, за­бу­ла, як про кош­мар­ний сон. Щас­тя, що все ви­я­ви­ло­ся вчас­но. Ад­же відомо, що чим раніше роз­по­ча­то лікування, тим ви­ще йо­го ефективність і, до речі, ниж­че вартість (мож­на обійтися ли­ше кваліфікованою психотерапією). У важ­ких ви­пад­ках пацієнтам мо­же зна­до­би­ти­ся госпіталізація, інші хворі цілком мо­жуть пе­ре­бу­ва­ти на ам­бу­ла­тор­но­му лікуванні.

Взагалі цей не­дуг лікують два спеціаліста: пси­хо­те­ра­певт (або психіатр) і дієтолог. Обійтися ли­ше до­по­мо­гою спеціаліста з лікувального хар­чу­ван­ня не­мож­ли­во, ад­же булімія - аж ніяк не синонім харчової розбещеності. В основі за­хво­рю­ван­ня ле­жать глибокі психологічні трав­ми, постійно тривожні пе­ре­жи­ван­ня.

То­му, на жаль, вилікуватися від цієї не­ду­ги, прос­то взяв­ши се­бе в ру­ки, не­мож­ли­во. От­же, ду­же важ­ли­во, щоб родичі про­яв­ля­ли розуміння і терпіння і не зви­ну­ва­чу­ва­ли хво­рих булімією у відсутності у ньо­го си­ли волі, а до­по­ма­га­ли бо­ро­ти­ся з хво­ро­бою.

Оста­точ­на ме­та для пацієнта - це прий­ня­ти се­бе та­ким, який він є, і по­вер­ну­ти­ся до нор­маль­но­го жит­тя. Відновлення займає ба­га­то ча­су, і ба­га­то що за­ле­жить від на­по­лег­ли­во­го ба­жан­ня вилікуватися самої лю­ди­ни. Але та­кож пси­хо­те­ра­певт обов`яз­ко­во працює і з ро­ди­ною пацієнта.

Йо­го зав­дан­ня - ско­ре­гу­ва­ти відносини, що скла­ли­ся між чле­на­ми сім`ї так, щоб хво­рий не відчував відчуження, а лю­бов і по­ва­гу близь­ких.

dytyna.info