Дитяча брехня - захист від авторитаризму дорослих

У дітей підліткового віку брехня нерідко є формою бунту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом... 

Дитина змалечку звикає до того, що хитрощі та невелика брехня є в житті. На цьому побудована значна частина казок. Однак питання в тому, скільки тієї брехні іде від дитини. Якщо це буває інколи і вона малозначуща, на цьому особливо не слід зациклюватися. І батькам не треба дуже карати дитину. Краще розібратися в цій ситуації і мирно порозмовляти з дитиною. Тут треба враховувати, що діти "пробують на смак" різні життєві ситуації. Вони пропускають усе, що бачать, через себе. В тому числі й брехню, випробовуючи, як на це зреагують дорослі, зійде це їм з рук чи ні.

У жодному разі не слід відповідати дитині на брехню недовір`ям. Краще бути зайвий раз обманутим дитиною, аніж безпідставно їй не довіряти і намагатися зловити на неправді.

Чи слід звинувачувати у брехні маленьких діток? Ні, тому що правильніше це було б називати фантазією. У дітей дошкільного віку якраз іде становлення образного мислення і воно потребує свого тренування. Через це малі діти полюбляють видавати бажане за дійсне, уявно створюють собі ситуації, які є для них привабливими. Тобто вони не переслідують свідомої мети приховати правду.

Про навмисне приховування правди, обдурювання, введення в оману можна казати вже у дітей молодшого шкільного віку (6-11 років). Складніші механізми має брехня в підлітковому віці (11-15 років). Зі статевим дозріванням психіка підлітка стає нестабільною. Тому, з одного боку, вони можуть бути вразливими, з іншого - агресивними. У дітей підліткового віку брехня нерідко є формою бунту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом.

Однак в обох вікових категоріях це здебільшого обумовлено вихованням у сім`ї. Найчастіше обдурює та дитина, у чиїй сім`ї панує директивний стиль спілкування. У ній думка дитини практично не враховується. Батьки спілкуються з дитиною авторитарно, мовою наказів та покарань. Звісно, дитина намагається уникнути покарання, тому й вдається до приховування правди за ширмою брехні. До того ж у цьому віці психіка дитини ще дуже вразлива, і їй боляче слухати довгі нотації.

У такому разі брехня є захисною реакцією дитини, способом подолати свій страх перед покаранням та визнанням своєї невдачі. Так дитина захищає повноцінність своєї особистості. Тому батькам слід знати, що брехня - це наслідок неправильного виховання дитини. І передусім саме батькам слід переглянути своє ставлення до дитини.

Привчити дітей до брехні можуть і самі батьки - матері хтось телефонує, а вона просить сказати, що її немає вдома. Або інша ситуація - батьки обдурюють дитину, обіцяючи їй щось купити і не виконують цього. З часом у дитини формується стереотип, що обдурювати - це нормально. І вона починає чинити аналогічно.

Щоб дитина не брехала, не мала інших негативних форм поведінки, в сім`ї мають запанувати довір`я та партнерські взаємостосунки. Якщо дитина в чомусь помилилася, її не треба огульно карати за помилки. Натомість сісти разом з дитиною і проаналізувати їх з позицій дружби, досвіду старшого. Запитуйте дитину: "Чому ти помилилася? Які ти з цього зробиш висновки?" І намагайтесь уникати нотацій на зразок: "А я ж тобі казала", "Я так і знала", "А це тому, що ти мене не слухалась" і т. п. Після довірливої розмови помилка дитини стане для неї дорогоцінним даром досвіду. І в подальшому вона намагатиметься уникнути такої помилки. До того ж у разі такого дружнього аналізу невдач дитини ні її самоцінність, ні самооцінка не страждають.

Батьки пам`ятайте

Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

Можна виражати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, хоч якими б небажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з`явилися, отже, для цього є підстави.

Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

Поступово, але неухильно знімайте з себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

Давайте змогу дитині зустрічатися з негативними наслідками її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати "свідомою".

Карайте дитину, залишаючи її без хорошого, аніж роблячи їй погано.

Пам`ятайте, що дитина постійно шукає і навіть бореться за позитивне ставлення до себе. Бо позитивне ставлення до дитини - це основа її психологічного виживання.

Аліна ШИШОК, психолог 

УНІАН в Google News