Про що свідчать "описки" та "обмовки"?
Про що свідчать "описки" та "обмовки"?

Про що свідчать "описки" та "обмовки"?

11:29, 20.01.2012
9 хв.

Це фо­ку­си несвідомого. Пер­шим зрозумів, що це означає, тво­рець теорії психоаналізу Зиг­мунд Фрейд...

Про що свідчать 'описки' та 'обмовки'?Помиляємося бук­вою - і SMS набуває двозначність, поспіхом клацаємо миш­кою - і mail йде не то­му ад­ре­са­ту... Сучасні технології при­ско­рю­ють ритм, все частіше став­ля­чи нас в незручні ситуації. Про що го­во­рять наші «ля­пи»?

Нові технології, по ідеї, повинні по­лег­шу­ва­ти спілкування. Але са­ме че­рез них ми все частіше потрапляємо в незруч­не ста­но­ви­ще. Но­вий вид комунікацій дозволяє діяти спон­тан­но і не передбачає по­пе­редньо­го об­ду­му­ван­ня то­го, що ми пи­ше­мо. І ми звикаємо не пе­ре­чи­ту­ва­ти повідомлення, пе­ред тим як на­тис­ну­ти кноп­ку «відправити», вва­жа­ю­чи за кра­ще діяти без зволікань. А в результаті зростає чис­ло опи­сок, «ви­пад­ко­вос­тей», по­ми­лок.

Елек­трон­на по­шта, ча­ти, нескінченний обмін повідомленнями - ми са­мо­за­бутньо віддаємося цим за­няттям прак­тич­но в будь-який мо­мент на­шо­го жит­тя. Можливість миттєвого кон­так­ту створює вра­жен­ня йо­го легкості і прос­то­ти.

Відео дня

У нас більше немає цьо­го проміжного ета­пу - руч­ки, па­пе­ру, ми більше не зо­бов`язані ша­ну­ва­ти пра­ви­ла орфографії. Виникає вра­жен­ня сво­бо­ди, ми не відчуваємо об­ме­жень, і цей стан в якійсь мірі нагадує ди­тя­че відчуття всемогутності.

Ми діємо імпульсивно,  втра­ча­ю­чи кон­троль над со­бою, несвідомо ро­би­мо те, чо­го свідомо хотіли б уник­ну­ти. В ус­но­му мовленні це бу­ли б за­сте­ре­жен­ня, а на листі з`яв­ля­ють­ся по­мил­ки і опис­ки.

У віртуальних за­со­бах спілкування є ще од­на при­ваб­ли­ва властивість: ми відчуваємо се­бе розкутіше, здається, мож­на ви­с­ло­ви­ти все, що ми хо­че­мо, не по­бо­ю­ю­чись наслідків. Ад­же лю­ди­на, з якою ми спілкуємося, не по­руч із на­ми.

Зна­чить, нам не до­ве­деть­ся ні уточ­ню­ва­ти, ні відшліфовувати те, що ми го­во­ри­мо: не ба­ча­чи її реакції, ми мо­же­мо віддатися своїй уяві, за­ну­ри­ти­ся у фантазії і вже не сте­жи­ти за тим, ку­ди це нас мо­же за­вес­ти.

Приховані бажання

Історія про за­ко­ха­ну дівчину, так поспішала відповісти на дов­гож­да­ну пропозицію по­ба­чен­ня, що у повторній SMS замість «че­рез го­ди­ну» ви­я­ви­ло­ся на­пи­са­но «че­рез член», показує, в яке скрут­не ста­но­ви­ще нас мо­жуть при­вес­ти ці мимовільні по­мил­ки.

На про­ти­ва­гу снам, що за­ли­ша­ють­ся у сфері нашого інтимного жит­тя, такі опис­ки блис­ка­вич­но ого­лю­ють найпотаємніші дум­ки і ба­жан­ня, вис­тав­ля­ють на­по­каз те, що ми більш-менш несвідомо на­ма­га­ли­ся за­хо­ва­ти навіть від са­мих се­бе...

Електронні за­со­би зв`яз­ку на­че підштовхують нас до здійснення по­ми­лок: звик­нув­ши у віртуальному просторі до то­го, що мо­же­мо бу­ти анонімні і безкарні, ми мимоволі пе­ре­но­си­мо цю звич­ку в осо­бис­те спілкування, не­мов за­бу­ва­ю­чи про те, що ми авторизовані і нас мож­на пізнати.

Агресія у по­шу­ках ви­хо­ду

Незграбні вчин­ки ого­лю­ють і наші агресивні імпульси. Ми пліткує про знай­о­мо­го по електронній пошті і «ви­пад­ко­во» йо­му ж лист і відправляємо. Або ж по­га­но кла­де­мо те­ле­фон­ну труб­ку і го­лос­но висловлюємо своє роз­дра­ту­ван­ня на лю­ди­ну на іншому кінці дро­ту...

Свідомість зо­бов`язує нас до жорсткої цензури, за­бо­ро­ня­ю­чи ви­яв­ля­ти негативні по­чут­тя у суспільному та осо­бис­то­му житті. Але несвідоме іноді бунтує, спо­ну­ка­ю­чи нас го­во­ри­ти на­чис­то­ту по­за на­шою во­лею. Найчастіше це відбувається у важкі для нас мо­мен­ти, ко­ли ми не мо­же­мо впо­ра­ти­ся зі своїми по­чут­тя­ми.

Чим важливіша для нас суть пред­ме­та, тим ви­ще ри­зик раптового за­сте­ре­жен­ня, по­мил­ки, пов`язаної з ним. Чим більше ми намагаємося се­бе кон­тро­лю­ва­ти, тим активніше проявляється на­ше несвідоме. Ось чо­му такі осічки час­то ви­ни­ка­ють в нашому робочому елек­трон­но­му листуванні, ство­рю­ю­чи мо­ре незручності як раз там, де ми з усіх сил хо­че­мо зда­ти­ся без­до­ган­ни­ми.

Нові технології нас про­во­ку­ють? Ні. І до їх по­яви на­ше несвідоме ве­ло се­бе так са­мо. Різниця ли­ше в то­му, що ко­лись ми «не помічали», що той, ко­го ми лаємо, стоїть по­руч з на­ми. Але з при­хо­дом но­вих засобів зв`яз­ку ми ста­ли інтенсивніше спілкуватися і, відповідно, більше по­ми­ля­ти­ся. Наш су­час­ник, який забуває стер­ти в мобільному повідомлення від нової коханої, ма­ло чим відрізняється від невірного чоловіка ми­ну­ло­го століття, який за­бу­вав любовні за­пис­ки в кишені сво­го піджака.

Си­ла са­мо­вик­рит­тя

Вітаючи лю­ди­ну, ми, зви­чай­но, го­во­ри­мо ли­ше про хо­ро­ше, але, як­що у нас є давні об­ра­зи, невирішені конфлікти, во­ни мо­жуть несподівано про­рва­ти­ся в са­мий невідповідний мо­мент. Так, по­мил­ка мо­же бу­ти всьо­го ли­ше по­мил­кою, і як­що відносини хороші, одер­жу­ва­чу SMS не­ма чо­го тур­бу­ва­ти­ся. А як­що подібне відбувається не пер­ший раз, то мож­на за­мис­ли­ти­ся: чи ви­пад­ко­во це? І мо­же бу­ти, відверто по­го­во­ри­ти один з од­ним.

За­снов­ник психоаналізу Зиг­мунд Фрейд пи­сав, що «за кож­ною не­вда­лою дією стоїть успішна дія». Нові технології збільшують потенційну можливість та­ких промахів, але в той же час до­по­ма­га­ють нам жи­ти в злагоді з со­бою - во­ни ви­яв­ля­ють ту прав­ду, яку ми не помічаємо.

Ри­зик по­мил­ко­вих дій збільшують соціальні мережі, про­по­ну­ю­чи вик­ла­да­ти різноманітну інформацію про се­бе. Так, нерідко на Facebook і «Од­нок­лас­ни­ках» стар­шок­лас­ни­ки вивішують для друзів свої фо­то з вечірок і «за­бу­ва­ють», що їх на­пев­но по­ба­чать бать­ки. Нетверезі, нафарбовані, напівроздягнені ... і дорослі при­хо­дять в жах.

Підлітки не­мов ски­да­ють з се­бе той ідеальний об­раз зраз­ко­во­ї ди­ти­ни, який ба­жа­ють ба­чи­ти дорослі. З до­по­мо­гою соціальних ме­реж во­ни мимоволі повідомляють бать­кам, що не мо­жуть і не ба­жа­ють бу­ти доско­на­ли­ми. І за­яв­ля­ють про свою по­тре­бу в то­му, щоб їх прий­ма­ли та­ки­ми, яки­ми во­ни є.

Таємне, як відомо, зав­ж­ди стає яв­ним.

Як­що у нас є гли­бин­не ба­жан­ня опи­ни­ти­ся вик­ри­тим, не­мож­ли­во дов­го но­си­ти йо­го в собі. По­чут­тя про­ви­ни, яке во­но викликає, з кож­ним днем ​​стає все сильніше: мріяти про те, що та­ємне, не прий­ня­то, не­при­стой­но. Це по­чут­тя мож­на інтерпретувати як спра­гу по­ка­ран­ня ... яке дійсно послідує чи ні. Але в будь-яко­му ви­пад­ку ситуація з фантазійної ста­не ре­аль­ною і змо­же вирішитися.

Фо­ку­си несвідомого

По­мил­ки, опис­ки, об­мов­ки, втрачені речі - здається, та­ке з на­ми відбувається тільки то­му, що ми втомлюємося, стаємо не­уваж­ни­ми.

Пер­шим зрозумів, що це не так, тво­рець теорії психоаналізу Зиг­мунд Фрейд. Він довів, що так про­яв­ля­ють­ся наші несвідомі наміри, за яки­ми стоїть ба­жан­ня звільнитися від по­чут­тя про­ви­ни, докорів совісті або стра­ху.

«Вам, зви­чай­но, здасть­ся неймовірним, що в тому, що ми втрачаємо,  ми час­то сприймаємо як при­кру випадковість, бе­ре участь якийсь на­ш намір, - пи­сав Фрейд. - Але мож­на на­вес­ти безліч спос­те­ре­жень на кшталт та­ко­го. Мо­ло­дий чоловік втра­тив до­ро­гий для ньо­го олівець. За день до цьо­го він от­ри­мав лист від шу­ри­на, яке закінчувалося сло­ва­ми: «У ме­не немає ба­жан­ня по­ту­ра­ти твоїй легковажності і ліні». Олівець був по­да­рун­ком цьо­го шу­ри­на. Без та­ко­го збігу ми, зви­чай­но, не мог­ли б ствер­джу­ва­ти, що у втраті олівця бе­ре участь намір поз­бу­ти­ся від цієї речі. Аналогічні ви­пад­ки ду­же часті. Втра­ча­ють­ся пред­ме­ти, ко­ли по­сва­риш­ся з тим, хто їх дав і про ко­го неприємно зга­ду­ва­ти, або ко­ли самі речі пе­ре­ста­ють по­до­ба­ти­ся і ти шукаєш привід замінити їх іншими, кра­щи­ми».

zhinka.info

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся