Медична система Австралії - все під контролем держави

У жодній з англомовних країн світу державна медична система не організована з таким розмахом... Незаможні, багатодітні, студенти та пенсіонери нічого не платять за медичне обслуговування...

У жодній з англомовних країн світу державна медична система не організована з таким розмахом, як у Австралії.

Вона називається Medіcare (що можна перекласти українською мовою як "Мед(ична) опіка") й утримується частково за рахунок бюджету, частково - автоматичних відрахувань із зарплати працюючих. Із незаможних, багатодітних, студентів та пенсіонерів коштів не беруть зовсім, з військових - 0,2%, з решти - близько 1,5%. Самотні люди, які заробляють понад 50 тис. австралійських доларів на рік і не мають приватного страхування, платять додатково ще 1% податку. 

Система Medicare, яку впроваджено у 1984 році, становить лише 8% загальних витрат Австралії на здоров`я населення. Більша частина коштів покривається за рахунок інших прибутків держави (насамперед податків). Метою Medicare є "охорона здоров`я, доступна для всіх австралійців", причому "всі австралійці повинні робити свій внесок відповідно до їхньої можливості заплатити".

Будь-який дорослий громадянин країни має іменну картку Medіcare Card, за якою він та члени його родини можуть безкоштовно лікуватися й госпіталізуватися у державних медичних центрах, клініках та шпиталях. Одержання картки не залежить від стану здоров`я, віку, статків або інших параметрів.

Магічну зелену пластикову картку державної системи обов`язкового медичного страхування, де, окрім прізвища, стоїть номер користувача і дата, до якої ця картка дійсна, бажано носити при собі.

Новонароджених австралійців вписують у картки одного чи обох батьків дитини.

Один день перебування в австралійських державних лікарнях, навіть без прийому ліків, оперативних втручань чи діагностичних процедур, обходиться державі в 400-500 австралійських доларів. Тому без поважної причини в лікарнях не тримають. Терапевтичний хворий перебуває в стаціонарі в середньому близько тижня. Звичайно, якщо далі пацієнтові немає куди подітися (скажімо, він не може повернутися додому після тяжкого крововиливу у мозок чи ампутації ноги), його триматимуть у реабілітаційному відділенні стаціонару, доки він не одужає або доки йому не знайдуть місце в будинку престарілих.

Австралійська система державного медичного страхування не покриває витрат на  косметичну чи пластичну хірургію, а також консультації клінічних психологів, більшість видів стоматологічних послуг, фізіотерапію, консультації працетерапевтів, спеціалістів з хвороб стоп та нігтів, костоправа тощо. Одні відвідини стоматолога в Австралії можуть коштувати, як витрати на харчування протягом тижня. Вартість зубного протезування становить сотні чи навіть тисячі доларів. Деякі небагаті люди стоять перед дилемою: їсти чи лікувати зуби.

Водночас усі австралійські діти проходять безкоштовне обстеження (і за необхідності - лікування) у школах кожні два роки, їм також читають лекції про догляд за зубами.

Для пенсіонерів та незаможних австралійців (котрі мають Health Care Card) створено систему безкоштовної державної стоматологічної допомоги. При деяких державних лікарнях існують стоматологічні поліклініки. У великих містах є окремі стоматологічні заклади. В університетських поліклініках безкоштовно лікують студенти-стоматологи.

Також держава не оплачує будь-які тести, які безпосередньо не пов`язані зі станом здоров`я. Скажімо, хто просто цікавиться, яка в нього група крові, або потрібно пройти медичний огляд для професійних водійських прав (проте Medicare оплатить за медичний огляд для приватних водійських прав), чи необхідний медичний огляд для приватного страхування здоров`я.

Проведення деяких тестів державне страхування покриває тільки за наявності певних обумовлених діагностичних виявлень. Скажімо, кошти на проведення ультразвукового дослідження плоду в І триместрі вагітності покриваються тільки у разі ускладненого перебігу вагітності або визначення щільності кісток оплачується тільки за умов, що у хворого були патологічні переломи чи він застосовує для лікування кортикостероїдні препарати, тощо. В інших випадках за вищевказані тести пацієнтам слід повністю платити власні гроші.

Будь-хто з клієнтів Medіcare може звернутися у приватні заклади. Це дає дві головні переваги: насамперед є право вибору лікаря-спеціаліста, що особливо важливо, коли потрібно зробити відповідальну чи нестандартну операцію, або лікувати рідкісну хворобу. По-друге, у приватному медичному закладі пацієнтові практично не доведеться чекати на так зване планове лікування чи операцію.

З оплатою у приватного лікаря можливі два варіанти:

1) одні лікарі повідомляють, що вони працюють за системою bulk bіllіng, коли пацієнт не платить зовсім, а по закінченні візиту лише підписує рахунок, який лікар згодом перетворює на гроші, виставляючи рахунок за свої послуги державі;

2) в інших лікарів пацієнти платять відразу (чеком, готівкою, кредиткою), натомість отримують квитанцію, яку потім пред`являють у будь-якому відділенні Medіcare для одержання "відшкодування" - всієї суми або частини залежно від виду та вартості послуг, а також від суб`єктивних прав на відсоток відшкодування (нині цю операцію можна застосувати й у більшості аптек). У разі стандартної консультації хворого, скажімо, родинним лікарем у приватній лікарні, Medicare оплачуватиме 75% рекомендованої державної розцінки.

Кожний приватний лікар-спеціаліст має право встановлювати персональну ціну за свої послуги (яку з ним необхідно погодити ще до початку лікування), яка часто є різною. Проте існують рекомендовані державні розцінки на будь-яку медичну консультацію, процедуру, операцію, лабораторне чи рентгенологічне дослідження тощо. Цей перелік цін та правил виплат лікаря видається у вигляді спеціальної книжки. До речі, лікарі приватно практики (як сімейні, так і спеціалісти), хоча й можуть вимагати, які їм забажається, гонорари за свою працю, не мають права формально домовлятися між собою (навіть в одному й тому самому медичному центрі) і встановлювати одну й ту саму ціну на свої послуги. Це суперечило б австралійському закону про свободу конкуренції, за порушення якого штраф становить 500 тис. австралійських доларів з окремих осіб та 10 млн. доларів з організацій. За дотриманням закону (це стосується будь-якого бізнесу в Австралії) стежить відповідна організація. Винятком з цього правила є досягнення лікарями угоди про пряме виставлення рахунку (bulkbilling), бо це, на думку австралійських урядовців, буде корисним для споживача.

Сімейні лікарі, котрі склали відповідні іспити Королівського коледжу сімейних лікарів, і якість роботи яких є "зареєстрованою", мають рекомендовані розцінки державної системи Medicare на 25% вищі, ніж в "інших сімейних лікарів".

У великих містах, де приватних лікарів досить багато та існує конкуренція, сімейні лікарі, зазвичай, не беруть з хворих плату більшу за державну страховку. Проте в місцевостях, де лікарів не вистачає, люди мають доплачувати за консультації. У разі необхідності часто повторно консультуватися лікарі часто йдуть назустріч своїм хворим і обмежуються прямим поданням рахунку.

До речі, кількість візитів до сімейного лікаря протягом року не обмежується. Також можна відвідувати будь-якого лікаря. Проте, якщо пацієнт відвідує більш як 15 різних сімейних лікарів протягом року, його можуть викликати до Комісії зі страхування Здоров`я для пояснень.

Принципи оплати за консультації лікарів-спеціалістів (терапевтів різного профілю, хірургів різного профілю, педіатрів, гінекологів, психіатрів та ін.) в Австралії аналогічні консультаціям сімейних лікарів. Однак вони оцінюються державою значно дорожче, ніж консультації сімейного лікаря. Так, рекомендована ціна за первинну консультацію спеціаліста становитиме 119,35 доларів (що в чотири рази перевищує рекомендовану плату за стандартну консультацію сімейного  лікаря). Тому уряд намагається обмежити такі консультації.

Дільничні лікарі направляють до спеціаліста здебільшого лише тих хворих, яких вони самі не спроможні вилікувати.

Плата за хірургічні операції порівняно добра. До того ж у приватній медицині хірурги, зазвичай виставляють вищі розцінки, аніж рекомендовані Комісією з охорони здоров`я. Але варто пам`ятати, що з тих грошей, які платять Medicare та хворі лікарям, останні мають платити секретаркам, медсестрам, бухгалтерам, за обладнання, інструменти, електрику, охорону приміщень у нічний час, різні страховки та реєстраційні внески. З тих грошей, що лишаються лікарю після вищевказаних витрат, він ще сплачує податки. Практично лишається десь 30% офіційно зароблених грошей.

Досить тривалий час державне медичне обслуговування в країні було ефективним. Однак нині навантаження на систему Medіcare різко зросло, а грошові надходження зменшилися. Криза спричинена кількома одночасно діючими негативними чинник:

 - недостатнім бюджетним фінансуванням,

 - старінням населення,

 - масовим припливом колишніх клієнтів приватних страхових фондів, які вже не можуть дозволити собі приватний страховий поліс через зростання цін.

 Для тих, хто бажає лікуватися краще, ніж за Medіcare, існує альтернативна мережа : 6 основних та маса дрібних фондів приватного медичного страхування - всього близько 44, де за щомісячні внески дають право шпиталізації в приватних лікарнях, надають багато додаткових послуг, протезування, іноді навіть оплачують мануальну терапію та косметолога. При цьому право на лікування за Medіcare цілком зберігається, а відсоток видатку на нього автоматично зменшується.

Але навіть наявність приватної медичної страховки не дає гарантії, що не буде потрібно більше нічого додатково платити під час лікування. Вона покриває лише ті 25% коштів, які становлять різницю між рекомендованою розцінкою Medicare (100%) за даний вид лікарських послуг та 75%, які покриваються державним страхуванням усіх австралійців, незалежно від того, чи вони мають приватне страхування чи ні. Проте деякі лікарі виставляють рахунки за свої послуги вищі за рекомендовані розцінки. І за цю різницю (все, що буде понад 100%) доведеться платити. У 2000 році австралійські приватні фонди намагалися примусити австралійських лікарів та директорів приватних лікарень підписати угоди про розцінки, щоб хворим не доводилося виплачувати додаткові кошти зі свого гаманця. Звичайно, австралійські лікарі не хочуть із цим погоджуватися, бо це, зокрема, може призвести до відомої американської моделі "керованої медицини",  коли американські страхові компанії диктують американським лікарям, які дослідження проводити за певних хвороб, тощо.

Приватна страховка не доплачуватиме за ліки, що не входять до переліку Системи фармацевтичних пільг. А в будь-якому приватному шпиталі придумають якісь додаткові витрати, що не покриватимуться приватним страхуванням (користування телевізором, телефоном тощо).

До речі, часто в державній лікарні лікують не гірше, аніж у приватній, а навіть ліпше. У державних закладах, особливо тих, які мають статус клінік, працює багато кваліфікованих фахівців.

Швидка медична допомога в Австралії лише частково оплачується державою, її фінансування різне залежно від штату. Так, у Тасманія вона, наприклад, була безкоштовною для всіх громадян, а в штаті Квінсленд швидка допомога безкоштовно обслуговує лише пенсіонерів. Решта населення має платити за таку зручність  - необхідно оформити абонемент на "швидку" та регулярно вносити плату. Інакше рахунок за виклик швидкої допомоги може перевищувати тисячу доларів.

У каретах швидкої допомоги лікарі не їздять, проте середній медичний персонал вміє робити все, навіть приймати пологи, здійснювати реанімацію та інкубацію. Якщо, скажімо, по дорозі в лікарню потрібно ввести якісь ліки, то зв`язуються по телефону з лікарем приймального відділення, щоб отримати дозвіл. Ще одна послуга швидкої допомоги - вона перевозить хворих з дому до лікарні та на консультації чи амбулаторне лікування. Про це необхідно домовлятися завчасно.

Сімейний лікар в Австралії нерідко є частиною родин своїх хворих, бо він обстежує всіх її членів з будь-якою патологією (іноді навіть приймає пологи) та допомагає розв`язувати соціальні проблеми. Через певний час роботи на одному місці австралійського лікаря починають запрошувати на родинні свята та весілля.

До речі, австралійські лікарі, так само, як дільничні лікарі в Україні, ходять на домашні "виклики" до своїх хворих (або, як тут кажуть, роблять домашні візити). Однак права пацієнта на конфіденційність лікарі мають дотримуватися незалежно від того, просить їх про це хворий чи ні. Ніхто - дружина (чи чоловік), діти, начальник хворого, його друзі, навіть поліція, не мають права отримувати інформацію про стан його здоров`я. На це має бути дозвіл хворого чи відповідна постанова суду. Проте існують випадки, коли лікар зобов`язаний порушувати принцип конфіденційності своїх стосунків з хворим. Скажімо, повідомляти поліції, якщо хворий у тяжкому психічному стані і може покінчити життя самогубством чи загрожує вбити когось іншого. Так само австралійський закон вимагає від лікаря захищати права неповнолітньої дитини від жорстоких чи недбалих батьків - проти так званих зазіхань на дитину. У більшості австралійських штатів (за винятком Західної Австралії) лікар нестиме карну відповідальність за неповідомлення про такі випадки.

 Одним із страшних "табу" австралійської медицини є статеві стосунки між хворими та лікарями (незалежно від статі). Навіть якщо ці стосунки починаються з ініціативи хворого (хворої). Це вважається, мабуть, ще більшим злочином, аніж "залікувати" хворого. Бо за неправильне лікування здебільшого просто доведеться платити грошову компенсацію (навіть не зі своєї кишені, а зі страховки), а за секс із хворим можна втратити лікарський патент.

Лікарів тут вважають дуже чесними, з високими моральними якостями людьми. Згідно з даними одного опитування громадської думки їх так оцінило 74% респондентів. Проте найчеснішими австралійці визнали навіть не лікарів, а медсестер (89% опитаних) та фармацевтів (86% опитаних).

В Австралії друкується багато наукових праць про те, як поліпшити "слухняність хворого" стосовно рекомендацій лікаря. Існує багато причин, чому майже половина місцевих хворих не вживає виписані за порадою лікаря ліки. Частина хворих просто забуває це робити, інші - не розуміють важливості регулярного прийому ліків, треті не мають грошей на лікування, у четвертих розвивається побічна дія від лікарських препаратів, п`яті просто вже занадто старенькі, щоб тримати щось у пам`яті довше ніж 5 хвилин. Досить популярними є спеціальні коробочки з виїмками для ліків, куди "патронажні медсестри" чи фармацевти розкладають пігулки для прийому хворими протягом тижня. Така послуга може коштувати приблизно 3 долари щотижня.

Велике значення має заохочення хворих до співпраці з лікарем. Скажімо, якщо до фахівця прийде жінка робити мазок шийки матки після п`ятирічної перерви (а в Австралії це рекомендують робити принаймні кожні два роки), то лікар має не висловлювати своє невдоволення, а, навпаки, похвалити, сказати, що це дуже добре, що Ви сьогодні прийшли, Ви ж самі усвідомлюєте, як це потрібно...

Однією із засад австралійської медицини є необхідність так званого інформованого дозволу з боку хворого для проведення будь-якої процедури. Якщо дотримуватися австралійського законодавства буквально, треба мати згоду хворого навіть, щоб до нього доторкнутися чи поміряти йому температуру тіла, бо інакше це буде розцінено як акт насильства.

Окрім того, Австралія, знову ж таки завдяки телебаченню та газетам, переймає всі соціальні тенденції та вади від США, і тут просто стає модним судитися та по можливості "заробити" щось від лікарів. Австралійські лікарі сумно жартують, що вони перетворюються на представників служби соцзабезпечення, тобто починають виплачувати зі своєї кишені пенсії хворим, як "без вини винні". Бо в Австралії можна дійсно притягти до відповідальності будь-якого лікаря. Важко знайти лікаря, який би не був членом так званих страхових захисних медичних організацій. Це й не дивно, враховуючи, що ціна грошової компенсації хворим за помилки лікарів за останні десять років у середньому збільшилася в п`ять разів і становить близько 100 тис. австралійських доларів (це майже 66 тис. доларів США), а за важкі каліцтва (наприклад,  церебральний параліч) з вини лікарів суди присуджують виплати від 7 до 12 млн. австралійських доларів (від 4,6 до 8 млн. американських ).

Медицина в Австралії  окрім гуманної професії, є ще й бізнесом, який базується на економічних законах капіталізму. Заробіток лікаря насамперед залежить від кількості та складності консультацій і меншою мірою від якості його лікування (хоча за умов низької якості обслуговування є більше шансів, що частина хворих від тебе перейде до конкурента). Всі лікарі відчувають загальну тенденцію погіршення фінансової ситуації і мають "прискорювати" свою працю. Деякі сімейні лікарі і спеціалісти перетворюються на так звані "money machines" - "машини для друку грошей". Про таку ситуацію можна стверджувати, коли кількість оглянутих хворих досягається за рахунок якості їх огляду (до того ж фізично втомленим, а тому неуважним лікарем). Справа дійшла до того, що Федеральний австралійський парламент ухвалив постанову, згідно з якою робота сімейного лікаря, який оглядав дуже багато пацієнтів, має переглядатися австралійськими урядовцями від медицини, і лікар може бути покараним за низьку якість роботи. Але це трапляється не так часто.  Медицина залишається "опікою" та "допомогою", а лікарі зустрічають пацієнтів щирою посмішкою та розрадливим словом.

За матеріалами книги доктора Павла Ангелуци "Extraordinary Australia".

УНІАН в Google News