Добкін: Нам, політикам, доведеться змінити своє ставлення до Великої Вітчизняної

Я не підніс до рангу героїв тих, хто, як вони кажуть, билися за Україну, але на боці німців. Але я не заперечую, що можуть бути ті, хто ставиться до них з теплом, і я переконався, що вони мають на це право... Інтерв`ю

Ухвалений Верховною Радою, але ще не підписаний Президентом закон про те, що 9 травня поряд з державними прапорами повинні бути і Прапори Перемоги, викликав у країні жорсткі суперечки. Михайло Маркович, як Ви вважаєте, це виправдане рішення?

Якби Прапор Перемоги не асоціювався з прапором СРСР, цих суперечок не було б. Це Прапор, який вів за собою в бій мільйони солдатів, Прапор, який ціною власного життя прагнули зберегти, щоб не була розформована частина або дивізія. Це Прапор кольору пролитої крові на полях битв, і він має право бути піднятим 9 Травня і нагадувати нам, яке значення цей стяг мав для безлічі людей, які чекали, коли він замінить ненависний фашистський прапор зі свастикою.

Як Ви оцінюєте позицію західних областей щодо невиконання цього рішення? Захід України має право на своїх героїв?

Вирішувати такі питання, на мій погляд, має місцеве самоврядування. Це право львів`ян, тернопільчан, івано-франківців ухвалювати таке рішення. Поки на законодавчому рівні це питання не вирішене, це право територіальної громади.

Хочу нагадати, що харківська територіальна громада встановила пам`ятний знак Йосипу Сліпому. Комуністи та маргінальні політичні сили дуже спекулюють на цій темі, але минуло кілька місяців, і я ще більше переконався в правильності ухваленого рішення. Ми чітко побачили, що є мільйони моїх співвітчизників, які з великою повагою ставляться до цього видатного церковного діяча, як одного з багатьох, хто був репресований. 23 серпня 2010 року в день міста був встановлений пам`ятник небесному покровителеві Харкова - Священномученнику Олександру. Цей священик так само був замучений в одній з харківських в`язниць - не підкорився, не зрадив віру, людей, себе. У чому різниця між двома цими церковнослужителями? І один зцілював словом, і другий, один - представник греко-католицької церкви, а інший - православної.

Думаю, завдяки таким прикладам нашої територіальної громади представники західних областей відійдуть від радикалізації питань Великої Вітчизняної війни, і на знак пошани до тієї частини жителів своїх регіонів, які з болем у серці сприймають заборону на 9 Травня, ради пошани до нас, які живуть на Слобожанщині, на Донбасі, змінять своє рішення.

На все потрібний час. Дуже довго нас намагалися ділити - за релігійним принципом, мовним, політичним, ставленням до сусідів на півночі і заході країни. Думаю, що ми прийдемо до того, що завдяки пошані до себе нас поважатимуть і за межами нашої держави. У Західній Європі історія не менш складна, ніж у нас, і проте, французи і англійці знаходять спільну мову, а Німеччина пройшла через таке покаяння, що сьогодні ніхто не звинуватить її громадян у тому, що відбувалося в світі 60-70 років тому.

Цього року, як і в минулого, напередодні 9 Травня активізуються розмови про народ-переможець і народ-жертву. Як ви вважаєте, чому ця дата не стала досі для нашого українського етносу об`єднавчою?

Перемога у Великій Вітчизняній війні повинна стати тим генетичним кодом, який через багато поколінь об`єднуватиме наш народ. Я абсолютно не вірю тим, хто говорить, що на заході, сході та в інших частинах України різне сприйняття тих подій. Люди відчувають однакову повагу, пошану і величезну подяку до тих, хто ціною свого життя і свого здоров`я, звільнили Україну від фашистського ярма. А слова про нібито різне сприйняття подій воєнних років звучать з вуст політиків, які навряд чи висловлюють реальну точку зору власного народу.

Я дуже багато спілкуюся з людьми, які живуть не тільки на Харківщині, а й в інших регіонах країни, в західних, і знаю, що вони не ставляться до ветеранів і подій так, як ставляться окремі представники політичних сил. Сьогодні на цій темі модно заробляти політичні дивіденди. Але я упевнений, що не за горами той час, коли нам, політикам, доведеться всім разом змінити своє ставлення до всіх цих подій і знайти єдине рішення або дати єдину оцінку Великій Вітчизняній, щоб не ображати нічиїх почуттів на свято 9 Травня. Думаю, що це реально.

Чи справді нації потрібні герої і антігерої?

Кожен народ зобов`язаний пам`ятати свою історію, а в історії завжди є герої. Пам`ять про них живе завжди. Таке неймовірне об`єднання всього радянського народу в боротьбі проти фашизму в 1941-му році було б неможливе, якби не було героїв війни 1812 року, якби в літературі і в народному фольклорі не були б відображені всі славні події тієї війни. А перемога 1812 року грунтувалася на великих перемогах, які були раніші, - битва на Неві Олександра Невського, звитяжні походи Дмитра Донського, звільнення від монголо-татарського ярма. Тому потрібно пам`ятати кожного героя, починаючи від маршала Жукова і закінчуючи рядовим солдатом, який виявив героїзм, волю і мужність, часто ціною свого життя, відстояв висоту і зберіг позицію.

Багато істориків приходять до думки про те, що гіперболізування подвигів окремих радянських солдатів було модним для пропагандистської ідеологічної машини. Ви можете з цим погодитися?

Можу. Радянська ідеологія вимальовувала ідеальний образ, який вписувався в сприйняття комуністичних ідеологів і дуже часто виглядав дуже штучно. Що характерно, фільми того періоду про війну, які змогли очиститися від комуністичної пропаганди, назавжди залишилися улюбленими для телеглядачів, а дуже пафосні й ідеологічні фільми забулися. Завжди будуть бажані «Ати-бати, йшли солдати», «У бій ідуть лише старики», «Вони билися за Батьківщину». Це фільми, які, перш за все, розповідають про подвиг людини.

Як ви вважаєте, наскільки важливе для молоді розуміння того подвигу, який дав їм можливість жити, страждати, любити?

Є історична пам`ять, пам`ять предків, є сім`я, в якій зберігаються традиції, - все це поверне в потрібне русло. Хоч би скільки часу минуло, люди, які народилися в східній частині України, матимуть тепліше ставлення до ветеранів Великої Вітчизняної, ніж люди, що народились у Західній Україні. І в кожного буде на це своя правда. Якщо величезна частина народу зберегла своє ставлення до вояків УПА, вони мають на те підстави. Це їхня історія, їхнє сприйняття, і хоча ми це не сприймаємо, потрібно до цього з повагою ставитися. Це їхні рішення, їхній вибір, і вони мають такі самі права в цій країні, як і ми.

Виховання молодого покоління має відбуватися на ґрунті виняткової толерантності, і тоді молоде покоління дуже чітко і швидко сформулює своє ставлення до історичних подій. Ми прагнемо до Європи, а європейська ментальність побудована на толерантності та дотриманні законів.

Ваші оцінки подій Великої Вітчизняної війни змінилися за останні 5 років?

Ні, мої оцінки не змінилися. У мене змінилося ставлення до процесів і подій, суть яких я раніше не розумів або не давав їм право на життя. Я не почав тепло ставитися до тих людей, які, як вони кажуть, билися за незалежність України, але на боці німецької армії. Я не підніс їх до рангу своїх героїв. Я просто припинив заперечувати, що серед моїх співгромадян можуть бути ті, хто ставиться до них з теплом, і я переконався в тому, що вони мають на це право.

Ігор Бушинський

УНІАН в Google News