Хто «робитиме погоду» в регіоні?

Хто «робитиме погоду» в регіоні?

Харківська область вперше підходить до парламентських виборів з ярликом "гарячої точки". Їх результати, швидше за все, будуть цілком несподівамими. Свій прогноз на перспективу зробило Агентство моделювання ситуацій.

Електоральні переваги Харківській області

У електоральному плані Харківська область (після Донецької і Дніпропетровської) є найпривабливішою за чисельністю виборців. Тим більше важливе значення «першої столиці» як генератора настроїв цілого регіону – таких областей, як Сумська, Полтавська і навіть частково Луганська і Донецька.

Електорат Харківщини  дуже складний і достатньо слабо прогнозований. Електоральні симпатії краю визначаються як мінімум двома чинниками. По-перше, це близькість до Росії, тому проросійські настрої в регіоні представлені достатньо виразно. По-друге, Харків є крупним індустріальним, науково-технічним центром, також у ньому сильні традиції слобожанської культурної самобутності. Безліч вищих навчальних закладів, високий відсоток інтелігенції сприяли тому, що в краї з початку 90-х простежувалися сильні демократичні зміни. Вихованцями регіону були такі відомі сьогодні політики демократичної хвилі, як В.Філенко, віце-спікери В.Гриньов та В.Мусіяка, правозахисник Г.Алтунян та ін.

Ще однією яскравою тенденцією Харківщини є бажання домінувати на загальноукраїнській арені, при цьому не створюючи власні партійні проекти регіонального типу. Таким чином, харківські політики традиційно позиціонують себе як діячів загальноукраїнського масштабу. Багато політиків, що зіграли важливу роль у новітній історії України, є вихідцями або вихованцями Харківської області – О.Дьомін, Е.Кушнарьов, В.Семиноженко, С.Гавриш і ін.

Проте на загальноукраїнській арені інтереси Харківщини так і не знайшли гідного представництва. І вельми обґрунтовано вважається, що потенційна «харківська фінансово-промислова група» в цілому так і не сформувалася. Більш того, якщо в парламенті IV скликання була спроба зусиллями О.Ярославського і С.Гавриша «узаконити» харківські інтереси, створивши депутатську групу «Демократичні ініціативи», то у ВР V скликання з впливових у краї політиків, після загибелі регіонала Є.Кушнарьова, залишився лише бютівець О.Фельдман.

Характерно, що, незважаючи на електоральний потенціал краю, «харківські», на відміну від «дніпропетровських» і «донецьких», ніколи не намагалися створити «чисто регіональний проект» (за винятком «Нової демократії» Є.Кушнарьова, яка як політичний проект так і не зіграла якої-небудь серйозної ролі на політичній авансцені країни). Більше того, харківські міні-угруповання йшли до парламенту під різними брендами, в списках різних політичних сил, які до того ж жорстко опонували одне одному. Так було і на останніх виборах: Партія регіонів – Є.Кушнарьов, БЮТ – О.Фельдман, КПУ – А.Александровська, «Наша Україна» – брат Президента П.Ющенко.

Незважаючи на наявність великого числа яскравих політиків демократичного і центристського флангу, за винятком останніх виборів, коли високі результати показала Партія регіонів, в регіоні традиційно лідирували ліві політичні сили. Втім, тут спостерігається явна негативна динаміка.

Так, у 1998 р. КПУ в Харківській області одержала 35,4% голосів. У 1999 р. за лідера комуністів П.Симоненка в регіоні проголосувало у першому турі 32,87% виборців, у другому 46,46%. У 2002 р. комуністи заручилися підтримкою 30,69% виборців. На президентських виборах 2004 р. П.Симоненко набрав 7,94%. На парламентських виборах 2006 р. партія одержала 4,56%. Таким чином, за вісім років електорат КПУ на Харківщині скоротився майже у 8 разів – що, безумовно, робить регіон ще привабливішим для ідеологічно поміркованіших політичних проектів.

Скромно, але все-таки представлені сьогодні комуністи на рівні облради: одержані 4,82% дозволили комуністам сформувати фракцію в кількості 10 депутатів. Слід зазначити, що на виборах в облраду КПУ поступилася не тільки явному лідерові ПР, але й опонентам з боку правих, які ніколи не домінували в області, – БЮТ і «Нашій Україні».

Фактично, ми можемо спостерігати достатньо стабільні і високі результати КПУ до президентських виборів 2004 р. і різку втрату позицій буквально за 2-3 роки. Проте слід зазначити, що ліві і проросійські ідеї все ж таки мають значну електоральну підтримку в краї, адже саме до цих ідей апелювала що лідирувала в 2006 р. ПР, достатньо високі показники стабільно одержувала ПСПУ Н.Вітренко.

У 1998 р. за ПСПУ в Харківській області було віддано 10,08% голосів (це був другий після КПУ результат в області). На президентських виборах 1999 р. Н.Вітренко підтримало 10,35% виборців. У 2002 р. блок Н.Вітренко одержує вже 5,17%. У 2004 р. за Н.Вітренко голосує тільки 2,58% виборців. У 2006 р. Блок Н.Вітренко одержує 4,33% голосів.

Втім, не дивлячись на явну тенденцію до зниження рейтингу, Блок Н.Вітренко представлений в обласній та інших місцевих радах Харківщини. У м. Харкові за Блок проголосувало 6,1% виборців, і вітренківці створили фракцію з 8 депутатів. На виборах в облраду результати Блоку були набагато скромніші – 4,4% (10 депутатських мандатів). При цьому з фракціями Блокі Н.Вітренко в міськраді та облраді трапилося майже те ж саме, що і з фракцією ПСПУ у ВР III скликання. Внутрішні чвари, конфлікт з Н.Вітренко привели до того, що в облраді фракція Блоку одержала нову назву – «Слобожанський вибір» – і об`єдналася з представниками інших політичних сил. Тепер у фракції домінують представники Російсько-українського союзу (РУСЬ), а 3 члени ПСПУ залишилися позафракційними. У міськраді Харкова позафракційними позиціонують себе всі члени Блоку Н.Вітренко.

Скромніші показники в регіоні завжди показували соціалісти. У 1998 р. за блок СПУ-СелПУ проголосувало 5,91%, в 2002 р. СПУ узяла 4,58%, в 2006 р. не змогла навіть подолати 3% бар`єр – 2,75% (7 місце, СПУ поступилася не тільки колегам по лівому флангу – КПУ і Блоку Н.Вітренко, але навіть партії «Віче»). Тенденція до падіння рейтингу СПУ очевидна, і сьогодні соціалісти не мають представництва навіть на рівні міської і обласної ради.

Проте, незважаючи на очевидну негативну динаміку для СПУ, теоретично соціалісти після переходу в Коаліцію національної єдності могли б поліпшити свої показники в регіоні, хоча розраховувати на помітне електоральне «тектонічне зрушення» навряд чи доводиться.

Провладні центристські політичні сили впродовж останніх 9 років зберігали в регіоні достатньо сильні позиції, поступаючись лише лівим політичним партіям.

У 1998 р. НДП, яку представляв у регіоні Є.Кушнарьов, одержала 6,05%, СДПУ(о) на чолі з Л.Кравчуком і Е.Марчуком – 3,53%. До речі, Е.Марчук у Харківській області, через півтора роки після мало результативних парламентських виборів 1998 р., на президентських виборах 1999 р. одержує один з найвищих результатів по Україні – 11,02% (більше, ніж в івано-франківській обл.). І це при ставці на імідж «націоналістичного політика» і за підтримки крайніх правих УРП, ХНС і т.д. Саме після такої електоральної сенсації багато хто став говорити про амбіції харківської політичної і економічної еліти, про прагнення вести свою гру на всеукраїнській арені.

У 2002 р. пропрезидентські «ЗаЄдУ» і СДПУ(о) одержали 15,38% і 10,36% відповідно. Причому це були одні з найвищих результатів їх по Україні: «ЗаЄдУ» – третє місце з усіх регіонів, СДПУ(о) – 5 місце.

Починаючи з 2004 р., коли за В.Януковича у першому турі проголосувало 57,37%, у другому – 70,25%, і в третьому 68,12%, в регіоні стабільно лідирують ПР. В 2006 р. ПР одержала 51,7% голосів виборців. Лідером ПР стала і на виборах у місцеві ради. На виборах у міськраду партію підтримало 39,97% виборців, що дозволило їй одержати 54 мандати.

Отримав перемогу на виборах мера і кандидат від ПР М.Добкін. Правда, самого М.Добкіна можна вважати ситуативним «регіоналом», оскільки у ВР IV скликання М.Добкін пройшов як безпартійний, при цьому вже у самому парламенті змінив 5 фракцій, зокрема був членом СДПУ(о). У фракцію ПР М.Добкін вступив лише 15 листопада 2005 р., тобто менш ніж за півроку до виборів. І можна припустити, що саме партійність М.Добкіна зіграла головну роль у його перемозі на виборах у міськраду.

Домінують «Регіони» і в Харківській облраді. На виборах в облраду за ПР проголосувало 38,85% виборців, що дозволило не тільки створити фракцію в кількості 83 депутатів, але й провести свого представника В.Салигіна на посаду голови облради.

Вплив правих політичних сил в регіоні пережив декілька етапів. На початку 90-х рр. праві політичні сили, а точніше, «демократи» були достатньо популярні в Харкові і регіоні.В середині-кінці 90-х рр. Харківщина, як і Україна в цілому, дала виразний крен вліво. У 1998 р. Народний Рух України зміг одержати лише 3,27% голосів виборців по області – це один з якнайгірших результатів по Україні. У 2002 р. за блок В.Ющенка «Наша Україна» було віддано 5,92% голосів, БЮТ взагалі не зміг подолати 4% бар`єр і одержав усього лише 1,85%, зайнявши 9 місце і пропустивши вперед політичне об`єднання «Жінки за майбутнє».

Достатньо низькі були результати В.Ющенка по регіону на президентських виборах 2004 р. У 1 турі В.Ющенко заручився підтримкою 15,35% виборців, у другому – 24,05%, і в третьому – 26,37%. Дані результати є вельми показовими: вони свідчать, що націонал-демократичні сили можуть розраховувати в регіоні на підтримку 15-25% виборців.

У 2006 р. «НУ» і БЮТ помінялися місцями за наслідками виборів у ВР. БЮТ несподівано для багатьох став у регіоні другим, одержавши підтримку 12,68% виборців (майже в 7 разів збільшивши кількість своїх прихильників у регіоні). За «НУ» в регіоні проголосувало 5,91%.

У міську раду БЮТ провів 14 депутатів (одержавши 10,76%), «Наша Україна» - всього лише 6 (4,28%). Проте в міськраді представлений ще близький до пропрезидентської «Нашої України» блок В.Шумілкіна, що має 8 мандатів (5,8%).

У облраді БЮТ представлений 21 депутатом (9,78%), а «НУ» – 12 депутатами (5,45% – відсоток невисокий, але все-таки забезпечив 3 результат по області). Окрім цього, необхідно враховувати, що губернатором області продовжує залишатися А.Аваков, член «НУ», тому вплив пропрезидентського блоку в регіоні залишається стабільним. Проте очевидно, що відхід представників «НУ» з виконавчої влади в регіоні вплине на падіння і без цього низького рейтингу «нашоукраїнців» на Харківщині.

Окрім вказаних політичних сил, на рівні обласної ради представлені «Віче» – 7 депутатів, і партія «Відродження» – теж 7 мандатів.

Відносно високі показники «Віче» – 3,77% на виборах в міськраду і 3,46% на виборах в облраду – безпосередньо пов`язані з прізвищем харків`янки И.Богословської, яка очолювала список партії на останніх парламентських виборах. Другим номером «Віче» на парламентських виборах ішов відомий політолог, теж харків`янин В.Карасьов, проте він, як правило, умовчує про свої неординарні політтехнологічні успіхи, пов`язані з ідеологемою «середнього класу». Підсумком стало 1,74% голосів «Віче» по всій Україні.

В принципі, розрахунок І.Богословської був виправданий, принаймні, на місцевому рівні: ліберально-аполітична частина електорату Харківської області достатньо широка і коливається на рівні 5-7%. Подібні політичні проекти в регіоні одержували завжди відносно високий відсоток голосів. У 1998 р. за ПЗП проголосувало 5,42%, в 2002 р. за КОП (Команду озимого покоління) віддали свої голоси 4,73%, і, нарешті «Віче» в 2006г. на парламентських виборах одержує 3,09% голосів виборців (другий після Києва результат по Україні).

Партія «Відродження», створена ще Г.Кирпою, перейшла «у спадок» до «помаранчевого» глави Харківської «Укрзалізниці» В.Гладких, саме чинник В.Гладких став домінуючим у відносно високому результаті партії в регіоні, що дозволило створити фракцію в облраді. На парламентських виборах за «Відродження» проголосувало – 2,09% (третій результат по Україні), а на виборах в облраду – 3,2%.

Таким чином, в результаті виборів 2006 р. у Харківській міській раді представлено 7 політичних сил:

1. Партія регіонів - 54 мандати (39,97%)

2. БЮТ - 14 (10,76%)

3. Блок Н.Вітренко - 8 (6,1%)

4. Блок Шумілкіна - 8 (5,8%)

5. «Наша Україна» - 6 (4,28%)

6. «Віче» - 5 (3,77%)

7. КПУ - 5 (3,48%).

У обласній раді представлено 7 політичних сил:

1. Партія регіонів - 83 мандати (38,85%)

2. БЮТ - 21 (9,78%)

3. Блок «Наша Україна» - 12 (5,45%)

4. КПУ - 10 (4,82%)

5. Блок Н.Вітренко - 10 (4,4%)

6. Партія «Віче» - 7 (3,46%)

7. Партія «Відродження» - 7 (3,2%).

Результати парламентських виборів 2006 р. по Харківській області (партії (блоки), що подолали 1% рубіж):

1. Партія регіонів 51,70%  (голосувало «за» 765 901)

2. "Блок Юлії Тимошенко" 12,68% (187 900)

3. Блок "Наша Україна" 5,91% (87 644)

4. Комуністична партія України 4,56% (67 676)

)5. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" 4,33% (64 179)

6. Партія "Віче" 3,09% (45 885)

7. Соціалістична партія України 2,75% (40 764)

8. "Народний блок Литвина" 2,32% (34 418)

9. Партія "Відродження" 2,09% (31 040)

10. "Опозиційний блок НЕ ТАК!" 1,09% (16 274).

Становлення харківської політичної і бізнес еліти

Олександр Масельський, Євген Кушнарьов, Володимир Філенко, Олександр Фельдман, Арсен Аваков, Геннадій Кернес, Леонід Черновецький, Юрій Дагаєв, Юрій Гайсинський, Володимир Семиноженко, Олександр і Олексій Ярославські, Степан Гавриш, Інна Богословська, Олег Дьомін, Михайло Добкін, Ернест Галієв, Василь Салигін, Олександр Давтян, Олег Таранов, Анатолій М’ялица, Олександр Кагановський, Олександр Бандурка, Петро і Ярослав Ющенки, Валентина, Сергій і Володимир Гошовські, Віталій Данилов, Володимир Шумілкін, Майкл Блейзер, Борис Ложкін, Володимир Шепетін, Юрій Кононенко, Володимир Бабаєв, Василь Синчук, Вадим Рабіновіч, Дмитро Святаш, Олег Каратуманов...

Харків не дарма називають другою столицею України. По значущості і політичному, економічному потенціалу це місто мало чим поступається Києву. Проте харківська еліта так і не змогла масово пробитися на всеукраїнський рівень і завоювати значуще місце у всеукраїнській владі.

Історично склалося так, що харків`яни не прагнули конкурувати або виходити на київський рівень: по-перше, був достатній імідж «другої столиці України», а по-друге, економічно Харків займав унікальне місце в житті країни.

Передусім, Харків – це великий науково-освітній центр. Навіть зараз, із розвалом радянської системи освіти, Харків одним з перших став ініціатором створення технопарків, аутсорсинговых зон. Сьогодні у Харкові налічується понад 300 тис. студентів (у Києві до 350 тис.). Це означає, що кожен 5 житель Харкова – студент, кожен 3 – задіяний в системі вищої освіти.

Основу економіки Харкова за радянських часів становило машинобудування. Металургія, яка стала провідною галуззю незалежної України і основою її експорту, в регіоні практично відсутня. Як результат – частка Харківської області в експорті України в 2,3 рази менше за її частку щодо чисельності населення. А єдиними кластерами економіки, які забезпечували виживання народного господарства на тлі загальної депресії, були саме експортно зоріентовані галузі (http://www.ukraine.ru/elections2004/groups/harkov.html).  Слабкіші в експортному відношенні регіони і в боротьбі за владу брали участь меншою мірою.

Також Харків відомий як міліційне місто. Тут знаходиться декілька вищих навчальних закладів, що готують майбутніх силовиків. На думку експертів, у Харкові зосереджено 10% всіх міліціонерів країни. Традиційно в Харкові були розташовані ряд об`єктів оборонної промисловості Радянського союзу, декілька «поштових скриньок», що створювало йому імідж закритого міста. Не варто забувати, що і зараз у Харкові працюють і танковий завод ім. Малишева, і стратегічний для економіки завод «Турбоатом».

У зв`язку з цим елітою Харкова завжди вважали: технічну інтелігенцію, співробітників стратегічних об`єктів (заводів ім. Малишева, «Турбоатом»  тощо), міліційні чини. Таким чином і відбувалося формування т.з. «харківського клану». Таким шляхом в активний бізнес і політику прийшли О.Бандурка, Ю.Гайсинський, брати Ярославські, Л.Черновецький, С.Гавриш, О.Дьомін та ін.

Проте варто відзначити, що саме на Харківщині на початку 90-х був дуже активним правозахисний і національно-демократичний рух. Саме звідси з`явилися політики рівня Є.Кушнарьова і В.Філенка.

Першою спробою консолідації «харківських політичних активів» можна вважати дії ще на початку 90-х роках колишнього губернатора Харківщини Олександра Масельського. Лідер Харківської області, спостерігаючи за становленням Дніпропетровської і Донецької еліт, також активно включився в боротьбу за владу. Головною особливістю його дій стала свого роду «консервація» Харківщини. На території області комерційна і політична діяльність проводилася лише з відома губернатора. Першою серйозною поразкою стала перемога на виборах міського голови Є.Кушнарьова.

Проте з часом проблеми комунікації між цими політиками зникли, і саме їх прийнято вважати родоначальниками т.з. «харківського клану». Після раптової смерті О.Масельського губернатором став О.Дьомін, який, пішовши до Адміністрації Президента, передав губернаторський пост Є.Кушнарьову.

Правда, експерти вважають, що передача влади від О.Дьоміна Є.Кушнарьову не була такою вже безболісною. Зокрема, існує думка, що напередодні приходу Є.Кушнарьова у будівлю адміністрації там дуже спішно знищували архіви попередньої влади. При цьому дим від спалених документів у дворі адміністрації стояв на два квартали.

Брати Ярославські, Укрсиб

Ще при О.Масельському почалося активне становлення харківського бізнесу. Зокрема, його зять О.Ярославский консолідує фінансові активи, реформує в 1991 р. банк «Харьковінкомбанк». У 1992 р. банк увійшов до очолюваної Олегом Тарановим Українсько-сибірську інвестиційну корпорацію (УКРСИБІНКОР). О.Ярославській стає Президентом корпорації «Укрсиб». До цього «Укрсибінкор» очолював сам Олег Таранов, а заступником його був Олег Дьомін (до серпня 1991 р. – голова фракції комуністичної меншості в міськраді). Первинною сферою діяльності корпорації була скупка інвестиційних сертифікатів (ваучерів), а також торгово-посередницька діяльність.

З часом спільними зусиллями О.Ярославського, його тестя О.Масельського, О.Таранова та ін. «Укрсиб» стає класичним регіональним ФПГ. Фінансово-банківською діяльністю корпорації займаються брати Ярославські. Аграрний бізнес від «Укрсибу» веде В.Салигін (до речі, нинішній керівник обласної ради і голова обласної організації Партії регіонів).

Сьогодні В.Салигін – один з лідерів горілчаного бізнесу області. Зокрема, він контролює міжгалузеве виробничий кооперативне об`єднання «Арго». У цьому контексті варто пригадати про особливості горілчаного бізнесу в Харкові. Експерти з виробництва лікеро-горілчаної продукції стверджують, що собівартість спирту перевищує кінцевий продукт, завод «Арго», що знаходиться на прилавках харківських магазинів. У народі цей феномен пояснюють просто – виробничі потужності заводу знаходяться прямо через дорогу від державного спиртзаводу. А під дорогою нібито існує труба, по якій нелегально поставляється спирт. Проте це всього лише припущення, доказів якому немає.

У телекомунікаційному бізнесі «Укрсиб» працює з сім`єю Кучми («Укрсиб» мав свої інтереси до «Київстару»). Проте головним пріоритетом «Укрсибу» стала робота на ринку металів. «Укрсиб» є найбільшим експортером українського металу.

Олег Таранов знаходить своє місце в Києві – стає депутатом, якийсь час очолює Національне агентство України з управління держвласністю. Саме йому приписують посередництво між російським олігархом О.Дерипаскою і групою братів Чорних в боротьбі за Миколаївський глиноземний.

Крім усього іншого, корпорація контролює до 70% виробництва українських добрив. Банк Укрсиб є оператором розрахунків з корпорацією ТВЕЛ (російська корпорація, що займається атомним паливом).

Наприкінці 2005 р. брати Ярославські продають 51% акцій «Укрсиббанку» французькому банку BNP Paribas. До продажу банку французам «Укрсиб» був власником 10% латвійського банку «Multibanka» і 18% банка «Надра». На думку фахівців, така схема розширювала інвестиційні можливості корпорації і оптимізувала оподаткування.

Координацію дій з продажу «Укрсиббанку» BNP Paribas, а також іншими фінансовими схемами займався нинішній президент банку Е.Галієв. У жовтні 2000 р. тодішній віце-президент «Укрсиббанку» Ернест Галієв увійшов до складу ради Національного банку України з президентської квоти. І Е.Галієв, і брати Ярославські робили спільно з тодішнім лідером парламентської більшості С.Гавришем активні спроби консолідувати харківську політичну еліту навколо депутатської групи «Демократичні ініціативи».

Серед активів Укрсиббанку називали і називають підприємства металургії, будівельної сфери, хімічної промисловості та ін.

Наймасштабніший проект «Укрсибу» – будівництво разом з «Російським алюмінієм» алюмінієвого заводу в Первомайському районі Харківської області. У цей проект «Укрсиббанк» має намір вкласти 250 млн. доларів.

На початку 2003 р. «Укрсиб» втратив вплив на «Укрнафту» (володіючи 10% акцій, «Укрсиб» зміг поставити в цій компанії свій менеджмент, проте в 2003 р. програв наступу «Привату»). Через банк «Надра» «Укрсиб» розвиває стратегічну співпрацю з НПК «Галичина» і групою Петра Димінського.

Варто відзначити, що останнім часом брати Ярославські активно проводили операції з продажу своїх активів. Зокрема, вони позбавилися частки в Миколаївському глиноземному заводі, у виробнику шин заводі «Росава», Північному ГЗК, Криворізькому заводі гірського устаткування та ін. В найближчому майбутньому головним пріоритетом бізнес-деятельности Ярославських, на думку експертів, стане нерухомість.

У політиці група Ярославських відрізнялася особливою обережністю. Прийшовши в політику через споріднені відносини з губернатором О.Масельским, О.Ярославській підтримував достатньо рівні відносини з давнім опонентом О.Масельського Є.Кушнарьовим. Пізніше брати Ярославські вели активний бізнес із сім`єю Президента Л.Кучми.

Це пояснюється близькістю бизнес-інтересів з групою «Приват» В.Пінчука, а також готовністю брати участь у бизнес-схемах безпосередньо сім`ї Л.Кучми. Участь у бізнесі Л.Кучми деякі експерти пояснюють ще й тим фактом, що О.Ярославський після розлучення з дочкою О.Масельського одружувався на родичці Л.Кучми.

Зокрема, «Укрсиб» був залучений у схему розподілу акцій найбільшого оператора мобільного зв`язку «Укртелеком». Він володів номінальним пакетом акцій компанії СТОРМ, створеної на паях з Юрієм Тумановим (братом дружини Кучми – Людмили) і колишнім прем`єр-міністром П.Лазаренком.

На виборах 2002 р. Олексій Ярославський пройшов за списком «Нашої України», а Олександр Ярославський був включений у списки ПЗП. Проте після програшу зелених на виборах він «довибрався» по мажоритарному округу №206 у Чернігові.

Нинішні достатки Олександра Ярославського експерти оцінюють більш ніж в 700 млн. доларів. http://focus.in.ua/Default.aspx?p=article&id=11919

Після активної співпраці з родиною Л.Кучми брати Ярославські пішли в політичну тінь, продавши акції банку французам і зайнявши вичікувальну позицію. Зараз вони не грають активної політичної ролі.

Варто відзначити, що подібна політична обережність – чи не найголовніша риса т.з. харківського клану. У 1998 р. харківська обладміністрація стала лідером по ефективності впливу на формування партійних списків найширшого спектру партій. Хоча сам губернатор Олег Дьомін очолював обласну НДП і присутній на прохідному місці в її списку, його заступників можна було зустріти у списках не тільки різних центристських об`єднань, але і блоку соціалістів і селян, і навіть "Громади". 

Група Арсена Авакова

Тривалий час нинішнього губернатора Арсена Авакова асоціювали з діяльністю його давнього компаньйона, а нині головного опонента – Геннадія Кернеса.

У харківську і всеукраїнську політику А.Аваков прийшов як банкір і покровитель мас-медіа. Очевидно, що до В.Ющенка його привів брат Президента Петро Ющенко. Адже не дарма саме племінник Президента і син Петра Ющенка Ярослав був призначений А.Аваковим заступником в обласній державній адміністрації.

Арсен Аваков є реальним власником банку «Базис» і компанії «Інвестор». Проте починав свій бізнес, як і Ярославські, зі скупки ваучерів і з операцій з векселями підприємств. Нині банк «Базис» став оператором ряду проектів, важливих для харківської ОДА. Група А.Авакова нині контролює ТЕЦ-3, фабрику з розфасовки Ahmad-Tea (краща фабрика у Східній Європі), ТРК «Тоніс-центр» (на паях з Г.Кернесом), ряд кабельних операторів міста, хлібозавод, мережа супермаркетів і ряду дрібних підприємств. Через банк «Базис» здійснюються операції заводу «Турбоатом» (на думку деяких експертів, бізнес-структури нинішнього губернатора не проти взяти участь у приватизації «Турбоатому»).

Ще при перебуванні губернатором Є.Кушнарьова експерти відзначали дуже конструктивний характер їх взаємин з А.Аваковим. Дуже близькими є відносини А.Авакова з колишнім мером Володимиром Шумілкіним, що програв вибори регіоналові М.Добкіну.

Серед основних опонентів А.Авакова називають нинішнього мера Харкова члена ПР (а раніше активіста СДПУ(О) М.Добкіна, секретаря міської ради і колишнього партнера Г.Кернеса, голови обласної ради і обласної організації ПР В.Салигіна.

Водночас, на думку експертів, суперечності між губернатором Аваковим і головою обласної ради Салигіним – вимушені. І швидше за все між ними укладено щось на подібне на договір про ненапад. І це при тому, що обласна рада вже один раз голосувала за недовіру губернаторові і готується зробити це ще раз. Головною мішенню для публічних звинувачень у Авакова все одно залишається тандем Добкин-Кернес (http://lenta.kh.ua/article/2007/04/26/124615.html).

Група Геннадія Кернеса

Секретар Харківської міськради Геннадій Адольфович Кернес — украй цікавий персонаж української політики. Експерти і журналісти часто звинувачують Г.Кернеса в тісних зв`язках з криміналітетом і називають останнього «відомим харківським авторитетом Гепою» (http://obkom.net.ua/articles/2007-04/16.1240.shtml).

Г.Кернеса можна назвати збірним образом нового українського політика. У його біографії є декілька типових ознак нової української еліти. По-перше, він, як і О.Ярославський, зробив кар`єру завдяки вигідному браку – з дочкою заступника Генерального прокурора Ю.Гайсинського (уродженця Харкова, одного з депутатів I скликання). По-друге, Г.Кернес, як і В.Янукович, має дві судимості. По-третє, деякі журналісти-криміналісти схильні вважати, що в радянські часи Г.Кернес був одним з тих, кого прийнято називати «наперстковиками». За своїм родом діяльності він не раз зустрічався з Р.Ахметовим. Деякі журналісти схильні також вважати, що з того часу Р.Ахметов не раз виручав Г.Кернеса. По-четверте, Г.Кернеса, як і В.Рабіновича, позбавляли свободи за те, що зараз називається підприємницькою діяльністю. По-п`яте, Г.Кернес, як політик, схожий на багатьох нинішніх моральних авторитетів, що не один раз міняли політичні переконання і принципи. Що стосується судимостей Г.Кернеса, то прийнято вважати, що він був судимий в 1992 р. по ч. 2 ст. 143 УК України за шахрайство і злісне хуліганство.

Проте всі ці твердження ніколи не були доведені.

Серед постійних і ситуативних ворогів Г.Кернеса називали: Є.Кушнарьова, А.Авакова, В.Шумілкіна, М.Курочкіна, А.Давтяна, В.Салигіна.

Серед ситуативних і постійних партнерів Г.Кернеса називали тих же А.Авакова, М.Курочкіна, а також С.Гавриша, В.Семиноженка, О.Каратуманова, М.Добкіна та ін.

Секретар міської ради Г.Кернес зараз працює у зв`язці з Харківським міським головою, членом Партії регіонів М.Добкіним. Проте співпраця з Добкіним не стала індульгенцією для Г.Кернеса в обласній організації ПР. В результаті одного з конфліктів між Г.Кернесом і В.Салигіним (колишній партнер Ярославських, голова обласної ради, керівник обласної організації ПР) В.Салигін поставив питання про виключення Г.Кернеса з лав ПР. При цьому, на думку експертів, виключення могло бути пов`язане з реалізацією програми «очищення» партії від кримінального минулого.

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що Г.Кернес навряд чи має перспективу стати самостійним і вагомим політичним діячем. Секретар міської ради Харкова – фігура вельми конфліктна і у той же час вкрай амбітна. Проте варто визнати, що для нього економічні пріоритети все-таки знаходяться вищим за політичні амбіції. Він може бути достатній ефективним, граючи ситуативно в якій-небудь команді, одержуючи при цьому вигоду для себе. Проте він навряд чи зможе повести за собою електорат.

Група Олександра Фельдмана

О.Фельдман – політик, що не приховує ні свого стану, ні методів його накопичення, ні своєї національності, ні своїх життєвих пріоритетів. Він, як і всі харків`яни, в політиці і бізнесі явний індивідуаліст, але у той же час достатній компромісний політик. При цьому його конформізм зникає, коли мова заходить про горезвісне «національне питання».

Зараз А.Фельдман є одним з найбільш впливових політиків і бізнесменів фракції БЮТ.

О.Фельдман, окрім політичної та економічної, веде вельми активну громадську діяльність, про що свідчать його офіційні регалії: Голова Харківського міського добродійного фонду «АВЕК», Президент Єврейського фонду України, Президент Асоціації національно-культурних об`єднань України, Президент Харківської обласної об`єднаної єврейської общини, Віце-президент Ради єврейських парламентаріїв миру.

Деякі експерти схильні вважати, що перший капітал О.Фельдман заробив в 1996 р. завдяки деякій протекції тоді ще не губернатора, але міського голови Є.Кушнарьова. 1 червня 1996 р. міськвиконком переніс промисловий і речовий ринок міста в район станції метро Барабашовка. Власником цього ринку став О.Фельдман. Досить тривалий час завдяки ініціативі міського голови Барабашовській ринок у Харкові називали кушнарьовським.

Експерти, також, досить скептично поставилися до такого походження капіталу політика і бізнесмена, чий стан зараз оцінюють в 224 млн. дол. Проте у цьому контексті варто відзначити, що ринок Барабашовка є основним робочим місцем для 25 тис. чоловік. Тоді як на заводі ім. Малишева працює не більше 7-10 тис. працівників.

О.Фельдман достатньо плідно співробітничав з різними представниками харківської політичної і бізнес-еліти. У нього, очевидно, був і є спільний бізнес з групою «Укрсиб». Зокрема, О.Фельдман продав О.Ярославському ФК «Металіст», в якому раніше був Президентом. Фельдман досить тепло відгукується про Є.Кушнарьова, з яким у нього не було серйозних проблем у взаєминах. Також він ніколи не рвав стосунки з політичними представниками т.з. харківського клану – зокрема, з С.Гавришем.

Варто відзначити, що ставка О.Фельдмана на БЮТ цілком може зробити його лідером т.з. політичного харківського клану, який може бути сформований навколо нього в рамках участі в дострокових виборах. у той же час, можна не сумніватися, що потенціал О.Фельдмана може бути затребуваний будь-якою владою.

Група Олександра Давтяна

Президент інвестиційної групи ДАД, співробітник виконкому м. Харкова.

Свій бізнес брати Давтяни починали із заводу піротехніки – одним з найбільших у цій сфері в Радянському Союзі. Зараз О.Давтян – Президент інвестиційної групи ДАД, медіа-магнат і міський чиновник.

О.Давтян був у протистоянні з губернатором Є.Кушнарьовим. Тривалий час знаходився в активній фазі війни з Г.Кернесом. При цьому протистояння велося як у бізнесі, політиці, так і в ЗМІ.

На виборах 2006 р. О.Давтян підтримав М.Добкіна, а його люди потрапили в списки Партії регіонів різного рівня. Це згладило деякі проблеми комунікації О.Давтяна і Г.Кернеса, але очевидно не зняло їх остаточно. Зараз О.Давтян має вплив на деяких депутатів міської та обласної рад, намагається робити вплив на новообраного міського голову регіонала М.Добкіна.

Група Дмитра Святаша

Дмитро Святаш – народний депутат України (№ 63, списку ПР). Заступник Голови Комітету Верховної ради України з питань фінансів і банківської діяльності. Власник корпорації АІБ, член правління Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і ділерів, Президент громадської організації Фонд «Пересвіт».

До парламенту минулого скликання Святаш пройшов, перемігши вибори на одномандатному окрузі (округ №171) – член фракції Партії регіонів (до цього фракції Народної партії, групи «Демократичні ініціативи», фракції блоку «За Єдину Україну»).

Корпорація АІБ (Автоінвестбуд) контролює близько 20% автомобільного ринку України і лідирує в більшості його сегментів. На даний час потужності заводу дозволяють збирати 40 тис. автомобілів в рік. КРАСЗ випускає автомобілі ВАЗ, вантажні автомобілі китайської FAW, а також корейські позашляховики Ssang Yong. У березні цього року завод почав випуск китайських легкових автомобілів GEELY.

Завод у 2006 р. збільшив випуск автомобілів на 0,45% (на 88 од.) порівняно з 2005 р. – до 19,406 тис. од. Цього року завод запланував випустити не меншого 23 тис. автомобілів.

За підсумками 2004 р. корпорація по кількості реалізованих автомобілів посіла друге місце в Україні.

Спільне українсько-російське підприємство “КРЕМЕНЧУК-АВТОГАЗ” створено в 1995 р. Горьківським автомобільним заводом (РФ) і Кременчуцьким дослідно-експериментальним механічним заводом. У 2000 р. основним засновником і генеральним ділером підприємства стала корпорація “Автоінвестбуд”. У липні 2001 р. перереєстроване в ТОВ “КРАСЗ”.

Група Олександра Кагановського

28-річний Олександр Кагановській – зять губернатора Є.Кушнарьова. Він активно задіяний у будівельному бізнесі. Йому належить найфешенебельніший ресторан Харкова «Метрополь», а також магазин будівельних матеріалів «Клондайк».

 

У Харкові багато експертів розглядали Кагановського як одного з найперспективніших бізнесменів. Секрет успіху цієї групи – споріднені стосунки з покійним Є.Кушнарьовим.

Після трагічної загибелі Є.Кушнарьова О.Кагановський, очевидно, втратив серйозний стимул у кар`єрному зростанні. Тому, на думку експертів не варто чекати його надзвичайної політичної активності. Хоча цілком можна чекати участі у партійних списках партій-фаворитів, швидше за все ПР.

Висновки. Харківщина перед виборами

Харківські ФПГ очевидно має дуже серйозний потенціал зростання. Проте варто відзначити, що очевидно вже не повториться час, коли лідери окремих груп можуть консолідувати свої якщо не активи, то зусилля для спільного походу у владу.

У цьому справжня специфіка харківських політичних груп – вони дуже великі індивідуалісти і в їх становленні закладені спочатку серйозні особові суперечності для того, щоб можна було собі представити їх гіпотетичне об`єднання у майбутньому.

У той же час, необхідно акцентувати увагу на тому, що в найближчому майбутньому цілком можна прогнозувати зміну ролей нинішніх політичних груп у регіоні. Для цього є цілий ряд причин як внутрішнього, регіонального, так і зовнішнього характеру. Зокрема, одна з найбільш значущих підстав для серйозної рокіровки регіональних еліт є те, що вперше в історії України центральна влада України не контролює Харків.

Раніше такий контроль забезпечувався за рахунок кооптації представників регіональної еліти в центральні органи влади. Але після виборів-2006 «старий» і «молодий» ешелони регіональної еліти пішли під укіс. Остаточний демонтаж регіонального елітного ландшафту відбувся із загибеллю Є.Кушнарьова, який був політичним арбітром і статусним представником регіону №1 на центральному рівні.

Сьогодні місцева еліта Харкова, як уже вказувалося, представлена декількома розрізненими групами:

Група Добкіна-Кернеса, до якої входять і з якою співпрацюють представники біло-блакитного політичного табору, проурядовий бізнес, міські бізнесові і бюрократичні корпорації. Особливу лінію поведінки став демонструвати глава облради В.Салигін, фігура якого може стати чинником розколу в стані біло-блакитних. В.Салигін є представником «старого міліційного бізнесу», деяких регіональних корпорацій третього ешелону і окремих російських бізнесменів.

Група А.Авакова – він представляє бізнес, пов`язаний з родиною Петра і Ярослава Ющенка, групу «Таргет», субрегіональні фінансово-політичні сім`ї.

Група О.Ярославського – є представником частини старої адміністративно-господарської еліти, також представляє фінанси, російські бизнес-кола (зав`язані на Адміністрації Президента РФ).

Група О.Фельдмана – за ним представники великого  іноземного бізнесу в регіоні (нерухомість, торгівля

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter