Салигін: суд не може наказати «Мовчать!»

У Харкові - безпрецедентний випадок: облрада 2 дні присвятила питанню свободи слова в області. Після того як суд заборонив був голові облради щось говорити про його колишнього однопартійця. Повний виступ Салигіна на сесії…

Шановні депутати! Шановні запрошені, гості!

Сьогодні ми маємо обговорити ситуацію, яка склалася зі свободою слова у Харківській області.

Словосполучення “свобода слова”, з одного боку, вже майже стало лозунгом у лексиконі політичних та державних діячів, а з іншого — сама свобода слова, схоже, непомітно здає набуті позиції у суспільстві. Цьому є декілька причин, головна з них — небажання деяких посадовців різного рівня діяти відкрито та прозоро, не зважаючи на зростаючу роль громадськості в усіх без виключення процесах, що проходять у державі.

Жодна держава, виконуючі свої суспільні зобов’язання, не може успішно розвиватися, не маючи змогу побачити себе у дзеркалі суспільної думки. Це стосується і персоналій — у першу чергу, публічних діячів. ЗМІ — це поле, на якому мають бути присутні якомога більше думок — як людей, так і влади. Це — поле діалогу, в разі припинення якого суспільство може отримати самі непередбачені наслідки.

Мета, з якою спільнота зобов’язана захищати цей діалог, — можливість формування суспільної думки та її впливу на усі без винятку гілки влади задля покращення їхньої роботи, збільшення відповідальності, стимулу до саморозвитку.

Демократичні надбання дали ЗМІ великі права і захист від цензури і переслідувань. Хочу нагадати, що Україна приєдналася до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Міжнародні норми, зокрема стандарти Ради Європи,  які ми офіційно сповідуємо, наголошують:

— стаття 10 Європейської конвенції: кожен має право на свободу самовираження. Це право включає свободу дотримання своїх поглядів, отримання і передачі інформації і ідей без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Європейський суд визнав свободу самовираження наріжним каменем демократії, і тому вона має безперечне право користуватися особливим захистом.

Теж саме декларують і українські закони. Основний з них -  Конституція України в статті 34 гарантує право на свободу думки та слова, на вільне вираження поглядів і переконань. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності.

Українське законодавство передбачає цілу низку законів, які, надавши права журналістам, забороняють переслідування, перш за все за критику. Стаття 9 Закона України “Про інформацію” наголошує: «Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод та законних інтересів».

Сьогодні інформаційний простір - це не тільки середовище для функціонування й розвитку суспільних відносин, а політико-правове поняття. Провідна роль засобів масової інформації відображена і визначена як “четветра влада”. Це зумовлено, справді, величезним впливом ЗМІ на настрій як окремої людини, так й суспільства в цілому.

Для України державна інформаційна політика є засобом і умовою розвитку громадянського суспільства, а головне – важливою темою конструктивного діалогу держави, інституцій влади з народом і навпаки – людей з владою. Ми повинні, виходячи з особливостей економічного та соціально-політичного розвитку країни, вийти на таку модель роботи засобів масової інформації, яка б поєднувала у собі незалежність ЗМІ та вільний ринок ідей, соціальну відповідальність і демократичність представництва.

Роль мас-медіа передбачає дуже широкий спектр дій, починаючи від підняття правової та політичної культури населення до завершення усвідомлення самими журналістами своєї місії.

Один із розробників комунікативної теорії Карл Дойч писав у своїх працях про важливість наявності в суспільстві достатніх комунікативних засобів для того, щоб індивід відчув свою приналежність до народу. Бо саме такі засоби (у тому числі й мас-медіа) допомагають відчути цю приналежність, що є чималим вкладом у формування нації, побудови демократичної держави та громадянського суспільства. Люди мають право відчувати себе невід’ємною частиною тієї спільноти, в якій вони живуть, щоб ця спільнота дійсно була міцною. А через ЗМІ людина долучається до суспільних процесів. ЗМІ є фактично передавачем інформації від держави до суспільства, і навпаки, - від суспільства до держави. Вони є зв’язуючою ланкою. Звичайно, це теорія. І звичайно, це ідеал. Але, безперечно, існують ідеали, яких потрібно досягати.

Право на вільне самовираження і відповідно право громадськості на інформацію належать до фундаментальних прав людини й основ демократії, а тому повинні перебувати під спеціальним захистом. Особливо важливо дотримуватися цих принципів у країнах з перехідною демократією, до яких можна віднести і Україну.

Вільні ЗМІ не можуть процвітати в недемократичній країні. Отже, саме політики мають створити політичні й правові умови, які заохочували б вільне функціонування ЗМІ.

Українським органам державної влади не завжди вдавалося виконувати свої зобов’язання в сприянні розвитку багатоманітності ЗМІ. І підчас по праву владу звинувачують у цензурі та вживанні заходів, які накладають незаконні обмеження на право вільного самовираження.

Ми неодноразово переконувалися: українським журналістам, щоб здійснити право донести інформацію, доводилось відчувати тиск і погрози, несправедливість і звинувачення на їхню адресу.

Ми з вами не раз були свідками подій, коли журналістів захоплювали у заручники, знущалися з них, перешкоджали їхній професійній діяльності. Сьогодні ми не маємо права не згадати, що декому з них це коштувало навіть життя.

Тому зараз я пропоную вшанувати хвилиною мовчання пам’ять Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, Михайла Коломійця, Тараса Процюка та числених менш або більш відомих загиблих журналістів.

Ми з вами бачимо українську дійсність, що, на превеликий жаль, дуже часто диктує свої умови.  В Україні не завжди вдавалося до кінця розслідувати справи, пов’язані із залякуванями та загрозами журналістам, знайти та притягнути злочинців до відповідальності. Той факт, що велику кількість справ, починаючи із резонансних, так і не було розкрито, примушує багатьох журналістів працювати у стані постійного страху та відчуття незахищеності.

Притягнення засобів масової інформації до судової відповідальності стають недоброю ознакою української реальності. Все це заважає журналістам, особливо молоді, реалізувати себе, усвідомити свої дійсні функції  у суспільстві.

Актуальні аспекти функціонування світового, європейського, національного інформаційного простору, як у краплі води, відзеркалюються у проблемах розвитку інформаційного простору Харківщини.

Сесія обласної ради сьогодні обговорює питання про стан свободи слова у регіоні. Харківська обласна рада завжди з порозумінням і повагою ставилися до діяльності засобів масової інформації, працюючи на засадах відкритості і прозорості. Ми, як представники суспільства у його найширшому розумінні, обрані безпосередньо людьми, не маємо право стояти осторонь набираючих обертів та небезпечних для цього суспільства процесів. Будь-яку інформацію, необхідну для всебічного висвітлення діяльності обласної ради, журналісти могли, можуть і будуть отримувати без перешкод.

Це моя принципова позиція і, впевнений, без сумніву, такий же погляд депутатів.

На нашу сесію запрошені представники ЗМІ, яких ми завжди сприймали і сприймаємо як наших партнерів  у питанні захисту прав людини. Свобода слова – це не тільки умова реалізації їхнього права на професію, для них це єдиний спосіб реалізувати у суспільстві свою функцію «четвертої гілки влади» і, найголовніше, - свою громадянську позицію.

Що стосується інших гілок влади, то утиснення свободи слова не тільки не чіпає їхніх інтересів, а і навпаки, інколи може здаватися «зручним», таким, що нібито полегшує процес управління. Виконавчій владі було б зручно, якби можна було судовим рішенням заборонити висловлювати критику на її адресу. Те ж саме — представницькій. Те ж саме — судовій. Немає слова — немає людського осуду, не треба нічого змінювати, витрачаючи «зайві» зусилля. Але немає і розвитку. Тому так помилково може здаватися тільки на перший погляд.

Харківська обласна рада занепокоєна ситуацією стосовно свободи слова в Харківській області та, нажаль, вимушена констатувати, що обмеження права на вільне висловлення своєї думки майже стає нормою в нашому регіоні. Вважаю неприпустимим здійснення такого тиску з боку будь-якої гілки влади, в тому числі і судової.

Насправді, не можна сприймати заборону конкретній людині та «всім телекомунікаційним засобам та іншим засобам масової інформації розповсюджувати будь-яку інформацію» про іншу окрему людину інакше як судово-юридичний казус. Але як в краплині води, у цьому малозначущому, на перший погляд, епізоді відображається суспільне нерозуміння та недооцінка такого надбання демократичної спільноти, як свобода слова.

Одним своїм необачним рішенням суддя зміг практично паралізувати роботу вищого представницького органу області та поставити під загрозу інтереси територіальних громад Харківщини, обмеживши конституційне право ЗМІ на доступ до інформації та її розповсюдження.

Отже, ситуація щодо свободи слова в Харківській області викликає занепокоєність, і змушений констатувати, що обмеження права на вільне висловлювання своєї думки може перерости в норму на Харківщині. Ухвала Київського районного суду міста Харкова від 8 жовтня 2007 року у справі №2-5323/07/07 стала яскравим свідченням цього. Вважаю за необхідне наголосити, що засобам масової інформації необхідно звернути особливу увагу на цей безпрецедентний випадок. Адже виважене та неупереджене журналістське розслідування часто дозволяє знайти істину там, де судові та правоохоронні органи за певних обставин не можуть цього зробити. Більш того, вважаю, що громадськість має бути широко поінформована про подібні інциденти.

На знімку: депутат Самусєв вручає Салигіну повістку до суду

Харківська обласна рада вважає неприпустимим здійснення тиску з боку будь-якої гілки влади, в тому числі судової, на свободу слова. І сподівається, що у майбутньому такі рішення суддів відійдуть в минуле як неприпустимі для країни, в якій будується демократичне громадянське суспільство.

Немає такого суду, який міг би наказати «Мовчати!» журналісту або будь-якій іншій людині. 

В розгляді судової справи я не хочу і не буду ховатися за свою посаду, бо в змозі захистити сам себе. Але зрозуміти до кінця деякі речі, на превеликий жаль, в повному обсязі можливо тільки відчувши на собі.

А що тоді говорити про пересічну людину, у якої немає трибуни, юридичного відділу, певного життєвого та фахового досвіду, який я отримав, працюючи у Верховній та обласній радах, спілкуючись на життєвому шляху з досвідченими людьми – від пересічних громадян до діячів, імена яких вкарбовані золотими літерами в історію Харківщини, а також державними керівниками різних рівнів і різних інституцій влади?!

Я, хоча і на жаль, але завдячений долі за цей ганебний для усіх нас випадок, який став показовим прикладом для ЗМІ, бо не зважаючи на впевненість у демократичному розвитку нашої країни, в житті нічого неможна виключити. І мені, як і кожному з вас, на долю випадали різні випробування.

Основна мета, ціль, завдання, які я вбачаю перед собою, – почерпнути з цього пленарного засідання розуміння того, що незалежно від будь-яких політичних подій, тимчасових  та, навіть, довгострокових процесів, верховенство закону ні в якому випадку – однаково кого воно буде стосуватися, – не викликатиме ні в кого з нас сумніву.

Я хотів би запропонувати, щоб нормою нашого життя якомога частіше ставала протягнута рука порозуміння, яку я готовий сьогодні вкотре запропонувати і подати кожному з вас, а не распрі та безладдя. Бо образи залишаються у нашій свідомості на довгі часи.

Не відшукуючи для себе якусь поблажливість, не виправдовуючи інколи свої дії, завжди намагаюсь знайти сили дати об’єктивну оцінку багатьом речам і подіям.

Я з порозумінням поставився до щонедавнього звернення  обласної державної адміністрації до депутатського корпусу, в якому звучить прагнення – сподіваюсь, щирі – об’єднати зусилля на шляхах розвитку Харківщини, спільно вирішувати завдання покращення добробуту співвітчизників і не вдаватися до конфронтації, яка засуджується суспільством. Нагадую, що півтора року тому саме в цій залі я запропонував всім політичним силам, що прийшли до обласної ради, підписати “Меморандум про співробітництво” задля процвітання Харківської області.

Я із порозумінням сприймаю намір про ініціативу Олександра Фельдмана щодо підписання усіма депутатами-харків’янами незалежно від партійної приналежності “Меморандуму про створення депутатського об’єднання “За Харків!” у Верховній Раді України VI скликання.

Тож давайте, перш за все, ми, політики, свої гучні заяви якомога швидше втілювати в реальне життя! Із впевненістю можу констатувати, що тоді, коли ми збираємось в цій чи іншій залі, на майдані чи в конференц-кімнаті, під час свят чи виборчих перегонів, саме на нас – посадовцях та політиках – лежатиме відповідальність за роботу ЗМІ і гідні європейської держави (як дуже часто ми це декларуємо) умови їхньої роботи.

Але перш за все журналіст, телеведучий, редактор чи телеоператор – це така ж сама, як і ми, посадовці, людина. А з огляду на те, що в неї немає депутатських значків та охоронців, недоторканості та службових автомобілів, кабінетів та привілей, а є тільки можливість сумлінного і професійного виконання своєї роботи, – ця людина вища за нас. Як вищий за нас лікар чи вчитель, хлібороб чи механізатор, школяр чи студент, правоохоронець чи військовий, верстатник чи директор заводу. Усіх перелічити неможливо. Та саме перед цією людиною ми є відповідальними.

І саме тому зараз пропоную зробити виняток і навіть при безмежній шані до присутніх народних депутатів надати слово представникам “четвертої влади”, після чого надамо слово всім, хто записався на виступи. А я відповім на ваші запитання.

Я ставлю цю пропозицію на голосування.

Пропоную також щодо цього питання визначитись у поіменному режимі.

Версія сайту облради

Фото Мстислава Чернова.

УНІАН в Google News