Попри війну, українці поводяться вільно. Мене це надихає, – актор фільму "Довбуш" Лузер Тверськи

Актор із США Лузер Тверськи, який є прямим нащадком засновника хасидизму Ісраеля Баал Шем Това та зіграв його в екшені "Довбуш", в інтерв’ю УНІАН розповів, як отримав знакову роль, про труднощі під час зйомок та враження від України.

Історичний екшн "Довбуш" українського режисера Олеся Саніна – про легендарного гуцула, який надихає покоління тих, хто бореться за незалежність України - вийшов в український прокат 24 серпня. Стрічку почали знімати у 2018 році, але через повномасштабне вторгнення РФ її реліз затягнувся. Режисер фільму "Довбуш" Олесь Санін зазначає, що його стрічка показує не примітивну схему "українці проти поляків", а історію боротьби за свободу та справедливість проти лиходіїв та гнобителів.

Згідно з переказами, Довбуш потоваришував із єврейським мудрецем Баал Шем Товою (відомим як БЕШТ) – засновником хасидського руху в іудаїзмі. Санін став першим у світі режисером, який втілив образ БЕШТа на великому екрані. А УНІАНу пощастило поспілкуватись з американським актором Лузером Тверськи, який зіграв його у кіно.

Пане Лузере, наскільки я знаю, ви планували бути присутнім лише на прем’єрі фільму "Довбуш" у Києві. Проте, замість повернення до США, вирішили разом із творчою групою відвідати Одесу та інші українські міста. Не боїтеся подорожувати країною, по якій будь-якої миті російська армія може завдати ракетного удару?

Дійсно, я не планував бути на всіх показах, але побачив, що люди приходять на фільм та радіють йому. Їм це важливо, вони дуже підтримують "Довбуша". І тоді подумав: оскільки вони не бояться війни, то і я не боюся. Тобто українці надихнули мене на те, щоб я затримався. До того ж я підпорядковуюсь своєму графіку, а не розкладу Путіна. Він – не мій секретар, я йду, куди хочу.

Ви відвідали міста, жителі яких постраждали від агресії РФ – Запоріжжя, Дніпро, Харків, Одеса… Вони вас чимось вразили?

Всі міста різні й енергія міст різна. Коли прямуєш у місце, де війна, то не сподіваєшся, що воно таке живе. У Дніпрі, Запоріжжі триває насичене життя... Перебуваючи у Запоріжжі, майже не відчуваєш, що ти в українському місті, де відбуваються жахливі події. Йдеш, нібито ти у штаті Каліфорнія, у Санта-Моніці… Вразила Одеса – побачив, що багато людей тут ігнорують війну – так само, як і я. Звісно, розумієш, що не все так чудово, як може здатися на перший погляд, але все одно не схоже на воєнний стан. Тобто, за цих умов люди поводять себе вільно, нормально. І для мене це – відкриття. Фактично, це і надихнуло залишитися тут.   

Чи в курсі ви того, що відбувається на фронті? Відслідковуєте якісь події?

Ретельно слідкую! Мене це дуже цікавить, мабуть, занадто... Але я набагато більше слідкую за подіями в Україні, коли перебуваю поза її межами. Коли тут – часу немає. Щоранку відкриваю Telegram, є ще декілька каналів – все переглядаю! Читаю про розвідувальні американські літаки, про танки, бої. А коли я в Україні, відчуваю себе частиною всього цього.

Як вам працювалось із українським режисером Олесем Саніним, акторами?

Це була надзвичайно приємна для мене річ. Коли приїхав, не знав, на що очікувати, але і актори, і знімальна група виявились надзвичайно професійними й компетентними. Мені було дуже приємно зніматися у цьому фільмі. З Саніним легко, бо він знає, чого хоче, передає це, і всі розуміють, що від нас вимагають.

Розкажіть, будь ласка, як опинилися в акторському складі стрічки та ще зіграли свого предка – засновника хасидизму, єврейського мудреця Баал Шем Това, який, згідно з переказами, був товаришем гуцула Олекси Довбуша?   

Якщо чесно, вони шукали на роль єврейського мудреця когось більш відомого та привабливого (сміється). Кастинговий директор хотіла мого друга, але він не зміг та сказав, що у нього є кращий варіант. Тобто порадив Саніну запросити мене. На кастингу потрібно було на івриті співати нігун (єврейська молитва, – УНІАН), і Санін одразу розумів – підходить чи не підходить. Я чудово знав, як це правильно робиться, бо колись був членом хасидської спільноти. (Тверськи народився у 1985 році у Брукліні і виріс як єврей-хасид. Покинув спільноту у 2008 році та пізніше став актором. Відомий, наприклад, роллю у фільмі "Фелікс і Мейра", за яку був номінований на премію Jutra Award як найкращий актор другого плану та отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на міжнародному кінофестивалі в Ам'єні та міжнародному кінофестивалі у Турині, – УНІАН).

Чи вплинув на ваше затвердження той факт, що ви – прямий нащадок БЕШТа?

Так, я, дійсно, його прямий нащадок з боку матері та батька, а також п’яти течій хасидизму. Для мене дуже велика честь грати свого предка. Ця людина мала велике значення, і я до цього ставився з великою відповідальністю. Чесно кажучи, його важко було грати тому, що БЕШТ по-різному сприймається навіть серед євреїв. Санін спочатку не знав про ці родинні зв’язки. Розповів йому вже пізніше, бо не хотів, щоб це якось впливало на його рішення стосовно мене.

Що для вас було найскладнішим під час зйомок фільму?

Ви могли б подумали, що це мовне питання, але, насправді, у деяких сценах мені було фізично важко зніматися. За сюжетом, знайомство БЕШТа з Олексою Довбушем відбувається, коли єврейський мудрець стоїть у холодній гірській річці зі швидкою течією. Це дуже важко. Я маленький, а течія сильна, і я не міг там довго стояти. Допомагали двоє величезних міцних хлопців – такі собі українські вікінги. Вони поводилися зі мною, наче з малою дитиною. Підіймали, несли до води, клали у воду, забирали звідти до берега. Знов клали у воду та відступали, і мене знімали. Але далеко не відходили про всяк випадок (сміється).

У фільмі ви вимовляєте свої репліки українською. Чи були з цим проблеми?

Так, це дуже важко. Для мене це був виклик. Я – педант, і це – не моя рідна мова. Взагалі її не знав. Через це замість п’яти дублів доводилось знімати десять… У мене була вчителька української мови Тамара Шевченко, яка родом із Києва, але живе у Нью-Йорку. Вона займалася зі мною по Zoom дві-три години щодня протягом кількох місяців. Тобто вчила, як вимовляти ці слова. Загалом, відпрацьовували з Тамарою ретельно: дві-три години працювали, брали перерву, я йшов у навушниках вулицею та повторював свої фрази. Потім знов працювали... Приїхав до України на зйомки, а Олексій Гнатковський (зіграв у фільмі брата Олекси – Івана Довбуша) сказав: "О, ні, ти говориш класичною українською мовою і без гуцульського говору. Все мені ламав та переправляв... Ще там був єврейсько-український консультант з мови, який заявив: "Знаєте, це не зовсім гуцульський акцент, який був у БЕШТа. Хоча він і жив у Карпатах, його рідною мовою була ідиш". Іншими словами, до української вимови з гуцульським акцентом потрібно було додати "відтінок" на ідиш. Тобто я все це змішав до купи і сподіваюся, що зрозумів те, що хотів передати (сміється).

Чи не розглядався варіант, що вас просто може хтось озвучити?

Не знаю. Ми про це ніколи не розмовляли. Наскільки знаю, Санін хотів, щоб це був оригінал, щоб я вклав у це свою душу та розуміння…

От у стрічці є епізод – знайомство мого героя з Олексою Довбушем, який щойно втік від гнобителів. Гуцул має страшний вигляд – весь брудний, зарослий, руки у кайданах. Він без дозволу хапає речі БЕШТа, які той залишив на березі, а сам був у річці. Мудрець лякається, а гуцул у цей час його запевняє, що він – не розбійник. Тоді БЕШТа несподівано відповідає: "Хто би міг таке подумати" (ці слова актор промовляє якось особливо, проникливо, – УНІАН). Ця фраза не вийшла такою, якби її промовив українець.

Чи вдалося вам побувати в Україні у місцях, які є знаковими для вашої родини?

Поки що ні – у нас дуже щільний графік. Цього тижня збираюся поїхати на кілька цвинтарів, де поховані мої предки. Коли був у Дніпрі, відвідав культурний центр "Менора", а також поховання видатних рабинів. Я побачив склеп мого прапрадіда ребе Мордехая Тверського Чорнобильського. Там є фотографія...

Взагалі таке враження, що у будь-якому місці в Україні, де була єврейська спільнота чи громада, я знайду своїх родичів. 

Згідно з історичними записами, Олекса Довбуш подарував БЕШТі люльку. Потім мудрець під час проповідей тримав її у руках. Кадри дарування є у фільмі. Чи відома вам доля цього подарунка, який нібито передавали з покоління в покоління?

У нашій родині є якісь речі, які начебто успадкували від Баал Шем Това – якась чашечка, ще щось, але про люльку ніхто не розповідав.

Стрічка, у якій ви зіграли, – про гідність, свободу, боротьбу за незалежність... Якби ви зараз зустріли сучасного Олексу Довбуша, що б йому сказали?

Хто би міг подумати, що про тебе знімуть фільм… (посміхається)

Що залишилось у вашому серці після зйомок та поїздок Україною?

Скажу так. Винахідливість режисера, знімальної групи можна порівняти з винахідливістю Збройних сил України. Коли почалася повномасштабна війна і всі із захопленням коментували дії ЗСУ, мене це не дивувало, бо такі неймовірні речі притаманні українцям. Так і зйомки фільму, бюджет якого для такої масштабної стрічки відносно скромний (122 млн грн, – УНІАН). В Америці аналогічне кіно коштувало би у рази більше. Якщо ви можете зняти фільм за 5 мільйонів доларів, який на Заході обійшовся би у понад 100 мільйонів, то цілком зрозуміло, чому українці ефективно та винахідливо навчилися вбивати ворога.  

І, звісно, мене вразило те, що я ходив тими ж стежками, де були мої предки. Бо це – і моя земля. 

Лариса Козова

Лариса Козова

УНІАН в Google News