Продюсер Олексій Комаровський: Жоден з персонажів "Області героїв", попри пережите в окупації, не втратив почуття гумору

Автор і генеральний продюсер кінокартини "Область героїв" Олексій Комаровський в інтерв'ю УНІАН розповів, як він наважився зняти фільм під час війни, як українці в окупації реагували на нього та команду, які історії запам'яталися найбільше, та який фільм він мріє зняти після перемоги.

24 лютого змінило життя всіх українців. Колись про війну зніматимуть багато документальних та художніх фільмів, а зараз до прем’єри готується перший. Кінореконструкція "Область героїв" присвячена українцям, які з перших днів повномасштабної російської агресії опинилися в окупації на Київщині.

В інтерв'ю УНІАН автор і генеральний продюсер фільму розповів, чи страшно знімати фільм буквально під час військових дій, яка з розказаних історій стала для нього найболючішою, та чи планує він зняти фільм про майбутню велику перемогу України.

Фільм "Область героїв" – перша масштабна кінореконструкція реальних історій українців, які пережили окупацію з початку повномасштабної війни Росії проти України. Страшно було знімати буквально під час бойових дій? 

Страшніше було б не зняти, а ще страшніше - не спробувати зняти. Потужне бажання зробити фільм на таку важливу тему нівелювали страх, але це не означає, що ми були необережні чи необачні. У мене була стовідсоткова інтуїтивна впевненість,  що  попри всі ризики я маю зробити цей фільм. Кожного разу були якісь перепони,  проблеми, з якими у мирний час ніхто з кіноіндустрії не стикався. Єдине, що мене турбувало, що нам не вдасться  завершити його до кінця, але ми змогли. 

Прем’єра фільму обов’язково відбудеться 24 листопада, по всій Україні. Я впевнений, що ніякі ворожі ракети не завадять українцям ходити в кіно, аби перевести дух, зарядитися емоціями різних кінокартин. 

У моєї кінокомпанії IdeaFilms потужна маркетингова команда, якою керує Антон Бокий, і вони провели масштабну роботу по комунікаціях та виведенню фільму на національний рівень. Всеукраїнський кінопоказ першого фільму, знятого під час війни, можливий завдяки нашому партнеру – кінодистрибуційній компанії B&H, команда якої з першого перегляду повірила в нас, нашу роботу. Тому ми разом готуємо прем’єру у ці найважчі часи.

Головні герої – мешканці раніше окупованої Київщини. Як люди вас зустрічали? Чи одразу погодилися розповісти про всі жахіття, які пережили в окупації?

Хочу зазначити, що жоден герой не відмовив нам у спілкуванні. А коли вони детальніше дізнавалися про те, що ми кіношники і про нашу ідею зняти фільм, передати мовою кіно, хто такі українці, то всі герої розкривалися. Наші зустрічі тривали годинами, ми відчували їхній порив все розказати, а вони, своєю чергою, бачили наші вражені очі. І сльози, і подекуди посмішка супроводжували їхні історії: жоден з наших героїв не втратив під час війни почуття гумору.  З героями, які знялися у фільмі, ми стали, як рідні.

Що ви побачили у першу чергу, коли приїхали до Бучі, Гостомеля, Ірпеня?

Побачив смерть, відчув біль, бажав помсти. Окупанти знищували нашу красу, наше щасливе й достойне життя. Такі стильні, гарні українські будинки, які навмисно розстріляні, розкрадені. Цивільні автівки з десятками кульових отворів, жодного живого місця…  І скрізь сотні, сотні гільз подекуди ще трупи... 

Ми все це бачили у новинах та телеграм-каналах. А мені ще дуже запам’яталося таке: серед всієї цієї розрухи, смертельної тиші, побачив бадьорого дідугана з інструментами, який відновлював свій паркан біля такої стильної хатинки, насвистуючи якийсь жвавий мотивчик. За хвилину до нього вийшла охайна бабця, винесла йому чогось гарячого попити, а він ще буркнув на неї, бо обпікся. Декілька разів, сьорбнувши напій, принесений коханою дружиною, він далі собі продовжив майструвати. Тоді я відчув, що життя сюди повернеться дуже швидко. Нас не перемогти.

Чи важко було знайти контакт із людьми, які вже, здається, перестали довіряти іншим?

Ми не відчували ніякої недовіри, а навпаки - внутрішню силу людей, спокій, тиху радість, що вільні. Звичайно, всі ми одночасно відчували дику втому та невелику розгубленість, але не недовіру. 

Коли люди дізнавались, що ми хочемо знімати кінореконструкцію на основі реальних подій, вони ставали максимально щирими й контактними, знайомили з іншими місцевими, ділилися контактами та іншими історіями. І протягом знімального періоду всіляко допомагали нам, наприклад, у пошуку локацій. 

Одного разу ми шукали локацію паркінгу в Ірпінському ЖК, й місцевий чоловік розпитував нас, що ми знімаємо. Я кажу: "Кінореконструкцію героїчних вчинків, наприклад, один з наших героїв, відомий як "Водолаз"…". Як тільки чоловік почув це, він зі сльозами на очах почав розповідати, що декілька сімей саме з цього будинку, в тому числі й його сім’я, живі завдяки "Водолазу". Врешті цей чоловік допоміг нам в усьому у той знімальний день. 

Сусіди по котеджному містечку іншого героя, Олександра, надали свій двір для зйомок деяких драматичних сцен… Ми постійно відчували підтримку від людей, коли приїжджали на зйомку до Ірпеня, Бучі, Гостомеля й Ворзеля.

Яка історія вразила вас найбільше?

Така історія не одна, й кожна вражає своїми проникливими деталями. Але розповім про одну зворушливу й романтичну, яка продовжується. Це історія двох молодих лікарів-ветеринарів: він – хірург, вона – анестезіолог. До війни просто товаришували й працювали в одній клініці, а під час окупації разом оперували поранених дітей в екстремальних умовах. 

Після порятунку чергового дитячого життя, вони зрозуміли, що створені один для одного. Навесні одружилися й тепер планують свого малюка - хочуть подарувати Україні ще одне життя,  крім тих, які врятували. Вони продовжують лікувати тварин й будувати свою молоду сім’ю, яку створили під час війни. Детальніше про них та про інші зворушливі історії - у нашому фільмі.

Як довго ви знімали "Область героїв"? 

Ми зняли  фільм в унікально стислі терміни для кіновиробництва, всього за 3,5 місяці від моменту створення ідеї. Ніколи б не подумав, що таке можливо. Але з радістю поділюся досвідом, який, до речі, може вже ніколи не повторитися. 

Ба більше, не можу сказати, що хотів би повтору саме такого досвіду, адже ми працювали на фізично-емоційному виснажені. Ніколи не забуду той важкий емоційно-творчий стан, коли ми з режисером вкотре підіймали собі планку: "А давай ще це знімемо, але ж як?!"… Це зараз здається майже нереальним, але знаходили можливості й допомогу. А потім ставили собі ще складніші задачі, адже ще от таких кадрів не вистачає…

Кожного разу, піднімаючи  планку "нереальності" у кіновиробництві під час війни, я створював додаткові ризики, що все це обірветься. Але воно того вартувало, адже це перший фільм, знятий для кінопоказу про війну під час бойових дій на основі реальних подій.

Чому ви вважаєте, що саме зараз час показати цей фільм?

Наш фільм справді нелегкий, але проникливий та надихаючий. Всі наші герої вижили самі й врятували тисячі життів. Я впевнений, що про героїзм простих українців потрібно говорити завжди, в тому числі мовою кіно. Тим паче, підтримка морального духу важлива напередодні важкої зими. Ми обов’язково переживемо цю війну й переможемо завдяки таким героям, про яких знято наш фільм. 

Прем'єра фільму відбудеться 24 листопада. На що підуть гроші від кінопоказу?

Так, 24 листопада символічна дата – 9 місяців війни, а українці вже створили фільм про війну, під час неї. 

Коли планували час кінопрокату, у мене були різні ідеї, на що витратити зібрані кошти. Перше, що спало на думку - автівки для ЗСУ. Досвід у мене вже був, я придбав декілька авто для наших хлопців в ССО. Але новини про те, що на нас чекає надважка зима, зачепили мене. Тож остаточне рішення було таке -  кошти від кінопоказу нашого фільму підуть на закупівлю обігрівачів для дитячих закладів.

Розкажіть, де ви самі перебували на початку повномасштабного вторгнення?

Я був у центрі Києва, і вже о 5:30 ранку мав першу зустріч з ДРГ. Вони  під виглядом "простих киян" спитали російською: "Брат, що робити збираєшся? Може, знаєш, де зброю дають?". Їх видало авто, поведінка й повадки. У мене якось автоматично кмітливість спрацювала, і я кажу: "В "Дії" подивись, там все є". Після відповіді "де? де?" мені стало ясно, "де" цим "братішкам" місце. За хвилину я передав інформацію, куди потрібно, і буквально за 3-4 хвилини прибув наряд. Правоохоронці їх затримали. Все відбулося дуже швидко.

Як особисто на вас вплинули зйомки фільму?

Почну з більш глобального: як вплинув на мене 2022-й. Тепер я знаю, що можна зробити малоймовірне й надважке, те, що ти у мирний час вважаєш майже нереальним. Тепер я відчуваю, що головне саме те, що відбувається зараз, у поточний момент. Тепер я роблю ті речі, які ніколи не зробив би раніше. І тепер я точно знаю, чим ми, українці, відрізняємося від бідних на розум "братів-сусідів".

А зйомки фільму вкотре нагадали мені, що у нашої нації є сильна душа, емпатія, людяність та відчайдушні професіонали в усіх сферах. І я з такими провів ціле літо на нашому кінофронті: талановитий український режисер Артур Лерман, оператор з фірмовим смаком Євген Усанов, незламна виконавча продюсерка Віра Сердечкіна та десятки інших кінопатріотів, які допомагали створювати цей фільм, а також, звичайно, головний технічний кінопартнер в Україні – компанія "Патріот".

Чи маєте ви у планах зняти фільм про перемогу України?

О, такі плани є у кожного українського кінопродюсера та кінорежисера. Але ми з моїм другом, кінорежисером Артуром Лерманом, маємо не просто план, а вже розробили сценарій такого фільму. 

Всі ви бачили такі якісні голлівудські патріотичні екшн-фільми з детективно-шпигунським присмаком, які викликають у глядача безмежну гордість за свою країну, за свою армію, спецслужби, журналістів та побратимів, в якому підступний ворог обов'язково буде викритий та покараний. Це буде саме такий фільм.

Діана Могилєвич

УНІАН в Google News