Актор та боєць ЗСУ Павло Алдошин: Я ніколи не хотів зніматися з російськими акторами, тому що як люди вони - гімно

Український актор Павло Алдошин в інтерв'ю УНІАН розповів, як змінилася його думка про війну, починаючи з 24 лютого, та чому вирішив вступити до лав Збройних сил України, як переживає окупацію рідної Херсонщини, та як ставиться до російських акторів і прихильності до них українських режисерів.

Павле, ви родом з Генічеська, який зараз тимчасово окупований. Як це переживаєте?

Я родом із Семихаток, це село під Генічеськом. На жаль, зараз ця територія дійсно окупована, і для мене це максимально трагічно. Адже це - моє місце сили, куди я постійно повертаюся. Там я відчуваю себе вдома за будь-яких обставин, за будь-якого настрою, фінансового становища. Це моя земля, це моє коріння. Я дуже переживаю за це місце, тому що воно для мене дуже важливе.

Я намагався приїжджати туди не менше двох разів на рік, і коли ця пауза нашого, так би мовити, побачення з цією землею збільшувалася, то я переживав дуже серйозні проблеми зі своїм психоемоційним станом, здоров'ям. Ця земля для мене просто священна.

Чи залишилися ваші рідні у Херсонській області?

На жаль, багато моїх рідних - брати, сестри, дідусь - залишилися в Херсонській області. Це їх свідомий вибір. Вони з самого початку не захотіли їхати, попри попередження (мої та родичів, які встигли виїхати). 

Моя мама теж довго сумнівалася, але на початку червня погодилася виїхати. Ми її евакуювали.

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну ви вступили до лав ЗСУ. Одразу вирішили піти захищати Батьківщину чи ще вагалися?

Чесно кажучи, я особливо не сумнівався з приводу вступу до лав Збройних сил України, щоб захищати свою землю і свою країну. Це було для мене абсолютно зрозумілим, необхідним і єдино важливим в цей час. Тому я зателефонував людям, які в цьому розбираються, й дізнався, що мені робити...

Війна в Україні триває вже понад вісім років. Як вважаєте, як змінилися люди і країна в цілому за цей час?

Сказати, що люди змінилися - так, змінилися. Сказати, що нічого не змінилося - теж не буде неправдою. Я знаю, що моє коло людей змінилося. Вони зміцніли в розумінні своєї національної свідомості. Тому я можу казати лише про своє коло спілкування. Але я бачу людей, в житті яких нічого не змінилося. Особливо це стосується тих, хто виїхав за кордон. Для них війна відбулася лише в новинних стрічках. У них інакше розуміння війни. Хоча, вони теж змінилися, але є питання: яким чином це нас зближує? 

Тобто тут немає неправильної відповіді, кожна буде правильною. Подивимося на це, коли переможемо і будемо розв’язувати питання внутрішньонаціонального характеру.

Ок, а як змінилося особисто ваше життя за ці півроку?

Моє життя змінилося кардинально. До 24 лютого для мене війни не існувало. Я вважав, що війна - це щось надумане. А зараз війна в моєму оточенні постійно. Війна стала частиною мого життя на цей період, на жаль.

Ще до 24 лютого ви знімалися у фільмі "Снайпер. Білий ворон", в якому зіграли головну роль. Чи допомагають вам зараз снайперські навички, яким ви навчилися під час зйомок?

Це те, що зараз рятує мені життя. І це не лише снайперські навички. Це навички виживання, поведінка під час бою, надання першої медичної допомоги і весь той мінімум, який повинен опанувати боєць перед тим, як стати воїном і піти на фронт. 

Мені пощастило. Я спілкуюся з багатьма друзями, які зараз теж на фронті. Вони кажуть, що їм просто дали автомати Калашникова, показали, як цілитися, і все. До цього вони толком не стріляли. У них не було такої підготовки, яка, на щастя, була у мене. Мені просто пощастило, що ті навички, які я отримав як актор, мені знадобилися на фронті, як воїну.

Фільми про війну - це щемлива картинка, аби викликати у людей сильні емоції, чи, все ж таки, правда?

Це питання треба ставити продюсерам та режисерам: що вони беруть за мету, коли створюють той чи інший проект про війну? Той фільм, який ми зняли, це про ідею, думку, дух українців. Про Україну у війні з загарбницькою Росією. І це правда, яку ми намагалися передати через кадр максимально точно й чесно.

В мережі виникає багато суперечок щодо тези "культура поза політикою". Як вважаєте ви?

Якщо уявляти собі політику, як щось таке - високі кабінети, в яких багато людей у піджаках з краватками, як щось далеке, то так, культура повинна бути поза політикою. А якщо розуміти, що політика - це і є соціальне життя, політика - це ти сам, то це інше. Це не я сказав, але якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою. 

Я думаю, що українці вже зрозуміли це. Ті, хто ще не зрозумів, вже починають розуміти. Ти не можеш бути "поза політикою". Культура не може бути "поза політикою". Для мене це зараз невід'ємні частини соціального устрою.

Культура - це певний зріз нашого середовища, ефіру нашого існування. Політика - це теж певний зріз. Це просто ракурси, але вони дуже важливі. І якщо ти якийсь із цих зрізів для себе викидаєш, то його хтось заповнює у своїх інтересах. Тому, коли культура "поза політикою" - це обман.

Деякі українські актори говорили, що раніше продюсери були більш прихильні до російських акторів, віддавали їм головні ролі. Чи відчували ви цей тиск на собі?

Я в кіно знімаюся вже років п’ять. І за ці роки, поки я в кіноіндустрії, зі мною таке траплялося, мінімум, три рази. Наприклад, була головна роль, на яку я пробувався. Тоді продюсерам все сподобалося, все було прекрасно. Я вже проходив і ансамблеві кастинги, і парні. Але врешті-решт обрали російського актора. Тобто, так, таке було і було цього достатньо.

Як гадаєте, чи зміниться це тепер, після того, як з нами усіма сталося 24 лютого?

У будь-якому випадку російських акторів вже знімати не будуть, принаймні в Україні. А якщо і будуть, то всі українські актори будуть банити ці проекти. А за решту я не відповідаю.

Я ніколи не хотів зніматися з російськими акторами, не хочу, і, сподіваюся, мені не доведеться обирати. Тому що, коли продюсери будуть розуміти, що в їхньому проекті буде Павло Алдошин, поруч з ним 100% не повинно бути російського актора, навіть "хорошого російського актора". Не через те, що вони погані актори, а тому, що вони як люди - гімно.

Чи ви взагалі спілкуєтеся з колегами з Росії? Хто вас підтримав під час війни, а хто - навпаки?

Багато колег з Росії після 24 лютого 2022 писали мені стандартні фрази типу: "Ми за мир!". Але це нічого не означає. В червні всі зв'язки з ними були розірвані просто через недоречність їхнього існування. Ні людей, ні зв’язків. Вони - росіяни, і вони повинні горіти в пеклі. 

Багато років, навіть після початку війни на Донбасі, в Україні продовжували знімати серіали російською мовою. Проте зараз ви спілкуєтесь українською. Чи швидко ви її вивчили?

Я не вважаю, що я ідеально знаю українську мову, але я читаю українську літературу - і сучасну, і класичну. Відчуваю, як мій словниковий запас поповнюється і мова стає ще більш мелодійною. Це не складно.

Чи вважаєте мовне питання зараз важливим?

Це питання важливе завжди. Це - першочергове питання. Вибачте мені, мої російськомовні колеги й друзі, але для мене не існує російськомовного українця.

Як спілкуєтеся з побратимами на службі? Чи є у вас якісь поблажки завдяки вашій зірковості?

Усвідомлення у моїх побратимів, що я якийсь особливий, немає. Ніякої зірковості. Принаймні з їхнього боку я такого не помічав. Ми всі однакові. Якщо ми виконуємо завдання - молодці, якщо ні - погано, треба робити ще. Тут або так, або ніяк. На війні немає ніяких поблажок.

Діана Могилєвич

УНІАН в Google News