Крим – рік неповернення

На медалі «За повернення Криму», якою міністр оборони РФ Сергій Шойгу нагороджував військовослужбовців спецпідрозділу «Беркут» в Криму у березні 2014 року, був чітко визначений термін проведення «операції» - 20.02.2014 – 18.03.2014. І тепер, через рік, постає питання: коли ж повернеться Крим – в Україну?

Лідери країн Європи у своїх зверненнях та виступах періодично нагадують, що ЄС ніколи не визнає Крим частиною РФ. Навіть, якщо військовий конфлікт на сході України буде вичерпаний, а стосунки цивілізованого світу з Росією почнуть налагоджуватись.

Однак реальність дещо інша. Незважаючи на те, що, згідно результатів опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, більшість українців вірять у повернення Криму, до можливості швидкого розвитку подій у цьому напрямку ставляться досить скептично. Що ж до самих кримчан, нещодавні результати опитування, проведеного компанією GfK Україна, засвідчили, що 82% мешканців автономії повністю підтримують анексію.

Звісно, варто поставити під сумнів точність такого соціологічного дослідження, бо запитання ставились за у телефонному режимі. Зважаючи, що далеко не усі мешканці півострова почувають там себе безпечно, не кожен наважиться відповісти саме те, що насправді думає. Втім, не можна не погодитись: кількість кримчан, що, попри негаразди, які прийшли у Крим після «референдуму», продовжують наполягати на правильності розвитку подій у березні минулого року, достатньо висока.

Різні думки з одного півострову

35-річна кримчанка Аліна, з невеликого містечка біля моря, розповідає, що анексія Криму, яка так болюче сприймається в Україні, є цілком закономірно. На її думку, втрата територій ніколи не проходила легко та мирно. «Я не сприймаю Україну як ворога, недруга, але приєднатися до РФ було моїм бажанням та бажанням моєї сім`ї, - розповіла вона УНІАН. - Варто визнати, що півострів завжди був більш проросійським, і жодна українська влада не зробила нічого, аби привити кримчанам любов до України».

Жінка зауважує, що це не теза про те, що «хтось нас не чує» і не спроба давити на жалість та щось випрошувати. «В Києві, де живе багато моїх друзів, ставляться до такої позиції скептично, мовляв, їм теж нічого не прививали з дитинства, але вони змогли вийти на Майдан та чітко розуміли, чого хочуть.  Але ж давайте не забувати, скільки часу Київ, Львів, навіть Дніпропетровськ чи Харків, були виключно українськими містами. І порівняйте це з Кримом та з його особливостями заселення в радянські часи. Через такі  дискусії я втратила зв'язок з багатьма знайомими, які просто відмовляються сприймати наш вибір», - сказала вона.

Ще один кримчанин, Ростислав Луків, притримується кардинально іншої думки щодо ситуації, яка склалась на анексованій Росією території. Хлопець переконаний, що якби у березні 2014 референдум провели за правилами та згідно українського законодавства, Крим, без усякого сумніву, «залишився б вдома». На його думку, покращення від анексії відчули хіба пенсіонери та державні службовці. Однак, зважаючи на ріст цін, це також не великий здобуток.

«Я не можу назвати хоч одну сферу, де стало краще. А я працюю у величезній кампанії. Що стало дешевшим – це ціни на авто та бензин. Але середньостатистичний кримчанин як не був спроможний придбати іноземну автівку, так і не може дозволити собі це досі, - зауважив Ростислав. – Про права і свободи людини я взагалі мовчу. Тут тепер не існує права на «іншу думку». Додайте сюди санкції, комунальні проблеми, провальний сезон… Ось чого досягли ті, хто прагнув «померти в Росії».

REUTERS

При цьому хлопець визнає, що кількість тих мешканців Криму, хто справді підтримував та підтримує приєднання до РФ, не така мала, як може видатись для жителів «материка».

Співробітник ялтинської дитячої лікарні, який попросив не називати його імені та прізвища, підтвердив думку Ростислава Луківа, про те, що чудес, навіть після переходу на російське законодавство, починаючи з 2015 року, не відбулось. «До перехідного періоду мешканці Криму отримували зарплату   збільшену у два рази та переведену по курсу гривні до рубля. Тепер заробітну плату оформили згідно сітки РФ. І це виявилось значно менше, ніж було. Враховуючи, що ціни на продукти виросли у два рази – такий сценарій не може тішити», - розповів він.

Щоправда, деяка частина кримчан списує незгоди на Україну, яка, на їх думку, відмовляється постачати на півострів воду, відкривати транспортні сполучення та всіляко перешкоджає вибору мешканців автономії. «Звісно, у цьому році було менше туристів і в нас залишається багато проблем із сполученнями, але, очевидно, така ціна нашого рішення», - зізнається Аліна Вовк, яка не лише приймала участь у голосуванні за від’єднання від України, але й була в так званій лічильній комісії.

Спроба розповісти жінці про численні порушення під час кримського псевдореферендуму та спосіб його проведення за допомогою «зелених чоловічків», наштовхнулась на різкий спротив Аліни. На її переконання, на дільниці, де вона підраховувала голоси, все пройшло «за правилами та за бажанням мешканців». Жінка згадала навіть «якихось міжнародних спостерігачів», однак назвати бодай країну, звідки вони приїхали, не спромоглась.

Татари як виключення з правил

Кримських татар та їхню, здебільшого, антиросійську позицію, варто розглядати окремо. Саме ця частина населення півострову по праву може вважатися корінним населенням. І саме татари завжди підтримували і європейський вибір для України та Криму, і проукраїнських політиків.

«Найбільше пам’ятаю, як раділи деякі люди, - згадує минулорічний «референдум» кримська татарка Лілія, з якою ми зустрічаємось у київському ресторані «Крим». - Я стояла і дивилась, як обіймалась ціла родина, як вони усміхались «поверненню Криму», як швидко здали все, що було за стільки років пов’язано з Україною. Хтось у цій юрбі вигукнув «Ми – вдома», а я подумала: скільки тепер часу мине, коли я та мій народ, зможе ось так сказати «ми - вдома».

Після анексії Лілія вирішила залишитись на материковій частині України, бо навчалась у Києві. Однак на півострові проживає її родина, через що дівчина не називає свого прізвища. «У нас ще надто незагоєна рана після депортації татар, ми дуже добре пам’ятаємо всі тонкощі режимів, подібних до російських. Тому нам не так легко затуманити розум, як багатьом мешканцям Криму. Повірте, цей дурман рано чи пізно мине. Питання лише в тому, чи зможемо ми тоді повернутись, та чи чекатимуть на нас», - говорить вона.

REUTERS

Потрапивши під контроль кремлівського «великого брата», татари стали першою ціллю для утисків. Навіть не беручи до уваги заборону на в’їзд до Криму Мустафи Джемілєва та суд над його сином, переслідування пересічних мешканців півострова – кримських татар, засвідчили, що керівництво РФ не планує спокійно реагувати на їхню незгоду з анексією. Тут доречно нагадати і про депортацію відомого кримськотатарського активіста і правозахисника Сінавер Кадирова. І про арешт кримськотатарського активіста, заступник голови Меджлісу Ахтема Чийгоза - ідейного лідера кримських татар, які не хотіли приєднання до РФ. Інші арешти, зниклих активістів, заборони зібрань, та навіть закон про включення кримських пам'яток до переліку культурної спадщини Росії…

Завідувач відділу забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу Адміністрації Президента Арсен Жумаділов переконаний, що тиск на кримськотатарський народ здійснюється Росією через те, що росіяни розуміють, що це - «єдина організована сила в Криму, яка є абсолютно проукраїнською і яка завжди буде стояти за те, що Україна має бути територіально цілісною».

«Але не тільки кримські татари знаходяться зараз під тиском в Криму. Під таким самим тиском і українці, які, на відміну від кримських татар, стають жертвами російського терору не через те, що вони є організованою силою, а через абсолютно ірраціональну ненависть, яку плекають у проросійських громадян російські ЗМІ», - розповідає він.

Певне потепління між кримськими татарами та Росією було помічене до Нового року, однак з завершенням «перехідного періоду» ситуація ще більше погіршилась. «Не варто говорити про дотримання прав люди Росією в Криму, варто говорити про те, як зупинити Росію. Про це не повинна забувати Україна, навіть в такі складні для неї часи. Про це не повинен забувати світ. Треба починати процес, запрошувати експертів з розслідування злочинів проти миру і людяності, починати збір та аналіз, базу свідків… Повірте, вона буде дуже велика», - зауважує лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Значна частина татар, що лишилися на анексованій території, скаржаться на те, що українці ладні забути про Крим, зважаючи лише на війну на сході країни. Більше того, у неофіційних розмовах, кримськотатарські політики зізнаються, що на півострів у складі РФ готовий заплющити очі й західний світ, звиклий до спокійного та розміреного життя без війн та конфліктів «під носом». «Я розумію, що питання обговорювались важливі, але ні слова про Крим під час Мінських домовленостей не говориться, на жаль», -  резюмує Мустафа Джемілєв.

Обіцяний «рай»

Більшість з тих кримчан, хто очікував мало не нового Монте-Карло в Криму, досі сподіваються, що «путінські обіцянки» ось-ось та й здійсняться. Тим часом, практично всі міжнародні компанії, міжнародні банки, кредитні картки MasterCard  та Visa, глобальні бренди, припинили співпрацю з Кримом. Натомість, російські компанії не поспішають заходити на «свої» нові території.

Продукти харчування, які, здебільшого, надходили з материкової України, сьогодні якщо й привозять до Криму, то часто – у нелегальний спосіб. Товари російських виробників постачаються через переправу у Керчі. І така доставка займає не тільки час, але стає залежною від погодних умов. Через цю ситуацію у супермаркетах анексованої території сьогодні можна споглядати, радше, порожні полиці, аніж різнобарв’я  «багатої промислової держави».

kerch.fm

Найбільше збитків зазнав туристичний бізнес, з якого й жила значна, якщо не більша, частина мешканців Криму. Останні роки півострів відвідували близько 6 мільйонів туристів щороку. Традиційно, 65-70% з них – це українці. Частка росіян складала не більше 20-25%. У 2014 році, за офіційними даними, півострів відвідали всього близько 400 тисяч туристів з України. Навіть якщо припустити, що реальна цифра туристів з України більша, а також врахувати російських туристів, всіляко заохочуваних керівництвом РФ, обіцяних 8 мільйонів туристів так і не добрались до відпочинку. В результаті - економічні втрати туристичної індустрії в Криму експертами галузі оцінюються в, щонайменше, 3,4 мільярди доларів…

І ситуація із будь-яким бізнесом в цілому, очевидно, буде погіршуватись.

Байдужість як фактор неповернення

І все ж, попри очевидні втрати від анексії Криму, велика частина населення півострову залишається якщо не прихильною до Росії, то байдужою до розвитку подій. Наведені вище результати соціологічного опитування засвідчують, що Україні доведеться не лише віршувати питання повернення Криму, але й зіштовхнутися з великим відсотком тих, хто справді задоволений «зміною» громадянства. Більше того, незакритий кордон із Кримом створює, в умовах війни з РФ, ще один фронт для ударів.

Наприклад, Рефат Чубаров вважає, що вже зараз необхідно визначати політико-правовий статус Криму, щоб у майбутньому, після його повернення до складу України, уникнути спекуляцій і напруги. «Крим повернеться. Але яким буде його статус? Ми знову будемо, як 23 роки, говорити про те, що в Криму живуть люди багатьох національностей?», - зауважує він.

У свою чергу, історик  та знавець з історії Криму Олекса Гайворонський звертає увагу, що, згідно з даними всеукраїнського перепису населення від 2001 року, в Криму мешкало близько 600 тисяч етнічних українців. Однак не варто розраховувати, що всі вони є прибічниками української державницької ідеї. Причиною тому той факт, що багато українців в Криму не замислювалися над своїм походженням, бо були дуже інтегровані у таке суспільство радянського штибу, де етнічні особливості нівелювалися. «Тому очікувати, що українці Криму будуть якоюсь політичною нацією, єдиною з українцями з материку – це трохи схоже на фантастику. Зважаючи на цей факт, та на те, що анексія не просто відбулась, як безліч інших анексій територій в історії світу, а відбулась саме як гібридна війна (тобто ми не маємо аналогів таким подіям), рішення щодо повернення Криму мають бути також нестандартними, комплексними та послідовними», - розповів він.

На підтвердження таких слів історика, 30-річний кримчанин  Олексій Туній,  який після анексії переїхав у місто Луцьк, розповів УНІАН, що практично всіх його друзів дезінформовано і щодо подій в самій Україні, і щодо воєнного конфлікту з РФ. Чоловік також зауважує, що всі роки за незалежності України на півострові не провадилась жодна політика націоналізації. Натомість, російська пропаганда діяла доволі добре, складаючи хибне враження про хороше життя у наших «братів». «Мені важко переконати своїх знайомих, що, наприклад, у Львові немає ані натяку на національну ненависть… Вони не тільки вірять у те, що Путін таки побудує для них прекрасне майбутнє та відкриє безмежні перспективи, але звинувачують у всіх злиднях та негараздах Україну», - розповів він.

Олексій додає, що отримав змогу переоцінити розуміння батьківщини тільки тоді, коли переїхав на материк. Але не готовий стверджувати, що у інших мешканців Криму ставлення до України за цей важкий для усіх рік змінилось: «Не скажу, що я був патріотом України, просто чітко розумів абсурдність російського «референдуму». Коли приїхав сюди, здивувався тому, скільки людей почали допомагати переселенцям… Наважусь сказати, що, якби зараз референдум в Криму провели за всіма правилами, результати могли би бути не зовсім втішні для України. Тому, українська влада повинна розробити цілу програму повернення півострову».

Ольга Каретнікова-Котягіна

УНІАН в Google News