Німеччині не потрібні антинатовські компліменти Януковича?

"Німеччина та Франція ведуть свою гру. Росія побачила свої вигоди, і підігріває їх амбіції. І цей оркестр ми побачили у Бухаресті. І це небезпечно для України..." Експерти оцінюють рішення НАТО

Чому все ж таки ми отримали такий результат у Бухаресті? Чи буде прийняте рішення щодо України у грудні на засіданні міністрів закордонних справ країн, які входять в Альянс? Наскільки й надалі російський чинник буде впливати на прийняття рішень щодо України? Ці питання обговорювали експерти на засіданні політичного клубу у Главреді.

Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ України:

НАВІТЬ НЕ ПРИПУСКАЮ МОЖЛИВОСТІ, ЩО У ГРУДНІ НАС ПРИЄДНАЮТЬ ДО ПДЧ...

Інформація, яка надходила з саміту, є надзвичайно суперечливою, кожен тлумачив її на свій лад. Особисто мені прикро. Те, що сталося, не може повністю задовольнити інтереси нашої держави. Спроби показати підсумок саміту як історичну перемогу України - це видавати бажане за дійсне.  Але наш Президент має рацію у тому, що дійсно члени Альянсу дійшли згоди у тому, що у перспективі Україна може отримати право на членство у НАТО. Позитив у тому, що Генсек заявив: Україна і Грузія стануть членом НАТО. Прес-служба саміту зробила заяву, що це питання може бути розглянуте на комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, засідання якої відбудеться у грудні. Я сам брав участь у роботі такої комісії, і навіть не припускаю можливості, що у рамках такої зустрічі може бути надане запрошення Україні щодо приєднання ПДЧ. Це не рівень міністрів закордонних справ. Наступний саміт НАТО ювілейний, це - 60-річчя створення НАТО. Він відбудеться у двох країнах, у Страсбурзі на території  Франції, і у Кельні, на території Німеччини. Він передбачається у квітні наступного року, де буде розглянуто це питання. Я думаю, що саме він стане вирішальним. А проміжковим етапом буде засідання у грудні.

На наступному саміті визріють щодо членства і деякі інші країни, зокрема, Боснія і Герцеговина і Чорногорія. Тож там буде пакет нових пропозицій. Цього разу прем’єр-міністр Франції Фійон, до якого приєдналися інші країни, сказав: майбутнє членство України - це зміна балансу інтересів на європейському континенті, де не враховується позиція Росії. Ось в чому суть позиції Німеччини та Франції.

Що відбуватиметься до грудня?  Росія робитиме все, щоб продовжувати впливати на відповідних партнерів. З іншого боку, Вашингтон також буде працювати. Ну, Брюссель - така справа, як скаже штаб-квартира, так і буде. 

І ще я хотів би сказати. Дипломати працювали самовіддано, вони зробили все можливе. Але таки десь ми недопрацювали. Візьмемо Росію... Я ставлю перед собою питання. Чому ми не провели із Росією поглиблених переговорів військово-політичного, політичного характеру, що випливає з інтенсифікованого діалогу щодо майбутнього ПДЧ?! У нас існував тільки обмін заявами на рівні міністра оборони, міністра закордонних справ, Президента і так далі. Я вважаю, що це була велика помилка. Тому тут треба набирати аргументацію, і цю аргументацію потрібно доводити і відповідно переконувати Росію.

Більше того, ми і з іншими партнерами не провели таких переговорів. Мене дивує, що в Секретаріаті Президента працював рік чи два представник Німеччини, колишній посол. І хіба це не було відомо?  Хіба не можна було скористатися цією нагодою, щоб послідовно працювати, щоб наблизити наші країни у тому числі і щодо розуміння необхідності ПДЧ?... Франція - специфічна країна, самозакохана, з нею слід дуже обережно працювати. Коли голова французького МЗС Бернар Кушне оголосив позицію Франції щодо ПДЧ, то наш Президент наступного дня вилетів туди. Це те, що я називаю ситуативним візитом. Хіба так такі речі робляться? Якщо системно підходити до цієї роботи, то можна було починати давно. Тим більше, ми готувалися до цього саміту. Це робота політичного керівництва.  Поїхав Ющенко до Саркозі. А чому ж прем’єр-міністр не поїхав? Недопрацювали. Ми всі оцінюємо позитивно візит президента Буша. Це подія, безумовно, знакова. Але виглядає як? Приїхав Президент США. Вам оце потрібно? Я скажу. Я сказав. Я буду боротися за ПДЧ. І тут же ж він отримує що? І ми разом із ним отримуємо облизня. Це теж не дуже продумана політика з боку Сполучених Штатів Америки. Приїхати, щоби отримати поразку. Є політичні гравці, які не зміняться в Європі, у них є своя гордість, своя політика. Вони виходять з того, що велику Європу вони будують. Оці дві країни, до яких примкнули Бенілюкс і Угорщина. Але ж там в списку ще п’ять країн, які є в зоні підтримці. Тож треба вибудувати відносини. І останнє: треба працювати із громадською думкою. Я маю на увазі країни Європи. Бо парламенти, які приймають рішення, можуть прийняти рішення на нашу користь.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики:

РОСІЯ ХОЧЕ, ЩОБ ЗАХІД ВИЗНАВ, ЩО ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПРОСТІР - ЦЕ РОСІЙСЬКИЙ ДВІР...

Сьогодні відбувається переструктуризація системи міжнародних відносин. І моя теза полягає у тому, що на зміну глобальним війнам прийдуть регіональні війни та конфлікти. Переструктуризація відбувається від однополярної системи, яка по факту опинилася однополярною, бо друга супердержава просто зникла і нічого було будувати, - до багатополярної. Завдання Буша полягало у тому, щоб утримати однополярну систему. І тут США стикаються із надзвичайно складними проблемами утримання однополярного світу. І це б’є по їх економіці. Ми бачимо внутрішні проблеми, падіння долара. Це такий рух від однополярного до багатополярного світу. Промова Путіна в Мюнхені має своє продовження. Тоді він просто декларував, а сьогодні має намір реалізувати концепцію багатополярності. У цих умовах відбувається погіршення регіональної безпеки. Нові центри сили відчувають свої амбіції, старі країни, які визначали європейську політику, відчули можливості багатополярного світу. Німеччина та Франція хочуть бути під парасолькою безпеки США. Але вони не хочуть бути під опікою США, і ведуть свою гру. Росія побачила свої вигоди, і підігріває амбіції Франції та Німеччини. І цей оркестр ми побачили у Бухаресті. І це небезпечно для України. Бо коли виникають регіональні центри сили, вони намагаються розібрати сфери впливу. А ми опинилися у буферній зоні. Там де є вакуум впливу, будуть розбирати. Дивіться, як розібрали Югославію. І хто там завдає тон? Євросоюз. Росія хоче, щоб Захід визнав, що пострадянський простір - це російський двір. Європейські країни думають, що, визнавши це, настане регіональна стабільність. Вона не настане, бо після цього Росія почне зазіхати на інші сфери. Ми бачимо, як вона розколює ЄС. Лєх Качинський сказав, що від приєднання чи неприєднання України залежить майбутнє світової безпеки. Заява керівництва МЗС Франції про те, що "ми маємо витримати баланс із Росією", була тривожною. Це означає, що ми вас не приймемо, бо ви частина певного геополітичного балансу Росії. І якщо піде переструктуризація у бік багатополярності, то нас ніхто не залишить  у спокої, і ніякий нейтральний статус нам не допоможе. І нам слід виходити із буферної зони.      

Українське питання на саміті у Бухаресті не було першим. Першим було питання Афганістану. Але в ході дискусії воно стало першим, хочемо ми чи не хочемо. Це говорить про те, що Захід і Росія стикаються з цією геополітичною вагою України. Безумовно, що НАТО продемонструвало свою життєздатність, можливість у такій ситуації провести лінію компромісу, максимально узгодивши суперечливі інтереси. І я думаю, що ми отримали у Бухаресті максимум від того, що могли. Тому що могли б отримати суцільну поразку. Нас би просто викинули з ПДЧ, і про нас би забули. І тоді б почався реінтеграційний процес в Росію. Росія розуміє, що відкладення ПДЧ - це тайм-аут. Вона досягла успіху, вона призупинила процес ПДЧ для України, Росія намагалася призачинити двері в НАТО за допомогою Франції і Німеччини. Це їй не вдалося, але це її обнадіяло, що можливість така є. І наш уряд недопрацював. Не було завершено повноцінний інтенсифікований діалог. Наша політика у цьому сенсі була симптоматичною, політична установка були запрограмована некоректно. На вищому урядовому рівні казали: нам не потрібний вступ до НАТО. Ми казали, що нам потрібний ПДЧ задля того, щоб, наприклад, покращити права національних меншин. Якщо йдуть такі месиджи з України, то тоді країни Заходу дивляться: а наскільки їм потрібне членство в НАТО? І друге питання: а наскільки вони будуть надійними союзниками? Тому що Україна потрібна Європі. Але в якій якості? Альянсу потрібний відповідальний союзник, який може сам приймати суверенні рішення. А не наклади вето в Альянсі за порадою Кремля. Це питання політичної довіри до країни. У нас є консенсус на рівні політичного керівництва. Але подивімося, як НАТО нас може захистити? В ситуації роздраю, коли одні - в Росію, інші – в Європу, НАТО не буде мати підстав для застосування статті 5. Це якщо будуть зазіхання на територіальну цілісність нашої держави.  Ми зіткнемося із комплексом внутрішніх проблем. При такому форматуванні ми маємо йти під парасольку колективної безпеки. Агресор, не агресор... Західні країни пішли в НАТО, бо вони бачили у ньому осередок стабільності і демократії.

З Росією ми не працюємо. І оця мовчанка роками триває. І якщо ми маємо намір, то Росія повинна переконатися, у серйозності намірів. Один з механізмів цього – Договір про дружбу, партнерство і співробітництво. Якщо Україна приєднується до системи колективної безпеки, то мають проходити консультації. Це абсолютно нормальний політико-дипломатичний механізм. Слід переконувати росіян, пояснювати, чому нам це потрібно. І треба працювати із Німеччиною і Францією. Тут помітні неозброєним оком геополітичні амбіції. Але, все ж таки це демократичні країни. І їх слід переконувати, що Україна - демократична країна, що ми поділяємо спільні європейські цінності. І хто як не Франція перша підтримувала Помаранчеву революцію? Більше того, і з Німеччиною треба працювати саме в цьому напрямку. Я був щойно у німецькому посольстві і бачив, як Партія Регіонів йому дякувала. Цікава картина: там на німецькій мові маса гасел з подякою Німеччині, що вона не допустила Україну до НАТО. І в цей час виходить посол, і я дивлюся, як йому соромно. Йому не потрібні були оці компліменти від Партії Регіонів. Але виявилося, що Партія Регіонів підтримує Німеччину. Тому постає питання: що ви берете за пріоритет? Чи баланс сил, як ви кажете? Чи європейські демократичні цінності? Мені здається, що на цьому ціннісному напрямку Україна має вибудовувати свій переговорний процес і з Німеччиною і Францією. І у нас вкрай обмаль часу. Грудень - це тайм-аут, який дає нам дуже короткий проміжок часу. Якщо ми його не використаємо, то ми зіткнемося з більшими складностями. Тому що всі гравці будуть намагатися мобілізувати сили, щоб досягти реваншу.      

Володимир Горбач, директор Інституту Євроатлантичного партнерства:

ЧУТКИ ЩОДО ВПЛИВУ РОСІЇ НА САМІТ ЗНАЧНО ПЕРЕБІЛЬШЕНІ

У НАТО ще триває внутрішня дискусія щодо стратегічної концепції НАТО. І це було прихованим порядком денним цього самміту.  Яким бути НАТО? Як розвиватися? І ПДЧ для нас - це дрібне питання, коли не визначена концепція НАТО взагалі. США - глобальний гравець, має глобальні інтереси по всьому світу і вони хочуть, щоб їхні союзники їм допомагали. Країни Європи свідомо кажуть, що вони не мають такої світової місії, але вони хочуть, щоб американська зброя і далі гарантувала безпеку їхнім громадянам, відповідно, зброя - це фінансування, американські платники податків працюють на країни Європи, і вони хотіли б все залишити все так, як є. І внутрішня дискусія між старою Європою і Новим Світом насправді визначає всі перепитії навколо ПДЧ для України. Зараз Україна може цілком обійтися без ПДЧ. Ми перебуваємо у рамках інтенсифікованого діалогу із Альянсом. Так довго інтенсивно спілкуватися жодна країна не дозволяла.

Я думаю, що Німеччина та Франція у питанні щодо ПДЧ ведуть власну гру із США, нібито посилаючись на Росію. Чутки щодо впливу Росії на саміт значно перебільшені. Колеги, які побували на саміті, кажуть, що там панують антиросійські настрої і присутні там росіяни дуже розстроєні. Росіяни бояться перетворення НАТО у глобальну систему колективної безпеки, певного заміщенням НАТО тих функцій, які виконує ООН.

Записувала Маша Міщенко

УНІАН в Google News