Олександр Волков та його вагітна дружина відзначили своє сторіччя

“Не знайдете людини, яка б сказала, що Волков когось зрадив, це Волкова на кожному кроці зраджували”... “Такі харизматичні люди, як Волков, вимирають мов динозаври, натомість приходить багато дрібноти”... Репортаж

Учора щасливе подружжя Волкових відзначило свою «Волковську сотку». Саме так назвав свій та своєї дружини Майї день народження політик Олександр Михайлович Волков. 1 травня йому сповнилося 60, а його другій половині – 40. У сумі – 100!

Подружжя Волкових

Свого часу пана Волкова називали «заввідділом кадрів усія України», “директором парламенту”, він був зв’язковою ланкою між Банковою та Будинком під куполом, міг забезпечити позитивне голосування в парламенті з будь-якого питання. Волкову приписують далеко не останню роль у проходженні Леоніда Кучми на другий президентський термін у 1999 році. А у 2000-му – у позитивних результатах референдуму, коли Кучма хотів обмежити повноваження Верховної Ради на свою, президентську користь. Щоправда, ці наміри так і не були реалізовані.

Пізніше Волков співпрацював з Юлією Тимошенко. Під час Помаранчевої революції вона, за його словами, якось приїжджала до нього додому «перепочити». Експерти очікували, що його ім’я з’явиться у списках БЮТ на виборах 2006 року… Але фігура колишнього «кучміста», як вважалося, могла вдарити по рейтингу блоку, і Волков залишився за бортом парламенту.

На дострокових парламентських виборах (2007 року) Олександр Волков створив Блок Кучми, який, звісно, у парламент не пройшов.

У його домі й зараз збираються представники різних політичних сил, для яких експертне слово пана Волкова важить багато.

...Мені завжди цікаво: що можна дарувати людині на день народження, у якої і так все є, і що вони роблять з тими подарунками?

…Численні гості несли величезні ящики з подарунками та оберемки квітів, які складали прямісінько на клумби перед колишнім столичним Палацом піонерів, де проходило свято.

Зайве казати, що Волкових прийшли привітати, крім родичів та друзів, представники різних політичних сил…

Віталій Кличко

Олександр Михайлович сказав, що не має якихось особливих традицій святкування власного дня народження:

– Як і в будь-якій слов’янській родині – наливай і пий з самого ранку. Але, як бачите, сьогодні зранку я утримався, бо знав, що буде дуже багато моїх однокласників, друзів. Сьогодні прийдуть люди, з якими я вже знайомий 55 років. Безумовно, будуть мої політичні друзі, мої прихильники, люди, з котрими я пройшов бойовий шлях за останніх двадцять років.

– Чого найбільше чекаєте від вашого свята?

– Найголовніший подарунок у мене попереду – який мені готує дружина Майя. Залишилося буквально два-три тижні, і вона обіцяла подарувати мені сина. Це те, до чого я прагнув усі шістдесят років. Ну, насправді не шістдесят, а років із дванадцять я почав про це замислюватися. А всі інші подарунки – це мої друзі. Ось бачите, машини під’їжджають, друзі все підходять і підходять… От повірте, що отут, у душі (показує. – Авт.) – справжня радість. Якщо до тебе йдуть – це значить, що ти ще не втрачений для людей.

– Чи можуть бути друзі в політиці?

– Я не одноразово повторював відому істину, що в політиці немає ні вічних друзів, ні вічних ворогів. У політиці є постійні інтереси. Політика – це настільки брудна штука, що… Я знаю багато політиків, які заради своїх політичних інтересів переступили через усе. Ви знаєте, кого я маю на увазі!

– А Ви в політиці переступали через дружбу?

– Я народився у бідній родині. Моя мати працювала в кафе Верховної Ради. Ріс у трущобах на Бессарабці… Мене не вчили зраджувати, а навпаки – підставляти плече. І сьогодні в політиці ви не знайдете людини, яка б сказала, що Волков когось зрадив. Це Волкова на кожному кроці зраджували. Але я це прощав, бо, як кажуть, Бог терпів і нам велів (сміється. – Авт.).

– А чого самі собі бажаєте?

– Вважаю, те, що останнім часом відбувається, є несправедливим щодо нашого суспільства, українського народу. Шістдесят років, як на мене, – це саме вік політичної мудрості. Це, коли людина пізнала надзвичайно багато і тепер може вже починати віддавати цю мудрість людям, допомогти своїм друзям, колегам обрати правильний шлях. Хочу собі побажати повернутися у велику політику і ще попрацювати для людей.

Пройшли вибори 2004-го, 2006-го, 2007 року... Політики обіцяли людям кисільні, молочні береги, казали, що всі без винятку будуть багаті, правда, крім бідних. А що вийшло насправді? Подивіться, ціни ростуть на все, життєвий рівень падає, інфляція заїдає людей. Хоча людям і виплачують якусь там тисячу гривень, вони все одно бояться завтрашнього дня. Я вважаю, що людей обманювали перед виборами та обманюють сьогодні. Людям не можуть ніколи сказати правду, а мені хочеться, щоб обіцянки перед людьми виконувалися.

Майя Волкова

– Що Ви подарували дружині?

– А ви їй на руку подивіться… Я їй подарував хороший годинник. Я люблю годинники, вона теж їх любить.

– Що Вам подарували?

Скажу чесно, подарували багато коробок… Що в них, не знаю, не розглядав. Ще раз скажу, що подарунки для мене – не головне. Головне – друзі. Знаєте, можна в один день прокинутися й мати тисячу коробок з різними золотими дрібничками, але не буде одного простого, звичайного друга, з яким можна випити сто грамів і побажати одне одному здоров’я. Тоді це жахіття, а не життя. Тому подарунки – це передусім друзі.

У пані Майї на руці справді виблискував новенький годинник з білого золота, обрамлений діамантами. Своєму чоловікові вона теж подарувала годинник.

– Ми в родині дуже любимо годинники, – каже ювілярка.

Загалом пані Волкова, як вона зізналася, любить гучні святкування, хоча зараз це й не зовсім доречно. Бо вже ось-ось має народитися дитина. Хлопчика назвуть Сашком, як і батька.

– Від святкування, – м’яко пожалілася Майя, – дітися було нікуди, бо це ж таки два ювілеї...

Олександр Михайлович очікував на приїзд Леоніда Кучми, проте той привітав його тільки по телефону.

– Дякую, дякую, рідний Леоніде Даниловичу! Я буду у вас у будь-яку секунду, яку ви скажете. Тільки скажіть, коли...

Гості з подарунками йшли і йшли... Екс-прокурор київської області Юрій Гайсинський приніс картину золотої осені.

– Чому саме осінь?

– Бо такий вік, як у Олександра, приносить плоди, і вже пора підбивати підсумки...

Володимир Литвин

Володимир Литвин вирішив подарувати ікону Архистратига Михаїла, і, звичайно, ж не “сучасних майстрів”... А також рушник, на якому вишита «наша доля».

– В Олександра якраз такий вік, коли все дозволено, коли все можеться і все хочеться. Бажаю йому, аби все це було збережено на якомога тривалішу перспективу. Оскільки день народження також у його дружини, то щоб вони демонстрували справу тонких рук майстрів і надалі. Такі харизматичні люди в політиці, як Олександр Волков, вимирають мов динозаври. Натомість приходить багато дрібноти.

Тезко іменинника Олександр Кузьмук знаючи характер пана Волкова і уподобання його дружини, вирішив подарувати двотомник «Життя тварин у ілюстраціях». А оскільки їм сумарно сто років, то й видання – 1908 року.

Ганна Герман ще продовжує жити Великоднем і вирішила подарувати ювілярам писанки.

– Я дарую один подарунок на двох – писанки, – сказала вона. – Це особливі писанки. Можна сказати так – достойні писанки. – Гадаю, ювілярові нічого не бракує, але такі люди, як він, не завжди бувають оцінені суспільством і державою. Він людина незалежна, а незалежних людей мало хто любить.

Що їли й пили шановні ювіляри та їхні гості ми не бачили, бо пресу туди не пустили.

Попри необхідність зберігати журналістську безсторонність, не можу не утриматися від побажань Волкову повернутися у велику політику. З ним нам, журналістам, завжди веселіше. Він може скрасити своєю персоною найнуднішу, найсірішу тему...

Ксеня Лесів

УНІАН в Google News