Російсько-грузинська війна: на чиїй стороні світова спільнота?

Саакашвілі допустився фатальної помилки... Світова спільнота не визначилася... Дивно, що в ООН не прийнято жодного рішення... Експертні оцінки

Російські війська продовжують захоплювати Грузію, хоча росіяни обіцяли, що не будуть входити на де-факто грузинські території. Російські «аналітики» уже прогнозують Південній Осетії долю Косово. Російський прем’єр-міністр Володимир Путін сказав, що Грузії буде дуже важко відновити свою цілісність. Російські телеканали, окрім звичайної пропаганди, продукують «таємні версії» про те, що конфлікт у Осетії – це замовлення певних політиків з Вашингтона для Саакашвілі. Аби, мовляв, представити Росію агресором, «монстром» і зіпсувати її відносини з майбутнім американським президентом.

Як сприймає дії Російської Федерації міжнародна спільнота? Чи вплине на російсько-українські відносини позиція України в цьому конфлікті?

Ці запитання УНІАН поставив експертам.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики:

СААКАШВІЛІ ДОПУСТИВСЯ ФАТАЛЬНОЇ ПОМИЛКИ

Міжнародна спільнота, безумовно, схиляється на сторону Грузії. Це видно з рішень ООН, яка відхилила пропозицію Росії з відповідною заявою щодо Грузії як агресора. Також це видно й по ЄС. Провідні країни ЄС, наприклад, Німеччина, Франція, Польща осудили військові дії Росії. Позиція США теж відома. Президент Буш оцінив військові дії Росії як неадекватні.

Усі факти говорять про те, що міжнародна спільнота стоїть на боці грузинської сторони.

Хоча Грузія сама вдалася до власне силових методів за прикладом того, як це намагалася робити Росія з Чечнею. Тобто щодо силових методів Грузія деякою мірою уподібнилася Росії.

Інша справа, що конфлікт із грузинсько-осетинського перетік у війну між Грузією та Росією. І це дає міжнародній спільності право виступати на боці Грузії.

Війна – це не лише кулі, вибухи і все, що пов’язане з фізичним застосуванням, але це також і ідеологічна війна. Звичайно, російські ЗМІ ведуть таку інформаційну, ідеологічну війну, спрямовану на те, аби дискредитувати прихильників Грузії. З іншого боку – виправдати власні дії. Тому антиамериканські заяви в Росії я розцінюю не інакше як інформаційно-пропагандистську війну.

Країни ЄС вели політику, спрямовану на мирне врегулювання всіх проблем, пов’язаних з Грузією. Ні Німеччина, ні Франція, ні інші країни ЄС, як і країни НАТО, жодних вказівок Грузії дати не могли, бо політика цих організацій є прямо протилежна тому, що зараз відбувається. Наскільки Франція та Німеччина були чутливими до російських інтересів, ми це побачили на Бухарестському саміті НАТО. Малоймовірно, аби США підштовхнули Грузію до війни з Росією.

По-перше, це не вигідно самим Сполученим Штатам. Тим більше в Білому Домі розуміють, до чого може призвести ця ескалація.

Гадаю, що рішення ООН ще попереду. З наявної інформація ми бачимо, що й Грузія не виявляє великої активності щодо підготовки відповідної резолюції. Хоча дипломатична робота йде.

Очевидно, що в Тбілісі була певна мотивація, аби вдатися до таких крайніх заходів. Не думаю, що в Грузії ніхто не усвідомлює того, що застосування сили проти Південної Осетії наштовхнеться на війну з Росією. Це було досить легко прогнозувати. Але, очевидно, обставини були такі, які змусили Грузію піти на такий надзвичайно ризикований крок з точки зору наслідків для самої Грузії.

Після того, як було визнано Косово, Росія перейшла до політики реінтеграції, іншими словами – анексії грузинських територій. Це робилося політичними, економічними методами. І звичайно, цей дуже необачний крок Саакашвілі… Особисто я вважаю, його фатальною помилкою… Який дав можливість Росії доповнити ці засоби анексії військовими діями, котрі тепер підносяться як захист Південної Осетії.

Для Росії це дуже добра нагода, тому що в силовому варіанті вона однозначно переважає. Це дасть тепер Росії підставу говорити, що російські війська звідти не підуть. Там постійно перебуватиме кілька воєнних гарнізонів. Таким чином, Грузія втратить будь-який вплив на ті території. А що найважливіше, втратить можливість політичного врегулювання конфлікту в Південній Осетії. Хоча, на відміну від Абхазії, у Південній Осетії залишалася велика кількість етнічного грузинського населення. А це залишало певні сподівання на вирішення конфлікту мирним шляхом.

Очевидно, ситуація розвиватиметься за сценарієм уведення цих республік або в адміністративні одиниці відповідних областей чи суб’єктів Російської Федерації, або надання їм окремого, так би мовити, статусу в складі РФ.

Безумовно, позиція України вплине на російсько-українські відносини. Та вона вже вплинула. Як на мене, Україна вчинила цілком правильно, тому що в такій ситуації залишати Грузію на одинці з такими колосальними викликами її територіальній цілісності та суверенітету, ми не могли. Тим більше що Грузія є членом ГУАМ. І якщо ми розглядаємо ГУАМ як важливу структуру для нас, то Україна мала надати підтримку Грузії.

З кроків МЗС України ми бачимо, що Україна проявляє досить велику активність щодо підтримки Грузії та мирного врегулювання конфлікту.

Україна має достатньо юридичних передумов не пускати кораблі ЧФ назад до Криму. Тому що згідно з міжнародними нормами країна, з території якої здійснюються бойові дії проти третьої сторони, вважається агресором. Це означає, якщо ЧФ вступає в бойові дії проти третьої країни, та третя країна має всі підстави розглядати Україну як агресора.

Гадаю, це не остання війна. Перехід до багатополярного світу підніме й амбіції Росії щодо завоювання нових територій або про реінтеграцію нових територій, як зараз прийнято говорити. Ці геополітичні цілі Росії призведуть до низки локальних конфліктів, які вестиме Росія по периметру своїх кордонів.

Думаю, якщо ця воєнна кампанія пройде успішно для РФ, це надасть упевненості російському керівництву щодо легкості вирішення стратегічних інтересів воєнним шляхом. Такі амбіції посилять бажання Росії вчинити щось подібне щодо Криму, Східної України. Якраз війна з Грузією може створити передумови щодо нашої безпеки.

Підсумовуючи, скажу: наслідки російсько-грузинської війни будуть дуже суттєвими, у тому числі й для національної безпеки України.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

СВІТОВА СПІЛЬНОТА НЕ ВИЗНАЧИЛАСЯ

На даний момент немає чіткої прогрузинської чи проросійської позиції світової спільноти. Позиція НАТО однозначна, тобто це порушення територіальної цілісності Грузії і початок воєнних дійвідкритий грузино-російський конфлікт. Європейський Союз також висловив занепокоєння і вважає, що єдиною запорукою вирішення конфлікту є відновлення територіальної цілісності Грузії.

Проте досі немає рішення СНД. Немає рішення такого регіонального об’єднання, як ГУАМ. Оцінка ситуації грузино-російського конфлікту ще не до кінця окреслилася в самому ЄС, скажімо, на рівні учасників ЄС. Деякі країни засудили позицію Грузії, у тому числі як ініціатора конфлікту. Наприклад, Італія. Водночас значна частина учасників Північно-Атлантичного Альянсу засуджує позицію Росії.

Тобто зараз терези перебувають у рівновазі, немає однозначної оцінки чи засудження РФ. Проте всі висловлюють думку, що Росія перейшла межу необхідності застосування сили.

Загалом ця ситуація не грає позитивно на зовнішній імідж Росії. У разі продовження та затягуванні конфлікту Росія ризикує опинитися в ситуації міжнародної ізоляції з усіма наслідками.

Росія в очах багатьох уже виглядає як агресор, проте, з моєї точки зору, поки рано робити висновки, тому що значна вина за ескалацію конфлікту, за початок воєнних дій лежить на Грузії, яка почала військову операцію в Південній Осетії. Не порадившись зі своїми партнерами по ГУАМ, не провівши консультації з Києвом. Якщо були консультації з Вашингтоном, то ми про це нічого не знаємо.

У цій ситуації Україна виявилася фактично втягнутою в конфлікт як через місце базування ЧФ, так і через те, що українські інструктори навчали грузинську армію. Україна була постачальником зброї в Грузію.

З моєї точки зору, вина тут лежить на обох країнах, проте більше – на Грузії.

Чому ООН ще не прийняла рішення? По-перше, спочатку потрібне рішення Генеральної Асамблеї або Ради Безпеки. У РБ є країни, які мають право вето на рішення, – це Китай та Росія. Зрозуміло, що за антиросійське рішення Росія не голосуватиме. Тому рішення Радбезу очікувати не варто. Можна очікувати рішення Генеральної Асамблеї, проте й там є певні проблеми, бо не всі країни підтримають Грузію і засудять позицію Росії. Зокрема, Куба заявила про підтримку дій РФ.

Можна також очікувати, що частина країн СНД підтримає позицію Росії. Тому говорити про однозначну позицію світової спільноти, не варто.

Грузія постійно відчувала певний дефіцит безпеки для себе. І ця авантюра з Південною Осетією, можливо, мала на меті прискорити отримання Грузією ПДЧ в грудні. Відомо, що низка європейських країн виступали проти цього, оскільки вважали, що внутрішня політична нестабільність чи непрогнозованість курсу Саакашвілі унеможливлює більш тісну співпрацю з НАТО. Відповідно, Грузія таким чином, спровокувавши Росію на агресію, сподіватися на перерозподіл сил у НАТО й отримання в грудні ПДЧ для себе.

Гадаю, це є авантюристська політика, і в грудні вони так і не отримають ПДЧ, незважаючи на всі свої зусилля.

Грузія готувалася до військового конфлікту. Про це заявляли і військові діячі Грузії, і окремі грузинські політики. На гаслах реінтеграції, на об’єднанні Грузії ішов на вибори сам Саакашвілі. Його політсила активно експлуатує гасла об’єднання батьківщини. Тому не можна сказати, що Грузія не готувалася до війни з Південною Осетією.

Цей конфлікт створить додатковий клубок проблем, який унеможливить вирішення заморожених конфліктів у короткостроковій перспективі. Тепер важко уявити, як Південна Осетія та Грузія вестимуть мову про створення конфедерації чи федерації.

Інше питання – яку тактику обере Росія щодо невизнаних держав. Цілком очевидно, що Росія може частково визнати ці держави. Скажімо, провести умовне визнання Абхазії та Південної Осетії. Тоді вона створить прецедент, гірший ніж косовський, оскільки це може перекинутися з Південного Кавказу на Північний Кавказ. А це вже проблеми РФ.

Щодо позиції України…

Україна не має достатніх важелів впливу, аби бути ефективним миротворцем. Якщо ми туди встрянемо, то опинимося хлопчиками для биття. У нас немає жодних економічних інтересів, які б ми могли захищати в Грузії.

З ЧФ ситуація достатньо складна, тому що потоплено грузинський ракетний катер. Це свідчить про те, що ЧФ став учасником бойових дій. І тепер мова йтиме про політичне рішення держави.

Не пускати кораблі ЧФ назад Криму – це є порушення договору. З іншого боку – Росія заявляла, що флот не братиме участі в бойових діях...

Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ:

ДИВНО, ЩО В ООН НЕ ПРИЙНЯТО ЖОДНОГО РІШЕННЯ

Як на мене, міжнародна спільнота на сьогодні до певної міри шокована. Шокована перш за все тим, що розпочалася війна. На поверхні – політичні амбіції, а в цих політичних амбіціях прості люди стають заручниками й жертвами.

Тож мені важко сказати, на якій стороні сьогодні перебуватиме міжнародна спільнота. Проте в будь-якому разі потрібно враховувати такі принципи міжнародного права, в основі яких лежить територіальна цілісність, невтручання у внутрішні справи, поважання прав людини...

Ось із цих міркувань має формувати свою позицію міжнародна спільнота.

Важливо, аби Саакашвілі не став заручником глобальної гри, яка ведеться зараз навколо Кавказу. Складається враження, що до певної міри він попав у цю гру. І як наслідок, вживаються заходи, аби вийти якомога швидше з цієї гри. Невипадково МЗС Грузії звернувся до МЗС РФ з повідомленням про те, що Грузія готов якнайшвидше припинити бойові дії і сісти за стіл переговорів.

Це симптом. Але водночас – велика політика, у яку грають великі гравці. Тому не можна думати, що це було помилкове рішення президента Грузії щодо початку масштабних бойових дій.

Для ООН важко на основі інформації, яку по-різному подають дві сторони – Грузія та Росія, – сформулювати відповідні рішення. Проте дуже дивно, що після кількох засідань не прийнято жодного рішення.

Це може бути рішення ООН, але оскільки рішення ОО даються вкрай важко, то це може бути заява голови Ради Безпеки ООН, узгоджена на основі неформальних консультацій між членами Радбезу.

Проте цього не сталося. Значить, десь щось не спрацьовує, десь хтось сильно блокує. А можливо, у членів ООН немає повної інформації, з чого все починалося, як все розвивається, хто є ініціатором цієї ситуації.

Невипадково міністр закордонних справ Франції намагається в односторонньому плані з’ясувати все, що стосується ситуації навколо Південної Осетії.

Щодо позиції України… Уже є певні негативні симптоми, складаються певні непорозуміння у зв’язку з тими заявами, які мали місце з боку МЗС Росії та України. Тому не варто очікувати, що це якось обійдеться стороною. Тож буде чергова хвиля погіршення російсько-українських відносин, яка не служитиме на користь ні одній, ні другій стороні.

Опитувала Ксеня Лесів

УНІАН в Google News